Історія розвитку телебачення в Україні (реферат)

1. Специфіка телебачення

Сьогодні телебаченням важко здивувати когось, оскільки майже в кожній родині є телевізор, який як прийомник приймає від п’яти-шести каналів до декількох сотень.

Сучасне телебачення має особливості, які ми вважаємо специфічними.

Згідно з думкою А. Я. Яковця, першою особливістю слід вважати те, що телебачення є всеосяжним, тобто таким, яке завдяки специфіці електромагнітних коливань дозволяють сигналові бути прийнятим у будь-якій точці Землі.

Автор пропонує вважати другою специфічною рисою сучасного телебачення його “екранність”,  тобто здатність передавати зображення.

І нарешті, третьою особливістю телебачення слід вважати, на думку дослідника, і за словами С. Ейзенштейна, події на екрані відображаються “в неповторний момент самої дії”.

Саме остання особливість одночасності події у житті та її відображення на екрані ще називається симультанністю.

Отже, зовнішні ознаки телебачення дозволяють стверджувати думку про те, що ми маємо аналіз унікального явища сучасності – візуально-образно-естетичного.

2. Пауль Ніпков і його пристрій

Як свідчить дослідник А. В. Яковець, 1884 року німецький студент угорського походження Пауль Ніпков запропонував оригінальний пристрій, а саме – зробив “отвори в алюмінієвому диску, позаду нього розмістив об’єктив і приєднав його дротами до фотоелемента. Світло від об’єкта зйомок потрапляло на диск, що крутиться, і зображення дробиться отворами на окремі точки, від яскравості яких залежить величина електричних імпульсів, вироблених фотоелементом, котрі й моделюють частоту радіопередавача”. Важливим у такому процесі є оберт диска, який був продірявленим у тридцяти місцях. Із тридцяти світлових точок, що розгорталися у рядки, апарат П. Ніякова утворював один кадр. Далі автор пояснює: для того, щоб вивести зображення на екран, “у приймачі влаштовували зворотний процес: отримані сигнали змінювали яскравість неонової лампи, перед якою крутився диск з отворами, і рядки зливалися в єдину картинку”. Цікавим є те, що, як зазначає А. Яковець, перші глядачі “інколи змушені були пригальмовувати” диск великим пальцем, щоб усунути перешкоди.

Історія свідчить про те, що свій пристрій П. Ніпков запатентував 15.01.1885 року. Згадана дата стає днем народження телебачення. На жаль, винахід талановитого студента не був достойно оціненим сучасниками. Лише 1923 року дослідник побачив свій пристрій на міжнародній виставці.

3. Телебачення 20-30-х років ХХ століття

Першими країнами, які ефективно використали винахід П. Ніякова, стали Німеччина, Англія і США. Зустрічається також інформація про те, що телебачення незабаром з’являється і в Італії.

Не відстає від провідних країн світу й Радянський Союз, на теренах якого 1928 року за допомогою радіостанції Комінтерну пройшов перший телеміст “Москва – Свердловськ”.

Саме тоді у радянських винахідників московської лабораторії Всесоюзного електротехнічного інституту з’явилася ідея поставити виробництво телевізорів на потік. Реалізувати цікаву ідею завадила Друга світова війна, хоча пізніше, після війни, ідея стала можливою за рахунок масового випуску “диску Ніпкова”.

Диск Ніякова був з паперу, його можна було виробити вдома самостійно, щоправда низької якості, що впливало на чіткість зображення. Сигнали з Москви і Києва передавалися завдяки “далекобійним” каналам радіостанцій і тому бажаючі, маючи диск Ніпкова могли спокійно дивитися імпровізований телевізор. Тоді пристрій Ніякова називали “механічне телебачення”.

4. Повоєнне телебачення 50-х років ХХ століття

Як доповідають документи, “перші кроки київського телебачення були під повсякденним контролем ЦК КПРС, уряду УРСР”.

1951 року трансляції велися вже з Хрещатика. Сигнал передавався на 60–70 кілометрів, а завдяки радіофахівцям іноді сигнал сягав від Києва до Житомира, що складало 110 км.

Якість телебачення 50-х років ХХ століття була невисокою, але це було нове явище у суспільстві. Телеглядачі могли у живому ефірі бачити студійні передачі. Редакції телепрограм як такої ще не було, але фахівці з телецентру пропонували глядачам насолоджуватися видами мистецтва від кінематографу до естради, живопису, цирку. Найулюбленішим видом телепродукції на той час було кіно.

Перший телевізійний фільм було знято в середину 50-х років ХХ століття. Він називався “Щасливчик” за мотивами оповідання А. П. Чехова. Пізніше українське телебачення почало знімати на спеціалізованій студії “Укртелефільм”.

У ті роки на київському телебаченні починають з’являтися власні програми “Останні вісті” та “Новини дня”. Слід занотувати, що згадані програми користувалися фото сюжетами і кінозйомками, які робили власні фахівці.

Телецентри починають з’являтися на території східних областей, що пояснювалося негативним ставленням керівництва СРСР до незалежних думок мешканців західних регіонів України.

5. “Інтербачення”

Розвитком телебачення в УРСР стала поява можливості транслювати передачі міжнародного телебачення об’єднаних країн соціалістичного табору. Така мережа отримала назву “ІНТЕРБАЧЕННЯ”. Дивним зараз є те, що саме ІНТЕРБАЧЕННЯ транслювало “шматочки” невідомої радянським глядачам “того” життя.
Інтенсифікується розвиток телемереж на території СРСР завдяки прокладанню радіорелейних станцій, кабельних ліній тощо. Щоправда, як зазначає А. Яковець, процес мав хаотичний і неупорядкований характер. Таку тенденцію помітили керівники Москви й одразу зреагували утворенням Центрального телебачення. Передачі з Москви велися за чітким графіком і місцеві телестудії не мали можливості користуватися ретрансляторами для виходу в ефір.

6. 60-ті роки ХХ століття і розвиток телебачення в Україні

Документи тих років дозволяють фіксувати факт того, що на кінець 1964 року в Україні працювали 14 програмних телецентрів, 76 ретрансляторів, які мали понад 2 млн телеглядачів. З’являється загальнореспубліканський телеканал. Такий єдиний канал було названо абревіатурою “УТ”, що означало “Українське телебачення”.

Специфіка формування телепрограм того часу полягала в тому, що регіональні телестудії пропонували свою продукцію Києву. Пізніше, коли таких пропозицій стало багато, Київ почав відбирати окремі телепрограми, які мали оригінальність і відповідали тогочасному ідеологічному штампу. З’явилися загальнореспубліканські цикли і рубрики, спільні екранні акції.

Кінець 60-тих років ХХ століття відзначився виходом кольорових передач. 1965 року, за даними А. Яковця, “обсяг мовлення об’єднаної програми УТ складав понад 200 годин, а в 1971 році сягнув уже 1060 годин”.

7. Двоканальне мовлення

70-ті роки ХХ століття відзначаються новим явищем в галузі телебачення – появою двох каналів, оскільки діапазон програм, які пропонував Київ, був завеликим для розміщення його на одному каналі з ЦТ. Таким чином з’явилася необхідність розмежувати частотність телевіщання УТ і ЦТ. Основними програмами вважалися ті, які транслювалися на каналі ЦТ. Канал УТ складався з телепрограм як республіканського, так і місцевого виробництва.

8. Розвиток місцевих регіональних телеканалів.

Інформаційна програма “Вісті”

Наприкінці 60-их років ХХ століття в Україні, як зазначає А. Яковець, організовується інформаційна програма “Вісті”. З’являється телепередача “День за днем”, “Вечірні новини” тощо.

Слід занотувати, що вже щоденно в ефір виходять чотири випуски новин. Відзначається потужна розбудова українського телебачення.

Одним з перших потужних центрів телебачення в Україні стає Донецьк на початку 80-их років ХХ століття. Там виходить телепрограма з гострими сюжетами “Твоя життєва позиція”. На жаль, за визначеннями очевидців, той час відзначений печаткою марнослів’я і славослів’я, пропагування ідей соціалізму і комунізму. На екранах телебачення активно пропагується партійний образ життя, який було втілено в програмах і циклад програм, як наприклад, “Партійне життя”, “На головних напрямках п’ятирічки”, “Телевізійний плакат”, “На ударних будовах”, “Комсомольські зорі”, “Піонерія” тощо. Пишатися, авжеж, нічим. Але то був початок, що відповідав тогочасному настрою суспільства, нав’язаному з верхів соціалістичного керівництва СРСР та УРСР.

“Перестройка” середини 80-х років ХХ століття, прихід до влади Михайла Горбачова відзначилися на телебаченні України.

На телебаченні з’являються прямі трансляції з місця подій (наприклад, з місця аварії на Чорнобильській АЕС). Допоміг телеглядачеві усвідомити нову епоху телебачення факт появи відеоканалів, які запропонували телеглядачеві великий діапазон телепродукції на вибір.

9. Телебачення незалежної України, поява власних каналів “ISTV”, “ТЕТ”, “ЮТАР”, “МЕГАПОЛ”

На фоні нових віянь у суспільстві виходять перші свіжі телепередачі як то: молодіжна студія “ГАРТ”. Через невеликий час на екранах телебачення глядачі сприймають також свіжу програму – дискусійний клуб “ПЛЕЯДА”.

Наприкінці 80-х років ХХ століття популярними стають телемости у прямому ефірі, що майже повністю змінило уявлення глядачів про формати програм і ставлення до них виробників, авторського колективу, якісного складу і змісту.

Перший український телемост відбувся 1986 року і називався “Київ – Братислава”.

Великим програшом, за оцінкою дослідника А. Яковця, стали трансляції на українському телебаченні пленарних засідань Верховної Ради України за часів незалежності країни. З метою подолання політичної заангажованості центральних каналів України свою власну продукцію запропонували комерційні телестанції. Серед них слід назвати ті, що почали виходити в ефір на початку 90-х років ХХ століття, а саме: “ICTV”, “ТЕТ”, “ЮТАР”, “МЕГАПОЛ”. Телепродукція згаданих комерційних станцій не відзначалася оригінальністю і зводилася до штампованого набору: художні фільми, відеофільми, музика, мультфільми. Іноді подавався в ефір блок новин.

1992 року з’являється канал УТ-3. Тоді він декларував свою мету як спробу створити авторське телебачення.

10. Реорганізація телебачення і радіомовлення України 1995 року

Очевидним став фіксуватися застій на телебаченні. Подолати його зміг Указ Президента України “Про вдосконалення системи управління державним телебаченням і радіомовленням України”. Цим документом було створено Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Саме цей комітет почав серйозну перебудову українського телебачення.

11. Нинішній стан розвитку телебачення в Україні

Як свідчить дослідник А. Яковець, нині (на 2007 рік) в Україні ліцензовано 1260 телерадіоорганізацій, 11 загальнонаціональних телемовників, 3 радіоорганізації віщають у статусі загальнонаціональних 13 радіоорганізацій є мереженими мовниками.

Нині радіочастотний ресурс, призначений для України, майже вичерпано, що свідчить про революційний прорив країни у радіо та телевіщанні. Оскільки українські інформаційні потоки значно менші у порівнянні з європейськими, конкурентоспроможність перших є низькою.

У Західній Україні відзначено ефір 52 станціями неукраїнського походження, тобто станціями сусідніх держав. Таке становище явно впливає не на користь формування національної ідентичності українців.

Широко розвинуті нині й станції кабельного телебачення, що дало можливість західним провідним телекорпораціям увійти на пелеринок України. Серед популярних я ікісних телепродуктів можуть похвалитися ті, які транслюються телеорганізаціями Бі-Бі-Сі, “Дойче велле”, “Дискавері”. Як стверджує А. Яковець, Україна “це відкрита для інформаційного ринку країна”.

Слід перерахувати телеактиви України. До державного сектору належать лише 30 телерадіоорганізацій, а саме:

• Національна телекомпанія України,
• Національна радіокомпанія України,
• ДТРК “Крим”,
• 25 обласних і регіональних державних телерадіокомпанії,
• ДТРК “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”,
• Телеканал “Культура”.

За оцінками дослідників нині в Україні державних лише 30 телерадіокомпаній, а комерційних більше 300.