Підприємство у сучасній системі господарювання
4083
Зміст
Лекція по дисципліні “Економіка і організація виробництва”
1. Підприємство як суб’єкт господарювання
Основною організаційною ланкою народного господарства України є підприємство.
Підприємство — це самостійний господарський статутний суб’єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання прибутку.
Підприємства володіють основними фондами та оборотними коштами, які виділяються засновниками, мають самостійний бухгалтерський баланс, розрахункові рахунки у закладах банку, що обслуговують дане підприємство, печатку з найменуванням, статут, а промислове підприємство – також і товарний знак. Одночасно підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємства здійснюють різні види діяльності, що відповідають його статутові і незаборонені законодавством України.
Передумови створення підприємства:
• потреба ринку у відповідних товарах чи послугах;
• наявність сировини і матеріалів, необхідних для нормальної роботи;
• наявність кваліфікованих кадрів;
• можливість технічного і технологічного забезпечення виробництва;
• можливості кредитного обслуговування;
• можливість збуту готової продукції.
Головні напрямки діяльності підприємства:
• вивчення ринку – дослідження ринкового попиту, рівня конкурентоспроможності продукції, цін на неї, вимог покупців, формування попиту і каналів просування товарів;
• інноваційна діяльність – науково-технічні розробки, конструкторсько-технологічна підготовка виробництва нових видів продукції, впровадження нововведення
• виробнича діяльність – обґрунтування обсягу випуску продукції, узгодження виробничої програми і виробничої потужності підприємства, забезпечення виробництва необхідними видами ресурсів, дотримання оперативно-календарних графіків виготовлення продукції;
• комерційна діяльність – організаційно-економічні заходи для досягнення очікуваних прибутків та інших показників фінансової результативності виробництва;
• післяпродажний сервіс – забезпечення обслуговування продукції у споживачів:
• економічна діяльність – забезпечення раціонального використання ресурсів підприємства: прогнозування, планування, ціноутворення, оплата праці, ресурсне забезпечення, облік і звітність тощо;
• соціальна діяльність – підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, створення належних умов праці і відпочинку, забезпечення соціального захисту працівників.
Основні завдання промислового підприємства:
• задоволення попиту людей на певну продукцію чи послуги;
• постійне підвищення ефективності роботи, максимальне використання виробничих потужностей, скорочення витрат;
• впровадження досягнень науково-технічного прогресу як основи підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;
• підвищення кваліфікації працівників та зростання їх добробуту.
Робота промислового підприємства базується на виробничо-технічній, економічній і організаційній єдності.
Виробничо-технічна єдність передбачає, що кінцева продукція є результатом спільних зусиль працівників різних підрозділів і виготовляється на основі єдиного комплекту технічної документації.
Економічна єдність передбачає:
– затрати при діяльності підприємства повинні покриватись доходами;
– на підприємстві існує єдність планової діяльності, аналізу, обліку та оцінки наслідків господарювання;
Організаційна єдність передбачає наявність єдиного колективу працюючих, єдиного органу управління та спільної відповідальності за результати роботи.
2. Класифікація промислових підприємств
Класифікація промислових підприємств на даний момент включає сім груп:
1) за метою і характером діяльності:
> комерційні – переважна більшість підприємств, які мають мету -отримання прибутку;
> некомерційні – доброчинні, освітянські, наукові, медичні та ін.
2) за формами власності:
> приватні підприємства – засновані на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;
> колективні підприємства – засновані на власності трудового колективу або кооперативу;
> комунальні підприємства – базуються на власності адміністративно-територіальних одиниць;
> державні підприємства – базуються на загальнодержавній власності;
3) за національною належністю капіталу:
> національні – капітал належить власнику з України:
> іноземні – капітал є власністю іноземних підприємців;
> змішані (спільні) – капітал належить власникам з різних країн;
4) правовий статус і форма господарювання:
> одноосібні – власник – одна особа або родина;
> кооперативні – на основі добровільного об’єднання майна з метою суспільного ведення господарської діяльності;
> орендні – на основі володіння і користування майном на правах оренди;
5) галузево-функціональний вид діяльності:
> промислові;
> будівельні;
> сільськогосподарські;
> транспортні;
> торгові;
> виробничо-торгові;
> торгово-посередницькі;
> інноваційно-впроваджувальні;
> лізингові;
> банківські;
> страхові;
> туристичні тощо.
6) за технологічною (територіальною) цілісністю і ступінню підпорядкованості
• головні – контролюють інші підрозділи;
• дочірні – юридично самостійні, однак вся їх діяльність суворо контролюється головним підприємством;
• асоціативні – є формально самостійними, але з різних причин залежать від головного підприємства;
• філії – не мають юридичної та господарської самостійності і діють повністю за дорученням головного підприємства;
7) за чисельністю працівників:
> великі – із кількістю працівників понад 1000 чол.;
> середні – із кількістю працівників від 200 до 1000 чол.;
> малі – із кількістю працівників: у промисловості і будівництві – до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери – до 50 чол.; у підприємствах наукового напрямку – до 100 чол.; у підприємствах невиробничої сфери – до 25 чол.; у торгівлі – до 15 чол.
3. Правові основи функціонування промислових підприємств.
Підприємство має функціонувати в рамках законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. Правове становище підприємства в українському законодавстві вперше було визначено Законом України “Про підприємства в
Україні” від 27.03. 1991 p., який втратив свою чинність 01.01. 2004 р. після вступу в дію Господарського кодексу України.
Сьогодні з поміж нормативних документів, що регулюють головні напрямки діяльності підприємства, основними є:
а) Господарський кодекс України.
Він визначає:
– поняття підприємства;
– види та організаційно-правові форми підприємств;
– загальні вимоги до установчих документів (їх види, зміст, спеціальні вимоги);
– умови створення підприємств та їх реєстрації;
– порядок формування і використання майна підприємства, необхідного для здійснення обраної суб’єктом господарювання діяльності;
– права та обов’язки підприємства;
– принципи управління підприємством;
– порядок здійснення виробничої, науково-дослідної та іншої господарської діяльності – як комерційної, так і не комерційної;
– відносини підприємства і держави;
– особливості правового становища окремих підприємств;
– порядок припинення діяльності підприємства, його реорганізації та ліквідації (підстави для припинення, публічність прийняття рішень, форми захисту інтересів кредиторів).
б) Статут підприємства.
Будь-яке підприємство діє на підставі статуту – певного зібрання правил, які регламентують всю сукупну його діяльність і взаємовідносини з іншими господарськими суб’єктами.
Статут повинен відповідати вимогам законодавства і містити дані про:
– точне найменування підприємства та його місцезнаходження. В найменуванні повинна бути відображена конкретна назва (завод і т.п.), вид (приватне, державне і т.п.) та ін.;
– власника або засновника; – місію і цілі діяльності;
– органи управління підприємством та порядок їх формування;
– повноваження трудового колективу і його виборних органів;
– джерела і порядок формування майна;
– умови реорганізації та припинення діяльності.
Підприємство набуває свої права і обовязки з моменту впровадження статуту.
Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств – власником за участю трудового колективу.
в) Колективний договір.
Це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства, що використовує найману працю.
Договір укладається щорічно, його положення не можуть суперечити законодавству України.
Колективний договір регулює виробничі, трудові та економічні відносини колективу з адміністрацією підприємства за наступними напрямками:
– створення сприятливих і безпечних умов праці;
– впровадження нових технологій;
– зростання продуктивності і оплати праці;
– професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників;
– соціальний захист працівників та ін.
4. Основні види об’єднань підприємств
Виробничі об’єднання — це інтегровані виробничо-господарські комплекси виробничих одиниць, які зайняті виготовленням окремих елементів складної продукції.
Об’єднання підприємств здійснюється з врахуванням однорідності продукції, що випускається, технологічної подібності процесів виробництва, територіальної близькості виробничих одиниць, розвитку кооперації.
Залежно від завдань, які вирішуються, виробничі об’єднання можна поділити на промислово-виробничі, науково-виробничі, промислово-торгівельні і аграрно-промислові комплекси.
Промислово-виробниче об’єднання — це комплекс підприємств, який включає головне підприємство і окремі підприємства-філіали.
Є два види промислово-виробничих об’єднань:
■ об’єднання вертикального типу: заводи-філіали виготовляють окремі складові частини продукції, а головне підприємство випускає готову продукцію. Використовується такий принцип при малій віддаленості структурних одиниць;
■ комплекс горизонтального типу— це сукупність підприємств, кожне з яких має закінчений виробничий цикл і випускає певний вид готової до споживання продукції. Застосовується при значній віддаленості структурних одиниць і в умовах одиничного та дрібносерійного виробництва.
Структурні одиниці, що входять до складу об’єднання, можуть мати або не мати статусу юридичної особи.
Науково-виробниче об’єднання — це комплекс науково-дослідних та проектних установ, дослідних та серійних виробництв. Головне завдання науково-виробничого об’єднання-— це створення нових прогресивних видів обладнання, технологій, продукції та прискорене впровадження їх у виробництво.
Нові сучасні форми об’єднань:
Асоціація — це договірне об’єднання, створене для постійної координації певного виду діяльності учасників. Рішення асоціації є лише рекомендаційними і необов’язковим для виконання.
Концерн — це складна форма об’єднання, що включає підприємства різих галузей економіки (промислові, підприємства транспорту, торгівлі і банківської сфери). Учасники концерну зберігають формальну самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву.
Корпорація— це договірне об’єднання, що створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з передачею певних повноважень регулювання діяльністю кожного з учасників центральному органу управління.
Консорціум— це тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети.
Картель – договірні об’єднання підприємств переважно однієї галузі для регулювання збуту продукції.
Синдикат – різновид картелі, що передбачає реалізацію продукції через спеціально створений спільний збутовий орган або через збутову мережу одного з учасників.
Трест – монополістичне об’єднання підприємств, в якому інтегровані всі напрямки діяльності, а учасники повністю втрачають самостійність.
Холдинг – об’єднання, яке використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств з метою контролю їх виробничої діяльності.