Безкоштовно

Найпомітніші тенденції розвитку сучасної української філософії мови

views 89

У 20–50-х роках XX ст. нові лінгвофілософські проблеми не порушувались. Лише в часи «відлиги» почали з’являтися дослідження українських лінгвофілософів. Найпомітнішими публікаціями цього періоду були праці «Про філософський аналіз мови науки» (1966), «Логіка і наукове пізнання» (1971), «Філософські питання семантики» (1975) М. Поповича, численні наукові статті логіків Інституту філософії АН УРСР. Ці праці сприяли розвитку такої важливої сфери формальної логіки як логічна семантика.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х років XX ст. логіко-семантичні та лінгвофілософські дослідження були продовжені в працях С. Васильєва, Н. Вяткіної, М. Поповича, А. Ішмуратова, С. Кримського, В. Мейзерського, М. Собуцького, Г. Почепцова та інших науковців. Опубліковано такі наукові розвідки, як «Логіка і проблема раціональності» (1993), «Раціональність і семіотика дискурсу» (1994) та ін. Лінгвофілософські ідеї, що розглядаються сучасними українськими філософами, стосуються багатьох аспектів виявлення насамперед антропоцентричних чинників у живій природній мові.

Лінгвофілософські традиції О. Потебні, пов’язані з дослідженням зв’язків мови, мислення, свідомості, культури, продовжив львівський етнолог Р. Кісь. На противагу концепціям антропологів-когнітивістів, які розглядають культуру як сукупність культурних значень, Р. Кісь обґрунтовує ідею культури як синтезу різноманітних смислів (сенсів) повсякденної життєвої практики людини, які абсорбують (лат. absorptio – поглинання) низку взаємодіючих між собою компонентів.

У процесі розгортання сучасних лінгвістичних досліджень проблем філософії мови помітну роль відігравала наукова, організаторська та видавнича діяльність харківського мовознавця Д. Руденка (1961–2001) та його колег із різних міст України. У працях учених, які об’єдналися навколо друкованого органу Кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» «Філософія мови: в межах і поза межами», на початку 90-х років помітно віддзеркалювались ідеї парадигмоцентричного сприйняття і тлумачення сутності мови.

Згідно з концепцією дослідника М. Луценка, філософії мови в Україні не було, немає і бути не може. Заперечення М. Луценком існування філософії мови в Україні ґрунтуються на таких основних положеннях, що дослідження філософії мови здійснювались переважно російською мовою, що українська мова жорстко реалістично детерміновата, що заперечує можливість «нею молитись і філософствувати», а також що не було жодних українських шкіл і напрямів лінгвофілософії.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *