Особливості проведення референдумів у Швейцарії (наукова робота за політології) | Kursak.com – здаємо разом!
Безкоштовно

Вступ

Актуальність теми. Референдум є інститутом прямої демократії та однією з найважливіших форм здійснення народного суверенітету. Переконливим і яскравим доказом цієї тези є зростання ролі референдуму в другій половині XX ст. Референдуму належить велика роль у забезпеченні демократичного розвитку суспільства і здійсненні прямого народовладдя. Втім, необхідно зважати на те, що ступінь його реального демократизму залежить від політичного режиму країни, існуючих політичних умов, за яких він проводиться.

Країною, де референдуми становлять «стрижень політичної системи», є Швейцарія. По-перше, вона має найбільший досвід використання референдумів – вперше референдум тут проведено в 1439 р. (у 2004-2005 pp. y Швейцарії відбулося 11 федеральних референдумів, тоді як в Україні у 1991-2005 pp. – лише два загальнонаціональні референдуми); по-друге, завдяки референдумам вирішуються питання про основні напрями швейцарської державної політики (наприклад, про приєднання країни до Шенгенського та Дублінського договорів ЄС).

Проблематиці референдуму присвячено праці таких науковців, як американець К. Кобах і канадієць Л. ЛеДюк.

У роботі К. Кобаха «Референдум: пряма демократія в Швейцарії» розкривається історія розвитку прямої демократії, зокрема референдуму як одного з найважливіших інститутів безпосередньої демократії. Наводяться таблиці, що висвітлюють основні етапи розвитку прямої демократії в Швейцарії [11][1]. У праці Л. ЛеДюка «Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці» на базі сучасної теорії та світової практики учасницьких демократій розкрито й проаналізовано місце референдуму в сучасних демократіях [3][2].

Однак мусимо констатувати, що досвід проведення референдумів у Швейцарії недостатньо висвітлено у вітчизняній науковій літературі.

Отже, мета цієї роботи полягає в тому, щоб дослідити особливості та практику проведення референдумів у Швейцарії для подальшого використання цього досвіду.

Завдання дослідження:

·     розкриття поняття референдуму;

·     дослідження історії виникнення референдуму;

·     характеристика особливостей проведення референдумів у Швейцарії;

·     навести приклад підготовки одного з референдумів у Швейцарії;

·     визначити, чому є противники референдумів у Швейцарії.

Предмет дослідження – законодавчі акти, які формують проведення референдумів.

Об’єкт дослідження – референдум як одна з форм прямої демократії.

Джерела дослідження в даній роботі: законодавчі акти щодо референдумів у Швейцарії, підручники з політології, статті в наукових журналах, українські та зарубіжні інтернет-джерела по темі.

1. Поняття референдуму та його історія

У політологічній та юридичній теорії й практиці існує чимало визначень поняття «референдум», проте єдина дефініція референдуму відсутня. Професор К. Кобах наводить таке визначення: «Пряма участь громадян у прийнятті політичних рішень називається референдумом» [11, с. 13] [3].

Поряд з виборами референдум – це одна з найважливіших форм прямої демократії.

Дещо інший акцент при розкритті поняття «референдум» роблять автори, які наголошують на особливостях процедури проведення референдуму і пропонують дефініції того, що становить його функціональне призначення. Наприклад, український науковець В. Шаповал визначає референдум як спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення голосування виборців з питань, установлених конституцією або законодавством [4, с. 62][4]. «Референдум – це голосування виборців, за допомогою якого приймається рішення державного або самоврядного характеру, що має державне або місцеве значення», – зазначає російський дослідник В. Чиркин [8, с. 227][5].

Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об’єкті волевиявлення виборців. На виборах таким об’єктом є кандидат або список кандидатів, на референдумі – конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої або внутрішньої політики [2, с. 226][6].

Інститут референдуму має свою історію. Його практикували у державно-політичному житті Стародавнього Риму. Однак датою проведення першого референдуму вважають 1439 p., a його батьківщиною – Швейцарію (кантон Берн). Проведення референдумів передбачається конституціями майже всіх європейських держав, а також держав, що утворилися на терені колишнього СРСР. Але референдум не використовувався в тих англосаксонських країнах, де встановлено верховенство парламенту, хоча у Великобританії референдуми усе ж проводили останніми десятиліттями [1, с. 112] [7].

У розділі Конституції Швейцарії «Федеральні органі влади» визначено, що «вищою законодавчою владою» у Швейцарській Конфедерації має народ, що виражає свою волю за допомогою всенародних голосувань -референдумів. Звідси бере початок пряма демократія. На референдуми виносяться пропозиції по зміні й доповненню Конституції, прийняті парламентом закони, а також міжнародні договори й угоди, укладені урядом, інші важливі питання. Як правило, швейцарці голосують чотири рази на рік (в одну з неділь березня, червня, вересня й грудня) [10][8].

Право на ініціативу й референдум у Швейцарії – класичні засоби вираження прямої демократії. Вони дозволяють громадянинові впливати на процес доповнення або зміни Конституції. Уряд надає народу підготовлені проекти законів. Якщо мова йде про зміну Конституції або про вступ Швейцарії в якусь міжнародну організацію, то проводиться обов’язкове голосування (обов’язковий референдум), і тоді відпадає необхідність у зборі підписів [10][9].

Ще відомий французький державний діяч XIX століття Алексіс де Токвіль відзначав, що «прагнення до референдумів стало результатом реакції народу на дії нової аристократії, що позбавила його можливості участі в керуванні країною» [7, с. 87][10].

Референдуми Швейцарії зародилися в кантонах, які виступили першими проти урядів, що розглядають волю як одну із привілеїв, а не споконвічне право будь-якого громадянина. На початку XIX століття у Швейцарії відбувся перший загальнонаціональний референдум, який був пов’язаний із прийняттям другої Конституції Гельветики від 25 травня 1802 року. Конституція 1874 року чітко визначила роль референдумів у політичній системі країни. Швейцарці беруть участь у законотворчості й керуванні державою в ході обговорення широкого кола питань, висунутих на референдуми [10][11].

З 1848 р. у Швейцарії пройшло дуже багато референдумів на федеральному рівні. З 521 референдумів, в 216 випадках предметом голосування була ревізія Конституції й, в 148 випадках прийняття законопроекту або схвалення якогось договору. З питань ревізії Конституції зміни ухвалювалися в 156 випадках, а в 60 – відхилялися. На законодавчих і конвенційних референдумах громадяни країни давали позитивну відповідь в 77 випадках, негативну – в 71 [10][12].

До народної ініціативи у Швейцарії з кінця XIX століття вдавалися більше 200 раз. В 159 випадках ініціатива висувалася на референдум, в 14 випадках рішення населення було стверджувальним, в 144 – негативним. Близько 70 з них були відкликані (в основному через те, що влада країни «відповіла» на запитання «ініціаторів»), і близько 15 ініціатив перебувають на розгляді [10][13].

Слід зазначити, що впродовж 1970-1995 pp. в європейських країнах на національному рівні було проведено 46 референдумів з 48 питань, у Швейцарії – 76 референдумів з 217 питань. Як і в інших європейських країнах, використання референдуму в Швейцарії також виявляє тенденцію до зростання. Кількість референдумів, на яких швейцарці приймали рішення протягом 1970-1995 pp., майже вдвічі перевищує їх число порівняно з 1945-1970 pp. – 64 референдуми з 86 питань [3, с. 138][14].

Отже, референдум – це одна з найважливіших форм прямої демократії; пряма участь громадян у прийнятті політичних рішень; спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення голосування виборців з питань, установлених конституцією або законодавством; голосування виборців, за допомогою якого приймається рішення державного або самоврядного характеру, що має державне або місцеве значення. Його практикували у державно-політичному житті Стародавнього Риму. Однак датою проведення першого референдуму вважають 1439 p., a його батьківщиною – Швейцарію (кантон Берн).

2. Особливості проведення референдумів у Швейцарії

Згідно з Конституцією Швейцарії від 18 квітня 1999 року (яка також була прийнята на загальнонародному референдумі), 100 000 громадян Швейцарії можуть ініціювати повний перегляд Союзної Конституції. Ставиться умова винесення цієї вимоги на голосування народу. Для часткового перегляду Конституції необхідно зібрати підписи також 100 000 виборців, причому народна ініціатива часткового перегляду Конституції може мати форму як загальної пропозиції, так і розробленого проекту. Згідно 139 статті Конституції, «якщо ініціатива порушує єдність форми, єдність матерії або зобов’язуючі положення міжнародного права, Збори визнають її повністю або частково недійсною» [12] [15].

При висуванні ініціативи перегляду Конституції у формі загальної пропозиції, є 2 варіанти. Якщо парламент згодний з ідеєю перегляду основного закону країни, він розробляє проект часткового перегляду в дусі ініціативи й виносить його на голосування народу й кантонів. У тому випадку, коли Союзні Збори відхиляють ініціативу, то населення країни одержує право висловитися «за» або «проти» зміни Конституції. За підтримки ініціативи, Союзні Збори розробляє проект нової Конституції [10][16].

Ініціатива у формі розробленого проекту виноситься на голосування народу й кантонів. Парламент країни в цьому випадку має право рекомендувати прийняти або відхилити ініціативу. Якщо він «агітує» за відхилення запропонованого проекту, то він може представити альтернативний проект нового Основного Закону. У даній ситуації населення й кантони голосують одночасно й з ініціативи, і по альтернативному проекту [10][17].

Питання зміни Союзної Конституції, вступу в організації колективної безпеки, а також у наднаціональні співтовариства підлягають винесенню на обов’язковий референдум народу й кантонів. Крім того, на обов’язковий референдум народу й кантонів виносяться «оголошені терміновими союзні закони, які не мають конституційної підстави й термін дії яких перевищує один рік». Згідно з Конституцією країни, ці союзні закони протягом одного року після їхнього прийняття Союзними Зборами підлягають винесенню на голосування [10][18].

Окремо на голосування народу (обов’язковий референдум) виносяться народні ініціативи повного перегляду Союзної конституції, народні ініціативи часткового перегляду Союзної конституції у формі загальної пропозиції, які відхилені Союзними Зборами, питання про те, чи випливає проводити повний перегляд Союзної конституції, якщо між обома Радами є розбіжності [10][19].

У країні існує й факультативний референдум. Прийняття або зміна наступних типів законів виноситься на референдум на вимогу 50 000 громадян або 8 кантонів: союзні закони; оголошені терміновими союзні закони, термін дії яких перевищує один рік; федеральні розв’язки. Також на референдум можуть бути винесені міжнародно-правові договори, які є безстроковими й нерозривними; передбачають вступ у міжнародну організацію; уводять багатобічну уніфікацію права. Нa факультативний референдум парламентом можуть виноситися й інші міжнародно-правові договори [10][20].

На народних референдумах для прийняття тих або інших проектів необхідна згода більшості голосуючих. При референдумах народу й кантонів необхідна згода як більшості народу, так і кантонів (голос кантону – це результат народного голосування в даному кантоні; при цьому напівкантони (Обвальден, Нідвальден, Базель-Штадт, Базель-Ланд, Аппенцель — Аусерроден, Аппенцель — Іннерроден) мають по половині голосу кантону [10][21].

Доцільно розглянути головні способи винесення питань на референдуми у Швейцарії:

1. Конституційні зміни, пропоновані федеральною асамблеєю, вимагають обов’язкового референдуму. Конституційні поправки повинні схвалюватися переважною кількістю голосів виборців по країні в цілому та у більше ніж половині з 26 кантонів, тобто подвійною більшістю.

Це положення допомагає захистити права мовних, етнічних та релігійних меншин Швейцарської Конфедерації [6, с. 637][22].

2. Спеціальне конституційне положення (ст. 89 Нової Федеральної Конституції Швейцарії від 18 грудня 1998 р.) визначає процедуру ратифі кації міжнародних договорів: 50 тис. виборців або 8 кантонів можуть вимагати проведення референдуму з прийняття договору, якщо це не потребує внесення поправки до конституції [3, с. 139][23]. На референдумі можуть розглядатися міжнародні договори, які: мають необмежений термін або не можуть бути зупинені; передбачають вступ до міжнародних організацій; включають багатосторонню уніфікацію законодавства. Для прийняття договору досить простої (не подвійної) більшості [6, с. 637][24].

3. У Швейцарії практикують також відхилені або «факультативні» референдуми, у цьому випадку закон, прийнятий федеральною асамблеєю, може бути представлено на референдум за поданням 50 тис. громадян або 8 кантонів протягом 90 днів після його опублікування. Щоб набути чинності, закон має бути ухваленим на референдумі простою більшістю голосів (подвійна більшість у такому разі не вимагається) [3, с. 139][25]. Окрім федеральних законів, предметом факультативного референдуму можуть бути: федеральні закони, проголошені невідкладними, строк яких перевищує 1 рік, федеральні постанови в межах, передбачених Конституцією та законами, міжнародні договори. Федеральний парламент може передати на розгляд на факультативному референдумі майбутні міжнародні договори [6, с. 638][26].

4. У Швейцарії не передбачено проведення необов’язкових консультативних референдумів, ініційованих урядом (цей тип референдумів є досить звичайним явищем для багатьох інших країн). Близько половини народних голосувань, проведених у Швейцарії протягом XX ст., були обов’язковими конституційними референдумами [3, с. 140][27].

У 2004-2005 pp. y Швейцарії відбулося 6 референдумів на федеральному рівні, на яких були вирішені 11 питань, зокрема: підвищення пенсійного віку жінок, заборона експериментів з клітинами людських ембріонів, проведення податкової реформи тощо. Середня участь громадян Швейцарії у референдумах на федеральному рівні у 2004 р. становила 49 %, у 2005 – 47 %. Втім, участь швейцарців у референдумах може суттєво змінюватися залежно від здатності питання референдуму привернути до себе увагу виборців, а також від мобілізаційної активності зацікавлених груп, оскільки механізм референдуму надає можливості партіям і групам, що опинилися поза правлячою коаліцією, заявити про себе.

Ось приклад підготовки одного з референдумів у Швейцарії.

Мішель Което, функціонер однієї із швейцарських фірм, ідучи ранком на роботу, як звичайно, заглянув у поштову скриньку. У ньому він виявив яскравий, досить важкий пакет. Це набір документів, пов’язаних з майбутнім референдумом. Голосування відбудеться лише через два місяці, а вже сьогодні кожному громадянинові Швейцарії пропонується задуматися над винесеними на референдум питаннями, серйозно обґрунтувати своє «так» або «ні», перед тим як вкинути бюлетень в урну.

Цього разу предметом референдуму було будівництво швидкісної залізної дороги під Альпами, так званого «альпійського поїзду». Його ціль – зменшити забруднення атмосфери в тісних альпійських долинах у результаті транзиту німецьких, італійських і інших європейських вантажівок. Запропоноване швейцарськими владою рішення підтримане всіма зацікавленими країнами, однак його реалізація неможлива доти, поки воно не буде схвалено народом.

Щоб одержати «так» у відношенні винесеного на референдум законопроекту, федеральна влада не скупиться на аргументи на користь проекту. Його спорудження підвищує авторитет Швейцарії в іміджі завтрашньої Європи, скорочує шлях в інші країни, рятує наземні автомагістралі від безлічі вантажівок. Дорога потрібна всім – переконує центральна влада. І підприємці, і туристи, та й звичайні громадяни зможуть доїхати по новій дорозі до Мілану всього за дві години, до Парижу й Франкфурту – за три, менш ніж за п’ять годин – до Риму. Поменшають всім ненависні затори на дорогах, тому що мінімум 7-9 мільйонів машин, що перевозять вантажі, підуть «під Альпи».

Про все це громадяни Швейцарії довідаються з тих самих барвистих брошур, наповнених доступними для кожного фінансовими розрахунками й картами, які підготувала для них влада. Не ховаються від громадян і контраргументи – виявляється, у федерального рішення є й супротивники, які й зажадали проведення референдуму, зібравши для цього потрібні за законодавством тисячі підписів. Їхні мотиви наступні: майбутній експрес буде становити загрозу Альпам і жителям долини, проект занадто дорогий, і, нарешті, він не відповідає інтересам одного з кантонів.

І все-таки швейцарці, що прийняли участь у референдумі, схвалили федеральне рішення. Це відбулося 27 вересня 1992 року, і тільки після цього почалася конкретна розробка плану, розрахованого до 2007 року.

Таким чином, попри те, що Швейцарію інколи називають «країною суперечностей», вона – чи не єдиний приклад, коли референдум є справжнім «запитом громадян». Тут референдум поступово створює унікальну модель консенсусної демократії.

Багато українських політологів стверджують, що референдуми поліпшують якість демократії через участь громадян у політичному процесі так, як вибори самі по собі не можуть цього зробити [9][28]. Але, незважаючи на це, вітчизняна практика засвідчує, що «народ говорить те, що від нього очікують» [5][29]. А питання проведення референдуму в Україні набуває актуальності лише тоді, коли парламент перебуває у політичній кризі – не в змозі вирішити «наболілі» українські проблеми [2, с. 3][30].

3. У референдумів є противники

Спроба дати відповідь на запитання, наскільки ефективна система референдумів, може часом викликати певне розчарування. Справа в тому, що усе менше й менше громадян бере участь у подібних заходах. В 40-х роках двадцятого століття нормальним була участь 70-80% населення (рекордне число відзначалося в 1947 році – 80 відсотків). Зараз же участь нижча 40 відсотків стає правилом: навіть у парламентських виборах бере участь не більше половини населення, що володіє правом голосу. У порівнянні з іншими європейськими країнами Швейцарія по активності населення займає одне з останніх місць. До речі, з 68 «народних ініціатив» з 1971 по 1997 рік було прийнято тільки п’ять.

Причини неучасті в голосуванні різні. Відому роль відіграє ріст добробуту людей. Після другої світової війни Швейцарія не переживала гострих криз. Роль політичних партій і їх активність в останні роки знижувалася. До того ж у сучаснім індустріальнім суспільстві, а таким є й Швейцарія, часом тільки фахівці в стані оцінити як значення, так і наслідки прийняття рішень по обговорюваній проблемі. Прості швейцарці найчастіше задоволені існуючим порядком і не прагнуть ніяких змін.

Навіть у самій Швейцарії часто висловлюється думка проти захоплення референдумами. Одне з них стосується неадекватності результатів голосування стану суспільної думки по тому або іншому питанню. Інші вважають, що референдуми принижують почуття відповідальності законодавців, що покладаються на «волю народу». У зв’язку з цим з’являється усе більше прихильників концепцій, орієнтованих на силу й авторитет парламентських або президентських структур.

Є думка, що референдуми дають ґрунт для демагогії і їх результати часом можуть залежати від настроїв голосуючих у цей момент: позитивними, якщо рік був урожайним, і, навпаки, поганими, якщо в суспільнім житті відбулося що-небудь неприємне.

Фахівці, що вивчають феномен референдумів і доцільність його використання в тій або іншій країні, рекомендують не залишати без уваги національні особливості громадян. Історія народного голосування у Швейцарії вказує на різко виражене прагнення відхиляти всі заходи яскраво вираженого радикального характеру або потребуючі значних витрат. Вони негативно реагують на пропозиції про збільшення платні чиновникам або підвищення їм пенсій. Подібні закони відхилялися в ході референдумів. Це пояснюється тим, що більшість швейцарського населення – селяни, що звикли до економії у всьому й дбайливому використанню засобів і не бажаючі мати в себе в країні занадто дорогу державну службу.

Специфічні характерні риси швейцарців, як, наприклад, їхня особлива любов і повага до свійських тварина й худоби, відбиті й у Конституції. Під тиском народу в Основний Закон країни включена стаття, що покладає на федеральну владу особливу відповідальність за забезпечення «прав свійських тварина» – їх зміст, експлуатацію, перевезення й комерційне використання. В 1893 році в результаті проведеного референдуму Конституція була доповнена статтею 25, що закріплює внесені громадянами виправлення, що забороняє «вбивати тварин, не оглушивши їх попередньо обухом», іншими словами, що не допускає жорстокості при забої худоби.

Ці й інші особливості своїх виборців не залишаються без уваги відповідальних за проведення й підготовку референдумів. Адже результат народного голосування багато в чому залежить від процедури його проведення. Успіх федерального рішення по «альпійському поїзду», як і успішне проходження багатьох інших законів і постанов, починався, можна було переконатися, з ретельної підготовки до референдуму. Проведені із цього приводу експерименти переконують, що тільки від формулювання самого питання, включеного в бюлетень, число позитивних відповідей може коливатися від 10 до 80 відсотків. Та й сама процедура й організація проведення референдуму впливає на його успіх, одним з факторів якого є число голосуючих. Влада Швейцарії максимально враховує цю обставину, надаючи своїм громадянам право відправити отриманий ними бюлетень поштою.

Так проходять референдуми у Швейцарії, у країні, у якій «так» або «ні» громадян може вплинути на формування державної політики практично у всіх напрямках суспільного життя – від міжнародної політики до регламентації продажу алкогольних напоїв, у країні, де громадянам відкриті «коридори влади», за допомогою яких вони успішно реалізують свою частину цієї влади.

Швейцарські референдуми по суті стали «способом життя» народу цієї країни. Вони являють собою унікальну школу виховання громадянської відповідальності, патріотизму й політичної культури, формуючи в людей почуття не уявної, а реальної причетності до керування своєю країною. Феномен їх живучості в інфраструктурі демократичного суспільства цікавить сьогодні багатьох. Важливий він і для України, яка робить лише перші кроки в нагромадженні власного досвіду оволодіння цим складним інструментом народовладдя.

Висновок

У політологічній та юридичній теорії й практиці існує чимало визначень поняття «референдум», проте єдина дефініція референдуму відсутня. Професор К. Кобах наводить таке визначення: «Пряма участь громадян у прийнятті політичних рішень називається референдумом». Поряд з виборами референдум – це одна з найважливіших форм прямої демократії.А український науковець В. Шаповал визначає референдум як спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення голосування виборців з питань, установлених конституцією або законодавством. «Референдум – це голосування виборців, за допомогою якого приймається рішення державного або самоврядного характеру, що має державне або місцеве значення», – зазначає російський дослідник В. Чиркин.

Інститут референдуму має свою історію. Його практикували у державно-політичному житті Стародавнього Риму. Однак датою проведення першого референдуму вважають 1439 p., a його батьківщиною – Швейцарію (кантон Берн).

Головні способи винесення питань на референдуми у Швейцарії:

1. Конституційні зміни, пропоновані федеральною асамблеєю, вимагають обов’язкового референдуму.

2. Спеціальне конституційне положення визначає процедуру ратифікації міжнародних договорів: 50 тис. виборців або 8 кантонів можуть вимагати проведення референдуму з прийняття договору, якщо це не потребує внесення поправки до конституції.

3. У Швейцарії практикують також відхилені або «факультативні» референдуми, у цьому випадку закон, прийнятий федеральною асамблеєю, може бути представлено на референдум за поданням 50 тис. громадян або 8 кантонів протягом 90 днів після його опублікування.

4. У Швейцарії не передбачено проведення необов’язкових консультативних референдумів, ініційованих урядом (цей тип референдумів є досить звичайним явищем для багатьох інших країн). Близько половини народних голосувань, проведених у Швейцарії протягом XX ст., були обов’язковими конституційними референдумами.

Попри те, що Швейцарію інколи називають «країною суперечностей», вона – чи не єдиний приклад, коли референдум є справжнім «запитом громадян». Тут референдум поступово створює унікальну модель консенсусної демократії.

Швейцарські референдуми по суті стали «способом життя» народу цієї країни. Вони являють собою унікальну школу виховання громадянської відповідальності, патріотизму й політичної культури, формуючи в людей почуття не уявної, а реальної причетності до керування своєю країною. Феномен їх живучості в інфраструктурі демократичного суспільства цікавить сьогодні багатьох. Важливий він і для України, яка робить лише перші кроки в нагромадженні власного досвіду оволодіння цим складним інструментом народовладдя.

Багато українських політологів стверджують, що референдуми поліпшують якість демократії через участь громадян у політичному процесі так, як вибори самі по собі не можуть цього зробити. Але, незважаючи на це, вітчизняна практика засвідчує, що «народ говорить те, що від нього очікують». А питання проведення референдуму в Україні набуває актуальності лише тоді, коли парламент перебуває у політичній кризі – не в змозі вирішити «наболілі» українські проблеми.

Список використаної літератури

1.        Конституційне право зарубіжних країн I За заг. ред. В.О. Ріяки,- 2-е вид., допов. і перероб.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- 544 с.

2.        Кравченко В.В. Конституційне право України.- 4-е вид., виправ, та допов.- К.: Атіка, 2006,- 568 с.

3.        ЛеДюк Л. Учасницька демократія: референдуми у теорії та практиці,- X.: Центр освітніх ініціатив, 2002,- 160 с.

4.        Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн,- К.: АртЕк, 2001,-264 с.

5.        Ткачук Б. Український референдум має численних попередників // Web-сайт щоденної газети «ПОСТУП»

6.        Конституции государств Европы: В 3-х т.- М.: Норма, 2001.- Т. 3.- 792 с.

7.        Матвеева Т. Референдумы – образ жизни швейцарцев // Международная жизнь, М. – 2005. – №9.

8.        Чиркин В .Е. Конституционное право зарубежных стран.- М.: Юристъ, 2001.- 568 с.

9.        Казимиренко Я. Страсти по референдуму, или Кто отказывает украинцам в праве на прямое волеизъявление?

10.   Референдумі в Швейцарии // Википедия

11.   Kobach, Kris W. (1993) The Referendum: Direct Democracy in Switzerland. Aldershot: Dartmouth Publishing.

12.   Switzerland’s Referendums

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Готові роботи: