Лінгвокультурний типаж як різновиду концепту

Курсова робота на тему “Лінгвокультурний типаж як різновиду концепту”

1. КОНЦЕПТ ЯК ОСНОВНА ОДИНИЦЯ КОГНІТОЛОГІЇ

1.1. Визначення концепту

За наявності цілої низки підходів до тлумачення концепту в сучасному мовознавстві  їх представники єдині у визнанні  таких характеристик цього феномена: концепт є основною одиницею структурованого знання у свідомості людини; оскільки концепт набуває мовної об’єктивації, його зміст і структуру можна встановити на підставі аналізу засобів його вербалізації; такий аналіз не є вичерпним, бо концепт може мати й невербалізований зміст; не всі концепти (як і не весь концепт) об’єктивуються мовними засобами.

Співвідносячи концепт із значенням одиниці мови, яка вербалізує його у дискурсі, зазначають, що як концепт, так і значення мають когнітивну природу, (порівн. загальновизнане тлумачення значення М.В. Нікітіним як «концепту, пов’язаного знаком» [26: 6]); при цьому, наголошують, що значення – це лише частина концепту, «схоплена» мовним знаком для здійснення комунікації [9, 15, 29, 33].

Концепт може бути вербалізованим словом, словосполученням, фразеологізмом чи цілим текстом. Проте, іменем концепту прийнято вважати його однослівну мовну репрезентацію [13, с.130].

До основних властивостей лінгвокультурних концептів відносять:

–  комплексність існування (концепт є ментальною проекцією елементів культури, що виражається у мові),

–  ментальну природу (взаємодія мови й культури відбувається у свідомості, тому будь – яке лінгвокультурне дослідження є когнітивним),

–  ціннісність (центром концепту є цінність, оскільки концепт слугує вивченню культури, а в основу культури покладено ціннісний принцип),

–  умовність та розмитість (лінгвокультурний концепт є умовною одиницею, оскільки свідомість синкретична, її членування проводиться з метою наукового аналізу; концепт не має чітких границь: найбільш актуальні для носіїв мови асоціації конституюють ядро концепту, а менш значимі – периферію),

–  мінливість (в часовій перспективі актуальність концептів, а також знак та інтенсивність оцінки може змінюватися),

–  обмеженість свідомістю носіїв мови (колективна свідомість й колективний досвід є похідними від свідомості та досвіду окремих індивідів, що формують певний колектив),

–  трьохкомпонентність (структура лінгвокультурного концепту залучає ціннісний, образний та понятійний складники),

–  поліапеляцію (до лінгвокультурного концепту можна апелювати за допомогою мовних одиниць різного рівня: лексем, фразеологізмів, вільних словосполучень, речень, а також невербальними засобами),

–  багатомірність (одиниці типу фреймів, сценаріїв, скриптів тощо, які мають більш чітку структуру, можуть використовуватися для моделювання концептів),

–  методологічна відкритість та полікласифікаційність (аналіз концептів може вестися із залученням як лінгвістичних, так і нелінгвістичних методів; концепти можуть класифікуватися на підставі різних принципів, як то тематика, носії, типи дискурсу) [14].

Вважається за необхідне підкреслити, що реально концепт існує лише як одиниця ментальних ресурсів індивідуальної свідомості, «базове перцептивно-когнітивно-афективне утворення динамічного характеру, що спонтанно функціонує в пізнавальній та комунікативній діяльності індивіда, підпорядковується закономірностям психічного життя людини і, як наслідок, за низкою параметрів відрізняється від понять і значень як продуктів наукового опису з позицій лінгвістичної теорії» [16, с.243]. Відтак, необхідно мати на увазі, що у переважній більшості лінгвістичних досліджень концепту йдеться про метаконструкт, ментальну сутність, що гіпотетично репрезентує знання, уявлення, оцінки, упередження, переживання тощо стосовно певного фрагмента дійсності у свідомості людини.

З іншого боку, єдиним реальним доступом до концепту у лінгвіста є аналіз дискурсивних реалізацій засобів його вербалізації. Оскільки будь-який психолінгвістичний асоціативний експеримент не може бути позбавленим певної штучності, реально концепт відкриває себе для аналізу лише через одиницю мови, що вербалізує фрагмент його змісту, функціонуючи в дискурсі [25, с.255].

Аналіз концепту може мати ейдетичну або логічну спрямованість. Перша передбачає розкриття природи концепту як цілісної сутності й відмежування від інших концептів, друга – встановлення закономірностей його внутрішньої структури [12, с.149].

Логічний аналіз концепту передбачає встановлення царини знання, що лежить у підґрунті значення номінативних одиниць мови, які актуалізують концепт у дискурсі, та структурування цієї царини з метою з’ясування, які саме її дільниці і яким чином (на основі якої схеми) «схоплені» знаком [5, с.65]. Іншими словами, логічний аналіз концепту спрямований на встановлення закономірностей  його внутрішньої організації, виявлення його елементів і моделювання зв’язків між ними [12, с.157].

Когнітивна лінгвістика широко обговорює категорію концептосфери людини – області знань, складеної з концептів як її одиниць.

Термін «концептосфера» був введений у вітчизняній науці академіком Д.С.Лихачовим. Концептосфера, згідно з визначенням Д.С.Лихачова, це савокупність концептів нації, вона утворена усіма потенціями концептів носіїв мови. Чим багатіша культура нації, її фольклор, література, наука, образотворче мистецтво, історичний досвід, релігія, тим багатша концептосфера народу [18, с.5].

Концепти та, відповідно, концептосфера – сутності ментальні, ненаглядові. Сучасні наукові данні переконливо підтверджують реальність існування концептосфери та концептів, а саме, реальність мислення, не спираючогося на слова (невербального мислення).

Необхідно також вказати на те, що концептосфера носить, очевидно, достатньо упорядкований характер. Концепти, утворюючі концептосферу, по окремим своїм ознакам вступають у системні відношення схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами. А.Н.Лук писав, що навіть між поняттями небо та чай існує смисловий зв’язок, який може бути встановлений, наприклад, наступним способом: небо – земля, земля – вода, вода – пити, пити – чай [19, с.15].

Конкретний характер системних співвідношень концептів потребує дослідження, але загальний принцип системності, безсумнівно, на національну концептосферу розповсюджується, тому що саме мислення передбачає категоризацію предметів думки, а категоризація передбачає упорядкування її об’єктів.

Таким чином, концептосфера – це упорядкована сукупність концептів народу.

Можна говорити також об існуванні групових концептосфер (професіональна, вікова, гендерна та ін.), а також індивідуальної концептосфери окремої людини, але нас у даному випадку інтересує саме національна концептосфера.

Концептосфера – це суто розумова сфера, яка складається з концептів, існуючих у вигляді розумових картинок, схем, понять, фреймів, сценарієв, гештальтів (більш або менш складних образів зовнішнього миру) найбільш абстрактних сутностей, узагальнюючих різноманітні ознаки зовнішнього світу. Концептосфері належать й когнітивні класифікатори, сприяючі певній, хоча й нежорсткий організації концептосфери.

1.2  Типи концептів

Аналіз типів знань, які висловлюються мовленнєвими знаками, дає можливість висказати припущення о різних типах концептів у концептосфері народу.

Уявлення – узагальнені почуттєво-наочні образи предметів чи явлень [4].

Концепти-уявлення об’єктивуються у мові переважно лексичними одиницями конкретної семантики. Про те, що смислова сторона подібних одиниць репрезентує саме уявлення, свідчать їх словарні дефініції, більшість з яких практично повністю складаються з переліку ознак предмету номінації, які почуттєво сприймаються: тремтіння – часте судорожне здригання тіла, клен – листяне дерево з широкими різним листям, ластівка – перелітний птах з вузькими, гострими крилами, спритний та швидкий у польоті.

Уявлення статичні та являють собою відображення сукупності найбільш ярких зовнішніх, почуттєво сприймаючих ся ознак окремого предмету чи явлення.

Схема – концепт, відображений деякою узагальненою просторово-графічною або контурною схемою; це гіпероном з послабленим образом – дерево взагалі, (наочний образ дерева взагалі – ствол та крона), образ річки як протяжності, стрічки, схематичний образ людини – голова, тулуб, руки та ноги.

Схеми можна намалювати, що говорить про реальність існування даної форми структурації знань. Схема – проміжний тип концепту між уявленням та поняттям, певний етап розвитку абстракції.

Поняття – концепт, який складається з найбільш загальних, суттєвих ознак предмету чи явищ, результат їх раціонального відображення та осмислення. Наприклад: квадрат – прямокутник з рівними сторонами, літак – літальний апарат важчий за повітря з несучими плоскостями. А.П.Бабушкін визначає поняття як логічно структурований концепт без образності – наприклад: фрукт, іграшка та ін. але усі такі концепти мають образний рівень, про що свідчить існування так названих прототипів. Прототип – це образ типового представника класу, який категоризується концептом. Наприклад – квітка – ромашка, роза, пустеля – Сахара, птах – голуб, домашня тварина – корова, домашній птах – куриця. Фактично це образне ядро концепту, тобто одиниця УПК, що кодує відповідний клас предметів.

Поняття вербалізуються, як правило, термінологічною та виробничою лексикою, а також лексемами раціональної семантики типу мешканець, клієнт, прохач, позивач, відповідач, суддя. Поняття виникає на базі уявлення або схеми шляхом поступового, поетапного відвернення від другорядних, випадкових, індивідуальних компонентів, які сприймаються почуттєво (фрукт, овоч, птах), або шляхом з’єднання у понятійному образі розумових компонентів інших концептів.

Поєднуватися можуть як ознаки, які відображають реально існуючі елементи дійсності (літак, автомобіль, та ін.), так і ознаки, які відображають елементи дійсності, але не існуючі у тому чи іншому конкретному поєднанні (русалка, кентавр). В останньому випадку концепт є, але нема в природі самих предметів, нема референтів у відповідних слів, хоча почуттєві образи, які відображають реально існуючі ознаки, очевидні – русалку та кентавра, як і бога можна намалювати; це свідчить про те, що, по-перше, фантазія – це незвичайне поєднання звичайних елементів, а, по-друге, що концепт – це продукт відображення дійсності, але продукт, оброблений у результаті розумової діяльності.

В силу сказаного слід визнати, що поняття формуються у мисленні переважно як відображення наукової та виробничої сфер дійсності (термінологія). Багато понять фактично створюються лінгвістами, які опинилися перед необхідністю дати слову дефініцію у тлумачному словнику в опорі на невелику кількість диференціальних ознак чи зробити компонентний аналіз значення слів, щоб розмежувати  подібні за значенням слова. Я к помічав Ю.С.Степанов, «логічні поняття вироблені не для кожного явища, називає мого окремим словом, тому що не усі об’єкти та явища є предметом суспільного пізнання» [35].

Фрейм – мислимий у цілістності його складових частин багатокомпонентний концепт, об’ємне уявлення, деяка сукупність стандартних знань щодо предмету чи явища. Наприклад, крамниця (компоненти – купляти, продавати, товари, коштувати, ціна та ін.), стадіон (влаштування, зовнішній вигляд, поле для гри на ньому та ін.). Приклади фреймів: ресторан, кіно, поліклініка, лікарня.

Сценарій (скрипт) – послідовність декількох епізодів у часі; це стереотипні епізоди з ознакою руху, розвитку. Фактично, це фрейми, які розгортаються у часі та просторі як послідовність окремих епізодів, етапів, елементів: відвідування кіно, поїздка у інше місто, відвідування ресторану, поліклініки, бійка, гра, екскурсія. Стадіон – це фрейм, а відвідування стадіону, виступ на стадіоні, реконструкція стадіону та ін. – сценарії.

Гештальт –  комплексна, цілісна, функціональна розумова структура, яка упорядковує різноманіття окремих явищ у свідомості. Гештальт (термін Х.Еренфельса, австрійського мистецтвознавця кінця 19-го сторіччя) є цілісний образ, який поєднує почуттєві та раціональні елементи, а також об’єднуючий динамічні та статичні аспекти відображає мого об’єкту чи явища.

Експериментальне дослідження показало, що значення подібних слів дослідженні зв’язують з явищами, які почуттєво сприймаються та пов’язуються свідомістю у деяку комплексну картину. Так, гештальтами, безсумнівно, є отримані експериментально дефініції значень наступних слів (вже зазначених вище): мовчання – «люди зі зжатими губами та виразними очами , порожня кімната, тиша»; побут – «миття посуду на кухні, телевізор у домі, прибирання квартири»; математика – «цифри, формули, графіки, приклади у підручнику, у зошиті чи на дошці». Типовими гештальтами є концепти, об’єктивовані такими лексемами як черга, гра, катування, любов, доля та ін. Саме такі основні типи концептів за характером концептуалізованої інформації.

1.3  Національна специфіка концептів

У концептосфері кожного народу є чимало концептів, які мають яскраву національну специфіку. Часто такі концепції важко або навіть неможливо передати іншою мовою – це є доказ національної специфічності, ментальної унікальності таких концептів. Багато із тих концептів «керують» сприйняттям дійсності, розумінням явищ, що відбуваються та подій, обумовлюють національні особливості комунікативної поведінки народу Для правильного розуміння думок і поведінки іншого народу виявлення та опис змісту таких концептів є виключно важливим. Це явище вимагає серйозного дослідження.

Національна специфіка концептів проявляється у двох аспектах: національні розбіжності у змісті близьких концептів та наявність незбіжних (суто національних) концептів у концептосфері народу.

У близьких концептах різних культур національна специфіка виявляється в тому, що зіставні концепти виявляються неповністю співпадаючими за своїм змістом, причому саме розбіжності можуть бути дуже істотні для міжкультурної комунікації. Показові такі приклади:

“Сонце по-російськи – це зовсім не те, що куєш по-узбецьки, і вже зовсім не те, що офтоб по-таджицькому. В які відносини – дружелюбні або тяжкі – людина вступила з небесним світилом, так їх і висловив язик і виголосив . Адже узбек, що живе більшу частину року під його пекучими, ніколи не скаже ласкаво-зменшувальне “сонечко”, так само як і у російського немає відчуття того що сонце може бути не тільки плодоносним і землеоновляючим, але і ворожим. Зате до місяця, цьому нічному світилу, що несе прохолоду і умиротворення, у узбека зовсім інше ставлення – все гарне й бажане він називає “луноликим”, “місяцеподібним”, та й з такою інтонацією, що для російського слуху це може здатися щонайменше чудернацьким.

“Важко пояснити російському читачеві, що таке “ртвелі”. Якщо дуже коротко, то це кілька тижнів у вересні-жовтні, коли у виноградарських селах Грузії збирають і переробляють урожай. Одні називають “ртвелі “роботою, інші – святом, але, напевно, це і те, й інше.

Як пояснити, що таке грузинське село без “ртвелі”? Але до того – як пояснити “ртвелі”? Сказати, що це пора збору винограду, робота від зорі до зорі, а вночі – вогнище, відблиск полум’я на людських обличчях, іскри в непроглядній темряві вина, втомлена за день долина видихає жар, посріблені раннім жовтневим снігом гори струмінь неземне світло на виноградники.

Навіщо тобі “ртвелі”? Тобі потрібна прозора ясність цієї пори, і її неминуча ясність, в якій завжди бачимо підсумок шляху. Тобі потрібне саме повітря цього часу, розчинені в ньому почуття, блага життя, усвідомлення її сенсу і мети. І сильніше, ніж будь-коли, відчуваєш, що і сам належиш цій землі.

У цю пору грузинського життя, коли далечінь прояснена до кінця, коли відкриті зв’язки між земним і піднесеним, зримим і потаємним, особистим і громадським, швидкоплинним і вічним, лише той нещасливий, хто відсторонений від свята шаленої роботи”.

Сонце, місяць, пора збору винограду – ці концепти є в російській, узбецькій і грузинської культурах, але їх зміст національно специфічний.

Однак найбільш яскраво національна специфіка концептів проявляється в наявності безеквівалентих одиниць у мові. Безевівалентна одиниця – завжди показник наявності деякого унікального національного концепту у свідомості народу. СР російські безеквівалентні одиниці – і, відповідно, що представляються ними концепти: розмова по душах, з’ясування відносин, чому б ні, духовність, інтелігенція, непротивлення.

Приклади національних концептів, представлених в концептосфері англо-саксонського світу: life quality, privacy, quality time, tolerance, political correctness etc.

Японський національний концепт: сабі («усамітнене мовчання на природі, яке супроводжується слуханням одного звуку»).

Національна специфіка концептів може виявлятися також в тому що в одній національній концептосфері концепт є ревербалізірованним, має регулярно доступну номінативну мовну одиницю, а в концептофері іншого народу цей концепт є прихованим, не має засобів мовної об’єктивації. Наприклад, такий китайський національний концепт “нульова їжа” (наприклад, насіння, горішки): у російській концептосфере цей концепт є, але є прихованим (ми розуміємо, що така їжа є, що це не справжня їжа, говоримо “Хіба ж це їжа?”, але у нас немає мовної одиниці для її позначення, а китайці цей концепт номинативно позначили.

Відзначимо також, що національні концепти в принципі є загальними для всіх носіїв відповідної культури, вони ментально об’єднують націю, але так ситуація виглядає лише в ідеалі, в реальності це виявляється далеко не завжди так, оскільки ступінь засвоєння національних концептів окремими членами лінгвокультурної спільності може вельми суттєво різнитися (окремі представники народу можуть у своїх концептосфера даний концепт навіть взагалі не мати).

Можлива і така ситуація: наявність у свідомості окремих людей чи груп людей концептів, властивих концептосфері інших народів (пор. західне розуміння демократії, прав особистості, закону і багато ін. у свідомості ряду російських політичних діячів і прихильників ліберальних політичних поглядів).

Висновки до розділу 1

Лінгвокультурним концептом вважається одиниця ментальних ресурсів свідомості людини, що репрезентує особисту інтерпретацію засвоєного соціокультурного досвіду, пов`язаного з трактуванням відповідного феномену у лінгвокультурному соціумі. Логічний аналіз концепту передбачає встановлення царини знання, що лежить у підґрунті значення номінативних одиниць мови, які актуалізують концепт у дискурсі, та структурування цієї царини з метою з’ясування, які саме її дільниці і яким чином (на основі якої схеми) «схоплені» знаком. Іншими словами, логічний аналіз концепту спрямований на встановлення закономірностей  його внутрішньої організації, виявлення його елементів і моделювання зв’язків між ними.

Різновидом концепту та зручною формою його побудови є фрейм , який можна визначити як дворівневу модель з вершиною і слотами, що заповнюються пропозиціями. Верхні вузли є фіксованими компонентами, що містять дані, завжди справедливі для досліджуваної ситуації. Слоти є змінними компонентами. Зв`язок фрейму з реальним світом полягає у тому, що структуруючи досвід, він структурує дійсність. Таким чином, лінгвокультурний концепт постає як одиниця ментальних та психічних ресурсів індивідуальної свідомості, що репрезентує особистісну інтерпретацію засвоєного і привласненого у процесі соціалізації соціокультурного досвіду, пов’язаного з трактуванням певного об’єкта/феномена у відповідній лінгвокультурі й може набувати мовної об’єктивації. Моделювання концептів може здійснюватися на основі фрейму.

2. ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ТИПАЖ ЯК РІЗНОВИД КОНЦЕПТУ

2.1. Визначення лінгвокультурного типажу

Досягнення лінгвоконцептології та лінгвоперсонології стали основою для виділення окремого виду концепту – концепту типізованої особистості – і становлення напрямку в  лінгвістиці, теорії лінгвокультурних типажів. Лінгвокультурний типаж являє собою образ представника тієї або іншої культури, типізований на основі соціокультурних критеріїв, а також певних специфічних характеристик вербальної й невербальної поведінки. Лінгвокультурний типаж представляє особливе значення для аксіологічного напрямку в лінгвістиці, оскільки відображає в собі цінності, що закріпилися в соціумі, з одного боку, і є основою для формування нових ціннісних оріентацій у суспільстві, з іншої.

Будучи різновидом концепту, лінгвокультурний типаж має понятійну, образну й ціннісну складові. Понятійна складова типажу може бути досліджена за допомогою аналізу словникових дефініцій, що дозволяють встановити конститутивні ознаки поняття. Образні й ціннісні домінанти типажу актуалізовані в мові у вигляді мовних одиниць, що апелюють до нього, і можуть бути виявлені за допомогою інтерпретативного аналізу прецедентних і креолізованих текстів, текстів творів художньої літератури та дискурсу ЗМІ. У цьому відношенні особливо сприятливим для аналізу існуючих у суспільстві стереотипів, пов`язаних з даними концептами, виявляється саме художній текст, так як через його посередництво здійснюється відображення картини світу з усіма традиціями, ритуалами, тобто усієї структури знань, набутих людством в процесі свого існування. Крім цього, текст здатний впливати на модель світу в свідомості реципієнта, змінювати її. Текст при цьому набуває «соціальну силу».

Дослідження лінгвокультурного типажу також припускає побудову семантичного поля концепту типізованої особистості на основі вхідних і вихідних асоціацій, що становлять його інтра- і екстра- зони й формують його номінативну щільність і номінативну дифузність відповідно [30]. Дане поле складається з дескриптивних та оцінних лексем і словосполучень і є основою для виділення ціннісних і асоціативно-образних домінант.

Тісно стикаючись із іншими базовими поняттями лінгвоперсонологіі («роль», «амплуа», «імідж», «персонаж», «стереотип», «мовний портрет»), лінгвокультурний типаж являє собою новий і своєрідний лінгвістичний феномен, оскільки, на відміну від перерахованих понять, характеризується багатоплановістю, об’єктивністю й концептуальністю. При вивченні лінгвокультурного типажу пріоритет надається встановленню культурно-діагностичної значимості типизованої особистості для розуміння відповідної культури, а також впливу цієї особистості на мовну картину світу у свідомості носіїв мови й на саму мову.

Основними критеріями для виділення лінгвокультурних типажів є наступні ознаки: соціальний клас, територіальна приналежність, ознака подій, етнокультурна унікальність, трансформованість. Деталізація типажів відображає загальну закономірність неоднорідного семантичного ряду концептів з урахуванням позиції домінуючої групи суспільства. Мовна особистість, розглянена в аспекті типізованої лінгвокультурної своєрідності комунікативної поведінки, стає лінгвокультурним типажом [21].

2.2  Фреймова структура лінгвокультурного типажу

2.2.1  Фрейм як одиниця знання

Когнітивне моделювання призводить дослідників до різних варіантів структур репрезентації знань. Серед різноманітних розробок когнітивних моделей найбільш розповсюдженим та прийнятним, таким, який відповідає меті когнітивно-ономасіологічного аналізу вважається фрейм – фіксована система параметрів, які описують об’єкт або подію [12, с.147], це “особлива організація знання, яка складає необхідну попередню умову нашої здібності до розуміння тісно пов’язаних між собою слів” [12, с.157]. С.А. Жаботинська називає фрейм сітковою моделлю за умов надбання значущості не тільки його елементами (слотами), але й відношеннями між ними [11, с.15]. Фрейм препозитивного типу є найбільш прийнятним засобом концептуального моделювання композитів [12, с.155].

Фрейм (англ. Frame — «каркас», «рамка») — це структура, що описує деякий складний об’єкт або абстрактний образ або модель для представлення деякої концепції (стереотип сприйняття). Модель містить слоти, визначені фасетами. З такої моделі певної концепції нічого не можна забрати, атрибути моделі можна лише заповнити. Загальну ідею фреймового способу подання знань сформулював Марвін Мінський [24] стосовно зорового сприйняття об’єктів. За визначенням М. Мінського, фреймом є один з перспективних видів об’єкта сприйняття. Верхня вершина  відповідає найменуванню об’єкта, а підпорядковані вершини — елементам цього об’єкта, що їх видно спостерігачеві з певної точки. Зміна положення об’єкта відносно спостерігача призводить до формування інших фреймів, оскільки видимими тут можуть бути інші елементи. За думкою автора, елементи, які стають при цьому невидимими, не зникають з пам’яті, а запам’ятовуються, що відображається і в формальному записі нових фреймів. Це має вираз в тому, що між такими елементами та найменуваннями нових фреймів встановлюється зв’язок з поміткою про те, він є неявним. В результаті ті самі елементи можуть повторюватися в різних фреймах. Запропонована автором форма запису фреймів дозволяє не дублювати такі елементи, а використовувати їх як спільні термінали для певної групи фреймів. Група фреймів, що пов’язані між собою, утворює систему.

За уявленням М. Мінського, у довгостроковій пам’яті людини зберігається великий набір систем фреймів, що використовуються, наприклад, під час розпізнання людиною зорових образів. З цією метою в пам’яті активується такий фрейм (або система), який найбільше відповідає гіпотезі про об’єкт сприйняття, що й забезпечує високу швидкість його розпізнання та осмислення.

Така уява про фрейми отримала  подальший розвиток та інтерпретацію. Фрейм зараз, як правило, ототожнюється зі стандартною, стереотипною ситуацією, що включає деяку множину конкретних однорідних ситуацій. Залежно від класу ситуацій розрізняють фрейми візуальних образів, фрейми-сценарії, семантичні фрейми тощо.

Розуміння фреймів різниться в когнітивному та дискурсивному напрямах функціоналізму, що втілюється у таких різновидах фреймових структур, як когнітивна та інтеракційна [25].

Когнітивні фрейми тлумачать за М. Мінським як “структуру даних для представлення стереотипної ситуації” [24, c.7]. Структурно фрейм містить термінали або слоти, які заповнюються конкретними даними досліджуваної ситуації.

У когнітивних фреймах Ч. Філмора, що визначається як набір концептів, пов’язаних таким чином, що для розуміння одного з них потрібно зрозуміти цілісну структуру, до складу якої вони залучені [41, c.111], слоти, відповідно, співвідносні з концептами – логічним суб’єктом і логічним предикатом. Відношення між цими двома концептами утворюють пропозицію, яка становить собою базисний елемент когнітивних фреймів й, водночас, елементарний когнітивний фрейм. Іншими словами, когнітивні фрейми можна розуміти як набір пропозицій [27, с.25].

Уважають, що структурування будь-яких концептуальних просторів, об’єктивованих одиницями мови і мовлення, можна здійснити за допомогою універсального інструментарію – обмеженого набору пропозицій, що є складниками когнітивних фреймів. С. А. Жаботинська виділяє п’ять базисних фреймів – предметний, акціональний, посесивний, ідентифікаційний і компаративний. Фрейми називаються базисними, оскільки репрезентують вихідні, найбільш узагальнені (схемні) принципи категоризації і організації вербалізованої інформації про предметний світ, що оточує людину [10, с.7]. У результаті інтеграції базисних фреймів виникає концептуальна міжфреймова сіть (див. мал.) [10, с.11]:

Пропозиції, представлені в базисних фреймах, корелюють з подієвими схемами – буттєвою, процесуальною, дії, відчуттів, володіння, руху, передачі, тобто ономасіологічними моделями речень, що моделюють подію як таку, що має місце в одній точці простору в певний момент часу [40, с.82]. Подієві схеми забезпечують гештальтну цілісність конструкції як єдності поняттєвих моделей і мовних форм, що їх об’єктивують – речень, словосполучень, похідних слів. Подієва схема, що матеріалізується у мовному знакові, може мати не лише пропозиціональну, а й сітьову форму, тобто об’єднувати кілька схем, що відносяться до різних типів. Наприклад, значення словосполучення guilty money (гроші, беручи які людина відчуває себе винною), репрезентується у спосіб, поданий на мал. [10, с.12]:

схема дії + буттєві схеми якості та кількості

Когнітивні фрейми розбудовуються (див., наприклад, [1]) і широко застосовуються для моделювання як значень одиниць мови і мовлення, так і ментальних одиниць – концептів.

Когнітивні фрейми моделюють знання декларативного типу (знаю, що), відображене у предметних ситуаціях, тематизованих у дискурсі в акті референції й конституйованих об’єктами, а також ознаками об’єктів й відношеннями між ними. Відповідно, когнітивні фрейми співвідносні зі статичними моделями ситуативного контексту дискурсу.

Різновидом когнітивних фреймів є сценарій або сценарний фрейм, який структурує стандартну послідовність подій, обумовлену певною рекурентною ситуацією (наприклад, шлюбна церемонія, відвідування театру тощо) [38].

Інтеракціональні фрейми тлумачать за Е.Гофманом який використовує їх як інструмент моделювання соціальної взаємодії індивідів, з урахуванням позиціонування комунікантом себе стосовно інших учасників комунікативної ситуації з метою створення умов продукування і сприйняття висловлення [42, с.128].

Інтеракціональні фрейми структурують знання процедурального типу (знаю, як), які необхідні індивіду для встановлення факторів ситуативного контексту, що впливають на комунікативну взаємодію, забезпечуючи успішність не лише власне комунікації, а й ширше – будь-якої сумісної діяльності. Це знання конвенцій, норм, правил спілкування, комунікативних ролей й їх можливих конфігурацій в залежності від ситуативного контексту. Відповідно, інтеракціональні фрейми співвідносні з динамічними моделями ситуативного контексту дискурсу.

Розвиваючи поняття інтеракціональних фреймів, О. І. Морозова [25, c.271] наводить приклад “підміни” інтеракціональних фреймів, що призводить до невірного визначення одним із комунікантів ситуативного контексту спілкування й не дозволяє йому правильно зрозуміти суть того, що відбувається: He asked me whether I would like to meet his sister-in-law; and when I said “Yes, I’d be delighted to”, he said that it would cost a pound normally, but that he’d let me have special terms (Waugh). Адресат висловлення Would you like to meet my sister-in-law? (Чи не хотіли б в познайомитися з моєю свояченицею?) уважає, що бере участь у звичайному обміні люб’язностями, який ні до чого його не зобов’язує (інтеракціональний фрейм “фатичне спілкування”), тому й відповідає Yes, I’d be delighted to (З великим задоволенням). Насправді ж він розмовляє з сутенером, який пропонує йому свої послуги (інтеракціональний фрейм “проституція”).

2.2.2 Структура фрейму

Структура фрейму включає три основних типи даних: поняття (назва фрейма), характеристика (назва термінала — вершини нижнього рівня), значення характеристики (заповнювач термінала). У зв’язку з цим можна вважати, що у фреймі реалізовано деякі загальні принципи, що властиві організації баз даних, де як одиниці виділяються об’єкти, характеристики та їхні значення, а також семантичним сіткам, у яких розрізняють абстрактний та конкретний рівень. Фрейм надає засоби організації знань в слотах, що містять характеристики та структури. В моделі фрейма — це щось на зразок схеми з категоріями і підкатегоріями. Фрейм — це абстрактний образ для представлення деякого стереотипу сприйняття. Наприклад, згадування слова «кімната» породжує у слухачів образ кімнати: житлове приміщення з чотирма стінами, стелею, підлогою, вікнами та дверима, площею приблизно 6-20 м2.

В теорії фреймів такий образ кімнати називають фреймом кімнати, фреймом також називають і формалізовану модель для представлення образу. З такої моделі не можна нічого забрати, але є можливість заповнення певних дірок в атрибутах, таких як кількість вікон, колір стін, висота стелі, покриття підлоги та інше. Розрізняють фрейми-взірці або прототипи, які зберігаються в базі знань, та фрейми екземпляри, котрі створюють для відображення фактичних ситуацій на основі даних, що надійшли. Модель фрейма є достатньо універсальною, оскільки дозволяє відобразити все різноманіття знань через фрейми структури, які використовуються для позначень об’єктів та понять (позика, заклад, вексель); ролей (менеджер, касир, клієнт); сценаріїв (банкротство, зібрання акціонерів, святкування уродин); ситуацій (тривога, аварія, робочий режим пристрою).

2.2.3  Базові елементи фреймів

Слоти визначають атрибути або процедурні знання, пов’язані з його атрибутами, для поняття, представленого фреймом. Кожен слот може містити один або більше фасетів. Фасети описують тип значень, дозволені значення, число значень та інші властивості значень, яких може набувати слот. Фасети (або їх ще деколи називають підслотами) описують деякі знання або процедури про атрибут в слоті.

Більшість систем штучного інтелекту використовують набір фреймів, що з’єднані один з одним певним числом і творять певну ієрархію. Однією з найбільш важливих властивостей фреймів в таких ієрархіях є наслідування властивостей. Фрейм-потомок містить фактичні значення атрибутів-слотів, які такі самі, як в батьківському фреймі, який подає більш загальний опис сутності.

Тобто фрейм є найбільш продуктивною когнітивною структурою, на базі якої здійснюється моделювання концепту. Фрейм розуміємо як «принцип організації досвіду» [42, с.10]; структуру подання знань або «ідеалізовану когнітивну модель» [32, с.47]; «структуру даних для подання стереотипної ситуації» [24, с.7]; когнітивну структуру у феноменологічному полі людини, що ґрунтується  на імовірнісному знанні про прототипові ситуації й пов’язані  з цим знанням очікування з приводу властивостей та відношень реальних і гіпотетичних об’єктів [20, с.153].

Різновидом фрейму є сценарій, тобто динамічний фрейм, що відрізняється від статичного тим, що містить знання про стандартну послідовність подій, зумовлену деякою стандартною ситуацією, яка розгортується в часі. Сценарії організують поведінку та її інтерпретацію[20, 22].

Висновки до розділу 2

Лінгвокультурний типаж – різновид лінгвокультурного концепту, основу якого складає узагальнений образ особистості, чия поведінка та цінностні орієнтації суттєво впливають на лінгвокультуру вцілому, а також є показником етнічної та соціальної своєрідності суспільства. Він проявляється  через комунікативну поведінку, важливим компонентом якого є вербальний ряд. Однак, поза суто мовними засобами портретування типажу корисним є також його паравербальне портретування (жести, міміка тощо). Основними критеріями для виділення лінгвокультурних типажів є наступні ознаки: соціальний клас, територіальна приналежність, ознака подій, етнокультурна унікальність, трансформованість.

Фрейм – одиниця структуризації досвіду людини. Розуміння фреймів різниться в когнітивному та дискурсивному напрямах функціоналізму, що втілюється у таких різновидах фреймових структур, як когнітивна та інтеракційна.

Когнітивні фрейми моделюють знання декларативного типу, відображене у предметних ситуаціях, тематизованих у дискурсі в акті референції й конституйованих об’єктами, а також ознаками об’єктів й відношеннями між ними. Відповідно, когнітивні фрейми співвідносні зі статичними моделями ситуативного контексту дискурсу.

Інтеракціональні фрейми структурують знання процедурального типу, які необхідні індивіду для встановлення факторів ситуативного контексту, що впливають на комунікативну взаємодію, забезпечуючи успішність не лише власне комунікації, а й ширше – будь-якої сумісної діяльності. Це знання конвенцій, норм, правил спілкування, комунікативних ролей й їх можливих конфігурацій в залежності від ситуативного контексту. Відповідно, інтеракціональні фрейми співвідносні з динамічними моделями ситуативного контексту дискурсу.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У даній роботі була зроблена спроба визначити та розмежувати дуже близькі по своєму значенню поняття ‘концепт’, ‘стереотип’ та ‘лінгвокультурний типаж’, усі з яких являють собою когнітивні утворення, сформовані інваріантною сукупністю приписуваних ним валентних зв’язків, що репрезентують образ-уявлення феноменів, який стоїть за цими одиницями. Але на відміну від універсальних концептів, дещо позбавлених оцінного компоненту значення, стереотипи та лінгвокультурні типажі (що є різновидами лінгвокультурних концептів) є обов’язково національно маркованими та мають певну передбачуваність спрямованих асоціативних зв’язків. Когнітивно-психологічна цінність концептів даного типу полягає в тому, що вони є формою раціонального пізнання світу, яка спрощує і прискорює обробку інформації, які виступають як спосіб категоризації  дійсності, спрощуючи, мінімізуючи та типізуючи інформацію, полегшують індивіду сприйняття нових феноменів, підганяючи їх під категорії, що вже сформувалися у свідомості певного сегменту соціуму.

В нашому дослідженні ми спиралися значною мірою на послідовників лінгвокультурологічного напряму дослідження концептів (С. Г. Воркачев, В. І. Карасик, Г. Г. Слишкін), які визначають концепт як культурно марковану одиницю колективного знання, що має мовне вираження (до концептів можна апелювати за допомогою мовних одиниць різного рівня: лексем, фразеологізмів, вільних словосполучень, речень, а також невербальними засобами) й відзначена етнокультурною специфікою.

Таким чином, лінгвокультурний концепт постає як одиниця ментальних та психічних ресурсів індивідуальної свідомості, що репрезентує особистісну інтерпретацію засвоєного і привласненого у процесі соціалізації соціокультурного досвіду, пов’язаного з трактуванням певного об’єкта/феномена у відповідній лінгвокультурі й може набувати мовної об’єктивації. Моделювання концептів може здійснюватися на основі фрейму.