Безкоштовно

Українська діаспора та її роль в національно-державному відродженні України

views 50

Реферат

на тему «Українська діаспора та її роль в національно-державному відродженні України»

План

  1. Вступ
  2. Українці східної та західної діаспор
  3. Роль української діаспори в політичному, економічному та суспільному розвитку України
  4. Розвиток української мови в діаспорі
  5. Українська діаспора: перспективи для України
  6. Громадські організації у співпраці з українцями зарубіжжя
  7. Внесок української діаспори в становлення незалежності України
  8. Висновок

 

Роль української діаспори в політичному, економічному та суспільному розвитку України

 Сучасна українська діаспора на рівні з єврейською, китайською, вірменською належить до світової, має значний потенціал у сприянні Українській державі в інтеграції до глобального світу, підвищенні її конкурентоспроможності в нових реаліях. Українська діаспора не є унікальним явищем – це живий організм, який зазнає впливів та змін, зумовлених рядом економічних, політичних та культурних чинників. Українська діаспора вписується в загальну світову діаспору та міграційну мозаїку, з властивими для неї внутрішніми суперечностями, конфліктами різних міграційних хвиль, трансформаційними та асиміляційними процесами.

Донедавна в українській міграції називали три хвилі переселенського руху:

Перша – економічна – з початку 70-х років ХІХ ст. до початку Першої Світової війни.

Друга – економічно-політична – період між двома світовими війнами (1917-1939 рр.).

Третя – політична – роки Другої Світової війни та повоєнний період.

У середині 90-х років ХХ століття виникла четверта – новітня хвиля української трудової міграції, яка переростає в еміграцію. Парадоксальність новітньої економічної міграції та еміграції полягає в тому, що коли перша хвиля переселення українців припала на добу бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі. Не було б перших трьох попередніх хвиль еміграції, напевно зараз ми змогли б говорити про Україну, як незалежну державу. Цей емігрантський рух виконав свою головну роль – здобув Незалежну Україну. Перші емігранти 100 років тому були переважно малограмотні – виконували в країнах їхнього переселення некваліфіковану, найважчу роботу. Теперішня міграція, її найбільша частина – це люди з вищою освітою або висококваліфіковані спеціалісти. Отже, сьогодні українська міграція добре сприяє цілеспрямованій політиці розвинених країн із залученням висококваліфікованої робочої сили. Однак значна частина освічених українських людей змушена виконувати низькооплачувану, некваліфіковану роботу, аби більш-менш забезпечити своїм сім’ям нормальне життя. На зароблені за кордоном гроші одного українця чи українки утримується в Україні ціла сім’я (3-4 чоловік).

Основним позитивом української трудової міграції називають додаткове спрямування в Україну значних фінансових потоків (19 мільярдів євро на рік) – загалом 18 % від внутрішнього валового продукту України.

Трудову міграцію можна назвати як «кругова міграція», адже 80 % мігрантів мають намір повернутися в Україну, 70 % із мігрантів мають в Україні сім’ю, тому першочергове завдання для них – заробити грошей, придбати в Україні квартиру, оплатити навчання дітей або започаткувати власний бізнес.

Найбільше мігрантів із сіл Західної України, де безробіття у півтора рази більше, ніж у місті. Кількість українських мігрантів четвертої хвилі у світі межує між 4,5 – до 6 мільйонів, підтверджується спадом населення України від 52 млн. До 46 млн. Західна Європа – 2 млн., Російська Федерація – 1,5 млн., Східна Європа – 1 млн., США, Канада – 500 тис., Латинська Америка – 30-50 тис. Сьогоднішніх представників четвертої хвилі можна розділити на декілька груп:

1) Люди, які на початку 90-х років виїхали за кордон, прийняли громадянство, але не розірвали тісні контакти з Україною. Ця частина емігрантів скоро інтегрувалася в суспільство приймаючої країни. Найсвідоміша їхня частина вливається в ряди старої діаспори (якщо вона є в країні проживання) або створює свої українські організації.

2) Найчисельніша складова четвертої хвилі – це люди, які зберігають українське громадянство і які хочуть повернутися на батьківщину. Вони побачили світ, позбулися «гомосовєтизму», навчилися працювати по 10-16 годин на добу. Повертаючись в Україну, мігранти несуть туди нову трудову етику, чесно і напружено працюючи вони служать прикладом для оточення, стають своєрідними центрами кристалізації нової України.

3) Інтелектуальні заробітчани, ті, хто працює за контрактами в університетах, на фірмах, в лабораторіях. Після кількох років роботи за кордоном несуть з собою в Україну перфект не знання української мови, новий інтелектуальний продукт, нову технологію. Потік четвертої хвилі позитивно впливає на функціонування старих українських громад за кордоном, є активним фактором зменшення асиміляційних процесів серед українства. Зрозуміло, що таку кількісну (до речі в 20 раз більшу, чим «третя хвиля») та якісну (зокрема під оглядом освіти) групу бажано інтегрувати в явище, що ми називаємо українською діаспорою.

Громадські організації у співпраці з українцями зарубіжжя

Як сучасні громадські організації України співпрацюють з українцями зарубіжжя.

В Україні в цьому напрямку сьогодні активно діє дві громадські розгалужені структури – Товариство “Україна-Світ”, голова народний депутат Іван Драч, та Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), голова Михайло Горинь.

Товариство “Україна-Світ” – найстаріша організація по зв’язках з українцями за кордоном, яка перейняла на початку 1990-х років естафету роботи з діаспорою у Товариства “Україна”. Товариство структурно має у своєму складі регіональні (обласні) відділення та Федерацію товариств зв’язків із зарубіжними країнами. Товариство має секретаріат у Києві, газету “Український форум”. Тісно співпрацює з Верховною Радою, частково фінансується з державних джерел, але всі регіональні відділення не мають жодного фінансування, працюють на громадських засадах. В доробку товариства участь у створенні проекту закону “Про правовий статус закордонних українців” (прийнятий ВР 20 листопада 2003 р.), ряд масштабних форумів українців світу в Україні, мистецьких форумів-концертів, виставок, науково-практичних семінарів і конференцій в Україні і країнах проживання українців тощо. Тут же працює (хоча і автономно) Інститут досліджень діаспори (І.Винниченко), який збирає і випускає друком банки даних щодо сучасного українства в світі, провадить аналітичну роботу.

Українську Всесвітню Координаційну Раду було створено на підставі рішення І-го Всесвітнього форуму українців (1992) у Києві. Організацію зареєстровано у 1993 р. Головна мета УВКР – сприяння утвердженню інтересів України та світового українства у всіх сферах світового простору – економічній, політичній, правовій, етно-культурній, спортивній та ін. шляхом координації діяльності громадських організацій в Україні й українській діаспорі та співпраці з вітчизняними і закордонними урядовими, підприємницькими та громадськими структурами. Члени УВКР – громадські організації в Україні й за кордоном. УВКР видає журнал.

Нарешті нещодавно – у 2003 році – виникла нова організація “Українська взаємодопомога”, яка ставить на меті співпрацю головно з так званою 4-ю хвилею української діаспори (з 1990-х років) – головним чином трудової еміграції та заробітчан, які буквально наводнили Європу та інші світи.

На Донеччині на базі Українського культурологічного центру діє Донецьке відділення Товариства “Україна-Світ”. Центр і Товариство готують і видають друком книжки, журнали, зокрема підготували і видали перший посібник для шкіл Кубані “Козак Мамай” накладом 3000 примірників, готують видання посібника “Слобожанська хвиля” – для Курської, Бєлгородської та Воронезької областей. Готують публікації українців діаспори в журналі “Схід” та інших виданнях. Мета цієї організації – показати Донеччину світу українців за кордоном, а світ українства відкрити для донеччан.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *