Безкоштовно

Текст: поняття, будова, типи, ознаки, партитура

views 69

1. Текст і його будова. Типи тексту

Текст – певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність (В.В.Одинцов).

Текст – це середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати (А.П.Загнітко).

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті – також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

Текст є одиницею мови, її найвищим рівневим поняттям після звуків мовлення (фонем), морфем, слів, словосполучень і речень. Крім цього, він є також і основною одиницею мовлення, що виражає завершення висловлювання.

Найістотнішими ознаками тексту є (за А.П.Загнітко):

1) цілісність;

2) зв’язність;

3) структурна організованість;

4) завершеність.

За функціонально-смисловим призначенням тексти діляться на три типи. Для кожного з цих типів характерною є специфічна функціональна спрямованість, що виявляється вже в назвах.

  1. Розповідь. Основною метою текстів-розповідей є прагнення автора про щось повідомити, розповісти. Структурні компоненти тексту-розповіді – зав’язка, розгортання подій, кульмінація та розв’язка прямо співвідносяться з такими одинцями тексту як зачин, основна частина, кінцівка. Слід мати на увазі, що для невеликих за обсягом текстів-розповідей характерними є такі особливості: дієслова-присудки можуть стояти не тільки після підмета, а й перед ним, тобто по всьому тексту за незначними відхиленнями може бути витриманий зворотний порядок слів.
  2. Опис. Будуючи текст-опис, ми маємо на меті створити у слухача або читача загальне уявлення про предмет, явище. А тому важливо, щоб в основу опису було покладено найістотніші ознаки описуваного об’єкта.
  3. Міркування. У тексті-міркуванні ставиться мета дати розгорнуту відповідь на поставлене в зачині цього тексту якесь запитання, навести доведення, пояснення, не порушивши при цьому причинно-наслідкових зв’язків. Характерною структурною особливістю текстів-міркувань є те, що вони містять на своєму початку певну тезу (твердження), за якою йде її доведення або, навпаки, спростування.

2. Ознаки тексту та їх класифікація

Необхідно знати основні категорії тексту або його основні ознаки.

Текстова категорія (характеристика) – це така ознака, яка властива всім текстам і без якої не може існувати жоден текст, тобто це типологічна ознака.

Текстова категорія – типова ознака тексту, яка запрограмована вже на рівні первинної авторського задуму і являє собою окремий параметр цього задуму.

Отже, основними ознаками тексту є наступні.

1. Цілісність (смислова) – змістовна єдність тексту, текст – результат мовленнєвої діяльності, так як це мовна діяльність, вона як будь-яка діяльність людини має мету і мотив.

Мотив і мета визначають предмет мовлення, а єдність предмета мовлення – це Тема висловлювання – наступна текстова категорія.

Із цієї категорії виступають наступні ознаки:

  • Текст – це висловлювання на певну тему.
  • У тексті реалізується задум мовця.
  • До тексту можна підібрати заголовок.
  • Текст – закінчене (автономне) висловлювання.
  • Текст має початок і кінець (тобто дискретний).

2. Розчленованість – категорія форми, структурна властивість. Текст складається з декількох речень. Зверніть увагу, одне речення, навіть дуже поширене, – це не текст, безумовно це мовленнєвий твір, але не текст, так як його частини поєднуються за законами синтаксису, а текст можна розчленувати на самостійні пропозиції. Отже, треба запам’ятати, що текст складається з двох або кількох пропозицій.

3. Зв’язність – структурна властивість, одна з найважливіших категорій лінгвістики тексту, особливість якої полягає у наявності зв’язків між окремими реченнями, абзацами та складовими частинами. Текст – складний об’єкт, що складається з декількох пропозицій пов’язаних між собою за змістом і формально, в особливі групи (Пєшковський, Лосєв, Гальнерін та ін). Основу зв’язності складає «комунікативна спадкоємність», тобто кожне речення будується на базі попереднього.

Відомі два основних способи зв’язку між реченнями у тексті:

  1. Ланцюговий. При ланцюговому зв’язку кожне наступне речення залежить від попереднього у ньому один із членів попереднього речення, який несе в собі змістовне навантаження, повторюється або перетворюється в інший член речення. Для забезпечення зв’язності висловлювання важливо, щоб вона простежувалася не тільки між окремими реченнями, але й між структурними частинами тексту – зачином, основною частиною і кінцівкою.
  2. Паралельний.

4. Тематичність. Тема, як і авторський задум, – суттєва і необхідна ознака будь-якого тексту. Тема – предмет мовлення, який виступає суб’єктом тези тексту. Тема – сфера дійсності, загальна проблема, (предмет) в рамках якої створений текст. Тему можна визначити, відповівши на питання, про що йдеться в тексті. Формулюється тема за допомогою називних пропозицій (двох – трьох речень).

Основна теза (головна думка) – точка зору автора по даній темі, предмет змісту і його основна ознака. Щоб сформулювати тезу, треба відповісти на два питання: про що говориться в тексті і що говориться про цей предмет. Теза буває висловлена безпосередньо в тексты. У деяких випадках теза «розчинена» в тексті, тоді він реконструюється шляхом стиснення тексту. Часто один текст містить кілька тез, які розташовуються послідовно, логічно вибудовуючи зміст. Ключові слова – базові слова і фрази, які несуть головне смислове навантаження, відображають логіку викладу, повторюються в тексті.

4. Логічність. Загальний зміст тексту з’ясовується постійно на основі наповнення та аналізу інформації його мінімальних смислових частин мікротекстів, тобто сам текст – це відображення процесу формування сенсу. Логіка викладу і логіка міркування не завжди збігається. Логічність не має спеціальних мовних засобів вираження.

Тональність тексту, або емоційно-експресивне зміст – це текстова категорія, в якій відображається психологічна установка автора тексту. Поле тональності містить у собі психологічне саморозкриття автора, яке володіє ефектом посиленого впливу на адресата тексту.

5. Оцінність. Оцінка відображає авторське уявлення про позитивний або негативний зміст явища і ставлення до адресата мовлення на основі логічної дихотомії «добре – погано».

6. Темпоральність тексту (текстовий час).

Час і простір – універсальні властивості всього матеріального, це необхідна умова світу явищ. Текст як відображення визначає фрагмент дійсності.

Види текстового часу:

– Об’єктивний час – це відносно адекватне відображення часу реального (історичного, календарного).

– Концептуальний час – це «відображення ідеальних сутностей, які виведені на базі» аналізу реальності концептів і концепцій. Точка відліку – це певне умовне «тепер», «зараз», від яких можна відштовхнутися і вибудовувати часову перспективу тексту. Засоби мови – це слова і словосполучення, що передають значення часу: вчора, завтра, в майбутньому, під час війни, пори року: влітку, взимку.

7. Локальність тексту (текстовий простір) тісно пов’язана з темпоральністю.

Види текстового простору:

– Об’єктивний простір, який є відбиттям реального світу.

– Інші види просторів: концептуальний, психологічний, соціальний.

8. Композиція тексту являє собою єдність внутрішньої структури змісту, зовнішнього її поділу на частини і самі ці частини (їх сукупність):

– Стуктурно цілісність тексту виражається в наявності структурно-смислових частин: вступу (введення, зачин, експозиція), основної частини і кінцівки.

– Заголовок відбиває тему чи основну думку.

– Вступ конкретизує її і задає просторово-часову розгортку смислових блоків основної частини.

– Основна частина, яка складається з декількох смислових частин, містить розвиток теми, визначає підтеми, деталі, аргументи.

– Висновок – згортання інформації цілого тексту, кінцівка завершує текст.

Текст ніколи не моделюється одною текстовою категорією, а тільки завжди їх сукупністю. Цілий текст – комунікативна система, текстова категорія – це одна з комунікативних ліній цієї системи, яка матеріалізувалася мовними засобами. Таким чином текст ми розуміємо як комунікативну мовну реалізацію авторського задуму.

3. Текст як номінативне ціле

Початок дослідження тексту, як номінативного цілого поклала теорія референції, яка розглядала речення як мовний знак і встановлювала правдивість/неправдивість судження, як цілісного знаку-номінатеми (К.Льюїс, У.Куайн). Ця теорія активізувалась у сучасній ономасіології у вигляді вивчення пропозитивної природи назв, їх рефераційної варіативності у тексті і диференціації (Н.Д.Артюнова, О.В.Падучева, Ю.Н.Сватко та іншi.

У залежності від структури та статусу номінативних одиниць, номінація поділяється на: лексичну (просте слово, композит, словосполучення), пропозитивну (речення) та дискурсивну (текст), що відображає певну ситуацію, як цілісний об’єкт.

4. Партитура тексту

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Найчастіше термін використовується у музиці. Означає він сукупний нотний запис партій багатоголосного музичного твору для оркестру, хору чи ансамблю. При підготовці тексту до читання партитурними ознаками позначаються паузи, наголоси, підвищення і зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть вчителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком.

Скласти партитуру – означає розмітити в тексті умовні позначки, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.

Реєстр партитурних знаків:

  • підвищення тону;
  • зниження тону;
  • інтонаційний перелом;
  • риски розтягнути, уповільнити вимову;
  • стрілка означає: пришвидшити вимову;
  • ліга (знак легато) – зв’язати слова, вимовляючи їх на одному диханні;
  • “фігура легато” при енжамбемані;
  • тупокутні дужки; в них беруться слова, які треба виділити особливим тоном;
  • квадратні дужки; вписуються слова, що вимагають необхідного тону;
  • фігурні дужки, що вказують на зміну адресата;
  • лапки; служать для позначення іронічного відтінку.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *