Виборчі системи Литви (наукова робота з політології)

Зміст

Вступ
1. Поняття виборчої системи
2. Основні види виборчих систем
3. Виборчі системи Литви
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Тема «Виборчі системи Литви» мало досліджена у вітчизняній та зарубіжній літературі, знаходимо тільки відбиття деяких їх ознак у підручниках з політології та наукових статях. А під час становлення виборчих систем в Україні необхідно досліджувати виборчі системи інших країн, переймати їх позитивних досвід у цій сфері, адже вибори є невід’ємним атрибутом демократичного суспільства, шляхом виборів у такому суспільстві забезпечується відтворення і легітимність інститутів державної влади [6][1].

Мета даної наукової роботи полягає в тому, щоб дослідити виборчі системи, які на даний час існують у Литовській Республіці для подальшого використання цього досвіду.

Завдання дослідження:

– проаналізувати існуючі визначення виборчої системи;

– визначити основні види виборчих систем та їх особливості;

– дослідити виборче законодавство Литовської Республіки;

– виявити та проаналізувати основні положення виборчого законодавства Литовської Республіки щодо виборчих систем, виборів до парламенту, виборів президента та місцевих виборів.

Предмет дослідження – нормативно-правові акти, які характеризують виборчі системи.

Об’єкт дослідження – правове регламентування виборчих системи Литовської республіки.

Джерела дослідження: Конституція та закони щодо виборів та виборчих систем у Литві, підручники з політології, статті в наукових журналах, українські та зарубіжні джерела всесвітньої мережі Інтернет по темі.

1. Поняття виборчої системи

Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади — парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування.

Вибори — це спосіб формування представницьких органів, обрання службових осіб. Порядок виборів передбачений правовими нормами, які в сукупності становлять виборче право.

«Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи шляхом вільно обраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити себе в періодичних і не сфальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві таємним голосуванням чи через інші рівнозначні форми, які забезпечать свободу голосування», – проголошується в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (стаття 21) [6][2].

Демократія невіддільна від виборів. Слово «демократія» перекладається із давньогрецької як “влада народу”. Влада народу в сучасній державі може бути здійснена не інакше як через виборних представників. Тоді ця влада називається представницькою, тому що обрані нами депутати представляють нас в парламенті. «Демократію, – на думку французьких учених П. Лалюмьера і А. Демішеля, – можна визначити як режим, при якому урядовці назначаються шляхом вільних і чесних виборів» [6][3].

Серед основних прав громадянина є виборче право [6][4].

Виборче право – це сукупність норм, які регулюють участь громадян у виборах, у їх організації і проведенні, взаємовідносинах між виборцями й виборними органами чи посадовими особами, а також відкликання депутатів, які не виправдали довір’я виборців [6][5].

Виборче право поділяється на активне й пасивне. Активне виборче право – це право обирати. Пасивне виборче право – це право бути обраним. Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом [6][6].

Принципи виборчого права [6] [7]:

· загальні – обмежені;

· рівні – нерівні;

· прямі – опосередковані;

· з таємним голосуванням – з відкритим голосуванням.

Якщо країна дотримується принципів, наведених у лівому стовпчику, то така країна належить до демократичних.

Загальне виборче право означає право всіх дієздатних громадян, які досягли певного віку, брати участь у виборах.

Рівне виборче право означає наявність у кожного виборця однакової з іншими кількості голосів при голосуванні[8].

Пряме виборче право означає, що, беручи участь у виборах, громадяни віддають свої голоси безпосередньо «за» чи «проти» того чи іншого кандидата в депутати [6][9].

Таємність голосування означає заборону будь-якого спостереження або контролю за волевиявленням громадян [6][10].

Етапи виборчого процесу [6][11]:

1) утворення одномандатних виборчих округів та багатомандатного округу;

2) утворення виборчих комісій;

3) складання списків виборців;

4) висування, реєстрація кандидатів у депутати в багатомандатному виборчому окрузі;

5) висування, реєстрація кандидатів у депутати у одномандатному виборчому окрузі;

6) проведення передвиборчої агітації;

7) процес голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів;

9) реєстрація обраних депутатів.

Виборчий процес – врегульована законами діяльність уповноважених органів та громадян, спрямована на підготовку і проведення виборів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обрання та наділення повноваженнями посадових осіб [6][12].

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною та окружними виборчими комісіями результатів виборів депутатів [6][13].

Термін «виборча система» в науці конституційного права використовується в двох значеннях — широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні — це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Знаходимо і таке визначення (Ярош Б.О.): «виборча система – це сукупність установлених законом правил проведення виборів, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів підведення результатів голосування» [6][14]. Саме в цьому визначенні говориться про головну ознаку, яка відрізняє одну виборчу систему від іншої, – порядок визначення результатів виборів.

Установлення тієї чи іншої виборчої системи є наслідком тривалого суспільно-політичного розвитку країни, історичних традицій та політичної культури [6][15].

Отже, виборча система — це сукупність відносин, що складаються у зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають їх порядок, спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

2. Основні види виборчих систем

Виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування (рис. 1.1).

Мажоритарна виборча система — це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. Суттєвою ознакою мажоритарної (франц. majorite – більшість) виборчої системи є те, що результати голосування тут визначаються за ознакою більшості. За мажоритарної виборчої системи обраним у виборчому окрузі вважається той кандидат або партійний список, який здобув установлену більшість голосів [6][16]. За цією системою відбуваються парламентські вибори у багатьох країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.

Існують мажоритарні системи абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Пропорційна виборча система — це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Зараз вона найбільш поширена. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у багатьох країнах світу, в тому числі у європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

Пропорційне представництво виходить з ідеї, що вплив партії (блоку) має відповідати кількості виборців, які голосують за них. Пропорційна виборча система вперше була застосована в XIX столітті. Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та кількістю отриманих мандатів. За пропорційної системи утворюють великі виборчі округи, від кожного з яких обирається кілька депутатів. Такі округи називаються багатомандатними. Вибори тут суто партійні: за місця в парламенті змагаються не окремі кандидати, а політичні партії. Кожна з них формує свій список кандидатів на виборчі посади, і виборець голосує за список тієї партії, якій він симпатизує. У деяких випадках громадянам надається можливість визначати окремо своє ставлення до кандидатів в середині списку однієї партії [6][17].

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи:

· голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів — це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку;

· жорсткий — це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку).

Серед виборчих систем, окрім згаданих мажоритарної та пропорційної, є ще й змішаний, або пропорційно-мажоритарний тип.

Змішана виборча система – різновид виборчої системи, що є поєднанням мажоритарної та пропорційної виборчих систем. За цієї системи частина мандатів, як правило, – половина, розподіляється по одномандатних виборчих округах, решта – за пропорційним принципом по багатомандатних округах. Так, у ФРН половина депутатів Бундестагу обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а друга половина – за пропорційною з партійних списків [6][18]. 3мішана виборча система практикується в Італії, Польщі, Угорщині, ФРН, а протягом останніх років — у Грузії, Литві, Російській Федерації. Здебільшого ця система застосовується у тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або де необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил і стабільністю сформованого ними уряду [6][19].

Найпростішою змішаною виборчою системою є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом цього може бути парламент ФРН, де 50 % депутатів нижньої палати — бундестагу — обираються за мажоритарною системою відносної більшості, а 50 % — за партійними списками. На таких самих принципах утворюються законодавчі органи в Грузії, Литві, Словенії. Угорщині: парламент третину місць відводить депутатам, обраним за мажоритарною системою, решту — переможцям за партійними списками у межах єдиного загальнонаціонального округу. У Російській Федерації третина нижньої палати Державної Думи обирається за пропорційною виборчою системою, а дві третини — за мажоритарною.

Іншим різновидом змішаної виборчої системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною. системою, інша — за пропорційною. Такі виборчі системи запроваджено в Австралії, Італії, Польщі.

Отже, існують три основні види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і мажоритарно-пропорційна (змішана). Вивчаючи й порівнюючи виборчі системи, які існують у світі, марно шукати, яка з них найкраща. Будь-яке представництво не відображає повною мірою реального стану інтересів та уподобань суспільства. Вичерпно представляти ціле суспільство не може жодна інституція, нехай навіть її сформовано за умов найретельнішого дотримання всіх правил і процедур будь-якої з виборчих систем. Жодна виборча модель не є досконалою. У виборах та виборчих системах ніколи немає бездоганної досконалості. Вибори розуміють як делегування громадянами владних повноважень своїм представникам, як визнання людини чи установи авторитетним представником загального інтересу. Депутат та влада можуть і повинні репрезентувати інтереси та потреби свого округу й цілого суспільства.

3. Виборчі системи Литви

Литовська Республіка, Литва (Lithuania) (лит. Lietuvos Respublika, Lietuva) – держава в Північній Європі, одна з трьох прибалтійських республік, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря (рис. 1.2). Столиця – Вільнюс [9][20].

Виборче законодавство

За статтею 34 Конституції Литовської республіки громадяни, яким на день виборів виповнилося 18 років, мають виборче право. Право бути обраним встановлюється Конституцією Литовської Республіки та законами про вибори. У виборах не беруть участі громадяни, визнані судом
недієздатними [1][22].

Важливою фазою виборів є передвиборна агітація, що розпочинається у Литві після оприлюднення їх списку [4][23].

У Литві законодавством встановлюється верхня межа фінансових витрат політичних партій на виборчу кампанію [4][24].

В Литві заборонене розміщення програмних документів кандидатів на виборчих дільницях у день голосування [11][25].

Опублікування списку кандидатів здійснюється Головною виборчою комісією [5][26].

Обов’язковою умовою початку виконання обов’язків члена виборчої комісії Литви є складення ним присяги. У разі відмови складення присяги особа позбавляється права працювати у складі виборчих комісій [2, ч. 6. ст. 19][27]. Член комісії, який порушив заборону щодо проведення передвиборної агітації або в будь-який інший спосіб впливав на волю виборців, а також який порушив положення присяги, повинен бути виключений зі складу комісії та притягнений до відповідальності [2, ст. 20][28]. Також члена виборчої комісії може бути відкликано партією, коаліцією, яка його запропонувала, виборчою комісією, яка затвердила склад цієї комісії [2, ст. 24][29].

Парламентські вибори

Сейм Литовської Республіки (Сеймас, лит. Lietuvos Respublikos Seimas) — вищий законодавчий орган Литви, що складається із однієї палати (рис. 1.3) [13][30].

Сейм складається з представників народу – 141 члена Сейму, що обираються строком на чотири роки на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Сейм вважається обраним, якщо до його складу обрано не менш як три п’ятих членів Сейму (ст. 55 Конституції) [1][32].

Членом Сейму може бути обраний громадянин Литовської Республіки, який не зв’язаний присягою чи зобов’язанням з іноземною державою і на день виборів має не менше 25 років, а також постійно проживає у Литві. Членами Сейму не можуть бути обрані особи, які не відбули покарання за вироком, визначеним судом, а також особи, визнані судом недієздатними (ст. 56 Конституції) [1][33].

Загальноєвропейські виборчі тенденції зараз пов’язані з атакою навіть на традиційний вік початку володіння пасивним виборчим правом – 21 рік, тому даний литовський варіант в цьому електоральному аспекті не може не виглядати анахронічним і недемократичним. Втім, якого-небудь яскраво вираженого інтересу до модернізації литовського виборчого законодавства структури Європейського співтовариства підкреслено не проявляють. Відсутність із 1996 року два рази підряд (2000 і 2004 рр.) на виборах у Сейм Литви європейських міжнародних спостерігачів від БДИПЧ/ОБСЄ є тільки одним із цілого ряду симптоматичних факторів, що ілюструють дану ситуацію. Згідно з виборчим законодавством, кожний громадянин Литви, що має право голосу на виборах, має в одномандатному й багатомандатному виборчих округах по одному голосу, і ці голоси рівноцінні голосам будь-якого іншого громадянина, що має право голосу [8][34].

Литовські виборці голосують особисто й таємно. Забороняється голосувати за інша особу або доручати іншій особі голосувати замість себе. Якщо кому-небудь стає відома таємниця голосування іншої особи, розголошувати її забороняється. Також забороняється контролювати процес волевиявлення виборців, впливати на їхню волю [8][35].

Увесь виборчий процес характеризується наступними стадіями[36]:

1. Призначення дня виборів і початку виборчої кампанії.

2. Установлення виборчих округів.

3. Формування виборчих дільниць.

4. Створення спеціальних виборчих органів (комісій, бюро й т.п.).

5. Реєстрація виборців (формування списків виборців).

6. Висування й реєстрація кандидатів.

7. Агітаційна кампанія.

8. Голосування.

9. Підрахунок голосів і встановлення результатів виборів.

10. Можливий другий тур голосування й нові (повторні) вибори.

11. Установлення остаточних результатів виборів і їх публікація.

Чергові вибори Сейму проводяться не раніше ніж за два місяці
і не пізніше ніж за місяць до спливу строку повноважень членів
Сейму (ст. 57 Конституції) 1][37].

Дострокові вибори Сейму можуть проводитися за постановою Сейму, (три п’ятих голосів), оголошені Президентом (ст. 58 Конституції) [1][38]:

1) якщо Сеймом протягом ЗО днів після подання не було прийнято рішення про нову програму Уряду або після першого подання програми Уряду протягом 60 днів двічі підряд не було схвалено програму Уряду;

2) за пропозицією Уряду, якщо Сеймом безпосередньо виражається недовіра Урядові. Президент Республіки не може оголосити про дострокові вибори Сейму, якщо до спливу строку повноважень Президента Республіки залишилося менше 6 місяців, а також якщо після дострокових виборів Сейму не минуло 6 місяців.

У постанові Сейму або в акті Президента Республіки щодо дострокових виборів Сейму призначається день виборів нового Сейму. Вибори нового Сейму повинні бути проведені не пізніше ніж протягом 3 місяців після прийняття рішення про дострокові вибори (ст. 58 Конституції) [1][39].

Повноваження члена Сейму припиняються у випадку (ст. 63 Конституції) [1][40]:

1) спливу строку повноважень або з початком першого засідання обраного на дострокових виборах Сейму;

2) його смерті;

3) його відставки;

4) визнання його судом недієздатним;

5) позбавлення його мандата Сеймом у порядку процедури імпічменту;

6) визнання виборів недійсними або у разі грубого порушення Закону про вибори;

7) переходу його на іншу роботу або якщо він не відмовляється від роботи, несумісної з обов’язками члена Сейму;

8) втрати ним громадянства Литовської Республіки.

Засідання Сейму веде Голова Сейму або його заступник. Перше після виборів засідання Сейму відкриває найстарший за віком член Сейму(ст. 66 Конституції) [1][41].

Відповідно до статті 67 Конституції Литовської республіки, Сейм [1][42]:

· призначає вибори Президента Литовської Республіки;

· схвалює чи не схвалює кандидатуру Прем’єр-міністра, запропоновану Президентом Республіки;

· здійснює контроль за діяльністю Уряду, може виражати недовіру Прем’єр-міністрові або міністрові;

· призначає суддів Конституційного Суду, суддів Верховного Суду, а також голів цих судів;

· призначає та звільняє Державного контролера, Голову Правління Банку Литви;

· призначає вибори Рад самоврядувань;

· утворює головну виборчу комісію та вносить зміни до її складу та ін.

За статтею 68 Конституції, у Литві право законодавчої ініціативи у Сеймі належить членам Сейму, Президентові Республіки та Урядові. Право законодавчої ініціативи мають також громадяни Литовської Республіки. 50 тис. громадян, які мають виборче право, можуть подавати у Сейм проект закону, який Сейм зобов’язаний розглянути [1][43].

У Литві при змішаній виборчій системі пропорційна і мажоритарна величини становлять половину. У цій системі виборець отримує два голоси: один подає за одного із кандидатів, а другий — за один із списків [11][44].

У Литві 71 кандидат зі 141 обирається на одномандатних округах, при цьому для перемоги необхідно отримати не менше 40% голосів. Всього у виборах по багатомандатних округах взяли участь 16 партій, а з урахуванням одномандатних округів — 21 партія [10][45].

Що стосується етапу висування кандидатів, то відповідно до статті 13 Закону, партії висувають кандидатів в депутати Сейму в одномандатних та багатомандатних округах, забезпечуючи своє право на участь у виборах підписами щонайменше 1000 виборців. В умовах формування в Литві стабільної багатопартійної системи, роль партій зростає. Цьому сприяє передбачена статтею 34 можливість блокування партій, які можуть об’єднувати списки своїх кандидатів [3][46].

Законом литовської республіки «Про вибори в Сейм» від 18 липня 2000 року №VIII-1870 передбачається змішана (мажоритарно-пропорційна) система виборів. 71 член парламенту обирається по мажоритарній системі абсолютної більшості з голосуванням в 71 одномандатному виборчому окрузі; 70 членів парламенту обираються в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі по пропорційній системі з голосуванням закритими списками. В одномандатних округах вибори вважаються такими, що відбулися, якщо в них взяли участь 40% і більше виборців. Вибраним в окрузі вважається кандидат, підтриманий більш ніж 50% голосів виборців, із числа, що прийняли участь у голосуванні. У випадку, якщо в одномандатному окрузі жоден з кандидатів не одержав необхідної для перемоги кількості голосів у свою підтримку, проводиться другий тур голосування, до участі в якім допускаються 2 кандидата, що одержали в першому турі найбільшу кількість голосів. Вибраним у другому турі голосування вважається кандидат, який одержав у свою підтримку більше голосів, ніж його конкурент. У єдиному загальнодержавному виборчому окрузі розподіл мандатів між партіями здійснюється на основі методу Сен-Лагю – шляхом розподілу кількості голосів, отриманих партією, на непарні числа – 1,3,5,7,9,11,13 і т.д. До участі в розподілі мандатів допускаються лише ті партії, які одержали у свою підтримку не менш 5% голосів виборців, і блоки, які одержали у свою підтримку не менш 7% голосів виборців по багатомандатному виборчому округу [8][47].

Отут слід підкреслити, що вибори в Литовській республіці відбуваються на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Ці базові, підтверджені Копенгагенским документом Конференції по людському виміру конституційні принципи лежать в основі всього сучасного загальноєвропейського антидискримінаційного електорального дискурсу [8][48].

Президентські вибори

Президент Литовської Республіки — голова Литовської Республіки. Президент представляє державу. Повноваження і статус Президента Литовської Республіки визначається в розділі VI Конституції Литви, прийнятої на референдумі 25 жовтня 1992 [12][49]. Відповідно президентом Республіки може бути обраний громадянин Литви за походженням, який не менш ніж протягом трьох останніх років живе у Литві, якщо йому до дня виборів виповнилося не менше сорока років і якщо він може бути обраний членом Сейму. Президент Республіки обирається громадянами Литовської Республіки строком на п’ять років на основі загального, рівного та прямого виборчого права ляхом таємного голосування. Одна й та сама особа може обиратися Президентом Республіки не більше двох разів підряд.

Кандидатом у Президенти Республіки реєструється громадянин Литовської Республіки, який відповідає умовам частини першої статті 78 і зібрав не менш 20 тисяч підписів виборців. Число кандидатів на посаду Президента Республіки не обмежується (ст. 79 Конституції) [1][50].

Чергові вибори Президента Республіки проводяться в останню неділю за два місяці до спливу строку повноважень Президента Республіки (ст. 80 Конституції) [1][51].

Обраним вважається кандидат на посаду Президента Республіки, який при першому голосуванні та за участю не менш половини всіх виборців набрав більше половини голосів усіх виборців, що взяли участь у виборах. Якщо у виборах взяло участь менше половини всіх виборців, обраним вважається кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів, але не менш однієї третини голосів усіх виборців. Якщо у першому турі голосування жоден із кандидатів не набрав потрібної більшості голосів, через два тижні проводиться повторне голосування стосовно двох кандидатур, які набрали найбільшу кількість голосів. Обраним вважається кандидат, який набрав більшу кількість голосів. Якщо у першому турі взяло участь не більше двох кандидатів і жоден з них не набрав потрібної кількості голосів, проводяться повторні вибори (ст. 81 Конституції) [1][52].

Особа, обрана Президентом Республіки, повинна припинити свою
діяльність у політичних партіях та організаціях до початку нової
компанії виборів Президента Республіки (ст. 83 Конституції) [1][53].

У випадку, коли Сейм не може зібратися і призначити вибори Президента Республіки, вибори оголошуються Урядом (ст. 89 Конституції) [1][54].

Місцеві вибори

Члени Рад самоврядувань строком на два роки обираються населенням адміністративної одиниці громадянами Литовської Республіки на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 119 Конституції) [1][55].

Значимою подією під час виборчої кампанії до рад самоврядування в Литві (вибори 25 лютого 2007 р.) стала ухвала Конституційного Суду Литовської Республіки про необхідність внесення змін у виборче законодавство, які б дозволили балотуватися в органи самоврядування всім бажаючим громадянам, а не лише висунутим за партійними списками [7][56].

Імперативного мандату у Литовській Республіці не існує. Ні на рівні Сейму (парламенту), ні на рівні місцевого самоврядування [7][57].

Отже, Литовська Республіка, Литва – держава в Північній Європі, одна з трьох прибалтійських республік, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря. Вибори до парламенту у Литві здійснюються за змішаною виборчою системою, президентські – за мажоритарною. Право бути обраним встановлюється Конституцією Литовської Республіки та законами про вибори.

Висновок

Виборча система — це сукупність відносин, що складаються у зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають їх порядок, спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Існують три основні види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і мажоритарно-пропорційна (змішана).

Литовська Республіка, Литва – держава в Північній Європі, одна з трьох прибалтійських республік, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря.

Отже, вибори до парламенту у Литві здійснюються за змішаною виборчою системою, президентські – за мажоритарною.

Вивчаючи й порівнюючи виборчі системи, які існують у світі, марно шукати, яка з них найкраща. Будь-яке представництво не відображає повною мірою реального стану інтересів та уподобань суспільства. Вичерпно представляти ціле суспільство не може жодна інституція, нехай навіть її сформовано за умов найретельнішого дотримання всіх правил і процедур будь-якої з виборчих систем. Жодна виборча модель не є досконалою. У виборах та виборчих системах ніколи немає бездоганної досконалості. Вибори розуміють як делегування громадянами владних повноважень своїм представникам, як визнання людини чи установи авторитетним представником загального інтересу. Депутат та влада можуть і повинні репрезентувати інтереси та потреби свого округу й цілого суспільства.

Список використаної літератури

1. Конституція Литовської республіки від 25.10.1992

2. Закон Литовської Республіки про вибори до Сейму //Збірник Виборчих Законів Країн Центральної та Східної Європи // Міжнародна фундація виборчих систем. — Вашингтон: Д.К. 2000.

3. Горшков Д., Замніус В. Збірка матеріалів круглого столу «Виборче законодавство України: місце та роль політичних партій»

4. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: Астон, 2005. – 432 с.

5. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. — К.: Факт, 2006. —160 с. — С.23-24.

6. Ярош Б.О., Ярош О.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. «Політологія» вищ. навч. закладів. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2005. – 240 с.

7. Нечипоренко Г. Литва відмовляється від суто партійних виборів // Волинська правда від 14.02.2007

8. Общая характеристика основ избирательного законодательства Литовской республики // Избирательное законодательство других стран, 02.22.2010.

9. Литва // Вікіпедія

10. Парламентські вибори в Литві 2008 // Вікіпедія

11. Политический непрофессионализм // Рекламастер

12. Президент Литви // Вікіпедія

13. Сейм Литовской Республики // Википедия