Лекція по дисципліні “Економіка і організація виробництва”

1. Поняття персоналу підприємства та його структура.

Персонал підприємства – це сукупність працівників певних професій і спеціальностей, зайнятих єдиною виробничою діяльністю спрямованою на одержання доходу, прибутку  і відповідно на задоволення своїх матеріальних потреб.

Професія – це особливий вид трудової діяльності, що потребує певних теоретичних знань і практичних навиків.

Спеціальність – це різновид діяльності в межах певної професії, який має специфічні особливості і вимагає працівника додаткових знань і навиків

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності, в найбільш загальному випадку всіх працівників промислових підприємств поділяють на 2 групи:

1.  Промислово-виробничий персонал;

2.  Непромисовий персонал.

До складу промислово-виробничого персоналу входять працівники основних  обслуговуючих служб , науково-дослідних конструкторських підрозділів, працівники управління підприємством тобто всі ті хто має хоч яке-небудь відношення до виробництва.

До непромислового персоналу відносять працівників, які безпосередньо не повязані з виробництвом, а зайняті наприклад житлово-комунальному обслуговуванні, в соціальній сфері та інших невиробничих підрозділах.

Залежно від функцій які виконують персонал працівників традиційно поділяють на 4 групи:

1. Робітники – найбільш численнна категорія працівників, яка безпосередньо виконує операції  виробничого процесу, вони поділ на 2 частини:

а) основні (виробничі) це робітники які безпосередньо виготовляють продукцію яка складає план даного підприємства;

б) допоміжні робітники – це робітники, які зайняті в допоміжних і обслуговуючих операціях (налагодження обладнання, ремонт  і тд. )

2. Службовці;

3. Спеціалісти;

4. Керівники;

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на 4 групи:

1.       Високваліфіковані – 2-3 роки спецпідготовки, незначний практичний  досвід, можливість виконання складних виробничих завдань;

2.       Кваліфіковані робітники – 1-2 роки підготовки, значний практичний досвід;

3.       Низькоквалафіковані робітники – незначна підготовка, певний практичний досвід та обмежені можливості виконання виробничих завдань;

4.       Робітники без кваліфікації – допоміжний обслуговуючий персонал без спецпідготовки;

До службовців відносять працівників, які виконують суто технічну роботу: підготовку, оформлення документації, діловодство, облік, коннтроль та інше: діловоди, копіювальники.

До спеціалістів відносять: працівників наукових, проектних, технологічних і економічних та інших служб, які займаються розробкою нових видів продукції, вдосконаленням форм і методів виробтництва, розробляють технічні економічні та інші нормативи, збір та передавання інформації і тд (менеджери, економісти інженери) ці люди не мають права самостійно розпорояджатися ресурсами підприємства, але вони готують всі необхідні документи, для прийняття рішень керівниками.

Рівень кваліфікації спеціалістів визначається освітою та досвідом роботи:

1. Спеціалісти найвищої кваліфікації – працівники, які мають наукові ступені, вчені звання;

2. Спеціалісти вищої кваліфікації – вища освіта значний практичний досвід;

3. Спеціалісти середної кваліфікації – середня спеціальна освіта (технікум + значний практичний досвід);

4. Спеціалісти практики, без спеціальної освіти, але обіймають певні посади завдяки своїм здібностям і практичним навикам.

Керівники – це працівники, які мають право розпоряджатися ресурсами підприємства, керують підприємством та його структурними підрозділами, забезпечують виконання виробничих завдань та стратегічний розвиток підприємства.

Структура персоналу підприємства  – це процентне співвідношення окремих категорій працівників до загальної чисельності персоналу.

2. Визначення чисельності персоналу промислового підприємства.

Приблизна чисельність персоналу в плановому періоді визначається методом коректування базвої чисельності   Чпл – планова чисельність , Чб – базова чисельність,  ∆V – приріст обсягів виробництва у відсотках,  ∆Ч – очікувана зміна чисельності персоналу в результаті зростання продуктивності праці.

Більш точним є розрахунок планової чисельності персоналу на основі трудомісткості виготовлення продукції Чпл=(∑Тр)/Феф*Квн,  Тр – Робочий час  Феф – ефективний або дійснй фонд робочого часу одного працівника за плановий період, Квн –  коефіцієнт виконання норм він повинен бути >1.

Чисельність робітників на нормованих роботах визнч за формулою:

Чппр=(∑ti *mi)/Фер*Квн

де mi  – програма виготовлення ітого виробу

Чисельність робітників на ненормованих роботах

Чплр=(a*З)/Ноб   , а – кількість обєктів які взагалі необхідно обслуговувати, З – кількість робочих змін на добу,  Ноб   – норма обслуговування – кількість  одиниць обладнання яку може обслужити один виробник за зміну.

Чисельність керівників і спеціалістів найчастіше встановлюється на основі такзваного штатного розпису, оскільки їх роботу важко пронормувати.

3. Суть продуктивності праці. Показники та вимірники продуктивності раці.

Продуктивність праці як економічна категорія – це показник, що характеризує її ефективність і показує співвідношення результатів праці (наприклад виготовленої продукції)  до затрат трудових ресурсів. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, (обсягом робіт чи послуг ) що її виготовляє один працівник за одиницю часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробтництва одиниці продукції (виконання робіт чи надання послуг) відповідно до цього визначення для вимірювання рівня продуктивності праці використовують прямий та оберений показники.

Прямим поазником вимірювання рівня продуктивності праці є виробіток.

Методи визначення виробітку:

1.       Натуральний – це відношення обсягу виготовленої продукції у фізичних одиницях (м. шт.) до кількоті затраченого на це часу у нормо-годинах.

2.       Вартісний – це відношення обсягу виготовленої продукції у грн. до затрат часу, які можуть бути виражені або відпрацьованою кліькістю нормо-годин, або середньосписковою чисельністю працівників;

3.       Трудовий – це відношення обсягу виготовлної продукції представленої застратами часу у нормо-годинах до середньоспискової чисельності працівників.

Оберненим показником вимірювання рівня продуктивності праці служить трудомісткість продукції, яка визначається витртами робочого часу на виготовлення одиниці продукції, або конкретного обсягу продукції.

Темпи приросту продуктивності праці у звітному періоді порівняно з базовим попереднім періодом:

Тпр=((ППзв-ППбаз)/ППбаз) *100% ,

ППзв  – продуктивність праці у звітньому періоді;

ППбаз – продуктивність праці у базовому періоді.