Безкоштовно

Хрещення Русі та його історичне значення (реферат)

views 140

ІНДЗ (РЕФЕРАТ)

2010

Вступ

Актуальність теми. Немає в сучасній історичній науці, присвяченій Давній Русі, більш визначного і також добре дослідженого питання, ніж питання про хрещення Київської Русі та розповсюдження християнства в перші століття хрещення.

Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис — пам’ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним — воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.

І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання — це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).

Всі інші вчені, що пізніше писали про охрещення українського народу, звичайно або розбивали (невдало) твердження Голубинського, або новими даними підпирали його думки. Виданням своєї «Історії України-Руси» професор М. Грушевський дав добрий перегляд усієї справи охрещення й подав докладну літературу.

Але після 1918 року ця тема перестала вважатися значною. Вона попросту зникла зі сторінок наукового друку, залишаючись однією з найважливіших в світовій славістиці (праці Л.Мюллера, А. Поппе та інших). В пізніші радянські часи питання хрещення знову почало цікавити істориків.

Надзвичайна кількість істориків усіх часів вивчали питання запровадження християнства на Русі. Існує дуже багато різних поглядів на це питання, різних підходів. Проблема хрещення Русі є настільки популярною та актуальною в будь-які часи, бо, на нашу думку, це одна з найважливіших подій в нашій історії, яка визначила шляхи подальшого розвитку Київської Русі, а потім – і української держави. Запровадження нової релігії – це питання не тільки еволюції світогляду (хоча одного цього достатньо, щоб говорити про глобальність змін), це й зміни у політичному курсі, – тобто це можна вважати дуже важливою віхою в історії народу.

Наслідкам запровадження християнства на Русі було присвячено значно менше уваги, хоча й зазначалося, що це ввело Русь в орбіту цивілізованих країн і сприяло її культурному піднесенню.

У книгах О.М.Рапова, Я.Н.Щапова, М.Ю.Брайчевського, І.У.Будовниця, М.С.Гордієнко, М.Ф.Котляра, І.І.Огієнка, М.Чубатого, А.С.Глушака, Є.К.Дулумана вже значно більше уваги приділяється з’ясовуванню наслідків запровадження християнства на Русі.

Мета дослідження – опис хрещення Русі та його історичного значення.

Об’єкт дослідження – історичні події хрещення Київської Русі за часів правління князя Володимира Великого.

Предмет дослідження – наслідки хрещення Русі.

Досягнення поставленої мети зумовило постановку та вирішення кола питань, що позначились у логічній структурі дослідження і склали його основні завдання:

  • визначити причини та передумови прийняття християнства на Русі;
  • описати події хрещення 988 р.;
  • дослідити духовні аспекти хрещення Русі;
  • систематизувати погляди щодо історичного значення хрещення Русі.

Дослідження ґрунтується на використанні таких загальнонаукових методів як аналіз і синтез, критичного методу, методів аналогій, систематизації й узагальнення та ін.

1. Передумови та причини прийняття християнства

Прийняття християнства — акт надзвичайно великої ваги, найголовніше досягнення Володимира Великого. До цього християнство пустило вже глибоке коріння у Києві. Його проникнення на Русі почалося задовго до офіційного запровадження. Ще київський князь Аскольд, здійснивши відомий нам похід на Візантію у 860 р., повернувся християнином. За князя Ігоря частина князівських дружинників прийняла християнство, оскільки при укладанні договору у 944 р. з візантійцями одна частина присягалася за християнським обрядом, а інша — за язичницьким: на зброї, богами Перуном і Велесом. Нарешті, княгиня Ольга прийняла християнство у 957 р. Можна припустити, що чимало християн було і в оточенні Святослава. За нього влада офіційно не підтримувала християнство, але й не переслідувала його послідовників [2; 17].

Отже, до офіційного визнання державною релігією християнство встигло проникнути в широкі верстви українського суспільства і знайти послідовників, насамперед серед знаті [17].

Отже, знамените «хрещення Русі», яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:

Політичні передумови. Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за допомогою створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племенного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.

Міжнародні фактори: тільки християнизація могла дати Русі «перепустку» до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей. До того ж треба мати на увазі, що остаточний розкол християнства на католицьку та православну гілки стався лише в 1054 році.

Соціальні фактори: наростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи.

Особисті міркування Володимира  та деякі епізоди з його життя. Він, напевне, брав на увагу хрещення своєї бабусі Ольги, яка залишила по собі добру пам`ять. Не виключено, що деякі епізоди його гріховного життя, наприклад, братовбивство під час боротьби за владу, насильство, багатоженство, в підсумку змусили його замислитися про духовне очищення, про таке діяння, яке могло б залишити про нього добру пам`ять. Але, скоріш за все, він діяв виходячи з прагматичних міркувань. Справа в тому, що запровадження християнства було зумовлено одруженням Володимира із сестрою візантійського імператора, Анною. Після довгих роздумів Володимир зупинив свій вибір на візантійському православ’ї. За цим вибором стояли конкретні політичні, економічні і культурні зв’язки з Візантією [17]. Це надзвичайно підвищувало його авторитет, а отже, зміцнювало і княжу владу.

Перша релігійна реформа Володимира Святославовича на основі язичництва [17].

На початку свого князювання Володимир намагався пристосувати язичницьку релігію до нових завдань, які стояли перед ним. У 980 р. з метою зміцнення держави він хотів об’єднати божества різних слов’янських племен і неслов’янських народів і забезпечити єдиний для всієї держави культ [17].

«Повість минулих літ» оповідає, що у Києві, на горі перед княжим теремом, Володимир збудував нове капище, на якому було виставлено найголовніших язичницьких богів, головним з яких був Перун. Поруч стояли зображення Дажбога, Стрибога, Симарига, Хорса і Мокоша. Так Володимир хотів об’єднати народи своєї держави. Але, як виявилося згодом, язичницька релігія була непридатною для державного об’єднання [17].

Важливою вважається і так звана проблема «вибору віри», від вирішення якої залежав весь хід руської історії. Християнство не було єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти типу маніхейства, павликіанства, богомільства. Отож, питання було в тому, якій з цих релігійних систем віддати перевагу [12, c. 124].

На час правління князя Володимира склалися нові політичні, соціальні і духовні умови. Завершення формування державності, адміністративна реформа, проведена Володимиром, зміцнили Київську Русь. Натомість, на черзі постала реформа ідеології. Язичництво вже пережило себе, і Володимир Святославович це розумів. Адже було очевидним, що потрібна нова ідеологія, яка могла б об’єднати різноплемінну Київську державу, підняти авторитет князівської влади [17].

Процес вибору віри відображений у літописному епізоді «вибору віри» – досить своєрідному документі тієї епохи. Релігійний акт 988 р. є центральним епізодом в редакції «Повісті временних літ», що дійшла до нас. «Сказаніє про Володимирове хрещення»  носить складний характер та розпадається на декілька епізодів, не з’єднаних органічно одне з одним. Під 986 р. розповідається про прибуття у Київ місіонерів від чотирьох найбільш значних монотеїстичних церков, авторитет яких був забезпечений відповідними політичними організаціями ( це спеціально підкреслено у тексті): ісламу – від Волзької Булгарії; католицизму – від Німеччини, іудаїзму – від Хазарії, православ’я – від Візантії. Місія мусульман, латинян та іудеїв провалилася. Найбільш Володимиру сподобалася розповідь грецького проповідника, але не спонукала його прийняти остаточне рішення. Під наступним , 987 р. розміщена розповідь про посольство, яке направив київський князь у Волзьку Булгарію, Німеччину та Візантію для ознайомлення з богослужіннями та обрядами трьох релігійних систем. Повернувшись додому, посли негативно відізвалися про обряди магометан та латинян, натомість із захватом розповідали про «красу церковну», яку вони побачили у Константинополі. Вони рішуче закликали князя до східного християнства, висуваючи у числі інших і такий аргумент: «Аще лихъ бы закон Гръчкъыи, то не бы баба твоя Олга прияла крещения, яже бъ мудръиши всих человъкь». Володимир дав себе переконати та спитав: «Где будем крестится?» – “Где захочешь”, відповіли посли.

Це тільки легенда, але очевидно, що за цією легендою ховаються факти, які зупинили вибір Русі саме на православній формі християнства. Це, в першу чергу, міцні культурні та економічні зв`язки з Візантією, наявність власної впливової православної общини. Крім того, князем, ймовірно, враховувалась ситуація на міжнародній арені, відношення церкви з державою, а також деякі догматичні розходження різних релігій. Наприклад, зазіхання папи римсього на світську владу,  небажання католицької церкви враховувати місцеві особливості та її войовничість не могли не відштовхнути голову молодої держави від цієї форми християнства. Православна ж церква підпорядковувалась світській владі. Це відповідало східнослов`янській традиції, згідно з якою князь був і головою релігіозного культу. Крім іншого, православ`я було більш терпимим до місцевих традицій, та й Візантія на ті часи була центром цивілізації, наступницею великого Риму, найрозвиненішою і найкультурнішою країною Європи [2; 10, c. 21].

2. Хрещення Русі 988 р.

Вирішивши охрестити населення своєї держави, Володимир (рис. 2.1) зупинив свій вибір на християнстві візантійського зразка. Здійсненню задумів князя посприяв збіг обставин [17].

Рис. 2.1. Князь Володимир [19]

У 988 р. на Русі склалися сприятливі умови для прийняття християнства. У Візантії спалахнула громадянська війна. Проти імператорів співправителів Василія й Костянтина повстав Варда Фока. Імператори попросили допомоги у київського князя. Володимир не відмовив, але зажадав за це руки сестри Василія і Костянтина Анни. Складність ситуації примусила Василія ІІ погодитися на це, хоча за традицією візантійські принцеси виходили заміж лише за рівних собі осіб [1; 9, c. 54; 17].

Однак, після того як військо київського князя допомогло імператору придушити заколот, Василій ІІ відмовився віддати свою сестру за Володимира. Для того щоб примусити Василія ІІ виконати обіцянку, князь Володимир у 988 р. захопив місто Херсонес (Корсунь) — оплот візантійського панування на Кримському півострові. Імператор був змушений виконати умови угоди, але зобов’язав Володимира перед шлюбом з Анною охреститися (рис. 2.1), оскільки християнка не може стати дружиною язичника. Князь погодився на це, шлюб нарешті відбувся. Володимир повернув місто Візантії як викуп за наречену [10, c. 100; 17].

Після охрещення Володимира візантійськими священиками в Херсонесі він узяв шлюб з Анною. Ця подія започаткувала процес хрещення Київської Русі. Повернувшись до Києва, Володимир організував хрещення населення своєї столиці [8, c. 202; 18].

У 988 р. Володимир, повернувшись до Києва з молодою дружиною, проголошує християнство державною релігією Київської держави і енергійно запроваджує нову віру [10, c. 25-26; 17].

Рис. 2.1. В. Васнецов. Хрещення князя Володимира [17]

Розповідь Нестора-літописця в «Повісті минулих літ» про хрещення киян [17]. «І коли Володимир прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу на ручай, і дванадцятьох мужів поставив бити його палицями…

К. Лебедєв. Хрещення киян [17]

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І приволікши його, вкинули його у Дніпро…

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде»… А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж не відходили од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили у воді, а попи стоячи молитви творили».

Пізніше почали здійснювати хрещення населення інших земель Київської Русі. У літописі Нестор розповідає про всі події, пов’язані із запровадженням християнства під 988 р., проте дослідники вважають, що вони відбувалися впродовж 988—990 рр. [17]

За наказом князя Володимира, у Києві протягом 989—996 рр. було збудовано церкву Богородиці. Це був перший на Русі кам’яний храм, збудований руськими та візантійськими майстрами. На утримання церкви князь віддавав десяту частину своїх власних прибутків, тому її називали Десятинною. Ікони, хрести і церковний посуд для храму Володимир привіз із Херсонеса. У Десятинній церкві, за рішенням князя Володимира, у кам’яному шиферному саркофазі було перепоховано останки княгині Ольги. Тут також було поховано самого Володимира і його дружину — візантійську принцесу Анну. Десятинну церкву було зруйновано під час монголо-татарської навали [17].

В.Верещагін. Заснування Десятинної церкви [17]

Однак русичі неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів, тому християнізація Київської Русі розтяглася на кілька століть [17].

3. Духовні аспекти хрещення Русі

Прийняття християнства народом, країною, державою, так само як і окремою людиною, — це не один лише вияв бажання у суто побутовому відношенні; це й не політичне або ідеологічне рішення, продиктоване національними інтересами або шуканням особистої вигоди. Ні, процес входження у світ Господа Ісуса Христа, у віру в Нього як Спасителя — це таємничий акт, в якому логічні докази, розрахунки відходять на далекий план. Земне життя можна прожити і без віри в Бога. Але в сумлінні людини закладений нездоланний поклик до вічності, до збереження своєї особистості — навіть після фізичної смерті [3, с. 56; 17].

Визначимо відмінності християнської релігії від язичницької віри в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Відмінності християнської релігії від язичницької віри [19]

Поширення Пантеон Організація Джерела віри
Язичницька віра Племінна, територіально обмежена Поклоніння силам природи, багатьом богам Відсутня чітка релігійна організація Основа віри – усний міф
Християнство Одна зі світових релігій Поклоніння одному богу Сувора церковна організація Основа віри – священна Біблія

Християнство, на відміну від усіх інших релігій, не є релігією агресивного наступу, експансії. Воно приваблює людей не солодкими обіцянками в земному житті. Навпаки, Господь Христос не приховував від Своїх учнів, що вони за віру в Нього будуть нести тяжкий хрест і «страждання зазнаєте у світі» (Ів. 16:33). Проте Він тут же їх підбадьорював: «Будьте відважні: Я світ переміг!» Отже, ті країни і ті люди, які, за незбагненною настановою Промислу Божого, зважилися прийняти цю релігію земного страждання, виходили не з суто земних розрахунків. Віра у Христа змінює систему координат у психології: усі проблеми, які турбують людину щоденно до її увірування, починають сприйматися зовсім інакше, коли людина приймає в серце і в розум Господа Ісуса Христа [3, с. 57; 17].

Більшість європейських народів прийняла християнство в першому тисячолітті нашої ери як надію на визволення. Крах Римської імперії був дуже болючим для цілого європейського континенту. Народи стогнали під ярмом варварства, війн, епідемій, катастроф. Християнство ж буквально перероджувало людей — від можновладних царів до найнещасніших рабів. Приклад внутрішнього переродження римського імператора Костянтина Великого (IV ст.) красномовно свідчить, що може зробити Христос з людиною/ Чи не те саме Господь зробив з великим князем київським Володимиром Святославовичем через шість віків після Костянтина? Войовничий, нещадний, розпусник-багатоженець, він до свого хрещення був дзеркалом цілого народу, яким управляв: подібний спосіб життя був нормою майже для всіх у Київській Русі [3, с. 57; 17].

Написано і видано чимало книжок про акт хрещення в Києві 988 р., де з різних боків аналізуються мотиви рішення Володимира покінчити з поганською вірою і запровадити християнство східного (православного) віровизнання. У цих працях загалом правильно і слушно вказується на політичні, військово-стратегічні, ідейні, економічні причини цього кроку Володимира. Але дуже мало і невиразно писалося про духовні, психологічні цілі. Історична хроніка «Повість минулих літ» Нестора Літописця чітко ставить на перше місце саме релігійний мотив акту хрещення, потім — естетичний (посли князя, відвідавши різні країни, найбільше уподобали у Візантії красу православного обряду). Хроніка нічого не пише про політичні й інші земні причини хрещення, хоч вони, безперечно, були у планах Володимира. Але зводити все у величному духовному акті хрещення 988 р. до політики, економіки й військової стратегії у відносинах Київська Русь — Візантія було б спрощенням проблеми [3; 17].

Християнство доби Київської Русі дало багато прикладів благочестя, подвижництва і мучеництва за Христа. Боротьба з язичництвом не була такою простою і переможною, як це може здатися на перший погляд. За віру полягло багато мучеників, серед них сини князя Ярослава Мудрого — Борис і Гліб [3, с. 58; 17].

Хан Батий в середині ХІІІ ст. знищив, розвалив нашу стародавню державу — Київську Русь. Але церква вижила і до самого сформування Запорізької Січі та постання Гетьманату замінювала українському народові державу: церква дбала про дотримання належної моралі в народі, берегла скарбниці національної свідомості й культури, розвивала писемність і шкільництво,— одним словом, опікала своє стадо від розсіяння перед обличчям вовків-завойовників, які звідусіль намагалися шматувати беззахисне тіло Матері-України [3; 17].

4. Історичне значення хрещення Русі

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший  розвиток Київської Русі.

  1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та  зміцненню  нових  феодальних  відносин  у  східних слов’ян.    Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало   владу панівної еліти,  соціальну диференціацію  та  всю  феодальну систему.  Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних [1; 2; 5].
  2. Православ’я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. Язичництво вже не відповідало соціальним та політичним вимогам класу феодалів, що невпинно зростав. Потрібні були інші, дієвіші форми ідеологічного забезпечення його панування [7; 13]. До кінця  80-х років  X  ст.  Русь  була  слабоконсолідованою,  поліцентричною державою, що зберігала   єдність   і   форму завдяки мечам великокнязівської  дружини. Одночасне проведення  адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації,  вони  зламали  сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним  ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя).
  3. Прийняття християнства принесло позитивні зрушення у внутрішньому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну ідеологічну опору, яка освячувала його владу і підтримувала його в управлінні державою [4; 17].
  4. Поширення християнства сприяло подальшому розвиткові суспільних відносин, господарського життя [6; 17].
  5. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету  держави. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв’язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя. Хрещення Русі та одруження  на  Багрянородній сестрі   візантійського  імператора  ввели   Володимира   у   коло християнської сім’ї європейських правителів,  а  Давньоруській державі  відкрили  шлях до її  визнання європейською  християнською спільнотою. З того часу великий князь ставав повноцінним суб’єктом міжнародного  права: кордони його держави вважалися  недоторканими (бодай номінальне); на полі бою княжих воїнів брали в полон, а  не в  рабство  та  ін.  Запровадження нової  віри  не  стало  основою      3denknc3wmn?  та  політичної залежності від  Константинополя. Навпаки,  воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв’язків, побудованих  на принципі рівноправності, з багатьма  європейськими країнами.  Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною,  Польщею, Швецією,  Римом.  Після християнізації Русь  була  навіть  тісніше пов’язана  із  Заходом, ніж з Візантією, про що свідчать  численні шлюбні  угоди династії Рюриковичів. Зокрема, протягом  X—XIII  ст. вони уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами візантійських династій лише 12.
  6. Християнство, як релігія загальноприйнята в Європі, ще більше зблизила давньоукраїнську державу з європейськими країнами, підняла їхні стосунки на новий рівень [17].
  7. Під впливом  християнства поступово відбулася  докорінна зміна  світобачення  та  світосприйняття  населення  Давньоруської держави. Церква впливала на поліпшення сімейних відносин і взагалі моральності в руському суспільстві [17].

Особливістю язичницького світогляду було обожнення природи.  Язичництво пригнічувало людську душу і виховувало страх перед   природними силами.  Оголошення християнством Бога над природною  силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію, позбавивши  людину  цього  страху.  Поступово  відбувається  зміна акцентів  у  релігійній вірі: він переноситься із зовнішнього на внутрішній світ людини, внаслідок чого  людина  отримує  свободу вибору поведінки. Справедлива розплата чекає в потойбічному світі. Такі  якісні зміни помітно вплинули на звичаї та мораль  ранньофеодального  суспільства:  певною  мірою  пом’якшилися  стосунки  між людьми,  було усунено полігамію, засуджено звичаї родової  помсти, поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.

  1. Нова віра  заклала  якісно нові підвалини  в  культурній сфері,  сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Церква справляла великий вплив на культурно-освітнє життя, його піднесення, відігравши таким чином прогресивну роль [15, c. 64, 176; 16; 17].

Писемність відразу дозволила Русі створювати в першому ж століття християнства твори, якими ми маємо право пишатися. Спочатку християнська писемність на Русі не була обширна. Книги, принесені на Русь разом з хрещенням, представляли собою болгарські переклади Біблії, богослужбових книг, повчань, історичних книг, Кормчої книги і т. ін. Під впливом цієї болгарської писемності створилася і власна писемність, в якій головне місце займали літописи та житія святих, повчання та молитви. Ця писемність, за небагатьма винятками, не відрізнялася ні вченістю, ні літературним мистецтвом. Перші київські письменники були просто грамотними людьми, володіли деякою начитаністю. Вони наслідували переказним зразкам так, як вміли, без шкільної вченості і риторичного мистецтва. Незважаючи на це, їхні твори справляли помітний вплив на духовне життя наших предків і сприяли пом’якшенню характеру на Русі [10, c. 18].

Писемність давала можливість спілкування не тільки з сучасними культурами, а й з культурами минулого. Вона робила можливим написання власної історії, філософського узагальнення свого національного досвіду, літератури.

Завдяки писемності християнство відразу виступило на Русі як високоорганізована релігія з високою культурою. Та церковна писемність, яка передана нам, – це найважливіше, що дало хрещення Русі. Християнство в цілому сприяло виникненню свідомості єдності людства.

Нарешті, християнська віра на Русі здійснила переворот в області пластичного мистецтва. Язичницька Русь не мала храмів і задовольнялася статуями ідолів. Християнство повело до створення величезних кам’яних храмів в найголовніших містах.

Очолював церкву київський митрополит. У великих містах знаходились єпископи, що відали всіма церковними справами єпархій. Митрополит і єпископи володіли землями, селами і містами. Церква мала своє військо, власний суд і законодавство. Взявши під свій контроль родинне право, церква зміцнювала сім’ю і шлюб. Моральні норми поведінки людей, декларовані церквою, засуджували «сребролюбие, пияцтво, обьядение, скупость, срамословие» тощо.

Як наслідок за період правління Володимира Київська Русь стала найпотужнішою європейською державою, яка значно впливала на міжнародні відносини.

Висновок

Прийняття християнства — акт надзвичайно великої ваги, найголовніше досягнення Володимира Великого. До цього християнство пустило вже глибоке коріння у Києві. Його проникнення на Русі почалося задовго до офіційного запровадження.

Знамените хрещення Русі, яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів: політичними передумовами, міжнародними факторами, соціальними факторами, особистими міркуваннями Володимира, проблемою «вибору віри».

Після охрещення Володимира візантійськими священиками в Херсонесі він узяв шлюб з Анною. Ця подія започаткувала процес хрещення Київської Русі. Повернувшись до Києва, Володимир організував хрещення населення.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший  розвиток Київської Русі.

  1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню  нових  феодальних  відносин  у  східних слов’ян.
  2. Православ’я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.
  3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.
  4. Під впливом християнства поступово відбулася  докорінна зміна  світобачення  та  світосприйняття  населення  Давньоруської держави.
  5. Нова віра  заклала  якісно нові підвалини  в  культурній сфері,  сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Отже, як наслідок запровадження християнства за період правління Володимира Київська Русь стала найпотужнішою європейською державою, яка значно впливала на міжнародні відносини.

Список використаної літератури

  1. Брайчевський М.: Конспект історії України. – К., 1993. – 315 с.
  2. Брайчевський М.: Утворення Хрестиянства на русі. – К., 1989. – 262 с.
  3. Відкриваємо для себе Біблію: Посібник для читання на уроках християнської етики/ Укл. Г. С. Грай. — Тернопіль: Астон, 2007. — 176 с.
  4. Вовк Ю. Й., Маздей С. М., Смолей В. В. Історія України. — Тернопіль: Мандрівець, 1997. — 188 с.
  5. Грушевський М.: Історія України-Русі (том 1). – К., 1913. — 648 с.
  6. Гуревич А.Я.Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1972. – 318 с.  – с. 64, 176
  7. Довідник з історії України /А — Я/ За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — К.: Генеза, 2001. – 424 с.
  8. Іванченко Р.: Київська Русь: початки Української держави, Київ 1995
  9. Історія України в запитаннях та відповідях. – Вип. 1. – К., 1989; Вип. 2. – К., 1990. – 407 с. – 202 с.
  10. Історія України. Нове бачення: У 2-х т. – К., 1995 – 1996. – с. 54.
  11. Онищенко І.Т. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. – 162с.
  12. Скрипник М.О., Домбровська Л.Ф., Красовський В.М. та ін. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 367с.
  13. Степовик Д. Релігії, культи і секти світу. Посібник з релігієзнавства і сектознавства. — Івано-Франківськ, 1998. – 286 с.
  14. Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1991. – 550с.
  15. Давня iсторiя України: У 2 кн. Кн. 2 / Толочко П. (кер. авт. кол.), Козак Д., Крижицький C. та iн. – К., 1995.
  16. Лосев А. Ф. В поисках смысла // Вопросы литературы. — 1985. — №10, с. 228.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *