Від філософії світу до філософії мови

У своїй діяльності людина має справу не з самим світом, а з репрезентацією цього світу, з когнітивними картинами і моделями, які представлені і зафіксовані в мові.

Тому в останні 50 років спостерігаються звернення філософів до мови при вирішенні суто філософських проблем, і пояснюють вони це тим, що «філософські константи мови» постають для них лише окремим випадком «філософських констант» (Е. Жильсон) і що, за афористичним висловом Л. Вітгенштейна, «ціла хмара філософії конденсується в краплю граматики». Він же вважав: «Межі мови – це межі мого світу».

Сьогодні філософи прагнуть отримати з словника дані про світ, намагаючись через слово, його значення пізнати реальність. Провідне місце серед всіх мов займає природна мова, бо мовний знак тісно пов’язаний з міфологією, релігією, наукою та іншими формами пізнання світу.

Х.Г. Гадмер писав, що філософія «зрослася з мовою і тільки в мові має своє буття» (Гадамер, 1991, с.144).

Сучасною наукою фіксується глибока внутрішня спорідненість мови і філософії як двох символічних форм світорозуміння людини – наївного (в мові) і теоретичного, рефлексивного (в філософії) – з їх загальною установкою бачити світ як єдине ціле.

Мова як посередник між людиною і буттям, вважає німецький філософ Х.-Г. Гадамер, виявляє «цілісність» нашого ставлення до світу; парадокс мови полягає в тому, що він є «не мовою, а світом» (Г. Ібсен). Тому не випадково Гумбольдтовське визначення мови як світорозуміння людини родоначальник неогумбольдтіанства Л. Вайсгербер інтерпретує з
допомогою формули – «мова як світостворення».

Що спонукає філософів звертатись до мови?

О.-Ф. Больнов називає 5 причин звернення філософів до мови:

1) вплив мови на світогляд людини;

2) кожна мова – носій особливого, неповторного світогляду;

3) кожна людина мислить, відчуває, сприймає і вибудовує своє життя так, як це їй підказують форми конкретної мови;

4) мова впливає на дійсність, формує і перетворює її;

5) формування сутності людини пов’язане з мовою.

Для багатьох напрямів сучасної філософії людська мова стала важливим об’єктом досліджень.

Для феноменології мова є знаковим вираженням роботи свідомості; досліджуючи мову, філософ багато чого може сказати про роботу свідомості. Герменевтика вбачає у мові буття сутності, «оселю людського духу» (М. Гайдеґґер).

Невизначеність поняття «філософія мови» у сучасній гуманітарній сфері знань. Найважливіші проблеми сучасної філософії мови

Термін «філософія мови» вперше увійшов до наукового обігу в німецькомовному просторі другої половини ХVІІІ ст. завдяки працям таких філософів, як Г.-К. Ліхтенберг, І.-Г. Герде, В. фон Гумбольдт.

Однак у структурі сучасного гуманітарного знання статус філософії мови до сьогодні не визначений. Одні вчені вважають філософію мови окремим напрямом досліджень живої людської мови, інші – розділом філософії, логіки або лінгвістики; суміжною сферою досліджень згаданих наук, методологією мовознавчих досліджень тощо.

Серед найважливіших чинників невизначеності об’єкта і предмета філософії мови є:

А) невизначеність предмета і меж власне філософії;

Б) сумніви щодо існування мови як предмета філософської рефлексії.

Відсутність концептуальних засад філософії мови, а також чітко окресленого предмета дослідження спричинені:

1)   нігілістичним ставленням до самого поняття «філософія мови».

2)   повною відмовою від пошуків предмета філософії мови.

Філософія мови з позицій лінгвіста є складником теорії мови, у межах якої досліджуються питання природи і сутності людської мови, пов’язані з її відношенням до дійсності, суспільства, свідомості, мислення, або людина у її стосунках зі світом.

Важливим аспектом вивчення філософії мови є те, що сутність і природа мови повинні визначатися, виходячи з категорії самої мови, а не апріорно їй нав’язуватись, з урахуванням засад і специфіки предмета дослідження тих наук, що вивчають мову. Ще один аспект дослідження філософії мови (відсутній у несцієнтичних напрямах і підходах до мови) – необхідність формування методу дослідження.

Місце філософії мови серед наук про мову

Академік Б. Кедров створив «трикутник наук», в основі якого в одному кутку розташовувалися природні науки, у другому – науки гуманітарного циклу, а в вершині трикутника – філософія. Місце філософії мови – теж в вершині всіх лінгвістичних наук.

А.Ф. Лосєв писав, що філософія є одночасно і «служитель … всіх наук, релігій і мистецтв », і« єдина цариця всіх наук, релігій, мистецтв »(Лосєв, 1997, 45). У своєму абсолютно вільному і незалежному пошуку істини філософія є «смиренне служіння Самій Істині – служіння, в якому виконується воля Самого Бога і яке Ним Самим і даровано, і вказано людству »(Л. Франк).

Найважливіша функція мови – вираз думки, в той час як комунікативна функція, що висувається у лінгвістиці на перший план, – це функція донесення думки до іншого. Якщо в вершину ієрархії функцій поставити розумову, то доведеться переглядати не тільки реєстр функцій, але і багато фундаментальних питань функціональної лінгвістики.

Отже, до числа нових інтралінгвістичних проблем в сучасній науці про мову відносяться, крім питань про співвідношення мови і культури, мови і суспільства, мови і релігії, ще й питання про взаємозв’язок мови і філософії, що і є предметом розгляду особливої ​​сфери гуманітарного знання – «філософії мови».

У структурній лінгвістиці, де предметом вивчення оголошувалася «іманентна реальність мови» (Бенвеніст, 1974, с. 23), філософія мови чітко протиставлялася теорії мови і виключалася зі сфери власне теоретичної науки про мову в силу свого трансцендентного характеру. Таке розуміння статусу філософії мови як сфери, відмінною від іманентною теорії мови структурної лінгвістики, розвивав і Л. Ельмслев в своїх «Пролегоменах до теорії мови», де стверджував: «Вивчення мови з різноманітними, по суті, трансцендентними, цілями мало багатьох прихильників; теорія мови з її чисто іманентними цілями – небагатьох. У зв’язку з цим теорію мови не слід змішувати з філософією мови» (Ельмслев, 1960, с. 267).

Подальша лінгвістична думка, вийшовши за межі власне мови, змінила своє ставлення до філософії мови. У лінгвістиці постструктурального періоду багато проблем і теми, що розглядаються в структуралізмі як екстралінгвістичні («зовнішні») і які належать до відання інших дисциплін (фізіології, акустики, психології, з одного боку, і філософії, філософської антропології, соціології, культурології, з іншого), стали трактуватися як інтралінгвістичні («внутрішні»), що мають безпосереднє відношення до науки про мову. До їх числа, поряд з проблемами, що стосуються «субстанції» мови, стали відносити і різні «метафізичні» проблеми мови, що входять в коло уваги філософії мови.

Філософія мови включає в себе широку область досліджень, спрямованих на вивчення взаємовідносин між мовою, буттям (реальністю, світом) і мисленням, а також самі теоретико-методологічні знання, які виражають і інтерпретують ці зв’язки.

Співвідношення між поняттями «філософія мови», «лінгвістична філософія», «філософія лінгвістики», «методологія лінгвістики»

У 60-ті рр. ХХ ст. в історії розвитку лінгвофілософських ідей була здійснена одна з перших спроб визначення предмета філософії мови в межах авторитетної на Заході аналітичної філософії, зокрема в її розділі «лінгвістична філософія». Для філософів-аналітиків уся філософія і є філософією мови. На їхню думку, структури мови дають змогу виявити онотологічні структури буття , якщо правильно вживати відповідні методики аналізу живої природної мови. Однак осмислення об’єкта філософії мови як мовної онтології певною мірою нівелює предмет самої філософії, оскільки він редукується до аналізу лише мовної онтології. Отже, лінгвістична філософія – це один з етапів розвитку аналітичної філософії, який прийшов на зміну логічному атомізму; зосереджено увагу на науковому аналізі живої природи мови у щоденному побутовому використанні носіями, а також специфіці практичних міркувань у контексті життєвих ситуацій.

Паралельно у зарубіжному і колишньому радянському мовознавстві 70-80-х рр. ХХ ст. були дослідження, в основі яких лежало розуміння філософії мови як методології науки про мову в аспекті, насамперед, визначення та конструювання самого предмета вивчення, а також окремих аспектів мови, які найбільш потрібні для аналізу деяких проблем онтології та гносеології. Та, оскільки такі дослідження здійснювались у межах одного філософського напряму, це унеможливлювало діалог між філософськими лінгвістичними школами, синтезування інших лінгвофілософських ідей, плюралізм наукових думок та підходів. Методологія лінгвістики – домінатні впливи найзагальнішого характеру, які визначають спільні парадигмальні ознаки науки на певному етапі її розвитку, сформовані як органічний результат розвитку самої науки, співвідносні з сутісними ознаками і законами дійсності, і які органічно пов’язані із тенденціями розвитку світових загальнонаукових ідей.

На заході методологічні проблеми мовознавства вивчали Г. Фреге, Б. Рассел, К. Айдукевич та ін. Саме цей напрям досліджень можна назвати філософією лінгвістики і сприймати як розділ наукової метатеорії, об’єктом якої є не стільки мова, скільки наука про мову.

Філософію мови не можна ототожнювати ні з лінгвістичною філософією, ні з філософією лінгвістики, ні з методологією мовознавчих досліджень. Вона має власний предмет досліджень, розглядає питання про сутність і природу мови. Філософія мови з позицій лінгвіста є складником теорії мови, у межах якої досліджуються питання природи і сутності людської мови, пов’язані з її відношенням до дійсності, суспільства, свідомості, мислення, або людина у її стосунках зі світом.

Підходи до філософії мови як напряму досліджень

Ю. Степанов вважає, що філософія мови – це не загальне ім’я для позначення течій або напрямів у філософії, а сукупність поглядів на мову, пов’язаних з конкретними філософськими течіями. Для дослідника філософія мови є парадигмою дослідження мовних явищ, тобто панівним у певну епоху поглядом на мову, пов’язаним з певною філософською течією і певним напрямом у мистецтві. Розглянутий підхід можна назвати парадигмоцентричним.

Ю Степанов виділяє 3 найважливіші «парадигми»:

1) семантичну (філос. мови виступає як філос. імені);

2) синтаксичну (філос. мови ототожнюється з філософією предиката);

3) прагматичну (філос. мови розглядається як «філос. егоцентричних слів»).

Наукове бачення і пояснення об’єкта дослідження вимагає відсторонення суб’єкта рефлексії від цього об’єкта, сприйняття його як чогось зовнішнього стосовно своєї сутності. Такий підхід можна кваліфікувати як раціоналістичний, гносеологічний за своєю сутністю. У межах раціоналістичного, сцієнтичного за своєю природою, сприйняття і розуміння сутності мови досить чітко вирізняються філософський і лінгвістичний підходи.

У межах лінгвістичного осягнення сутності мови спостерігаються 2 досить відмінні підходи:

а) іманентно-семіологічний (мова розглядається «в самій собі і для себе»);

б) антропологічний (у його межах мова розглядається в контексті духовного світу людини).

Існують також підходи, що формуються в межах окремих культурно-етнічних або культурно-регіональних традицій. За таких умов суб’єкт і об’єкт пізнання у філософії мови синтетично поєднуються в межах єдиного Універсаму. Важливим результатом  цього є цілісно-містичне переживання світу-в собі, «розчиненість» суб’єкта в об’єкті.

Польський філософ В. Пицка склав схему, в якій визначив наступні типи філософії мови:

– Науковий:

1. філософський (онтологічний і гносеологічний);

2. Лінгвістичний (іманентно-семіологічний і антропоцентричний);

– Релігійно-містичний:

1. Західного типу;

2. Східного типу.

Основні поняття і категорії філософії мови як навчальної дисципліни

Філософія мови – дослідницька область філософії, в якій не просто аналізується взаємозв’язок мислення і мови, а виявляється конструююча роль мови, слова і мовлення в різних формах дискурсу, в пізнанні і в структурах свідомості і знання.

Основні поняття і категорії філософії мови визначені її місцем серед сучасних гуманітарних наук насамперед її статусом як межової науки між кількома напрямами гуманітарних досліджень – мовознавством, філософією, когітологією.

До таких понять категоріального характеру належать: мова, мовлення, комунікація, функції мови, соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика, лінгвістична філософія, філософія лінгвістики, методологія мовознавства, філософська методологія, логічний атомізм, семіотика, лінгвосеміотика, феноменологія мови, лінгвофілософська парадигма, дискурс, аналіз дискурсу, мовленнєвий акт і багато інших.