Безкоштовно

Феномен вільної конкуренції. Дослідження Адама Сміта

views 44

Вступ

Актуальність дослідження. У даній роботі ми хочемо проаналізувати працю видатного англійського економіста, “батька економіки” і просто досить освічену і цікаву людину, якою був Адам Сміт. Саме у його працях і у працях його послідовників, зокрема Давида Рікардо, класична політична економія досягла найвищого розвитку. Оригінальні та неповторні ідеї притаманні небагатьом представникам науки, в тому числі економічної. До таких представників економічної науки можна з повною впевненістю зарахувати і А. Сміта. Для цього досить ознайомитися з його головним твором “Дослідження про природу і причини багатства народів”. У цій роботі, на мою думку, можна знайти досить раціональні ідеї з точки зору сьогоднішнього дня. До таких ідей, наприклад, можна віднести думка про те, що, надаючи послуги іншим людям, людина переслідує, перш за все, корисливий інтерес. У своїх працях, а особливо у вище згаданій книзі. Сміт узагальнив столітній розвиток класичної школи буржуазної політичної економії, що почалося з У. Петті.

Сміт з’явився тоді, коли існувала необхідність змінити економічну думку, повернути її в інше русло. Саме це він і зробив, написавши працю “Дослідження про природу та причини багатства народів” і утвердивши економічний лібералізм, трудову теорію вартості та інше. І хоча його погляди не були досконалими, але започаткували аналіз сфери виробництва, а не обігу.

Метою даної роботи є аналіз досліджень Адама Сміта, в т.ч. феномена вільної конкуренції.

Ми поставили перед собою таке завдання: не просто написати про цю видатну людину, а зробити аналіз його вчення, його праці. Саме на погляди класиків, зокрема Сміта, спираються і інші напрями політичної економії, наприклад, неокласичний, хоча він має і багато відмінностей. Можна сказати, що праця А. Сміта стала певним підґрунтям для вивчення економіки як науки.

Предмет дослідження в даному рефераті – історія економічної думки XVIII ст.

Об’єкт дослідження – праці Адама Сміта, зокрема щодо вільної конкуренції, та їх значення.

Методи дослідження: аналіз та синтез, індукція та дедукція, історичний метод, системний та комплексний методи.

З впевненістю можна сказати, що Адам Сміт – центральна фігура класичної політичної економії, тому і дана тема добре висвітлена в сучасній літературі. Джерелами дослідження були навчальні посібники, статті з історії економічних вчень вітчизняних та зарубіжних авторів, інтернет-джерела.

1. Короткий нарис біографії А. Сміта, його дослідження

1.1. Біографія

Адам Сміт — британський (шотландський) економіст, філософ-етик; один із засновників сучасної економічної теорії [11].

Адам Сміт (рис. 1) народився в квітні 1723г. в місті Керколді в Шотландії. Син митного чиновника. Отримав освіту в університетах Глазго (1737-1740рр.) і Оксфорда (з 1740 по 1746рр.). У 1748р. почав читати публічні лекції з літератури і природнього права в Едінбурзі. В 1751р. керує кафедрою логіки в м. Глазго, в 1752 р. – там же кафедрою моральної філософії, де знайомиться з Девідом Юмом. Перша публікація – в 1755р. [11]

Весна 1759г. ознаменувалася опублікуванням в Лондоні його книги “Теорія моральних почуттів”, яка заклала фундамент популярності А. Сміта як філософа. Тут він певною мірою розвивав традиції матеріалізму. З 1759 по 1763 р. він посилено вивчає право, і одержує ступінь доктора права. Тоді ж робить нариси декількох глав книги “Дослідження про природу і причини багатства народів” [8]. У лютому 1764 їде до Франції. Знайомитися з Вольтером, спілкується з Гельвеція, Гольбахом, Дідро, Д’Аламбером, розвиває свої економічні та філософські погляди.

Березень 1776р. – опублікування в Лондоні “Дослідження про природу і причини багатства народів” – головної праці А. Сміта.

З 1778р. він – митний комісар в Едінбурзі, а 1787р. – ректор університету в Глазго.

У 1786р. А. Сміт важко захворів. 17 липня 1790 А. Сміт помер. За його заповітом його рукописи спалили [11].

1.2. Предмет досліджень – економічний розвиток

Повна назва книги Сміта – “Дослідження про природу і причини багатства народів” [8] – не залишає сумніву в тому, що головним її предметом є економічний розвиток. Це ясно видно і з того, як він розмежовує продуктивну і непродуктивну працю, як він вибудовує ієрархію продуктивності галузей – і найбільше, як він міркує про напрямки економічної політики, її вплив на економічне зростання в минулому, так само як і на розвиток економіки різних країн.

Але що відрізняє теорію економічного розвитку Сміта, так це те, як він часто звертається до особливостей соціальних умов, якими визначаються матеріальні інтереси. Сміт, якого так часто звинувачують в прихильності до вульгарної доктрини стихійного узгодження інтересів, підкреслює, що потужна спонукальна сила особистого інтересу діє у згоді з інтересами суспільства лише в цілком певних інституційних умовах.

Щоб показати це, достатньо буде розглянути одне з його міркувань про послуги держави і (або) про освітні установи. Помітною є його критика англійської університетської освіти, яка зосереджена на тому, що в університетах Оксфорду та Кембриджу відсутня “оплата за результатами”: коледжі отримують величезні пожертвування, керуються самими викладачами, дохід більшості викладачів виплачується з фондів пожертвувань, присутність студентів на заняттях здебільшого примусове, а в результаті дохід викладачів ніяк не пов’язаний з їх професійними якостями педагогів або вчених. У державних школах положення набагато краще переважно через те, що “винагорода шкільного вчителя в основному, а в деяких випадках цілком залежить від оплати, що вноситься його учнями”. Він привітав допомогу держави в наданні шкільних будівель, але надавав перевагу тому, щоб праця викладачів оплачувалася гонорарами приватних осіб плюс – як додаток – невелика фіксована сума у вигляді стипендії. Його думка полягала в тому, що, отримуючи фіксовану платню, вчитель ніколи не буде працювати з повним напруженням сил.

1.3. Смітовське трактування економічних законів

А. Сміт вніс істотний внесок в аналіз економічних законів капіталізму. Внесок Сміта в розробку економічних законів полягає, перш за все, в обґрунтуванні і активному проведенні ідеї “природного порядку” у розвитку суспільного виробництва, ідеї зумовленості суспільного виробництва матеріальними чинниками. Можна без перебільшення сказати, що для Сміта всі економічні процеси і категорії були проявом “природного порядку”. Вже у вступі до “Багатство народів” він писав: “Річна праця кожного народу являє собою первісний фонд, який доставляє йому всі необхідні для існування і зручності життя продукту…”. Звідси видно, що автор в цілому матеріалістично розуміє багатство народів – найважливішу категорію своєї системи. Його виникнення і зростання виводяться не з чогось ідеального, а з матеріального чинника – суспільної праці.

Подібним же чином характеризував вчений природу поділу праці. Він підкреслював: “Поділ праці, що приводить до таких вигод, аж ніяк не є результатом чиєїсь мудрості…”. В основному матеріалістично пояснювалися походження і сутність грошей і багатьох інших економічних категорій. Більш того, матеріалістичний в цілому погляд Адама Сміта на розвиток суспільного виробництва підкріплювався його різко негативним ставленням до релігії. Він не тільки зараховував священиків до непродуктивних верств населення, але й зневажливо відносив їх до однієї з найбільш легковажних професій.

Сміт вніс у розробку економічних законів “поглиблення наукових абстракцій” при аналізі суспільного виробництва. Поглиблення і розширення методу наукової абстракції дозволило А. Сміту побачити та дослідити цілий ряд істотних зв’язків суспільного виробництва. Це вагомий внесок великого вченого в розробку економічних законів. Розвиваючи трудову теорію вартості, А. Сміт фактично обґрунтував закон вартості. Він, наприклад, стверджував: “Таким чином, одна праця … є єдино дійсним мірилом, за допомогою якого в усі часи і у всіх місцях можна розцінювати і порівнювати вартість усіх товарів “.

Величезна заслуга автора “Багатства народів” полягає не тільки в тому, що він визнавав неминучість обміну товарів відповідно до їх вартості. Він спробував розкрити і механізм дії закону вартості через коливання ринкових цін навколо вартості (навколо “природної ціни”). “Фактична ціна, за яку зазвичай продається товар, – писав він, – називається його ринковою ціною. Вона може або перевищувати його природну ціну, або бути нижче неї, або ж у точності збігатися з нею”. Причому з’ясовується і основна причина подібних коливань – співвідношення між попитом на товари та їх пропозицією.

Слід зауважити, що А. Сміт намагається показати принципову різницю між прибутком і заробітною платою. Він виразно не згоден вважати прибуток на капітал платою за працю підприємця з нагляду та управління. Він цілком упевнений, що “цей прибуток … встановлюється зовсім на інших засадах”. Прибуток в своїй динаміці вступає в протиріччя із заробітною платою: “Зростання капіталу, що збільшує заробітну плату, веде до зниження прибутку”. На думку К. Маркса, “Сміт вловив дійсне походження додаткової вартості”, встановив закон її походження.

Досліджуючи ринкову конкуренцію, шотландський економіст побачив також стійку залежність ринкових цін від взаємодії між попитом на товари та їх пропозицією. “Ринкова ціна кожного окремого товару, – читаємо ми, – визначається відношенням між кількістю фактично доставленою на ринок, і попитом на нього …”. Далі спеціально розглядається абсолютний попит і дійсний попит, на прикладах показується істотна різниця між ними. Все це означає, що А. Сміт визначено намітив дію закону попиту і пропозиції.

А. Сміт вніс певний внесок у розробку багатьох інших економічних законів. І цей внесок, безсумнівно, величезний. Але, на наш погляд, варто відзначити спільне: своєрідне трактування та розгляд Смітом різних економічних законів певною мірою сприяли їх подальшому розвитку в економічній науці.

1.4. Значення економічних робіт А. Сміта

Існує багато часто абсолютно суперечливих думок про роль і місце вчень Сміта в економічній науці.

К. Маркс, наприклад, так характеризував А. Сміта: “З одного боку, він простежує внутрішній зв’язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З іншого боку, він ставить поряд з цим зв’язок, як він даний зовнішньо у явищах конкуренції … “. На думку Маркса, подвійність методології Сміта (на яку першим і вказав К. Маркс) призвела до того, що в його вченні могли знаходити підтвердження своїх поглядів не тільки “прогресивні економісти, які прагнули відкрити об’єктивні закони руху капіталізму, але й економісти-апологети, які намагалися виправдати буржуазний лад, аналізуючи зовнішню видимість явищ і процесів”.

Примітна оцінка праць Сміта, яку дають Ш. Жид і Ш. Ріст. Вона полягає в наступному. Сміт запозичив у своїх попередників всі важливі ідеї, щоб “перелити” їх у “більш загальну систему”. Випередивши їх, він зробив їх марними, так як на місце їх уривчастих поглядів Сміт поставив справжню соціальну і економічну філософію. Таким чином, ці погляди отримують в його книзі абсолютно нову цінність. Замість того щоб залишатися ізольованими, вони служать ілюстрацією загальної концепції. Як майже всі великі “письменники”, А. Сміт, не втрачаючи своєї оригінальності, міг багато чого запозичити у своїх попередників …

А найбільш цікаву думку про роботи Сміта, на наш погляд, опублікував Блауг М. 5, c. 126]: “Не треба зображати Адама Сміта засновником політичної економії. Цієї честі з набагато більшою підставою можуть бути удостоєні Кантильон, Кене і Тюрго. Однак “Есе” Кантильона, статті Кене, “Роздуми” Тюрго – це, в кращому випадку, розлогі брошури, генеральні репетиції науки, але ще не сама наука. “Дослідження про природу і причини багатства народів” – це перша в економічній науці повноцінна праця, що викладає загальну основу науки – теорію виробництва та розподілу, потім аналіз дії цих абстрактних принципів на історичному матеріалі і, нарешті, ряд прикладів їх застосування в економічній політиці, причому вся ця праця проникнута високою ідеєю “очевидною і простою системою природної свободи”, до якої, як здавалося Адаму Сміту, йде вест світ “.

Не дивлячись на те, що деякі вчені-економісти стверджують, що “не треба зображати Адама Сміта засновником політичної економії”, ми вважаємо, що він гідний високого звання засновника економічної науки і заслужено носить звання великого вченого, про який навіть поети згадували у своїх творах .

Віддаючи належне Адаму Сміту або будь-якому іншому економісту, ми завжди повинні розуміти, що вміння блискуче справлятися з чисто аналітичними завданнями – це зовсім не те, що твердо слідувати глибинній логіці економічних зв’язків. Прекрасна техніка далеко не завжди передбачає прекрасне ж розуміння економічної суті явищ, і навпаки. Якщо судити Сміта за стандартами аналітичних прийомів, він не надто великий економіст XVIII ст. Але Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. по глибокому і точному проникненню в сутність економічного процесу з економічної мудрості, а не з теоретичної елегантності.

2. Феномен вільної конкуренції

1.1. «Невидима рука» ринку

Центральний мотив – душа “Багатства народів” – це дія “невидимої руки”. Сама ідея, на нашу думку, є досить Однак, вже у XVIII ст. мала місце ідея природної рівності людей: кожній людині, незалежно від народження і положення, має бути надано рівне право переслідувати свою вигоду, і від цього виграє все суспільство [1].

Адам Сміт розвинув цю ідею і застосував її до політичної економії. Створене вченим уявлення про природу людини та співвідношення людини і суспільства лягло в основу поглядів класичної школи. Поняття “homo oeconomicus” (“економічна людина”) виникло дещо пізніше, але його винахідники спиралися на Сміта. Знамените формулювання про “невидиму руку”, напевне, є найчастіше цитованим місцем з “Багатства народів”. Адам Сміт зумів вгадати ту плідну думку, що при певних суспільних умовах, які ми в наші дні описуємо терміном “працює конкуренція”, приватні інтереси дійсно можуть гармонійно поєднуватися з інтересами суспільства.

Логіка Сміта така: головний мотив діяльності людини як істоти “економічної” – корисливий інтерес. Отримати зиск з власного інтересу “людина економічна ” може, лише надаючи послуги іншим людям, пропонуючи предмети чи послуги своєї праці. Так розвивається суспільний розподіл праці. Люди допомагають одне одному і одночасно сприяють розвитку суспільства, хоча кожен з них “егоїст” і піклується лише про власні інтереси. “Природне” стремління людей – поліпшувати своє матеріальне становище. Це настільки потужний стимул до діяльності, що, якщо цьому не заважати, то він сам собою призведе до поліпшення добробуту кожного і усіх разом. Більше того, як кажуть “жени природу у двері – вона увійде через вікно”: цей стимул долає сотні й тисячі перешкод, які утруднюють будь-яку діяльність.

Учасники економіки ринкового господарства хочуть досягти оптимального результату – максимального задоволення своїх потреб – через відношення товарообміну із своїми контрагентами. В цих відношеннях успіх кожного учасника ринкового процесу залежить не тільки від результатів його праці, а й від інших осіб, які беруть участь у товарообміні. В цьому і полягає феномен вільної конкуренції: чим більше учасників у ринковому господарстві, тим менший вплив кожного з них [2].

Ринкова економіка, не керована колективною волею, не підлегла єдиному задуму, проте слідує суворим правилам поведінки. Вплив на ринкову ситуацію дій окремої людини, одного з багатьох, може бути непомітним. І справді, він платить ті ціни, які йому кажуть, і може вибирати тільки кількість товару за цими цінами, виходячи зі своєї найбільшої вигоди. Але сукупність всіх цих окремих дій встановлює ціни, кожен окремий покупець підпорядковується, а самі ціни підкоряються сукупності індивідуальних реакцій. Таким чином, “невидима рука” ринку забезпечує результат, не залежний від волі і намірів індивіда.

Учення про “невидиму руку ринку” — механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарювання за умов ринкової конкуренції. Трактуючи ринковий механізм як “очевидну і просту систему звичайної свободи”, А. Сміт стверджував, що ринкова економіка влаштована таким чином, що індивід (економічна людина), який “має на увазі лише власний інтерес… переслідує лише власну вигоду… невидимою рукою спрямовується до мети, що зовсім не входила до його намірів… Переслідуючи власні інтереси, людина часто реальніше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне це зробити”. Таким чином, стихійні об’єктивні закони ринкових сил спонтанно забезпечують пріоритетність суспільних цінностей і спрямовують зусилля окремих індивідів, які не думають про сприяння суспільній користі, у русло загальних інтересів. Саме завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка найдоцільнішим чином забезпечує суспільні потреби і генерує ефективний розподіл ресурсів [3].

Сміт різко виступив проти “меркантилістів”, які обмежували “природну свободу” людини – свободу продавати й купувати, наймати і найматися, виробляти й споживати [3, c. 178].

“Невидима рука” – це стихійна дія об’єктивних економічних законів. Ці закони діють поза волею людей. Увівши в такій формі в науку поняття про економічні закони, Сміт зробив важливий крок вперед. Цим він, по суті, поставив політичну економію на наукову основу. Умови, при яких найбільш ефективно здійснюється сприятлива дія корисливого інтересу і стихійних законів економічного розвитку, Сміт називав природним порядком. У Сміта і у наступних поколінь політико-економів це поняття має подвійний сенс. З одного боку, це принцип і мета економічної політики, тобто політики laissez faire (або, як виражається Сміт, природної волі), з іншого – це теоретична конструкція, “модель” для вивчення економічної дійсності.

Сміт вважає, що реальна людина не може бути зведена до корисливих інтересів. Точно так же при капіталізмі ніколи не було і не може бути абсолютно вільної конкуренції. Однак наука не змогла б вивчати “масові” економічні явища і процеси, якщо б вона не робила припущень, які спрощують, моделюють нескінченно складну і різноманітну дійсність, виділяють в ній найважливіші риси. З цієї точки зору абстракція “економічної людини” і вільної конкуренції була цілком виправданою і відіграла важливу роль в економічній науці (особливо вона відповідала реальності XVIII – XIX століть).

Вся соціально-економічна конструкція (система) Сміта теоретично і методологічно побудована на ідеї про “природний порядок”. Він започаткував категорії, які згодом стали основою усієї науки “соціальної економіки”. Тому А. Сміта по праву можна вважати науковим предтечею цієї науки. Система Сміта базується на концепції “економічного лібералізму”, в основі якої перебуває ідея “природного порядку”. Під таким він розумів “економіку вільного підприємництва”, що ґрунтується на принципах “природної свободи” – вільної гри ринкових сил і конкуренції. В “кожному цивілізованому суспільстві”, доводить Сміт, діють всесильні і невідворотні об’єктивні природні закони. Неодмінною умовою їхнього діяння є “вільна конкуренція”. В цьому методологічна суть усієї системи Сміта.
Для обґрунтування своєї “системи” він вводить поняття “невидимої руки” і “людини економічної”, що і принесло авторові “Багатства націй” всесвітню славу, але певною мірою затьмарило і спростило дійсну велич цього неперевершеного твору. Адже у більшості публікацій трактовка т. зв. “невидимої руки” і її “співвідношення з “видимою рукою” (тобто роллю держави в суспільстві) цілком викривлене. Енциклопедична освіченість Сміта дала йому змогу підійти до тогочасного суспільства з різних сторін, а власне людину він розглядає з трьох точок зору – з моральної, громадської (соціальної) і з суто економічної [1].

1.2. Ідея децентралізованої конкуренції

Не зовсім чітким, на наш погляд, є наведений у більшості публікацій коментар щодо співвідношення т. зв. “невидимої” і “видимо руки”. Під “невидимою рукою” Сміт розуміє діяння об’єктивних, економічних законів, які незалежно від волі і бажань “людей економічних” спрямовують їх в потрібне русло. Це суспільні умови і правила економічної поведінки на основі “вільної конкуренції”, що дозволяють найдоцільніше розв’язувати усі особисті і суспільні проблеми [1].

Вся “система природного порядку” А. Сміта базується на тісній взаємодії “невидимої” і “видимої руки “, тобто державного управління.

“Видима рука”, не протидіючи об’єктивним законам економічного розвитку, не повинна обмежувати експорт та імпорт, виступати штучною перепоною “природному” ринковому механізму.

У XVIII ст. був широко поширений забобон, згідно з яким будь-яка дія, що здійснюється заради приватного інтересу, йде врозріз з інтересами суспільства. Навіть сьогодні деякі представники ідей соціалізму стверджують, що вільна ринкова економіка не може служити інтересам суспільства. Сміт зняв з себе тягар доказів і створив постулат: децентралізована, атомістична конкуренція в певному сенсі забезпечує “максимальне задоволення потреб”. Безсумнівно, Сміт не дав повного і задовільного пояснення своєму постулату. Іноді навіть може здатися, що цей постулат тримається тільки на розумінні про те, що ступені задоволення індивідуальних потреб піддаються арифметичному додаванню: якщо, маючи повну свободу, кожен домагається повного задоволення індивідуальних потреб, то загальний режим максимальної свободи забезпечить максимальне задоволення потреб суспільства.

Адам Сміт у своїй книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) в протилежність меркантилістам виступав за свободу конкуренції всередині країни і на світовому ринку, розділяючи висунуті французькою економічною школою фізіократів принцип «laisser-faire» – невтручання держави в економіку [7, с.39]. А також показав, що при певних суспільних умовах приватні (індивідуальні, егоїстичні) інтереси служать інтересам суспільства. Узагальнив ключову роль конкуренції для функціонування ринкової економіки в його знаменитому принципі «невидимої руки», відповідно до якого конкуренція виступає найважливішим механізмом забезпечення ефективності, пропорційності і динамічності ринкової економіки.

Досліджуючи “природний порядок” як теоретичну модель економіки вільного підприємництва, А. Сміт приділяв велику увагу аналізу передумов ефективної дії “невидимої руки” ринку. Він розумів, що переваги ринкової економіки реалізуються лише за умови існування системи стримувань та противаг досконалої конкуренції, включення у певні інституційні рамки вільної гри економічних інтересів [3].

Вчений писав про те, що переваги ринкового механізму саморегулювання виявляються за умов, коли “кожній людині, доки вона не порушує законів справедливості, дозволяється цілком вільно діяти на свій розсуд у власних інтересах і конкурувати своєю працею та капіталом із працею та капіталом будь-якої іншої особи й цілого класу” [3].

Виходячи з того, що вільна гра ринкових сил не має порушуватися ніякими зовнішніми факторами, А. Сміт вороже ставився до будь-якої монополії, яка “є великим ворогом доброго господарства”, зводячи нанівець чудові властивості “невидимої руки”. “Монополісти, — писав учений, — підтримуючи постійну недостачу продуктів на ринку і навмисне не задовольняючи повністю дійсний попит, продають свої товари набагато дорожче від природної ціни й піднімають свої доходи… значно вище від їхньої природної норми”. Відтак А. Сміт засуджував виключні привілеї торговельних компаній, закони про учнівство, цехові постанови, закони про бідних, які, на його думку, обмежували конкуренцію та мобільність ресурсів [3].

Відстоюючи “природну гармонію” (своєрідну рівновагу, яка стихійно встановлюється в економіці за відсутності втручання ззовні), А. Сміт вимагав відміни державної регламентації промисловості та торгівлі, зазначаючи, що “Політика втручання породжує дуже важливу нерівність у загальній сумі вигод і невигод різного застосування праці та капіталу, обмежуючи… конкуренцію”1. На думку вченого, уряд повинен бути звільненим від тяжкого обов’язку, при виконанні якого виникають постійні розчарування і для правильного здійснення якого недостатньо ніякої мудрості та знань, — від обов’язку керувати працею кожної людини, спрямовуючи її в бік, найсприятливіший для добробуту суспільства [3].

Однак відстоюючи принципи економічного лібералізму, А. Сміт не заперечував участі держави у господарському житті. Він писав про те, що природний устрій має спиратись на вільну взаємодію приватних інтересів у межах та під захистом права. На думку дослідника, в ринковій економіці держава повинна виконувати “три вельми важливі обов’язки” [1; 3, c. 199]:

По-перше, створювати і утримувати певні громадські споруди і суспільні установи”, у створенні й утриманні яких не можуть бути зацікавлені окремі особи чи невеликі групи, забезпечуючи винагороду чиновникам, викладачам, суддям, священикам та усім тим, хто служить інтересам государя і держави, але не створює благ власною працею;

По-друге, “держава повинна забезпечувати зовнішню безпеку країни”;

По-третє, “держава повинна забезпечувати і виконувати в економіці роль нічного сторожа”, що охороняє приватну власність (тобто на державу він покладає завдання правового захисту громадян, включаючи охорону прав власності). Держава повинна убезпечувати кожного члена суспільства від несправедливості й гноблення з боку інших його членів, або обов’язково має установлювати належне здійснення правосуддя [3].

А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового процента, тимчасові протекціоністські заходи, спрямовані на захист нових і тому ще слабких галузей. Аналізуючи функції держави, учений обґрунтував “чотири основних правила оподаткування” [3, c. 201]:

  • пропорційність: “Піддані держави мають по змозі брати участь в утриманні уряду відповідно до своєї здатності і сил, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під протегуванням і захистом держави”;
  • визначеність: “Податок, що його зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу — все це має бути зрозумілим і чітким для платника й для будь-якої іншої особи”;
  • зручність: “Кожен податок слід стягувати в той час або в той спосіб, коли і як платникові має бути найзручніше його платити”;
  • необтяжливість: “Кожен податок має бути так задуманий і розроблений, аби він брав і утримував із кишень народу якомога менше понад те, що він приносить державній скарбниці”.

Як писав М. Блауг, Сміт дав набагато глибше обґрунтування своєї доктрини “максимального задоволення потреб”. Він показав, що вільна конкуренція прагне прирівнювати ціни з витратами виробництва, оптимізуючи розподіл ресурсів усередині галузей. У десятій главі книги I він показав, що вільна конкуренція на ринках факторів виробництва прагне зрівнювати “чисті переваги цих факторів у всіх галузях і тим самим встановлює оптимальний розподіл ресурсів між галузями. Він не говорив про те, що різні фактори будуть в оптимальних пропорціях поєднуватися в виробництві або що товари будуть оптимально розподілятися між споживачами. Він не говорив і про те, що економія від масштабу і побічні ефекти виробництва нерідко заважають досягненню конкурентної оптимуму, хоча істотність цього явища відображена в міркуваннях про громадські роботи. Але він дійсно зробив перший крок до теорії оптимального розподілу даних ресурсів в умовах досконалої конкуренції, що особливо цікаво.

Слід зауважити, що віра Адама Сміта у переваги “невидимої руки” менш за все пов’язана з міркуваннями про ефективність розподілу ресурсів в статичних умовах досконалої конкуренції. Децентралізовану систему цін він вважав бажаною тому, що вона дає результати в динаміці: розширює масштаби ринку, примножує переваги, пов’язані з поділом праці, – коротше, працює, як потужний мотор, що забезпечує накопичення капіталу і зростання доходів.

Визначимо особливості конкуренції в теорії А. Сміта:

  • А. Сміт розглядав децентралізовану або вільну конкуренцію, не регульовану державою;
  • А. Сміт розглядав конкуренцію в умовах атомістичної структури ринку (конкуренція з безліччю дрібних учасників ринку, кожен з яких не може впливати на ринкові параметри);
  • конкуренція в теорії Сміта розглядалася як динамічний процес, що забезпечує економічний і суспільний прогрес.

Отже, можна прийти до висновків, що за А. Смітом конкуренція виконує наступні функції:

  • децентралізована атомістична конкуренція забезпечує задоволення потреб суспільства, спонукаючи виробників випускати товари, що користуються суспільною корисністю;
  • вільна конкуренція стимулює скорочення витрат на виробництво;
  • ринкова конкуренція оптимізує розподіл ресурсів усередині галузей;ринкова конкуренція оптимізує розподіл ресурсів між галузями [12].

Подовжимо логіку “природного порядку” громадянського суспільства в розумінні А. Сміта. Що потрібно для нормального функціонування “природної ринкової системи”:

По-перше, тверді гарантії недоторканості власності громадян. Не можна зазіхати на чужу власність, її можна придбати за гроші, але не можна відібрати або вкрасти. Оскільки власність – основа стабільності суспільства, на сторожі власності громадян та їх об’єднань має стояти держава.

По-друге, треба чесно виконувати взяті на себе обов’язки, дотримуватися угод, контрактів – (норма нібито етична, але ця норма – основа усіх соціально-економічних взаємин), – взаємної довіри учасників угод (додержання цих принципів теж забезпечує держава).

По-третє, людина вільна в принципі, що означає неможливість примусу в її господарських чи інших діях. Але в її свободі є потужне обмеження – свобода інших людей. І якщо свобода однієї людини заважає свободі інших, держава зобов’язана обмежити цю свободу [1].

Висновок

Ада́м Сміт — британський (шотландський) економіст, філософ-етик; один із засновників сучасної економічної теорії. Основна праця Сміта – книга “Дослідження про природу і причини багатства народів” – принесла йому всесвітню славу. Саме в даній праці він описав феномен вільної конкуренції.

Учасники економіки ринкового господарства хочуть досягти оптимального результату – максимального задоволення своїх потреб – через відношення товарообміну із своїми контрагентами. В цих відношеннях успіх кожного учасника ринкового процесу залежить не тільки від результатів його праці, а й від інших осіб, які беруть участь у товарообміні. В цьому і полягає феномен вільної конкуренції: чим більше учасників у ринковому господарстві, тим менший вплив кожного з них.

Учення про “невидиму руку ринку” — механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарювання за умов ринкової конкуренції. Трактуючи ринковий механізм як “очевидну і просту систему звичайної свободи”, А. Сміт стверджував, що ринкова економіка влаштована таким чином, що індивід (економічна людина), який “має на увазі лише власний інтерес… переслідує лише власну вигоду… невидимою рукою спрямовується до мети, що зовсім не входила до його намірів… Переслідуючи власні інтереси, людина часто реальніше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне це зробити”. Таким чином, стихійні об’єктивні закони ринкових сил спонтанно забезпечують пріоритетність суспільних цінностей і спрямовують зусилля окремих індивідів, які не думають про сприяння суспільній користі, у русло загальних інтересів. Саме завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка найдоцільнішим чином забезпечує суспільні потреби і генерує ефективний розподіл ресурсів.

На думку дослідника, в ринковій економіці держава повинна виконувати “три вельми важливі обов’язки”:

По-перше, створювати і утримувати певні громадські споруди і суспільні установи”, у створенні й утриманні яких не можуть бути зацікавлені окремі особи чи невеликі групи, забезпечуючи винагороду чиновникам, викладачам, суддям, священикам та усім тим, хто служить інтересам государя і держави, але не створює благ власною працею;

По-друге, “держава повинна забезпечувати зовнішню безпеку країни”;

По-третє, “держава повинна забезпечувати і виконувати в економіці роль нічного сторожа”, що охороняє приватну власність (тобто на державу він покладає завдання правового захисту громадян, включаючи охорону прав власності). Держава повинна убезпечувати кожного члена суспільства від несправедливості й гноблення з боку інших його членів, або обов’язково має установлювати належне здійснення правосуддя.

Не дивлячись на те, що деякі вчені-економісти стверджують, що “не треба зображати Адама Сміта засновником політичної економії”, ми вважаємо, що він гідний високого звання засновника економічної науки і заслужено носить звання великого вченого, про який навіть поети згадували у своїх творах .

Віддаючи належне Адаму Сміту або будь-якому іншому економісту, ми завжди повинні розуміти, що вміння блискуче справлятися з чисто аналітичними завданнями – це зовсім не те, що твердо слідувати глибинній логіці економічних зв’язків. Прекрасна техніка далеко не завжди передбачає прекрасне ж розуміння економічної суті явищ, і навпаки. Якщо судити Сміта за стандартами аналітичних прийомів, він не надто великий економіст XVIII ст. Але Сміту немає рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. по глибокому і точному проникненню в сутність економічного процесу з економічної мудрості, а не з теоретичної елегантності.

Список використаної літератури

  1. Єременко В.Соціальна економіка: Видання третє, оновлене. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату, 2006, – 369 с.
  2. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / За ред. В. Кириленка. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – 233 с.
  3. Історія економічних учень: Підручник: У 2ч. — Ч.1 / 3а ред. В.Д.Базилевича. — 2-ге вид., випр. — К.: Знання, 2005. — 567 с.
  4. Артемьева Т. В. Адам Смит в России // Философский век. Альманах. Вып. 19. Россия и Британия в эпоху Просвещения: Опыт философской и культурной компаративистики. Часть 1 / Отв. редакторы Т.В. Артемьева, М.И. Микешин. — СПб.: Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2002. — С. 39-66.
  5. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – М., 1994. – 720 с.
  6. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. М.: “СВОБОДА”. 1918. – 464 с.
  7. История экономических учений / Под ред. В. Автономова, О.Ананьина, Н. Макашеюй:Учеб. пособие. — М: ИНФРА-М, – 784 с.
  8. Смит А.Исследование о природе и причинах богатства народов. — М.: Эксмо, 2007. — (Серия: Антология экономической мысли) — 960 с.
  9. Шмарловская Г.А.  и др. История экономический учений.Учебное пособие для вузов. — 5. — Минск: Новое знание,  — С. 59-61. — 340 с. — (Экономическое образование).
  10. Экономическая Энциклопедия. Политическая экономия. Гл. ред. А.М.Румянцев. – М.: “Советская Энциклопедия”. Т. 3, М.: Социологическая школа, 1979. – 624 с.
  11. Вікіпедія – http://uk.wikipedia.org/
  12. Свободная конкуренция в теории А.Смита // Экономика БГЭУ – Блог – http://www.economy-web.org/?p=94

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *