Безкоштовно

Відповіді на питання з політології

views 84

Зміст

1. Добре відомо, що політика має двоїсту природу: з одного боку, вона — наука, з іншого — мистецтво. Чому? Аргументуйте свою відповідь.

Політика є самостійною, наукою, яка активно взаємодіє з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їх предметні сфери, спостерігається взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т.п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та інше); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих вчених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, набирає силу видавнича діяльність, з’являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає у розвинутих країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними й організованими професійними кадрами; виникають міжнародні та національні організації політичної науки.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового і емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Наближення політики до мистецтва пояснюється ймовірнісним характером політичного процесу (непов­нотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т. п.). Оскільки політичний процес ніколи не може бути повністю раціональним, а неконтрольовані процеси в політиці небажані, то за організації і здійснення політичного процесу і взагалі будь-якої політичної дії виникає подвійне завдання: якось компенсувати брак точного знання і водночас утриматися в межах раціонального, щоб не допустити безвідповідальних рішень та дій. Розв’язання першого завдання пов’язане зі знанням техніки політичних відносин, співвідношення сил, знанням людей і їхніх інтересів, слабких та сильних сторін, логіки та психології поведінки мас, груп, окремих осіб і т. п. Саме воно визначає політичну тактику, спосіб прийняття конкретних політичних рішень, можливість точного маневрування на основі правильного психологічного розрахунку, уміння перетворювати наміри в дії, вести гнучку політичну гру, коли тактична техніка та вміння маневрувати переходять у більш значні стратегічні дії. Коли ж мистецтво підміняють спритністю, інтригою, маніпуляцією людьми й принципами, що, на жаль, частенько трапляється, можна говорити про переродження політики в політиканство.

2. Чому влада часто ігнорує політичні права і свободи особистості, а особистість не довіряє владі?

Поставлене запитання є особливо актуальним на сьогоднішній день., враховуючи те, що Україна прямує до формування громадянського суспільства, яке базується на співпраці політичної влади та громадян.         Чому влада ігнорує політичні права і свободи особистості? Перш за все, тому, що це їй вигідно. Ігноруючи політичні права та свободи особистості, діюча влада може, по-перше, приховати власне свавілля або бездіяльність, а по-друге, зробити владу клановою, тобто при владі будуть лише ті, хто «догодив» діючій владі, не дозволяючи «особі з вулиці» займати керівні посади.

Особистість же не довіряє владі через ті самі причини. А також через те, що сьогоднішня влада не здатна забезпечити не те що свободу слова, а просто нормальні умови існування своїх громадян. Яка може бути довіра при подібному ставленні політичної верхівки до народу? Необхідно також зауважити, що на сьогоднішній день рівень довіри особистості до влади критично знизився і ситуація в країні потребує швидких і ефективних змін.

3. Стародавній мислитель Платон під політикою розумів мистецтво жити разом. Мистецтво єдності в більшості. Чи згодні ви з цією формулою?

Якщо «так», то що необхідно для її реалізації? Які політичні умови (процедури, інститути, методи) необхідні для інтеграції інтересів різних класів, соціальних верств, груп, націй?

Я не зовсім згодна зі словами Платона, адже на мою думку, політика – це скоріше мистецтво управління спільнотою людей. «Мистецтво жити разом» я б, напевно, віднесла до завдань соціології. Однак, керуючись запитанням, можна сказати, що для реалізації даної формули необхідна перш за все  нормативно-правова база, яка буде регулювати права та обов’язки кожного члена соціуму. Адже в сучасному суспільстві більшість осіб намагається жити в першу чергу «у свою користь», часто не зважаючи на інтереси суспільства. І саме для обмеження свавілля у соціумі, для забезпечення спільного рівного існування, а не класової ворожнечі необхідна юридична відповідальність, наявність законів, які б регулювали усі сфери суспільного життя.

4. Чи згодні ви з наступними твердженнями відомого американського політолога О.Тоффлера

а) «У сучасному світі — знання в силу своїх переваг підкорили собі силу й багатство і стали визначальним чинником функціонування влади».

б) «Інформаційна революція» спростувала марксистську тезу про первинність матеріальної бази та вторинність знання. В суспільстві «третьої хвилі» знання управляють економікою, а не навпаки».

Складно відповісти однозначно. З твердженням “а” скоріше не згодна, оскільки в сучасному суспільстві не завжди людина зі знаннями підпорядковує собі багатство і владу. Не завжди справді розумний чоловік і сильний лідер перебувати “у керма” держави. На жаль, сьогодні складно успішно застосовувати знання без певної хитрості. А ось з твердженням “б” я абсолютно згодна. Знання повинні бути на першому місці і потім вже – матеріальна база. І дійсно, в суспільстві “третьої хвилі” саме знання керують економікою. Адже знання створюють економіку, як і політику, та інші сфери діяльності держави.

5. Франко свої політичні погляди на проблему федерації виклав у такому порядку:

створення федерації в межах возз’єднаної України; створення федерації в межах визволених народів Росії, об’єднання слов’янських націй у єдину федерацію, оформлення всесвітньої федерації. Прокоментуйте ці думки І. Франка.

Не можу сказати, що я абсолютно згодна з висловом І. Франка. Я думаю, що створення не те щоб всесвітньої федерації, а й федеративне об’єднання слов’янських народів є утопічною ідеєю. Неможливо це з багатьох причин. По-перше, не можна стверджувати, що всі слов’янські народи прагнуть розвиватися в одному напрямку. По-друге, не можна забувати про те, що менталітет кожного народу різний. Ми не можемо порівнювати, наприклад, росіян і поляків, українців і румун. Безумовно, кожен з цих народів має право на існування, проте, мені здається, їм необхідна можливість розвиватися самостійно. Можливо, підтримуючи певний зв’язок один з одним, але менш тісний, ніж передбачає федерація.

6. Зробіть порівняльний аналіз запропонованих висловлювань і сформуйте свою позицію з даного питання

а) К.Маркс та Ф.Енгельс у праці «Німецька ідеологія» писали: «…комунізм не стан і не ідеал, а реальний історичний рух».

б) Е.Бернштейн у праці «Нариси історії й теорії соціалізму» писав: «Я відкрито визнаю, що дуже погано розумію і дуже мало цікавлюсь тим, що у звичайних умовах розглядається під «кінцевою метою соціалізму». Ця мета… що б вона не уявляла, для мене — ніщо, рух же — все. Під рухом я розумію як загальний розвиток суспільства, тобто соціальний прогрес, так і політичну й економічну агітацію та організацію для здійснення цього прогресу».

Аналізуючи запропоновані цитати, я прийшла до висновку, що у них є спільна мета – це рух, прогрес, шлях до  нових етапів розвитку. Адже будь-яка кінцева мета – майже завжди є утопічною, суть існування держав, ідеологій, націй зводиться до прогресу, до сходження від одного етапу розвитку до іншого. Неможливо зводити сенс існування ідеологій та режимів до досягнення кінцевої мети – наприклад, знищення приватної власності, контроль держави над усіма сферами суспільного життя. Адже після досягнення поставленої задачі існування держави не матиме сенсу.

На мою думку, призначення будь-якої ідеології в тому, щоб змінити собою іншу, яка перестала відповідати суспільному розвитку. Це можна прослідкувати, аналізуючи історію. Первісне суспільство змінили рабовласники, потім феодали, пізніше – могутні імперії. Однак суспільство розвивається, розвиваються люди і те, що влаштовувало населення у 15 столітті не може відповідати потребам 21.

7. Апріорі прийнято вважати, що республіканська політична система більш демократична, ніж монархічна.

Англія функціонує як конституційна монархія, фашистська Німеччина була республікою. Чим же визначається рівень демократичності цих країн: політичною системою чи режимом?

Рівень демократичності будь-якої країни не може визначатися лише за політичною системою. На досить вдало підібраному прикладі монархічної Великої Британії та республіканської Німеччини (її фашистського періоду) показано, що рівень демократії в державі визначає її режим. На мою думку, твердження, що республіка більш демократична, ніж монархія – стереотип 18-19 століть, в яких монархи обов’язково були жорстокими тиранами, а на зміну їм приходили республіканці-демократи і життя значно покращувалося. Монархічна Британія на сьогоднішній день є більш демократичною за деякі республіки, в яких діє жорсткий авторитарний режим.

8. У плюралістичному суспільстві визнається багатоманітність вільно створюваних політичних, етнічних та інших груп інтересів.

Плюралістична теорія визначає, що процес цей не управляється природним гармонійним порядком (що було б утопічно), а зумовлює регуляцію. Хто повинен брати на себе функцію регулювання інтересів у суспільстві? Які вимоги і обмеження потрібно пред’явити до регулятора?

Регулювання інтересів у суспільстві, безумовно, повинна брати на себе держава. Держава повинна приділяти значну увагу утворюваним групам, адже немає гарантії, що окремій групі перестане подобатися плюралістичне суспільство і наслідки будуть жахливі. Вимоги до держави, як регулятора створення різних груп інтересів, повинні заключатися перш за все у контролі за діяльністю даних груп та спрямування цієї діяльності на користь інтересам не тільки окремої групи, але й усього суспільства. На мою думку, існування багатьох груп суспільних інтересів потрібне, але повинно бути контрольоване, оскільки суспільство одне і неможливо допустити його «розкол за інтересами». Обмеження для регулятора повинні заключатися в додержанні статей Конституції щодо свободи слова, листування, мирних зібрань тощо.

9. Який існує взаємозв’язок між поняттями «особистість — громадянське суспільство — держава»?

Сьогодні досить поширеними є лозунги. Згідно яких «Україна стоїть на шляху розвитку правової держави та громадянського суспільства». Однак аналізуючи сучасну політичну ситуацію, постає питання – чи розуміємо ми суть цих понять?Проаналізуємо взаємозв’язок понять, наведених у запитанні. Почнемо з останнього терміна – держава. Звісно, основною ознакою держави є населення. Адже, маючи (за юридичним визначенням) прапор, гімн, територію, армію та грошову одиницю, утворення ще не може називатися державою, оскільки її повинен хтось населяти. Чи можна було назвати державою територію, яку населяли первісні племена? Звичайно, ні. Адже держава у повному розумінні цього поняття, повинна утворюватися на основі громадянського суспільства, у якому діє пріоритет закону і кожен його член розуміє, що за здійснене правопорушення на нього чекає відповідальність.    Однак суспільство теж не виникає само по собі, а формується на основі спільної діяльності особистостей. Саме особистостей, а не людей чи осіб. Навряд чи зможуть юридичні особи утворити суспільство. Або просто абстрактна особа, про яку ми читаємо в кодексах. Суспільство – це сукупність конкретних особистостей, індивідів.

Отже, повноцінне існування держави та здійснення нею усіх визначених функцій можливе лише за умови громадянського суспільства, сформованого особистостями. Держава ж, у свою чергу, повинна забезпечувати необхідні умови для розвитку наведених вище понять. Отож, як бачимо, наведені терміни є нерозривними і лише за умови їх повноцінного розвитку та взаємозв’язку можливе формування високо розвинутої правової держави.

10. У розумінні лідерства необхідно відрізняти три самостійних підходи: психологічний, соціологічний та політологічний.

Психологів цікавлять власне психологічні процеси, пов’язані з переходом саме від натовпу до певної диференційованої спільності. Соціолога хвилює питання про соціальні механізми подібних процесів та стратифікацію різноманітних соціальних спільностей (лідерство у неформальних гуртах, виробничих колективах тощо). У чому специфіка політологічного підходу до розуміння лідерства? Чи слід розрізняти поняття «лідер» та «керівник»? Якщо так, то чому?

Специфіка політологічного підходу до розуміння лідерства полягає, на мою думку, саме у розрізненні двох понять – «лідер» і «керівник». Безумовно, різниця між цими поняттями значна.

Поняття лідерства включає в себе не лише керівну посаду. Сутність лідерства полягає у тому, що підлеглі поважають та підкоряються лідеру не тільки юридично. Лідер є прикладом не лише вдало зробленої кар’єри, а й поєднання багатьох людських якостей. Зокрема, справжній лідер повинен бути наділений певною харизмою, вмінням правильно користуватися даною йому владою, скеровувати людей не способом наказу, а скоріше власним авторитетом.

Особа, що займає керівну посаду не завжди є лідером. Керівник для підлеглих – просто людина, яка займає вищу посаду, а справжній лідер  буде лідером не лише на роботі, але й у повсякденному житті. І, на мою думку, саме справжнього лідера не вистачає на даний час у політиці. Людини, яка не лише буде наділена владними повноваженнями, але й високими особистими якостями, і чиї вчинки могли б служити прикладом і в повсякденному житті громадян.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *