Безкоштовно

Виборчі системи Латвії

views 50

Наукова робота з політології

Вступ

Актуальність теми. У вітчизняній та зарубіжній літературі з виборчої тематики основна увага традиційно присвячується дослідженню виборчих систем, які застосовуються на загальнодержавному рівні. Натомість у більшості випадків дослідники обходять увагою питання про систему формування місцевих представницьких органів на локальному та регіональному рівнях, систему обрання мерів.

Саме тому детальна характеристика всіх систем, які застосовуються на виборах в Латвії, а також дослідження взаємозв’язків між ними, можуть стати орієнтиром для українського законодавця в процесі подальшої роботи над удосконаленням виборчого законодавства, пошуків оптимальної моделі виборчої системи для різних видів виборів[1].

У цій роботі дається детальний опис виборчих систем для парламентських і президентських виборів Латвії – члена Європейського Союзу, подається інформація про систему обрання мера в цій країні, порядок формування складу представницьких органів місцевого і регіонального самоврядування держави.

Мета даної наукової роботи полягає в тому, щоб дослідити виборчі системи, які на даний час існують у Латвії.

Завдання дослідження склалися відповідно до мети дослідження:

– дати  визначення виборчої системи;

– перелічити основні види виборчих систем та охарактеризувати їх особливості;

– дослідити виборчі системи у Литві на парламентських , президентських та місцевих виборах;

Предмет дослідження – характеристика виборчих систем в  країнах  світу.

Об’єкт дослідження – характеристика виборчих систем Латвії.

1. Поняття та види виборчої системи

Виборча система – це сукупність упорядкованих суспільних відносин, пов’язаних із виборами органів держави і місцевого самоврядування.

Основними виборчими системами в цьому змісті є:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна виборча система (від французького majore – більшість) передбачає голосування за персонального кандидата. Перемагає той, хто одержить більш 50% голосів виборців (мажоритарна система абсолютної більшості),чи той,хто набере голосів більше,ніж кожний з його конкурентів окремо (мажоритарна система відносної більшості).

Пропорційна (від лат. prorportio – співвідношення, визначена частина). Дана виборча система передбачає вибори депутатів по партійних списках у багатомандатних округах. Виборці голосують за список тієї чи іншої партії. Але для проходження партії у парламент установлюється процентний бар’єр голосів виборців від 1-7%.

Змішана система передбачає сполучення мажоритарної й пропорційної систем.

За 19 років незалежності України на її тернах використовувались всі три види виборчих систем.

Розглянемо основні поняття, що стосуються виборчих систем.

Виборча дільниця — територіальна одиниця, створена для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних депутатів. Організація і робота виборчої дільниці визначається законодавством про вибори.

Виборча комісія — орган, утворений для організації та проведення виборів депутатів.

Виборчий округ — просторова (національно-територіальна) одиниця утворювана для проведення виборів депутатів. Кількість виборчих округів залежить від складу відповідних рад. Норми представництва та кількість виборчих округів визначаються законодавством про вибори.

Виборче право має два значення:

1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян країни у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами;

2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраними (пасив не виборче право).

Іншими словами це суб’єктивне право громадян. Виборче право — один із найважливіших інститутів конституційного права. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями.

Виборчий процес — встановлена законодавством процедура, порядок організації і проведення виборів, один із елементів виборчої системи.

2. Парламентські вибори в Латвії

Латвія, Латвійська Республіка (латиш. Latvija, Latvijas Republika) — прибалтійська держава, столиця — м. Рига. Географічно, залежно від контексту, відноситься як до Східної, так і Північної Європи. Країна отримала назву по етноніму народу — латвієши[2].

Політична структура Латвії — парламентська унітарна республіка. Основа політичного устрою країни — Конституція, або Сатверсме латиш[3]/

З 2004 року Латвія є членом Європейського Союзу.

Склад парламенту: однопалатний парламент – Сейм (у новій редакції Конституції – Саєм), що складається із 100 членів[4].

Строк повноважень парламенту: 4 роки.

Всі громадяни Латвії, які перебувають у повному громадянстві і на день виборів досягли вісімнадцятирічного віку, мають право голосу[5].

Будь-який громадянин Латвії у віці понад 21 рік, який має повне громадянство, може бути обраний у Парламент[6].

Парламент обирає Президію у складі Голови, двох представників і секретарів, яка працює протягом усього терміну дії мандата Парламенту. Президія скликає сесії Парламенту, призначає регулярні і надзвичайні засідання[7].

Порядок формування парламенту

У Латвії «вибори до Саєму проводяться у першу неділю жовтня та в суботу напередодні» (ст. 11 Конституції)[8].

Парламент обирається шляхом загальних, рівних, прямих і таємних виборів, що базуються на пропорційному представництві. Вибори проводяться за пропорційною виборчою системою у 5 багатомандатних виборчих округах, в яких розподіляється від 14 до 28 мандатів. Виборець може проголосувати за список партії в цілому (вклавши у пакет для бюлетенів бюлетень із списком кандидатів від тієї партії, яку він підтримує); крім того, надати перевагу одному з кандидатів у цьому списку або проголосувати проти кандидата у цьому списку, викресливши його ім’я і прізвище з бюлетеня. Розподіл мандатів між партіями здійснюється за методом Сен-Лагю – шляхом ділення кількості голосів, поданих за партію на непарні числа 1, 3, 5, 7, 9 і т.д. До участі у розподілі мандатів допускаються лише ті партії, які у загальнонаціональному масштабі отримали на свою підтримку 5% і більше голосів виборців. Кандидат від партії, який має право на отримання мандату, визначається таким чином: до голосів за список партії в окрузі додаються його персональні голоси (преференції) і від отриманої суми віднімаються голоси проти цього кандидата. Ті кандидати, які в результаті цієї операції отримали найбільші результати, вважаються обраними[9].

Цілком очевидно, що в умовах, коли порядок розподілу мандатів між кандидатами залежить не від черговості розташування кандидатів у списках, визначеної партією, а встановлюється на основі отриманих кандидатами преференцій виборців, обрані депутати зацікавлені у підтриманні зв’язків з виборцями з тим, щоб на наступних місцевих виборах отримати більше преференцій[10].

Особливі вимоги латвійське законодавство висуває до пасивного виборчого права. Кандидати в депутати повинні відмежуватися від радянського минулого і, якщо вони раніше співпрацювали зі службами безпеки, розвідки або контррозвідки СРСР, Латвійської РСР або іноземної країни; після 13 січня 1991 року були активними членами КПРС (КП Латвії), міжнародного фронту робітників Латвійської РСР, Об’єднаної ради робочих організацій, Організацій ветеранів війни та праці, вселатвійського комітету порятунку або його регіональних організацій, то відповідно до статті 5 Закону про вибори до Саєму від 6 червня 1995 року з наступними змінами вони не можуть бути внесені до списків кандидатів. Окрім цього, до них висуваються підвищені вимоги щодо психічного здоров’я. Особливо відзначимо вимогу володіння національною мовою на ІІІ (найвищому) рівні. Якщо люстрація не таке вже й рідкісне явище серед постсоціалістичних країн, то мовна проблема для Латвії залишається актуальною й нині. Положення латвійського закону про заборону громадянам, які не володіють державною мовою на достатньому рівні, висувати свою кандидатуру на виборах, мають на меті забезпечити належне функціонування законодавчого органу[11]. Спеціальна Глава 5 Конституції найдетальніше з-поміж законодавства інших прибалтійських країн регламентує участь у виборах до Саєму громадян Латвії, які проживають в іншій країні на час виборів. Загальновживаною практикою європейських держав є забезпечення для таких громадян голосування поштою, або особисто в консульствах і посольствах. Латвійці ретельно вказують процедуру голосування на кораблях, в геодезичних партіях та ін.[12]

Досвід парламентських виборів  в Латвії, у якій в умовах відсутності лімітів витрат на виборчу кампанію партіями було витрачено близько 9 євро на одного виборця (найбільше з усіх європейських країн) свідчить про те, що перемога тієї чи іншої політичної сили на виборах напряму залежить від кількості коштів, витрачених на передвиборчу агітацію, зокрема – політичну рекламу на телебаченні. Відсутність законодавчих лімітів витрат і внесків на виборчу кампанію, вимог щодо розкриття інформації про джерела формування виборчих фондів призводить, з одного боку, до посилення впливу корпорацій на партійні фінанси, а відтак – корумпованості політики, а з іншого боку – не дозволяє встановити, які фінансово-промислові групи стоять за перемогою партії на виборах. Все це зумовило необхідність запровадження обмежень фінансування виборчих кампаній. На сьогодні ліберальна модель фінансування виборів збереглася у Латвії, однак спостерігається тенденція до посилення державного регулювання виборчих фінансів[13].

3. Президентскі вибори

Ключові повноваження у сфері виконавчої влади здійснює не президент, а глава уряду, президент обирається непрямими виборами –таємним голосуванням парламенту на чотирирічний термін[14] абсолютною більшістю голосів від його складу. Переобрання допускається лише один раз.

Президентом Латвії може стати будь-яка особа, яка має повне громадянство і досягла 40-річного віку. Людина з подвійним громадянством не може бути обрана Президентом. Одна й та ж сама особа не може виконувати президентські обов’язки більше ніж вісім років поспіль[15].

Президент представляє державу у міжнародних відносинах, призназначає дипломатичних представників Латвії і приймає дипломатичних представників інших держав. Президент виконує рішення Парламенту щодо ратифікації міжнародних угод[16].

Президент є Головнокомандувачем Збройних сил Латвії. У воєнний час він призначає Верховного Командувача. Спираючись на рішення Парламенту, Президент оголошує війну[17].

Президент також має право пропонувати розпуск Парламенту. Після цього необхідно провести загальнонаціональний референдум. Якщо більше половини учасників референдуму висловилися за розпуск, Парламент вважається розпущеним. Нові вибори призначаються не пізніше, аніж у двомісячний термін після дати розпуску Парламенту[18].

За пропозицією не менше половини всіх членів Парламенту, Парламент на закритій сесії більшістю у дві третини голосів може відправити Президента у відставку[19].

4. Місцеві вибори

В Латвії для формування представницьких органів місцевого самоврядування використовують пропорційну виборчу систему, аналогічну тій, за якою формується парламент. В Латвії застосовується преференційне голосування[20].

Аналіз механізму розподілу мандатів між партіями на місцевих виборах в Латвії дозволяє стверджувати, що відповідні механізми спрямовані на підтримку найбільш потужних партій і «відсіювання» дрібних. Це досягається застосуванням мажоритарної виборчої системи відносної більшості та системи єдиного голосу, що передається; розподілом мандатів на основі виборчих бар’єрів (в Латвії – 5% на виборах міської ради Риги)[21].

Органи самоврядування Латвії та їх склад

[22]

Базовий рівень: комунальні ради (pagastas), ради міст і містечок.

Проміжний (регіональний) рівень: окружні ради.

Склад всіх рад визначається кількістю виборців, зареєстрованих у відповідній адміністративно-територіальній одиниці і становить 7–15 членів (Рига – 60 членів).

Виборчі системи

На всіх виборах застосовується пропорційна виборча система з голосуванням за списки кандидатів в єдиному багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами комуни, міста, містечка, округу. Особливості голосування за цією системою полягають у наступному. Кожен виборець отримує один пакет бюлетенів, у кожному з яких міститься лише один список кандидатів з квадратами для позначення волевиявлення (тобто виборець отримує стільки ж бюлетенів для голосування, скільки списків кандидатів висунуто на виборах) та порожній пакет[23].

У порожній пакет виборець вкладає бюлетень зі списком одного суб’єкта висування кандидатів, якого він підтримує[24].

При цьому виборцю надається право відмітити знаком «+» того кандидата у списку, якого він підтримує найбільше, викреслити прізвище того кандидата, якого він не підтримує взагалі. Якщо виборець підтримує визначену суб’єктом висування кандидатів черговість кандидатів у списку, він може не проставляти преференції у бюлетені. До участі в розподілі мандатів на виборах до міської ради Риги не допускаються суб’єкти висування кандидатів, списки яких отримали менше 5% від кількості виборців, які взяли участь у голосуванні (ця кількість визначається встановленням кількості пакетів з бюлетенями). Кількість мандатів, які отримує кожен суб’єкт висування кандидатів, визначається за методом Сен-Лагю (шляхом поділу кількості голосів за кожен список на непарні числа – 1,3,5,7,9 і т.д.). Порядок розподілу мандатів між кандидатами з одного списку визначається преференціями виборців – до кількості голосів, отриманих списком в цілому, додаються голоси за відповідного кандидата і від цієї суми віднімається кількість голосів виборців, які проголосували проти нього (викреслили зі списку). Передача мандатів здійснюється тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки на етапі розподілу мандатів між округами у Латвії. Якщо в результаті підрахунку два кандидати з одного списку отримують рівну кількість голосів, депутатом стає той, хто посідає у списку вищу позицію[25].

Спосіб обрання мерів – непрямі вибори [26].

Пропорційні виборчі системи з преференційним голосуванням у Латвії – розподіл мандатів між кандидатами від партій здійснюється не в порядку черговості, визначеної списком, а залежно від того, скільки голосів на свою підтримку отримав кожний кандидат від партії. До участі у розподілі мандатів допускаються партії, які отримали 5% голосів виборців на свою підтримку [27].

Висновок

Дослідження виборчих систем, які застосовуються на парламентських, президентських і місцевих виборах в Латвії, дозволяє зробити наступні важливі висновки.

По-перше, у Латвії парламентські вибори проводяться за пропорційною виборчою системою.

По-друге, законодавство Латвії намагається врахувати в процесі визначення кандидатів-переможців виборів не лише партійні уподобання, але і рівень підтримки виборцями кандидатів від партій. Про це говорить факт надання виборцям можливості підтримати не лише партію, але й окремих кандидатів (кандидата) від партії. Прагнення законодавця персоніфікувати виборчу систему є характерним і для місцевих виборів: на місцях застосовується пропорційна система з преференційним голосуванням.

По-третє, Латвія прагне встановити такий механізм розподілу мандатів на парламентських і місцевих виборах, який сприяє насамперед найбільш потужним партіям. Це досягається за рахунок особливих, сприятливих для великих партій, механізмів розподілу мандатів в умовах пропорційної системи – методів д’Ондта, найбільших залишків та високих виборчих бар’єрів. Винятки з цього правила у Латвії встановлено лише для партій, які репрезентують інтереси національних меншин.

По-четверте, між вибором виборчої системи для парламентських і місцевих виборів в ЄС існує певний взаємозв’язок – у всіх випадках, коли систему формування парламенту можна пристосувати до місцевих виборів, місцеві вибори проводяться за системою, аналогічною тій, яка застосовується на парламентських виборах.

По-п’яте, у Латвії президент і мери обираються непрямими виборами, що забезпечує ефективність інституту політичної відповідальності за результати впровадження політики на загальнодержавному і місцевому рівнях.

Список використаної літератури

1.     Юрійчук Є. Виборчі процеси в постсоціалістичних державах: шляхи демократизації // Вісник Центральної виборчої комісії. – №4 (6), 2006.

2.     Тагієв С.Р., Мазур М.В. Право на вільні вибори в рішеннях Європейського суду з прав людини // Верховний Суд України

3.     Виборчі системи для парламентських , президентських та місцевих виборів у країнах-членах ЄС // Лабораторія законодавчих ініціатив

4.     Країни ЄС

5.     Латвія // Укрінформ

6.     Місцеві вибори в Україні: проблема правового регулювання // Лабораторія законодавчих ініціатив

7.     Словник Шведа // Львівський національний університет імені Івана Франка

Коментарі (1):
  1. Ігор says:

    Купив цю роботу. Швидко відправили, все ок. Але мені не сподобалася робота. Для мого університету ім. Т.Г.Шевченка в Києві, де вимоги надвисокі, цього замало. Прописані загальновизнані істини, про кодекс нічого не сказано, немає нового (робота ж ще 2010 року). Але що ж казати, іншої інформації я не знайшов, надто мало джерел на цю тему.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *