У результаті розпаду Австро-Угорщини у 1918 році на території Галичини була створена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка 22 січня 1919 проголосила Акт об’єднання з УНР – Акт Злуки. Польща, яка повернула в 1918 незалежність, втрачену в кінці XVIII століття, прагнула при цьому повернути собі українські землі, що колись належали їй. Це стало причиною польсько-української війни.

На початок червня 1919 майже вся ЗУНР була окупована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. УГА контролювала лише правий берег річки Збруч, східному кордоні між ЗУНР і УНР. 7 червня 1919 УГА розпочала «Чортківське наступ», в результаті чого війська ЗУНР просунулися до 24 червня впритул до Львова і Станіславу і зайняли Тернопіль. Проте 28 червня почалося польський наступ і до 16 липня УГА була витіснена на свої позиції від 7 червня. Почалася поспішна евакуація УГА на лівий берег Збруча і таким чином 18 липня 1919 УГА повністю втратила контроль над територією ЗУНР. Частина переможених військ втекла до Чехословаччини, де стала відома під назвою «української бригади», однак основна частина армії, яка налічувала близько 50 000 бійців, перейшла на територію Української Народної Республіки.

21 квітня 1920 Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці Збруч. Фактично, однак, Петлюра в той момент вже не уявляв собою самостійної сили і міг існувати тільки при польській підтримці. Зі зникненням такої двома місяцями по тому (з розгромом радянськими військами поляків на Україну) УНР остаточно припинила своє існування.