Юридичні особи, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності зобов`язані вести облік та подавати фінансову звітність (ст. 2 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

Організація бухгалтерського обліку – це система методів, способів та засобів, які забезпечують функціонування та розвиток бухгалтерського обліку.

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві є творчим процесом і залежить від:

  1. Специфіки та обсягу господарської діяльності і структури підприємства.
  2. Кваліфікації облікових кадрів.
  3. Рівня комп’ютеризації облікової роботи.
  4. Організації системи управління.
  5. Чинної методології бухгалтерського обліку.

Раціональна організація бухгалтерського обліку – це система способів, що забезпечують виконання функцій бухгалтерського обліку за мінімальних затрат матеріальних ресурсів і праці.

Передумови раціональної організації обліку на підприємстві:

  • Вивчення особливостей технологій та організації виробництва і структури підприємства.
  • Визначення обсягу та складу облікової інформації, необхідної для управління.
  • Ретельне опрацювання законодавства щодо господарської діяльності підприємства та нормативних документів щодо методології бухгалтерського обліку.
  • Визначення структури облікового апарату, обов’язків окремих виконавців, визначення переліку потрібних документів і розробка документообороту, вибір та налагодження форми обліку.

Бухгалтерський облік ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до моменту його ліквідації.

Відповідальність за організацію  бухгалтерського обліку несуть власники  підприємства чи уповноважений  орган (посадова особа) в відповідності з законодавством і установчими документами (п. 1, 2 ст. 8 ЗУ).

Власник (керівник) є відповідальним за:

  • організацію бухгалтерського обліку;
  • забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах;
  • збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну (але не менше 3-х років).

Власник (керівник) зобов’язаний:

  • створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку;
  • забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами і працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо оформлення та подання до обліку первинних документів.

Підприємство самостійно обирає такі форми ведення бухгалтерського обліку:

  1. Введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.
  2. Користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець без створення юридичної особи.
  3. Ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою.
  4. Самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником (керівником). Цю форму забороняється застосовувати на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися (ВАТ, банки, довірчі товариства, інвестиційні компанії тощо).

Підприємство самостійно обирає:

  • облікову політику;
  • форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порідку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них;
  • систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку;
  • правила документообороту та систему аналітичних рахунків;
  • можливість виділення на окремий баланс філій, представництв та інших відокремлених підрозділів.

Головний бухгалтер, або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку платника, зобов`язаний (п.7 ст. 8 ЗУ):

  • забезпечити дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені строки фінансової звітності;
  • організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
  • бере участь в оформленні матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;
  • забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Головний бухгалтер підпорядковується тільки безпосередньо керівникові.

Головний бухгалтер має право другого підпису (контролюючого) на грошових та розрахункових документах, фінансових зобов’язаннях, формах звітності.

При звільненні головний бухгалтер має передати справу новому головному бухгалтерові, що оформляється актом передачі справ, який підписують новий і колишній головні бухгалтери і затверджує керівник.

Особливістю бухгалтерського обліку є те, що всі господарські операції реєструються на підставі первинних документів.

Класично, бухгалтерський облік складається з п`яти основних етапів.

Етапи бухгалтерського обліку

1.Обробка первинних документів їх багато Первинні документи

— — — — — — — — — — — — — — — — — — — —

2. Ведення записів у аналітичних відомостях їх значно менше Відомості

— — — — — — — — — —

3. Ведення записів у журналах ордерах (чи оборотні відомості) їх усього 17, а необхідних для Вашого бізнесу ще менше ЖО

— — — — — —

4. Рознесення записів до головної книги вона одна Головна книга

—

5. Складання звітних документів згідно з даними головної книги   Баланс

Таким чином, послідовність усіх операцій з бухобліку має форму перевернутої піраміди. Дані з великої  кількості первинних документів шляхом обробки поступово стікаються до балансу у вигляді узагальнених записів (статей).

І навпаки: якщо щось незрозуміло в балансі – дивимось більш розгорнутий запис у головній книзі; якщо і там запис потребує докладного роз`яснення – дивимось журнал або відомість. І так до первинного документу.

Бухгалтерський облік, як важливе інформаційне джерело для управління підприємством та зовнішніх користувачів повинен, бути відповідним чином організований. Це, насамперед, передбачає розробку його облікової політики.

Згідно (ст. 1 ЗУ) та (п. 3 П(С) БО 1) облікова політика – це “сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності”.

Основне призначення облікової політики полягає в :

  • упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;
  • забезпечені методологічного та методичного відображення майна підприємства, господарських операцій та результатів його діяльності;
  • наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;
  • забезпеченні ефективності обігу.

На вибір облікової політики впливають різноманітні фактори, основними з яких є:

– специфіка та обсяги діяльності;

– організаційно-правова побудова;

– стратегія та тактика фінансово-господарського розвитку;

– аспекти системи оподаткування;

– свобода в прийнятті рішень з питанні ціноутворення, та вибору партнерів;

– забезпеченість технічними засобами;

– рівень інформаційного забезпечення підприємства;

– рівень кваліфікації бухгалтерських працівників;

– чисельність працюючих та кількість матеріально-відповідальних осіб;

– віддаленість структурних одиниць тощо.

Зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом або розпорядженням про облікову політику, що затверджується керівником підприємства (див. Дод. 1).

Затверджені способи ведення бухгалтерського обліку на підприємстві застосовуються з 1 січня року, що наступає за виданням відповідного організаційно-розпорядницького документа.

Облікова політика будь-якого підприємства повинна забезпечувати дотримання принципів організації бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Облікова політика повинна відображати такі питання:

  • форму і методи обліку;
  • робочий план рахунків;
  • технологію обробки облікової інформації;
  • систему обліку, звітності і контролю господарської діяльності підприємства;
  • порядок ведення інвентаризації;
  • метод оцінки товарно-матеріальних цінностей;
  • метод списання матеріальних цінностей на витрати виробництва (витрати обігу);
  • методологію обліку витрат на виробництво продукції (робіт, послуг);
  • порядок розпреділення прибутку;
  • утворення фондів і резервів;
  • методику нарахування амортизації;
  • права працівників на підпис документів.

У відповідності з П(С) БО 1 облікова політика розкривається в примітках до фінансових звітів, де підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених П(С БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Такими випадками можуть бути: доповнення та зміни в статуті підприємства; зміна законодавства; зміна вимог органу, що затверджує П(С) БО. Вони повинні бути обгрунтовані і оформлені наказом керівника і їх сутність слід розкрити у примітках до фінансової звітності. Встановлення облікової політики для подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх та для тих, які раніше не відбувалися, не вважаються зміною облікової політики.

Облікова політика підприємства виступає об`єктом контролю. При дослідженні стану організації облікової політики ревізор повинен з`ясувати наступні положення:

  • Наскільки ефективний облік на підприємстві (чи є облік дієвим, оперативним);
  • Як організована облікова робота на підприємстві;
  • Як застосовуються на підприємстві форми документації (які є недоліки, чи дотримуються правила користування бланками суворої звітності);
  • Забезпечена на підприємстві єдність та порівняння облікових та планових показників, а також одноманітність в методах їх розрахунку.

До ознак порушення облікової політики на підприємствах відносять:

  • відсутність на підприємстві наказу керівника про облікову політику;
  • не розкриття законодавчо встановлених порядків ведення бухгалтерського обліку;
  • невідповідність початкових залишків балансових рахунків обліковій політиці;
  • не відображено в документах підприємства надання права підпису наказів іншій особі, крім керівника,;
  • зміна облікової політики протягом звітного року;
  • зміна облікової політики у наступних звітних роках, що не відображено в пояснювальній записці до річного звіту підприємства;
  • недотримання законодавчо встановлених оцінок активів;
  • не проведення у бухгалтерського обліку коригування сум зносу малоцінних необоротних матеріальних активів у поточному році в разі зміни облікової політики;
  • неведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;
  • недотримання умов визначення дебіторської заборгованості.