Безкоштовно

Мовне світобачення за В. фон Гумбольдтом. Мовлення і мислення

views 104

Завдання. Розкрийте сутність поняття «мовне світобачення» за В. фон Гумбольдтом. З’ясуйте співвідношення понятть «мова» і «мислення» у працях В. фон Гумбольдта.

В. фон Гумбольдт наголошував на нерозривності понять «мова» і «народ» («нація»), «мова» і «культура».

Мова є надбанням окремого народу, а народ – це спільність людей, що розмовляє однією мовою.

Народ (нація) – це така форма вияву людського духу, яка має мовний статус. Мова і духовна сила народу розвиваються не окремо одна від одної і не послідовно одна за іншою, а складають нерозривну дію інтелектуальної здатності. Тому мова невіддільна від культури: «Мова тісно переплетена з духовним розвитком людства і супроводжує його на кожному етапі його локального прогресу або регресу, віддзеркалюючи в собі кожну стадію культури».

Призначенням мови учений вважає:

– здійснення «перетворення світу в думки»;

– посередництво у процесах взаєморозуміння людей, вираження їхніх думок і почуттів;

– засіб розвитку внутрішніх сил людини, вплив на мислення, почуття і світобачення мовців.

Мова є органом, що утворює думку; мислення не просто залежить від мови, а певною мірою зумовлене кожною конкретною ідіоетнічною мовою. У мові відбуваються процеси інтерпретації людиною світу, а тому різні мови виявляються різними світобаченнями. Слово – не відображення предмета, а його осмислення, тому воно еквівалентне не предмету, а розумінню цього предмета в акті мовної творчості.

Одним із найважливіших положень лінгвофілософської концепції В. фон Гумбольдта є ідея тотожності мови і народного духу. У розумінні поняття останнього він близький до Гегеля, а у вченні про тотожність мови і народного духу – до Шеллінга, який стверджує, що суб’єкт і об’єкт нерозривно пов’язані в абсолютному розумі; розум перестає бути чимось суб’єктивним або об’єктивним, оскільки об’єкт можливий лише щодо мислячого суб’єкта, тобто існує тотожність суб’єктивного і об’єктивного.

У розумінні Гумбольдта, дух не має інших позитивних атрибутів, окрім діяльнісного начала: самобутній, вільний, самостійний, діяльнісний, всепроникний. Усе, що живе в духовній і тілесній природі, можна пояснити дією самобутньої сили, яка складає основу всього, але розвивається за невідомих нам умов.

Поняття «народний дух» Г. тлумачить у контексті вияву умов і причин відмінностей мов. Вважаючи недостатнім лише один звуковий аспект для пояснення відмінностей і специфіки мов, він шукає вищий принцип, що може пояснити ці відмінності та специфіку. Таким принципом стало поняття «народний дух». Його важко зрозуміти в «чистому вигляді», без звернення до мови, не лише як засобу для пізнання духу народу, а й як до чинника його створення. Правильність і багатогранність розвитку мови прямо пропорційно залежать від впливу на мову народного духу: «Мова є ніби зовнішній вияв духу народу; мова народу є його дух і дух народу є його мова – важко уявити собі щось більш тотожне».

Від дії духу в мові залежить сам принцип утворення мови, її форм і структури. Мови, відповідно, наділені силою, що впливає на дух. І цей вплив має всебічний і гармонійний характер. Мова і дух народу нерозривні, вони тотожні.

Мова – це світобачення народу і, відповідно, кожного з його членів. Різні мови – це не різні звукові позначення того самого предмета, а різні його бачення. Тому мова не є низкою готових етикеток до наявних у світі предметів, простим їхнім озвученням, це певна реальність, що перебуває між світом і людиною і повідомляє не про те, як називаються ці предмети, а радше про те, як вони нам дані.

Мова допомагає людині пізнавати світ, і це пізнання залежить від мови. Вона як система світобачення здійснює коригувальний вплив на людську поведінку: людина поводиться з предметами так, як їх подає, відкриває, змальовує їй мова.

Учений наголошував, що суб’єктивність окремого індивіда знімається об’єктивністю народу, який формується попередніми і нинішніми поколіннями, а суб’єктивність народу – об’єктивністю людства. У цьому він убачав глибокий внутрішній зв’язок усіх мов, який є необхідною умовою не лише подолання суб’єктивної однобокості кожної окремої мови, а й осягнення об’єктивної істини зусиллями всього людства.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *