Тема 1. Підприємство у сучасній системі господарювання | Kursak.com – здаємо разом!
Безкоштовно

Зміст

Лекція по дисципліні “Економіка і організація виробництва”

1. Підприємство як суб’єкт господарювання

Основною організаційною ланкою народного господарства України є підприємство.

Підприємство — це самостійний господарський статутний суб’єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання прибутку.

Підприємства володіють основними фондами та оборотними коштами, які виділяються засновниками, мають самостійний бухгалтерський баланс, розрахункові рахунки у закладах банку, що обслуговують дане підприємство, печатку з найменуванням, статут, а промислове підприємство – також і товарний знак. Одночасно підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємства здійснюють різні види діяльності, що відповідають його статутові і незаборонені законодавством України.

Передумови створення підприємства:

•  потреба ринку у відповідних товарах чи послугах;

•  наявність сировини і матеріалів, необхідних для нормальної роботи;

•  наявність кваліфікованих кадрів;

•  можливість технічного і технологічного забезпечення виробництва;

•  можливості кредитного обслуговування;

•  можливість збуту готової продукції.

Головні напрямки діяльності підприємства:

•  вивчення ринку – дослідження ринкового попиту, рівня конкурентоспроможності продукції, цін на неї, вимог покупців, формування попиту і каналів просування товарів;

•  інноваційна діяльність – науково-технічні розробки, конструкторсько-технологічна підготовка виробництва нових видів продукції, впровадження нововведення

•  виробнича діяльність – обґрунтування обсягу випуску продукції, узгодження виробничої програми і виробничої потужності підприємства, забезпечення виробництва необхідними видами ресурсів, дотримання оперативно-календарних графіків виготовлення продукції;

•  комерційна діяльність – організаційно-економічні заходи для досягнення очікуваних прибутків та інших показників фінансової результативності виробництва;

•  післяпродажний сервіс – забезпечення обслуговування продукції у споживачів:

•  економічна діяльність – забезпечення раціонального використання ресурсів підприємства: прогнозування, планування, ціноутворення, оплата праці, ресурсне забезпечення, облік і звітність тощо;

•  соціальна діяльність – підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, створення належних умов праці і відпочинку, забезпечення соціального захисту працівників.

Основні завдання промислового підприємства:

•  задоволення попиту людей на певну продукцію чи послуги;

•  постійне підвищення ефективності роботи, максимальне використання виробничих потужностей, скорочення витрат;

•  впровадження досягнень науково-технічного прогресу як основи підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;

•  підвищення кваліфікації працівників та зростання їх добробуту.

Робота промислового підприємства базується на виробничо-технічній, економічній і організаційній єдності.

Виробничо-технічна єдність передбачає, що кінцева продукція є результатом спільних зусиль працівників різних підрозділів і виготовляється на основі єдиного комплекту технічної документації.

Економічна єдність передбачає:

– затрати при діяльності підприємства повинні покриватись доходами;

– на підприємстві існує єдність планової діяльності, аналізу, обліку та оцінки наслідків господарювання;

Організаційна єдність передбачає наявність єдиного колективу працюючих, єдиного органу управління та спільної відповідальності за результати роботи.

2. Класифікація промислових підприємств

Класифікація промислових підприємств на даний момент включає сім груп:

1) за метою і характером діяльності:

>  комерційні – переважна більшість підприємств, які мають мету -отримання прибутку;

>   некомерційні – доброчинні, освітянські, наукові, медичні та ін.

2) за формами власності:

>   приватні підприємства – засновані на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;

>   колективні підприємства – засновані на власності трудового колективу або кооперативу;

>   комунальні підприємства – базуються на власності адміністративно-територіальних одиниць;

>   державні підприємства – базуються на загальнодержавній власності;

3) за національною належністю капіталу:

>   національні – капітал належить власнику з України:

>    іноземні – капітал є власністю іноземних підприємців;

>    змішані (спільні) – капітал належить власникам з різних країн;

4) правовий статус і форма господарювання:

>    одноосібні – власник – одна особа або родина;

>    кооперативні – на основі добровільного об’єднання майна з метою суспільного ведення господарської діяльності;

>    орендні – на основі володіння і користування майном на правах оренди;

5) галузево-функціональний вид діяльності:

>   промислові;

>   будівельні;

>   сільськогосподарські;

>   транспортні;

>   торгові;

>   виробничо-торгові;

>   торгово-посередницькі;

>   інноваційно-впроваджувальні;

>   лізингові;

>   банківські;

>   страхові;

>   туристичні тощо.

6) за технологічною (територіальною) цілісністю і ступінню підпорядкованості

•     головні – контролюють інші підрозділи;

•    дочірні – юридично самостійні, однак вся їх діяльність суворо контролюється головним підприємством;

•    асоціативні – є формально самостійними, але з різних причин залежать від головного підприємства;

•    філії – не мають юридичної та господарської самостійності і діють повністю за дорученням головного підприємства;

7) за чисельністю працівників:

>   великі – із кількістю працівників понад 1000 чол.;

>   середні – із кількістю працівників від 200 до 1000 чол.;

>   малі – із кількістю працівників: у промисловості і будівництві – до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери – до 50 чол.; у підприємствах наукового напрямку – до 100 чол.; у підприємствах невиробничої сфери – до 25 чол.; у торгівлі – до 15 чол.

3. Правові основи функціонування промислових підприємств.

Підприємство має функціонувати в рамках законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. Правове становище підприємства в українському законодавстві вперше було визначено Законом України “Про підприємства в

Україні” від 27.03. 1991 p., який втратив свою чинність 01.01. 2004 р. після вступу в дію Господарського кодексу України.

Сьогодні з поміж нормативних документів, що регулюють головні напрямки діяльності підприємства, основними є:

а) Господарський кодекс України.

Він визначає:

–   поняття підприємства;

–   види та організаційно-правові форми підприємств;

–   загальні вимоги до установчих документів (їх види, зміст, спеціальні вимоги);

–   умови створення підприємств та їх реєстрації;

–   порядок формування і використання майна підприємства, необхідного для здійснення обраної суб’єктом господарювання діяльності;

–   права та обов’язки підприємства;

–   принципи управління підприємством;

–   порядок здійснення виробничої, науково-дослідної та іншої господарської діяльності – як комерційної, так і не комерційної;

–   відносини підприємства і держави;

–   особливості правового становища окремих підприємств;

–   порядок припинення діяльності підприємства, його реорганізації та ліквідації (підстави для припинення, публічність прийняття рішень, форми захисту інтересів кредиторів).

б) Статут підприємства.

Будь-яке підприємство діє на підставі статуту – певного зібрання правил, які регламентують всю сукупну його діяльність і взаємовідносини з іншими господарськими суб’єктами.

Статут повинен відповідати вимогам законодавства і містити дані про:

–     точне найменування підприємства та його місцезнаходження. В найменуванні повинна бути відображена конкретна назва (завод і т.п.), вид (приватне, державне і т.п.) та ін.;

–   власника або засновника; – місію і цілі діяльності;

–   органи управління підприємством та порядок їх формування;

–   повноваження трудового колективу і його виборних органів;

–   джерела і порядок формування майна;

–   умови реорганізації та припинення діяльності.

Підприємство набуває свої права і обовязки з моменту впровадження статуту.

Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств – власником за участю трудового колективу.

в) Колективний договір.

Це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства, що використовує найману працю.

Договір укладається щорічно, його положення не можуть суперечити законодавству України.

Колективний договір регулює виробничі, трудові та економічні відносини колективу з адміністрацією підприємства за наступними напрямками:

–   створення сприятливих і безпечних умов праці;

–   впровадження нових технологій;

–   зростання продуктивності і оплати праці;

–   професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників;

–   соціальний захист працівників та ін.

4. Основні види об’єднань підприємств

Виробничі об’єднання — це інтегровані виробничо-господарські комплекси виробничих одиниць, які зайняті виготовленням окремих елементів складної продукції.

Об’єднання підприємств здійснюється з врахуванням однорідності продукції, що випускається, технологічної подібності процесів виробництва, територіальної близькості виробничих одиниць, розвитку кооперації.

Залежно від завдань, які вирішуються, виробничі об’єднання можна поділити на промислово-виробничі, науково-виробничі, промислово-торгівельні і аграрно-промислові комплекси.

Промислово-виробниче об’єднання — це комплекс підприємств, який включає головне підприємство і окремі підприємства-філіали.

Є два види промислово-виробничих об’єднань:

■ об’єднання вертикального типу: заводи-філіали виготовляють окремі складові частини продукції, а головне підприємство випускає готову продукцію. Використовується такий принцип при малій віддаленості структурних одиниць;

■ комплекс горизонтального типу— це сукупність підприємств, кожне з яких має закінчений виробничий цикл і випускає певний вид готової до споживання продукції. Застосовується при значній віддаленості структурних одиниць і в умовах одиничного та дрібносерійного виробництва.

Структурні одиниці, що входять до складу об’єднання, можуть мати або не мати статусу юридичної особи.

Науково-виробниче об’єднання — це комплекс науково-дослідних та проектних установ, дослідних та серійних виробництв. Головне завдання науково-виробничого об’єднання-— це створення нових прогресивних видів обладнання, технологій, продукції та прискорене впровадження їх у виробництво.

Нові сучасні форми об’єднань:

Асоціація — це договірне об’єднання, створене для постійної координації певного виду діяльності учасників. Рішення асоціації є лише рекомендаційними і необов’язковим для виконання.

Концерн — це складна форма об’єднання, що включає підприємства різих галузей економіки (промислові, підприємства транспорту, торгівлі і банківської сфери). Учасники концерну зберігають формальну самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву.

Корпорація— це договірне об’єднання, що створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з передачею певних повноважень регулювання діяльністю кожного з учасників центральному органу управління.

Консорціум— це тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети.

Картель – договірні об’єднання підприємств переважно однієї галузі для регулювання збуту продукції.

Синдикат – різновид картелі, що передбачає реалізацію продукції через спеціально створений спільний збутовий орган або через збутову мережу одного з учасників.

Трест – монополістичне об’єднання підприємств, в якому інтегровані всі напрямки діяльності, а учасники повністю втрачають самостійність.

Холдинг – об’єднання, яке використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств з метою контролю їх виробничої діяльності.

Деталі

Тип завдання: Лекції / конспекти

Предмет: Економіка підприємства

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Готові роботи: