Безкоштовно

Категорія вартості та її еволюція

views 746

Курсова робота

з дисципліни «Економічна теорія»

на тему “Категорія вартості та її еволюція”

Вступ

Актуальність теми. Головна мета розвитку теорії вартості – створення працездатної системи моделювання економічних відносин як для кожної країни, так і для глобальної економіки. Моделі економічних систем повинні відповідати вимогам об’єктивності, громадського сприйняття (доступності для масового розуміння) і відповідності природним і соціальним умовам.

Розуміння суті та змісту вартості дає суспільству алгоритми економічного розвитку з мінімізованими, хоча і неминучими, кризовими явищами.

Процес формування вартості, її характер і вплив на суспільний розвиток служить предметом вивчення для економістів протягом багатьох сторічь. Більшість теорій вартості (і як частини капіталу) відводять окремим компонентам вирішальну роль в економічному розвитку, утворюючи ті чи інші політичні та громадські течії (іноді релігійні). У підсумку, на сьогоднішній день абсолютно ясно, що будь неповне сприйняття економічної реальності веде до економічних та соціальних дисбалансів і порушення економічної рівноваги. У той же час, потрібно зауважити, що дисбаланси можуть носити не тільки негативний, але й позитивний характер. Аналіз і передбачення відносяться більше до сфери мистецтва і суспільного досвіду, ніж до наукової сфери. Будь-які точні математико-економічні розрахунки не мають сенсу без громадського аналізу та сприйняття.

Обрана тема дослідження відображається в роботах багатьох вчених минулого та сучасності, зокрема: творах К.Маркса та Ф. Енгельса, книзі «Принципи економічної науки» Маршала А., «Економіці» П. Самуельсона,   статті російського економіста Іваненко Д.В. «Стоимость как экономическая категория, сущность, компоненты и оценка денежной эмиссии, у вітчизняній монографії «Трансформація вартості у розвитку відносин «підприємство–клієнт» (Я.Чубала, Р. Неструй, К. Мазурек-Лопацінська, Р. Патора, М. Шимура-Тиц, Я. Отто, Є. Крикавський, Н. Чухрай, М. Васєлєвський, С. Кубів, О. Мних, Н. Чорнописька, М. Мамчин, Л. Якимишин, Я. Гаврись), книзі Кривенка К.Т. «Теорія вартості і мінової вартості», статті А.Ф. Гончара «Практична корисність теорії вартості» в економічному віснику НТУУ «КПІ» та багатьох інших.

Існування в теорії і практиці диференційованих підходів до інтерпретації поняття вартості, а також звертання різних фахівців у різних випадках до різних форм («вимірів») цієї категорії, як, наприклад, вартість для клієнта, споживча вартість або також додана вартість, обумовили необхідність теоретико-методологічного обґрунтування трансформації поняття «вартість» та актуалізують вибір теми дослідження.

Мета курсової роботи – визначення сутності та значущості категорії вартості як однієї з фундаментальних категорії на основі аналізу її еволюції та компонентів.

Мета дозволяє визначити такі завдання дослідження:

·     дати сучасне визначення категорії вартості, визначити її складові та взаємозв’язок з категорією ціни;

·     проаналізувати еволюцію теоретичних поглядів на вартість як економічну категорію;

·     розглянути теорію граничної корисності і поняття суб’єктивної цінності блага, їх практичне значення.

·     зробити висновки по роботі.

Предметом дослідження є фундаментальні економічні категорії.

Об’єктом дослідження є категорія вартості в розрізі еволюції теоретичних поглядів та взаємозв’язку з іншими економічними категоріями та поняттями.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

1. Вартість як одна із фундаментальних категорій. Вартість і ціна

Категорія «вартість» є одним із базових понять у сучасній економіці. У науках про економіку та управління до поняття вартості звертались віддавна як в емпіричних дослідженнях, так і в теоретичних міркуваннях. Воно розміщується у сфері так званої аксіології (науки про вартості).

Розгляд вартості як категорії слід почати з розгляду категорії «товар», оскільки вартість – одна з властивостей товару.

Товар – це річ, яка створена працею, призначена для обміну і володіє суспільною цінністю. Товар є основною категорією ринку.

Вартість як економічна категорія характерна лише для товарного виробництва, для продуктів, призначених для обміну. Вона являє собою матеріалізовану в товарі суспільну працю. До складу собівартості продукції включають вартість матеріальних витрат, відрахування на соціальні потреби, амортизацію основних фондів, заробітну плату та інші витрати. Величина ж вартості товару в класичній літературі визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу для його виробництва. Такий підхід містить принципову систематичну помилку для суспільного виробництва з ненульовим позичковим відсотком. Справа в тому, що виплати відсотків по кредиту в обсязі облікової ставки ЦБ плюс 3% відносяться на собівартість продукції і тим самим деформують ціноутворення у всій економіці країни. Ця складова у собівартості товару з довгим циклом виробництва може багаторазово перевершувати його вартість, яка визначається без урахування процентних платежів, тим більше в економіці нашої країни, де облікова ставка ЦБ мінялася за час перебудови в діапазоні 25-210% річних. В економіці панує хибна думка, що процентні платежі завищують вартість лише тих товарів, виробники яких беруть гроші в кредит, а відмовившись від кредиту можна усунути цю системну ваду. Насправді це не так, оскільки будь-яка сировина, послуги інфраструктурних галузей містять частку відсотків у своїй собівартості, бо кредитуються водоканалом, енергосистемами, транспортом, житловиками, будівельниками і т.д. За даними М. Кеннеді частка відсотків у вартості товарів і послуг повсякденного попиту (вода, каналізація, енергетика, плата за житло) для відносно благополучної в плані процентних платежів ФРН становить 50% [3, 125].

Вартість є критерієм виявлення ефективності та суспільної корисності окремих технологічних галузей. Однак принципово різний вплив процентної складової в різних сферах діяльності формує хибні уявлення як про порівняльну ефективність галузей, так і про кадри, про їх кваліфікації, уміння організувати і вести справу. Так, навіть найвища кваліфікація і працьовитість аграрного сектора не можуть отримати адекватної оцінки суспільства, тому що результати їхніх зусиль зводяться нанівець через нееквівалентні процентні платежі, викликані великою кредитомісткістю і тривалим циклом обороту капіталу [5].

Вартість деякі автори інтерпретують з психологічної точки зору як [19, 14]:

• явища, факти, відчуття або переживання пізнавального, афективно-пізнавального, нормативного або ненормативного характеру; це можуть бути також уявлені індивідуумом переживання, пов’язані з виникненням стану винагородження;

• позитивні позиції стосовно певних цільових станів, головні компоненти позицій або мотиваційно-перцепційні стани, які керують поведінкою (дією), що прямує до певних преферованих цілей; це є також зв’язки ідей і позицій, які утворюють масштаб уподобань для цілей, мотивів, дій або просто цільові стани, які варті досягнення;

• критерій оцінки, переконання про те, що є гідним бажання або також особливі типи переконань, розміщених у системі переконань індивіда, суспільної групи і суспільства про те, як потрібно або непотрібно діяти;

• риси та властивості предметів, зокрема їх здатність задовольняти людські потреби – як самих цих предметів, так і ідей, символічних культурних елементів тощо;

• усе те, що позитивно оцінюється або чому надається перевага, чого прагнуть, очікують, бажають і до чого прямують.

На думку деяких авторів, вартість – це психічне переживання індивіда, пов’язуване ним з виникненням насправді стану винагородження (уявне позитивне відчуття, пов’язане з виникненням в реальності певного стану речей). Це визначення вказує значною мірою на психологічне представлення цінності, яке обминає середовищні (групові), а також суспільно-культурні передумови створення цінності. Вартості, до реалізації яких якийсь суб’єкт прямує, впливають безпосередньо або посередньо на мотиви і поведінку, зокрема на дії людей, і становлять критерії вибору як індивідуальних, так і колективних, спільних цілей. З одного боку, суб’єктами, які прямують до реалізації вартості, можуть бути підприємства, які пропонують на ринку певні продукти або послуги. З іншого боку, цими суб’єктами можуть бути також клієнти, які для задоволення попиту на ці продукти і послуги реалізовують з метою їх набуття певні дії [19, 15].

Вартість за російським економістом Іваненко Д.В. – це економічна категорія, яка є кількісною і (або) якісною властивістю об’єктів і подій і відображає взаємодію матеріальних, інтелектуальних, суспільних і часових ресурсів.

Вартість існує відокремлено як фундаментальне економічне явище. Вартість мають не тільки товари і послуги, а й суспільний устрій, природні та соціальні процеси.

Одностороннє і відокремлений вивчення тільки виробничих, трудових та ринкових відносин не розкриває всіх процесів і явищ, що формують вартість і впливають на її стан.

Розкладання вартості як економічної категорії на компоненти відкриває значний пласт суспільних і економічних відносин, що містить великий потенційний обсяг законів і закономірностей. Характеристика способів суспільної праці і розподілу тільки частково описує сутність вартості і не може дати нам повноцінну вихідну інформацію для моделювання та регулювання економічної системи.

Вивчення структури вартості дозволяє краще оцінити сфери можливого планування та самовільного (в звичному розумінні ринкового) регулювання. При цьому слід зауважити, що саме по собі ринкове саморегулювання теж є об’єктом вартості як суспільне явище і, відповідно, має свою фундаментальну вартість, але не має оціночної вартості як суспільна норма, що не входить в сферу ринкового обміну. У слабких і ранніх тоталітарних економіках ринкове регулювання обмежувалося примусовими вилученнями та громадськими нормами. Відповідно, для тоталітарного режиму ринкове регулювання має низьку фундаментальну вартість, але для економічних суб’єктів такий режим має високу вартість і примусово високу оцінку. Таким чином, при тоталітарному режимі (у умовах війни або катастрофічних природних явищ) вартість виробничої сфери перетікає у сферу гуманітарного компонента [7].

Тривалий час цивілізація розвивалася на основі подібних дисбалансуючих економічних систем, цільову сферу якої заповнювали особисті амбіції або цілі обмежених суспільних груп. Не дивно, що тільки розуміння урядами низки країн необхідності управлінських економічних і політичних рішень в XIX-XX століттях призвело до революційного технологічного та громадському розвитку цивілізації.

Вартість – економічна категорія, що включає фундаментальні та оціночні компоненти (табл. 1.1).

Очевидно і природно, що структуроутворюючі, варіаційні та гуманітарні компоненти фундаментальної вартості взаємопов’язані і взаємозалежні.

Ціна є грошовим вираженням вартості товару [5].

Стан ідеальної системи цін – ситуація, в якій фундаментальна вартість та її оцінка збігаються. Але в реальності суспільство (громадське виробництво) несе деяке додаткове навантаження, яке не можна включати в ринкову сферу через відсутність або нечіткість громадського попиту на цю сферу подій. Перевищення фундаментальної вартості над оціночною утворюється внаслідок таких процесів і явищ, як природні катаклізми, суспільні традиції, зайве регулювання, технологічні катастрофи, збої у державному управлінні, війни [7].

Таблиця 1.1

Характеристика вартості як економічної категорії [7]

Фундаментальний склад вартості (матеріальні, інтелектуальні, соціальні і тимчасові компоненти) Оцінка вартості (ціни): розрахункова, суспільно-емоційна і ймовірнісна складові
Структуроутворюючі компоненти (відносно стабільні):

• природні ресурси;

• обладнання;

• технологія;

• людські ресурси (фізичний та інтелектуальна праця);

• час (тривалість виробничого циклу);

• компонент неіснуючих ресурсів *.

Варіаційні компоненти (часто змінюються і важко передбачувані):

• рівень соціального очікування і вимоги до життєвих нормам;

• підприємницький компонент **;

• інвестиційний компонент;

• природні та погодні умови;

• екологічний компонент (необхідність захисту та відновлення природного середовища).

Гуманітарні компоненти ***

• владний компонент (організація та рівень розвитку структури управління);

• громадський компонент (рівень і напрям розвитку, традиції та звичаї, в т.ч. релігійні);

• зовнішнє середовище (економічна та політична).

Розрахункові компоненти:

• макроекономічний розрахунок на основі національного балансу і представленої грошової маси;

• міжгалузевий коригувальний баланс;

• міжнародний коригувальний баланс (наприклад, регулювання цін на енергоносії, оренда земель і водних акваторій);

• мікроекономічний розрахунок на основі умов окремих економічних суб’єктів підприємство, домашнє господарство і кожна людина);
Громадсько-емоційний компонент:

• корекція ціни на всіх економічних рівнях в залежності від соціально-політичних і ситуаційних умов;

Імовірнісний компонент:

• корекція ціни на основі оцінки ринку, імовірнісного планування та оцінки ризиків.

* – Компонент неіснуючих ресурсів – ресурси, відсутні в даній замкнутій економічній системі. Необхідно розглядати відокремлено від існуючих в системі компонентів, оскільки вони мають відокремлений характер появи і оцінки (ціноутворення) в структурі вартості. Неіснуючі необхідні ресурси мають характер радикального впливу на загальну вартість та громадські процеси.

** – Підприємницький компонент виділений як економічне поняття, що відповідає\суспільно необхідному та корисному ініціюванню процесів створення нових підприємств, організації випуску нових товарів, організації нових видів і способів виробничих відносин. Підприємницькі процеси мають відокремлену фундаментальну вартістю і вимагають певної індивідуальної і суспільної енергії. Підприємництво не є ні торговельною діяльністю, ні ознакою власника.

*** – Гуманітарний компонент необхідно включати в структуру вартості внаслідок суспільного характеру виробництва. Підтримка громадських відносин, а також захист соціуму вимагає матеріальних та інтелектуальних витрат з боку суспільства, тому їх ігнорування зменшує об’єктивну фундаментальну вартість і, відповідно, її суб’єктивну оцінку. Гуманітарний компонент присутній у будь-якій, навіть первісній економіці. Будь-яка економіка соціалізована і соціалізація (громадська організація) має необхідну фундаментальну вартість.

Кількість можливих фіксованих факторів помітно менше кількості та сили впливу випадкових і непередбачуваних, що в будь-якій економіці створює сферу імовірнісних змін, що виключають можливість повного спрямованого регулювання [7].

Потрібно пам’ятати, що рівноважні фундаментальні показники включають не тільки кількісні, а й якісні оцінки і норми. Саме якісні норми часто стають пріоритетними при формуванні фундаментальної вартості (наприклад, при оцінці вартості пенсійних накопичень).

Розрахунок фіксованих факторів виконується людиною суб’єктивно, але на основі статистичної інформації. Тому їх використання носить характер відображення і регулювання імовірнісних ринкових процесів.

Крім використання математичного апарату для аналізу і прогнозу, регулюючі органи (уряду, центральні банки, статистичні та рейтингові агентства) видають економічні орієнтири, прагнення до яких направляє економічну систему до рівноважного сталого стану. До таких орієнтирів відносяться: тривалість робочого дня, вартість робочої години, вартість споживчого кошика, національний дохід, врожайність і т.п. Можна стверджувати, що відсутність інформаційного обміну між регулюючими та виробничими сферами веде до руху економічної системи до нестійкого стану. Можливість повного самовільного регулювання суперечить необхідним існуючим факторам, таким як емісія грошей, доступ до природних ресурсів, норми організації виробництва, збирання та аналіз інформації тощо, що впливають на фундаментальну вартість і забезпечуються регулюючими інститутами відповідно до прийнятих в суспільстві нормам [7].

У нашій економіці має місце надто часте застосування ціни як конкретного економічного показника на різних рівнях управління. Таких показників застосовуються десятки, навіть сотні. Вони використовуються всюди, де надається грошовий, ціновий вираз, навіть у побуті, наприклад: «Вартість проїзду у мікроавтобусі – 1 грн.», замість «Ціна проїзду – 1 грн.» Для підтвердження такого вільного застосування категорії вартості проаналізовано деякі економічні показники . Для характеристики, наприклад, основних фондів застосовуються такі показники: вартість балансова, первісна, відновлювальна, залишкова, ліквідаційна, переоцінена, справедлива. Між тим, при здійсненні всіх господарських операцій, пов’язаних з придбанням обладнання, йдеться тільки про ціну (не вартість), а уже після його монтажу на підприємстві воно одержує назву первісна вартість. Або ж вартість, яка амортизується згідно з стандартом бухгалтерського обліку N7, ─ це «первинна або переоцінена вартість за вирахуванням її ліквідаційної вартості» [15]. Якщо ціна ─ це грошовий вираз вартості, то як одночасно вона може коливатися навколо вартості, тобто навколо себе. Правда, ціна у такому випадку розглядується як модифікована форма вартості. Вважається, що ціна товару в момент продажу відображає, модифікує, проявляє його вартість, яка створена при виготовленні. Виходить, що до настання акту продажу, купівлі товару він взагалі не мав виміряної вартості.

Не зовсім зрозуміло, як можна переоцінити вартість, згідно указаного стандарту. Якщо вартість товару ─ це «уречевлена в товарі суспільно необхідна праця товаровиробників» [4, 165] або ж «Величина вартості окремого товару визначається кількістю праці затраченої на його виробництво» [2, 77], то отже, вона постійна, уже витрачена і не може бути перерахована (переоцінена), а лише уточнена з якихось причин. Думається, що йдеться не про переоцінену вартість основних засобів, а про переоцінені основні засоби у зв’язку з відповідним зростанням ціни обладнання в умовах інфляції. Первісна вартість складається згідно указаному стандарту не з окремих вартостей, а сум витрат на придбання основних засобів, в тому числі ціни, можливо мита, транспортних, монтажних витрат і т.д.

Стає очевидним, коли йдеться про показники необоротних активів у грошовому виразі, то вживається додатково термін «вартість». Між тим, він зовсім не вживається, коли йдеться у бухгалтерському балансі аналогічно про оборотні активи (окрім «чиста реалізаційна вартість» і «первісна вартість») чи власний капітал, зобов’язання.

Таким чином, у розглянутих показниках бухгалтерського і статистичного обліку ціна (витрати) замінюється категорією «вартість», вимірником якої є насамперед час, а не гроші, котрі виконують функцію масштабу ціни.

Аналогічний аналіз застосування ціннісних показників можна провести з будь-якої іншої сфери економічної, бухгалтерської, інвестиційної, банківської, статистичної чи іншої діяльності. Нами розглянуті, зокрема, показники з питань оцінки об’єктів приватизації. У Національному стандарті N 1 [13] і Методиці оцінки майна [12] застосовуються такі так звані модифікації (типи, види) вартості: поточна, ринкова, ліквідаційна, відтворення, залишкова, інвестиційна, оціночна, дійсна, чиста, оборотних активів, внесків, спеціальних акцій і т.д. Очевидно, як і в попередньому аналізі з основними засобами йдеться про різну ціну об’єкта. Думається, що більш зрозуміло і правильно застосовувати категорію «ціна», тобто поточна, ринкова, дійсна, чиста і т.д. ціна. Інша справа, коли указані типи вартості майна розглядаються у зарубіжних джерелах у залежності від його корисності, цінності.

Узагальнюючи приведений матеріал аналізу, можна зробити висновок про надто широке застосування у практиці господарювання категорії вартості навіть там, де можна використати цілком обґрунтовано і зрозумілу категорію «ціна».

Звертає на себе увагу дещо стримане відношення до категорії вартості в економічній теорії і практиці за кордоном. Характерним є, наприклад, економічне обґрунтування інвестиційних проектів, де застосовується велика кількість різних показників, що характеризують результати та «издержки» (витрати) (на жаль, в українській мові немає дослівного аналогу цій категорії).

Витрати, а не вартості розрізняють виробничі та інвестиційні. Результатом розрахунків ефективності є чистий дисконтований дохід, а не чиста дисконтова на вартість. У відомому підручнику П. Самуельсона [16] теорії вартості виділено лише 5 стор. (30-34 с.) і тільки з позиції аналізу парадоксу вартості, який не зміг пояснити А. Сміт. [3]

Інколи вартість товару замінюється показником продуктивності праці. Наприклад, в «Економічній енциклопедії» [4] говориться, що «мало хто з економістів звертає увагу на вартість товару в чистому вигляді як категорію продуктивних сил, хоч добре знайомий з нею під назвою «продуктивність праці».

«Якщо кількість виробленої продукції позначити N, а витрати часу на її виготовлення Q, то продуктивність праці визначатиметься як N/Q, а вартість товару ─ Q/N» [4, с.165]. Проте останній показник ─ це трудомісткість продукції, яка відображає витрати лише живої праці на виготовлення продукції. Визначення повних витрат праці, включаючи уречевлену в засобах виробництва, тобто розрахунок народногосподарської трудомісткості, є досить складним і не знайшло широкого реального застосування в економіці.

З цієї точки зору представляють інтерес розрахунки автора народногосподарської трудомісткості виробництва 1 т цукру в цукровій промисловості у період її найбільш високого рівня розвитку (кінець 80-х років XX ст.), а також міжгалузевої трудомісткості 1т. хліба. Структура сукупних витрат живої і уречевленої праці на виробництво 1т. цукру складала (%): жива праця на виробництві сировини – 43, на її транспортуванні і переробленні – 13, уречевлена праця у засобах праці ─ 44 . Структура міжгалузевої трудомісткості виробництва 1т. цукру наступна ( %): витрати праці на виробництві сировини 77, на її транспортуванні – 7, переробленні – 16. Структура витрат живої праці на виробництві 1т. хліба така ( % ): виробництво зерна – 44, заготівля зерна – 2, виробництво муки – 6, хлібопечення – 47. 6 [3].

Виходячи з цих даних можна зробити наступні висновки. По-перше, витрати на виробництво одиниці продукції безпосередньо в галузі складають незначну частину повних витрат живої і уречевленої праці. Отже, витрати живої праці недостатні для достовірного відображення повної трудомісткості виробництва продукції. По-друге, сукупні витрати праці на одиницю продукції представляють інтерес з точки зору достовірності аналізу динаміки продуктивності праці, особливо за тривалий період у зв’язку з підвищенням її продуктивної сили, а не визначення вартості. По-третє, використання сукупної (народногосподарської) трудомісткості виробництва продукції, навіть без врахування складності її розрахунку, навряд чи буде сприяти докорінному удосконаленню визначення вартості як загального еквіваленту обміну. По-четверте, грошова оцінка витрат уречевленої і живої праці зовсім різна у зв’язку з різним часовим періодом їх застосування. По-п’яте вартість на основі робочого часу не відіграє суттєвої ролі в умовах ринкового механізму на формування еквівалента обміну з врахуванням попиту і пропозиції, скоріше навпаки суб’єктивна корисність є більш діючим чинником формування ціни як еквіваленту обміну.

Отже, категорія «вартість» є одним із базових понять у сучасній економіці. У науках про економіку та управління до поняття вартості звертались віддавна як в емпіричних дослідженнях, так і в теоретичних міркуваннях. Воно розміщується у сфері так званої аксіології (науки про вартості). Вартість являє собою матеріалізовану в товарі суспільну працю. Вартість деякі автори інтерпретують як явища, факти, відчуття або переживання індивіда, пов’язані з виникненням стану винагородження, як критерій оцінки, риси та властивості предметів, усе те, що позитивно оцінюється або чому надається перевага, чого прагнуть, очікують, бажають і до чого прямують. Вартість за російським економістом Іваненко Д.В. – це економічна категорія, яка є кількісною і (або) якісною властивістю об’єктів і подій і відображає взаємодію матеріальних, інтелектуальних, суспільних і часових ресурсів. Вартість існує відокремлено як фундаментальне економічне явище, це економічна категорія, що включає фундаментальні (структуроутворюючі, варіаційні, гуманітарні компоненти) та оціночні компоненти (розрахункові, громадсько-емоційний та імовірністний). Вартість мають не тільки товари і послуги, а й суспільний устрій, природні та соціальні процеси. Ціна являє собою кількісну оцінка вартості. Стан ідеальної системи цін – ситуація, в якій фундаментальна вартість та її оцінка збігаються. Існує надто широке застосування у практиці господарювання категорії вартості навіть там, де можна використати цілком обґрунтовано і зрозумілу категорію «ціна».

2. Історія теоретичних поглядів на вартість як економічну категорію

Деідеологізація економічної теорії в умовах формування ринкової економіки дозволила розширити рівень досліджень проблем цієї науки у зв’язку із вільним залученням багатопланових результатів праць американських і західноєвропейських вчених. Ліквідація ідеологічних бар’єрів сприяє значному розширенню базових наукових теоретичних досліджень, усуненню деяких стереотипів, оскільки погляди вітчизняних (насамперед радянських часів) і зарубіжних вчених, як відомо, часто відрізняються, інколи суттєво. Процес суперечливого формування нової економічної теорії повинен критично враховувати досягнення вітчизняних і західних вчених [8].

З цієї точки зору заслуговують на увагу теоретичні і практичні проблеми вартості, в яких мають місце докорінні відмінності у поглядах на сутність і роль цієї економічної категорії. Якщо перші в основному розділяють погляди класиків щодо вартості і вважають її основоположною категорією у ринковій економіці, то другі є представниками неокласичної школи економічної теорії і не приділяють їй помітної уваги [2, 77].

Відомі зарубіжні та вітчизняні теоретики у різні періоди часу намагались представляти своє бачення та розвивати концепцію вартості.

Слід зазначити, що на питання, що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва економісти XVIII, ХІХ, ХХ і початку ХХІ ст. не дають однозначної відповіді.

Теорія, як відомо, навіть найкраща повинна бути підтверджена практикою. З цієї позиції слід розглянути дотримання цієї вимоги щодо теорії і практики застосування категорії вартості. В економічній теорії найбільш популярні, як відомо, дві основні теорії ─ класична і неокласична. Першу поділяють в основному українські вчені, другу ─ західні вчені, хоча слід зазначити, що з реформуванням економіки дисципліна «Мікроекономіка» викладається у наших навчальних закладах в основному за неокласичними поглядами [2].

Класичні визначення формулюють один або відокремлений набір законів вартості, і, в основному, пов’язують об’єктивну вартість суспільного продукту з характером суспільної праці і способу розподілу.

Можна відзначити теорію граничної корисності й споживчого попиту австрійської школи (Парето, Менгер, Візер, Бем-Баверк), теорію ринкового ціноутворення (Альфред Маршалл), трудову теорію вартості (Адама Сміта), теорію додаткової вартості (Карл Маркс), теорію факторів виробництва (французький економіст Сей і англійський економіст Мілль), теорія загальної рівноваги (засновник лозанської школи економістів-математиків Леон Вальрас, англійський дослідник Дж. Р. Хікс) [2].

Численні теорії вартості в тій чи іншій мірі розкривають поняття праці, вартості товару, ринкових механізмів (попиту і пропозиції, кризи, способів та розвитку виробництва) і супутніх суспільних явищ і процесів.

Як відомо, класики і марксисти вважали, що основу будь-якого товару чи послуги складає лише праця (жива і уречевлена у товарі) [3]. Це трудова теорія вартості. Прихильники теорії трудової вартості, серед яких А.Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс розглядали вартість насамперед в контексті мінової вартості товару, тобто його ціни, яку визначають затрати праці на виробництво цього товару [19].

Геніальність поглядів представників трудової теорії вартості полягає в тому, що так як будь-який товар створюється працею людини, то він є згустком витраченого робочого часу. Це не викликає сумніву при спрощеному прояві цього наслідку діяльності, тобто при виготовленні товару вручну. Проте із механізацією ручного процесу і застосуванням відповідних знарядь праці, а також одержаних людиною раніше предметів представить товар як згусток людської праці, а тим більше виміряти кількість витраченого робочого часу уже складніше, оскільки знаряддя праці використовуються тривалий період, а витрати робочого часу на їх виготовлення, як і на предмети праці, на жаль, не відомі.

Якщо допустити теоретично, що витрати часу на виготовлення засобів виробництва відомі, то справа залишається лише за методикою їх розподілу між продукцією, яка виготовлена за їх допомогою. Проте до цього часу трудомісткість їх виготовлення з урахуванням не тільки живої, а і уречевленої праці, яка втілена у засобах виробництва, на жаль, не визначається. Отже, можна констатувати, що об’єктивність трудової теорії вартості на основі робочого часу реально не підтверджена. Не визначається показник вартості на рівні підприємства чи іншому рівні, не використовується він у мікроекономічному чи макроекономічному аналізі. Використовуються різні цінові показники, які називаються вартісними [3].

Починаючи з 60-х років попереднього століття, радянські вчені провели значні дослідження щодо визначення трудомісткості продукції: технологічної, повної (міжгалузевої), народногосподарської. Проте конкретні позитивні досягнення мали місце лише у визначенні трудомісткості технологічної і міжгалузевої, тобто за витратами живої праці. Розрахунки народногосподарської трудомісткості, тобто з включенням уречевленої праці не увінчались заслуговуючим на увагу успіхом, який дав би змогу широко реально застосовувати методики [3].

Отже, трудова вартість товару, яка є втіленням витрат часу, незважаючи на її наукову обґрунтованість і можливість застосування при обміні товарів в якості загального еквівалента не знайшла, на жаль, реального практичного підтвердження, як не пройшла на даному етапі історичної перевірки важлива ідея марксизму щодо побудови світлого майбутнього ─ комунізму.

Неокласики розглядають вартість як категорію, в основі якої знаходиться гранична корисність товару. Оскільки корисність має завжди суб’єктивний характер в залежності від конкретних покупця і продавця, то теорія названа суб’єктивістською, а оскільки кількість витраченої праці можливо вимірювати конкретною величиною, то перша теорія є об’єктивістською [7].

В свою чергу, великі економісти англієць А. Маршалл та українець М.Туган-Барановський намагались синтезувати обидва підходи до пояснення категорій вартості та ціни. На початку XX століття особливу популярність завоювала теорія часткової рівноваги А. Маршалла, в якій був досягнутий певний компроміс між теорією корисності і теорією витрат виробництва. При цьому термін «вартість» у багатьох випадках Маршалл вживає синонімом ціни, а «нормальна вартість» – позначенням рівноважної ціни. Одним з висновків Маршалла є те, що, в кінцевому рахунку, нормальна вартість товару повинна забезпечувати рівновагу між попитом і пропозицією [11].

Найбільш прийнятною теорією вартості (і найбільш детально опрацьованою) слід вважати розробки таких видатних економістів неокласичного напряму, як А. Маршалл і П. Самуельсон. На наш погляд, є вагомі підстави підтримати саме цей напрям обґрунтування сутності даної категорії, а не класичний, у тому числі й марксистський [9]. Хоча саме останній переважає в нашій політекономічній літературі.

А. Маршалл не тільки сприймає термін «вартість», а й намагається збагатити його новими здобутками теорії. Він розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товарів. При цьому в короткому періоді досить важко визначити, що більше впливає на ринкову вартість — витрати виробництва чи корисність товарів. «Ми могли б однаково обґрунтовано сперечатися відносно того, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, що розрізує клапоть паперу — верхнє чи нижнє лезо ножиць» [14, 140]. Загальне правило таке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість.

Але в довгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування «нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна» вартість товару — це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті. Чим більший період часу береться для аналізу, тим більше значення має вплив витрат виробництва на вартість [14, 134].

Справа в тому, що вплив змін у витратах виробництва потребує для свого вияву, як правило, більше часу, ніж вплив змін у попиті. Фактична вартість, або, як її називають, ринкова вартість, часто більше підвладна тимчасовим подіям, чинникам, дія яких нерівномірна і короткотривала, ніж постійно діючим чинникам. Однак у тривалі періоди ці нерівномірно, нерегулярно діючі чинники більшою мірою гасять вплив один на одного, а отже, постійно діючі причини зумовлені змінами. Бо вся структура виробництва модифікується, а співвідношення витрат виробництва різних товарів постійно змінюється зі зміною поколінь [14, 134].

Таким чином, коли розглядається нормальна вартість у широкому значенні та коли простежуються чинники, що визначають нормальну вартість «у кінцевому результаті», коли досліджуються «кінцеві» наслідки економічних чинників, тоді дохід, одержуваний від капіталу, входить до складу платежів, які мають покривати витрати виробництва даного товару.

Вартість товару, що розглядається під кутом зору розширеного відтворення, містить у собі витрати, пов’язані з розширеним відтворенням речового й особистого капіталу, тобто чисте нагромадження [14, 135].

Постає питання, як слід розуміти сутність вартості, не виходячи за межі неокласичної теорії. У неокласичній школі сучасне розуміння терміна «вартість» пов’язане з так званою «вартістю втрачених можливостей». Втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю .

Поняття вартості втрачених можливостей також можна проілюструвати за допомогою межі виробничих можливостей. Розглянемо рис 3.1.

Рис. 3.1. Графічне зображення альтернативних можливостей виробництва [14, 136]

Нехай країна вирішила збільшити виробництво інвестиційних ресурсів з 9 млн одиниць у точці D до 12 млн одиниць у точці С. Якою буде вартість утрачених можливостей від цього рішення? На фундаментальному рівні вартістю втрачених можливостей є кількість споживчих благ, від якої доведеться відмовитися, аби виробити більше інвестиційних ресурсів. У нашому прикладі, як легко бачити, ціною вибору трьох одиниць інвестиційних ресурсів є 1 млрд. одиниць споживчих благ. Вартість втрачених можливостей — це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились [14].

Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що людство свої здібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилучило зі споживання чи відпочинку з метою виробничого використання. Отже, це така економічна категорія товарного господарства, яка синтезує в собі вартість утрачених можливостей, що пов’язано з виробництвом будь-якого товару. У свою чергу, виробничі ресурси взаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людський ресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує одну чи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними. Безумовно, найціннішим ресурсом є праця. Праця людини як головної продуктивної сили, як чинник виробництва — основний компонент витрат виробництва, зафіксованих у кінцевому продукті суспільства. Але складовою його вартості є й витрати засобів виробництва та земельних ресурсів. На підприємстві особливе значення мають проміжні витрати, тобто витрати, пов’язані з використанням предметів праці, частка яких у валовому випуску становить близько 50% його вартості.

Отже, А. Маршалл розглядав ринкову вартість як категорію короткого періоду, що діє на рівні підприємства. Проте, на наш погляд, є можливість розглядати вартість у контексті «нормальної вартості» і в короткому періоді теж, тобто в даний час. Для цього нам треба досліджувати модель межі виробничих можливостей, в якій об’єктами аналізу є не продукти, а залучені до виробничого процесу основні чинники виробництва — робоча сила, з одного боку, і засоби виробництва — з іншого. На осі абсцис (рис. 2.2) використовувані ресурси праці, а на осі ординат — використовуваний речовий капітал (засоби виробництва). Мається на увазі, що продукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал і праця найкращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати виробництва, ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта. Вартість утрачених можливостей складається з вартості втрачених можливостей у праці та вартості втрачених можливостей щодо капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на вироблений продукт, утілюється в цьому товарі як його вартість [14].

Рис. 2.2. Межа виробничих можливостей [14, 137]

У даному разі формується нормальна, а не ринкова вартість. Тут з самого початку діє така модель, яка щомиті є оптимальною, щомиті є ідеальною щодо зміни потреб людей та щодо змін з огляду на досягнення науки і технології, нагромадження капіталу, обсяги потреб [14].

Це макромодель вартості. У цій економічній моделі діє загальний закон вартості, який говорить: якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буде найнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.

Таким чином, цей закон орієнтує та примушує виробників товарів повсякчас оптимізувати виробничі ресурси, щоб вони використовувались на межі виробничих можливостей, а товари за своїм обсягом, структурою та якістю відповідали повністю суспільним платоспроможним потребам.

Саме така модель виробництва як модель формування нормальної вартості має бути еталоном в економічних дослідженнях та в практиці господарської діяльності.

В наступних роботах західних економістів термін «вартість» поступово зростався з розумінням рівноважної ціни.

У другій половині ХХ ст. економісти неправомірно перестали надавати розробленню теорії вартості тієї вирішальної ролі, яку вона мала у ХІХ ст., а зосередили свою увагу переважно на дослідженні ціни та практиці ціноутворення [18].

Однак більше зацікавлення проблематикою вартості у літературі зі сфери управління можна спостерігати, починаючи від 80-х років ХХ ст. Сьогодні ця категорія набуває нових тлумачень та стає все більш багатогранною. Це відбувається насамперед під впливом актуалізації вчень Ф. Котлера, М. Портера, П. Друкера, К. Флетчера, П. Блайка, М. Крістофера, інших відомих вчених-економістів [3].

Можна констатувати, що при формулюванні законів вартості превалює явище переходу безпосередньо від сенсу та змісту поняття «вартість» до зв’язаних процесів і явищ. Не зовсім правильно називати вартість способом, явищем чи якістю товарного обміну або ознакою ціноутворення. Розуміння і позиціонування вартості як самодостатньої економічної категорії демонструють К. Маркс і Ф. Енгельс, стверджуючи, що вартість виступає як закон тих рухів, які здійснює ціна: «Яким би чином не встановлювалася і не регулювалися спочатку ціни різних товарів по відношенню один до одного, рух їх підкоряється закону вартості»[10].

Отже, відомі зарубіжні та вітчизняні теоретики у різні періоди часу намагались представляти своє бачення та розвивати концепцію вартості . На питання, що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва економісти XVIII, ХІХ, ХХ і початку ХХІ ст. не дають однозначної відповіді. Можна відзначити теорію граничної корисності й споживчого попиту австрійської школи (Парето, Менгер, Візер, Бем-Баверк), теорію ринкового ціноутворення (Альфред Маршалл), трудову теорію вартості (Адама Сміта), теорію додаткової вартості (Карл Маркс), теорію факторів виробництва (французький економіст Сей і англійський економіст Мілль), теорія загальної рівноваги (засновник лозанської школи економістів-математиків Леон Вальрас, англійський дослідник Дж. Р. Хікс). Численні теорії вартості в тій чи іншій мірі розкривають поняття праці, вартості товару, ринкових механізмів (попиту і пропозиції, кризи, способів та розвитку виробництва) і супутніх суспільних явищ і процесів. Як відомо, класики і марксисти (А.Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що основу будь-якого товару чи послуги складає лише праця (жива і уречевлена у товарі).  Прихильники теорії граничної корисності, розвинутої І. Джевонсом, К. Менгером, Е. Бем-Баверком, досліджуючи поняття вартості, розглядали її в контексті споживчої цінності і вважали, що ціна блага зумовлюється його суб’єктивною граничною цінністю, тобто тим значенням, яке певне благо має з погляду добробуту для суб’єкта.  Термін «вартість» Маршалл вживає синонімом ціни, а «нормальна вартість» – позначенням рівноважної ціни. У другій половині ХХ ст. економісти неправомірно перестали надавати розробленню теорії вартості тієї вирішальної ролі, яку вона мала у ХІХ ст., а зосередили свою увагу переважно на дослідженні ціни та практиці ціноутворення. Сьогодні ця категорія набуває нових тлумачень та стає все більш багатогранною. Можна констатувати, що при формулюванні законів вартості превалює явище переходу безпосередньо від сенсу та змісту поняття «вартість» до зв’язаних процесів і явищ.

3. Теорія граничної корисності і суб’єктивна цінність блага

На новому етапі, коли в останній третині XIX століття відбулася так звана маржиналістська революція і відбувся поворот у бік корисності як основного фактора в економіці, стала розвиватися теорія граничної корисності, тобто було запропоновано новий підхід до вирішення питання про вартість.

Марксова теорія вартості не позбавлена недоліків, багатьох економістів останньої третини ХІХ ст. вона не задовольняла. У 70-ті рр. ХІХ ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб’єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський – Л. Вальрас, а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та італійський економіст В. Парето [3].

Реальність, буття закону спадної граничної корисності підтримує багато економістів. Але представники суб’єктивно-психологічної теорії, зокрема Е. Бем-Баверк, вважали, що «…цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі» [1, 59].

В основу даної теорії вартості покладено граничну корисність. Прихильники теорії граничної корисності, розвинутої І. Джевонсом, К. Менгером, Е. Бем-Баверком, досліджуючи поняття вартості, розглядали її в контексті споживчої цінності, корисності. Вартість товару визначається граничною корисністю, тобто корисністю останньої одиниці товару, яка може задовольнити останню потребу у конкретній споживній вартості покупця. Вони вважали, що ціна блага зумовлюється його цінністю, тобто тим значенням, яке певне благо має з погляду добробуту для суб’єкта [3].

Суб’єктивістське трактування вартості демонструє один з представників австрійської школи Менгер: «вартість є характеристика того, наскільки важливі для нас окремі товари (або набори товарів), коли ми усвідомили, що без володіння цими товарами неможливо задовольнити наші потреби» [3].

Оскільки товар має спадну корисність по мірі насичення ним ринку, то вартість і ціна відображають граничну корисність. Ціна знижується допоки не буде продана остання одиниця товару. Покупець отримує більші вигоди на початку продажу, оскільки товар спочатку має більшу цінність, гранична корисність усереднює вартість і ціну. Споживач оплачує якби останню одиницю товару, а отримує вигоди від того, що вона нижча, ніж середня за весь проданий на ринку товар, так як вона склалась під впливом різних цін ( високої спочатку і низької на завершенні продажу) [17, 245]. Гранична корисність є один із системи граничних показників, запропонованих маржиналістами. Вони і їх послідовники вважають на відміну від класиків, що в економічному аналізі слід застосовувати граничні, а не тільки середні величини. Серед них гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати, граничний дохід, граничний продукт і т.д. Це сприяє поглибленню економічного аналізу, оскільки на зміну середнього показника впливає остання додаткова одиниця сукупності.

Граничний показник ─ це той, який знаходиться в кінці ряду величин як додатковий. Нова середня величина показника ряду величин буде зростати, якщо додаткова величина (гранична) буде більша за середню базову і навпаки. Як відомо, граничні показники у нас до переходу на ринкові умови господарювання не застосовувалися, оскільки єдино правильною визнавалась трудова теорія вартості [3].

Слід зазначити, що інколи у наукових дослідженнях використовувалися подібні показники, хоча вони мали іншу назву. Так, наприклад в дослідженнях впливу нової техніки, науково-технічного прогресу на ефективність виробництва розраховувалися так названі прирістні показники. Оскільки показники ефективності нової техніки були більш високими вони позитивно впливали на формування середньої ефективності виробництва в цілому [18, 167]. Зараз граничні показники слід більш широко застосовувати за призначенням в практиці економіки. Між тим, використовується указана категорія граничності часто не за призначенням і має інше значення. Ці показники є часто не граничними за своєю суттю, а характеризують певне нормативне обмеження, яке регулюється законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів, НБУ, іншими виконавчими органами господарського управління. Вони мають нормативно-правовий, а не аналітичний характер. В якості ілюстрації можна назвати такі деякі приклади.

НБУ установлені граничні суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим протягом одного дня [16]. У Державному бюджеті України, наприклад, на 2011 рік [6] категорія «граничний» застосовується завжди там, де встановлюється обмеження.

Наприклад, встановлюється граничний розмір дефіциту Державного бюджету України, граничний розмір внутрішнього і зовнішнього боргу України. В той же час застосовується відповідно до своєї сутті показники максимального чи мінімального розміру пенсії, мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, (а не граничного розміру). Проте говориться щодо пенсії «без обмеження граничного розміру» [ст. 71, п.20].

Цей термін широко застосовується у будь-яких сферах господарської діяльності, навіть у технічній, наприклад гранично-допустимі показники втрат чи витрат у технологічному процесі та ін. Сама за себе говорить постанова Кабінету Міністрів «Про граничний розмір коштів замовників, що застосовуються для розвитку інженерно-транспортної та спеціальної інфраструктури населених пунктів» від 01.02.07 або ж постанова про встановлення граничних розмірів оплати населення за житлово-комунальні послуги, де надається величина показників у межах «від» – «до». Інколи застосовується термін гранична ціна, замість терміну максимальна ціна, наприклад, на газ.

Слід зауважити, що в умовах державного регулювання ринкової економіки часто застосовуються не граничні показники, а різні обмежувальні показники з цін, обсягів виробництва, закупівель, продаж, тарифів, експорту, імпорту, грошей, фінансування і т. д, оскільки вони надають величину не останньої одиниці, а сумарної кількості (обсягу, витрат, коштів, фінансування, закупівель, продаж, експорту і т. д), а також середню ціну, включаючи ціну останньої одиниці, суму грошей, яка обмежена з двох сторін.

Установлена державою фіксована ціна чи рентабельність продукції може бути, на наш погляд, граничною лише за умови, що вона єдина, а отже і перша і остання її одиниця реалізується за одною ціною.

Більшість сучасних економістів не поділяє суб’єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи той чи інший товар, він обов’язково враховує ту величину корисності, яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що вартість згідно трудової теорії класиків і марксистів категорія така ж абстрактна, уявна, не конкретна, як і в суб’єктивістській теорії неокласиків на основі суб’єктивного підходу про корисність і граничну корисність товару, яку неможливо виміряти. Отже, різні за теоретичною обґрунтованістю теорії важливої категорії вартості мають аналогічний з точки зору практичного застосування наслідок ─ неможливість вимірювання, відсутність кількісного виразу. Таке тлумачення надає західним вченим можливість застосовувати переважно ціновий, грошовий еквівалент будь-якого товару чи послуги, який знаходиться на поверхні і має кількісний вираз.

Висновки

Категорія «вартість» є одним із базових понять у сучасній економіці. У науках про економіку та управління до поняття вартості звертались віддавна як в емпіричних дослідженнях, так і в теоретичних міркуваннях. Воно розміщується у сфері так званої аксіології (науки про вартості).

Вартість являє собою матеріалізовану в товарі суспільну працю. Вартість деякі автори інтерпретують як явища, факти, відчуття або переживання індивіда, пов’язані з виникненням стану винагородження, як критерій оцінки, риси та властивості предметів, усе те, що позитивно оцінюється або чому надається перевага, чого прагнуть, очікують, бажають і до чого прямують. Вартість за російським економістом Іваненко Д.В. – це економічна категорія, яка є кількісною і (або) якісною властивістю об’єктів і подій і відображає взаємодію матеріальних, інтелектуальних, суспільних і часових ресурсів.

Вартість існує відокремлено як фундаментальне економічне явище, це економічна категорія, що включає фундаментальні (структуроутворюючі, варіаційні, гуманітарні компоненти) та оціночні компоненти (розрахункові, громадсько-емоційний та імовірністний). Вартість мають не тільки товари і послуги, а й суспільний устрій, природні та соціальні процеси.

Ціна являє собою кількісну оцінка вартості. Стан ідеальної системи цін – ситуація, в якій фундаментальна вартість та її оцінка збігаються. Існує надто широке застосування у практиці господарювання категорії вартості навіть там, де можна використати цілком обґрунтовано і зрозумілу категорію «ціна».

Рівень практичної корисності (значущості) категорії вартості не відповідає рівню її теоретичної обґрунтованості і важливості. Основна причина полягає у неможливості широкого реального кількісного вираження вартості. Вона залишається все ж таки уявною, абстрактною, віртуальною. Велика кількість конкретних показників ринкової економіки є звичайними ціннісними, а не модифікованими вартісними, як їх називають. Достовірність і практична корисність категорії вартості не зміниться навіть при можливості її розрахунку виходячи з трудової теорії як повної народногосподарської трудомісткості з урахуванням живої і уречевленої праці. Найбільш повну характеристику товару надає у ринкових умовах його цінність, ціна, яка фокусує в собі вплив всіх чинників, а не тільки витрат часу.

Слід застосовувати у практиці господарювання категорію граничної корисності чітко, згідно її сутті, а не як обмежувальний показник.

Відомі зарубіжні та вітчизняні теоретики у різні періоди часу намагались представляти своє бачення та розвивати концепцію вартості . На питання, що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва економісти XVIII, ХІХ, ХХ і початку ХХІ ст. не дають однозначної відповіді. Можна відзначити теорію граничної корисності й споживчого попиту австрійської школи (Парето, Менгер, Візер, Бем-Баверк), теорію ринкового ціноутворення (Альфред Маршалл), трудову теорію вартості (Адама Сміта), теорію додаткової вартості (Карл Маркс), теорію факторів виробництва (французький економіст Сей і англійський економіст Мілль), теорія загальної рівноваги (засновник лозанської школи економістів-математиків Леон Вальрас, англійський дослідник Дж. Р. Хікс).

Численні теорії вартості в тій чи іншій мірі розкривають поняття праці, вартості товару, ринкових механізмів (попиту і пропозиції, кризи, способів та розвитку виробництва) і супутніх суспільних явищ і процесів. Як відомо, класики і марксисти (А.Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що основу будь-якого товару чи послуги складає лише праця (жива і уречевлена у товарі).  Прихильники теорії граничної корисності, розвинутої І. Джевонсом, К. Менгером, Е. Бем-Баверком, досліджуючи поняття вартості, розглядали її в контексті споживчої цінності і вважали, що ціна блага зумовлюється його суб’єктивною граничною цінністю, тобто тим значенням, яке певне благо має з погляду добробуту для суб’єкта. Більшість сучасних економістів не поділяє суб’єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи той чи інший товар, він обов’язково враховує ту величину корисності, яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни. Термін «вартість» Маршалл вживає як синонім ціни, а «нормальну вартість» – позначенням рівноважної ціни. У другій половині ХХ ст. економісти неправомірно перестали надавати розробленню теорії вартості тієї вирішальної ролі, яку вона мала у ХІХ ст., а зосередили свою увагу переважно на дослідженні ціни та практиці ціноутворення.

Сьогодні категорія вартості набуває нових тлумачень та стає все більш багатогранною. Можна констатувати, що при формулюванні законів вартості превалює явище переходу безпосередньо від сенсу та змісту поняття «вартість» до зв’язаних процесів і явищ.

Список використаної літератури

1.  Бем-Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных благ // Экономическая теория. Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 2006. — С. 59.

2.  Генеза ринкової економіки: Навчальний економічний словник-довідник. / За наук. ред. Г.У Башнянина і В.С Іфтемічука. – 2-ге видання – Львів: «Магнолія». – 2007. – 688 с.

3.  Гончар А.Ф. Практична корисність теорії вартості. // Економічний вісник НТУУ «КПІ». – №1. – 2008. – С. 13-14.

4.  Економічна енциклопедія:  В двох томах. Том 1.-  К.: Академія, 2008. – 814 с.

5.  Житейские экономические категории: стоимость, цена, заработная плата // Экономическая азбука. – Статья №10, 2010.

6.  Закон України «Про державний бюджет України на 2011 р.» – 19.12.06. N 48-V // Професійна юридична система

7.  Иваненко Д.В. Стоимость как экономическая категория, сущность, компоненты и оценка денежной эмиссии. – EEMagazine v.2, №.1, 2011. – 19 с.

8.  Кривенко К.Т. Теорія вартості і мінової вартості. – К.: КНЕУ, 2009. – 226 с.

9.  Кривенко К. Т. Категорія вартості в контексті неокласичної теорії: позитивні аспекти // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2008. — С. 51—54,

10.  Маркс К., Энгельс Ф.; Избранные произведения. – М.: Политиздат, 1986. – 639 с.

11.  Маршалл А. Принципы политической экономии. В 3 т. / Пер. с англ. Т. II. – М.: «Прогресс», 2006. – С. 109.

12.  Методика оцінки майна (станом на 19.08.2009): Затв. пост. КМУ від 10.12.03 N 1891 // Офіційний сайт ВРУ

13.  Національний стандарт N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»: Затв. Пост. КМУ від 10.09.03 N 1440 // Офіційний сайт ВРУ

14.  Політична економія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2008. — 354 с.

15.  Положення (стандарту) бухгалтерського обліку  7 «Основні засоби» (станом на 18.03.2011) // Офіційний сайт ВРУ

16.  Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (станом на 22.12.2010): Затв. Пост. Правління НБУ від 15.12.04. N 637 // Офіційний сайт ВРУ

17.  Самуельсон П. Экономика: в 2-х томах. – М.: НПО «Алгон» ВНИИСИ, 2007. Т. І – 334 с., Т. ІІ – 416 с.

18.  Технический прогресс и эффективность капитальных вложений: К.: Наука, 2006.- 287 с.

19.  Трансформація вартості у розвитку відносин «підприємство–клієнт»: монографія / А. Чубала, Я. Віктор, Р. Неструй та ін. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2007. – 298 с.

Написати коментар:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *