На Західній України, що увійшла до складу Польщі, здійснювалася політика полонізації, посилювався національний гніт. Відповіддю на нього став підйом націоналістичного руху, відразу ж прийняв насильницькі форми.

З приходом до влади в Польщі в результаті державного перевороту 1926 Юзефа Пілсудського тут установився авторитарний режим, відомий як «санація». Політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. По відношенню до національних меншин проводилася політика «культурного придушення», яка восени 1930, після численних провокацій і терактів українських націоналістичних організацій щодо польського населення, переросла в масові репресії проти українського населення Галичини й Волині («Пацифікація»). Підрозділи польської поліції й армії були введені в більш ніж 800 сіл, було арештовано більше 2 тисяч осіб, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків. Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 Ліга Націй засудила дії польського уряду по відношенню до українського населення.

У 1938-1939 автономна Карпатська Україна в складі Чехословаччини була в результаті Мюнхенської змови і розділу Чехословаччини захоплена Угорщиною.

Внаслідок Секретного додаткового протоколу про розмежування сфер інтересів до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом та наступного Польського походу РСЧА, в 1939 до УРСР приєднана Західна Україна, а в 1940 – Північна Буковина і українська частина Бессарабії.