Безкоштовно

Державний кредит та державний борг

views 59

Вступ

Актуальність теми. На сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ та стабільного економічного зростання. Вирішення завдань економічної політики неможливе без значних капіталовкладень, мобілізація яких на сучасному етапі потребує внутрішніх та зовнішніх запозичень. Тому сучасна фінансова політика держави об’єктивно визначає необхідність використання державних запозичень.

Фінансова політика держави покликана оптимізувати і, відповідно, забезпечувати ефективне використання власних і залучених фінансових ресурсів. Складнощі на шляху фінансової стабілізації та економічного зростання України значною мірою зумовлені дефіцитом фінансових ресурсів. Одним із інструментів розв’язання фінансових проблем та пожвавлення економічної кон’юнктури в країні є державний кредит, який необхідно розглядати як невід’ємну складову сучасного фінансового механізму та фінансової системи держави. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв’язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки.

Доцільність застосування державних запозичень для фінансування додаткових державних витрат визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів у порівнянні з монетарними прийомами балансування доходів і витрат уряду. Вміле використання державного кредиту у бюджетній політиці дозволяє стримувати інфляційні процеси, найбільш ефективно використовувати грошові заощадження населення і підприємців. Проте необхідно зазначити, що держава виступає не лише як окремий суб’єкт ринку, це особливий інститут, який своєю економічною діяльністю здійснює безпосередній вплив на інших суб’єктів ринку. З цих позицій в сучасних умовах зростає роль державного кредиту у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку економіки та фінансової системи загалом. Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні, оскільки розвиток державного кредиту відбувається в умовах трансформаційної економіки України, коли має місце пошук нових шляхів побудови ефективної системи управління державним боргом та існує об’єктивна необхідність перетворення державних запозичень на дієвий інструмент стабілізації соціально-економічного розвитку. Відповідно, це визначає необхідність всебічного дослідження проблем використання державного кредиту для соціально-економічного розвитку України.

1. Державний кредит

1.1. Державний кредит як складова фінансової системи держави

Державний кредит – складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб’єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов’язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.

1.2 Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів.

Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів – явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.

Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і повороткості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави.

Суми державних позик – державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов’язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.

Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу – одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Проте, з власного досвіду і досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від про інвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. В умовах перебудови економіки слід налагоджувати, розширювати, за потреби перебудовувати національне виробництво, з тим щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національну продукцію, оживляти міжнародні економічні зв’язки тощо.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.

1.3. Державний борг

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Відповідно до ст.12 Бюджетного кодексу України класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання. Бюджетне законодавство встановлює також вимоги щодо граничного обсягу боргу. Зокрема, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюються на кожний бюджетний період згідно з Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу має не перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення зазначеної граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з встановленими законодавством вимогами.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов’язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов’язання. До нього належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.

Відповідно до законів України “Про державний внутрішній борг України”, “Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 р. і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки”, постанови Верховної Ради України “Про структуру бюджетної класифікації” * державний внутрішній борг має свою структуру, в якій відображається заборгованість Уряду України.

  1. Заборгованість перед юридичними особами: сума заборгованості за внутрішніми позиками.
  2. Заборгованість перед банківськими установами, у тому числі:
    • а) перед Національним банком України;
    • б) за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;
    • в) за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;
    • г) за іншими позиками та зобов’язаннями;
    • д) за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;
    • е) за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;
    • є) заборгованість перед іншими банками.
  3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими короткостроковими позикам, віднесена на державний борг.
  4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств і організацій.
  5. Інша внутрішня заборгованість.
  6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.

Слід зазначити, що структура державного боргу згідно із Законом України “Про державний внутрішній борг України” повинна визначатися щорічно Верховною Радою України водночас із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. В індустріальне розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсягу бюджетного дефіциту відображаються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі зумовлені впливом інфляції. Тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася у реальних, а не лише в номінальних величинах.

2. Сучасний стан управління державним кредитуванням в Україні

2.1. Аналітичні дані Сучасного стану управління державним кредитуванням в Україні

Дефіцит державного бюджету є основним інструментом державної фінансово – кредитної політики і здатен справляти значний вплив на соціально – економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення розвитку.

Таблиця 1.1 Соціально економічні показники 2005 – 2009 рр (Дод. А).[1]

Показники бюджету (млрд. грн) Роки
2005 р. 2006 р. 2007 р. 2008 р. 2009 р.
Доходи 134,2 171,8 219,9 297,9 272,9
Видатки 142,0 175,5 227,6 312,0 307,4
Дефіцит 7,8 3,7 7,7 14,1 34,4
ВВП 441,5 544,2 720,7 948,1 914,7

Дефіцит державного бюджету, по своїй суті є перевищенням видатків бюджету над його доходами, саме тому проаналізувавши стан та динаміку дефіциту державного бюджету, можна зробити висновки та наочно побачити причини кредитування держави, та необхідні розміри коштів, що доцільно залучати.

В таблиці 1.1. наведено вихідні дані для аналізу дефіциту бюджету за 2005 – 2009 роки, а також дані про валовий внутрішній продукт за цей період для порівняння темпів приросту ВВП з темпами приросту дефіциту.

Для відображення стану дефіциту державного бюджету необхідно розрахувати зміну показника дефіциту по роках:- 2005 – 2006 рр: 3,7 – 7,8 = -4,1 млрд. грн. Дефіцит державного бюджету скоротився на 4,1 млрд. грн., наслідком цього стало раціональне використання запозичених коштів у МВФ.

– 2006 – 2007 рр: 7,7 – 3,7 = 4 млрд. грн. Дефіцит бюджету зріс на 4 млрд. грн., це було спричинено, здебільшого, зростанням соціальних виплат, не забезпечених відповідним підвищенням продуктивності праці; наслідком другого в свою чергу став тіньовий сектор, в якому доходи громадян не оподатковуються.

– 2007 – 2008 рр: 14,1 – 7,7 = 6,4 млрд. грн. У 2008 році дефіцит продовжував зростати в загальному обсязі на 6,4 млрд. грн. Причиною стала міжнародна криза ліквідності, яка швидко розповсюдилася світом восени 2008 р. Зменшення схильності до ризику та падіння вартості активів і цін на товари позбавили світові ринки ліквідності, заморозивши багато життєво важливих сегментів міжнародного фінансового посередництва. Зокрема, чимало ринків, що розвиваються, зіштовхнулися з суттєвим скороченням експорту і/або раптовою зміною напрямку потоків іноземного капіталу. В результаті, ставало все важче обслуговувати та рефінансувати зовнішні борги, передусім тим країнам, які на момент виникнення кризи мали слабкі макроекономічні показники та великий зовнішній борг. В умовах погіршення зовнішнього економічного середовища Україна зазнала одного з найглибших економічних спадів та однієї з найсильніших девальвацій валюти під час найважчих етапів кризи. Восени 2008 року національна валюта знецінилась більш ніж на 50% відносно долара США, реальний ВВП знизився на 8% та 19% в річному обчисленні в останньому кварталі 2008 р. Більше того, лише за останні два місяці 2008 р. експорт товарів скоротився на 16% в річному обчисленні, а в січні-липні 2009 р. – аж на 49%.

– 2008 – 2009 рр: 34,4 – 14,1 = 20,3 млрд. грн. У 2009 році дефіцит бюджету зріс на 20,4 млрд. грн. Причинами стали: скорочення надходжень від рентної плати та офіційних трансфертів, що пояснюється кризовим становищем національної економіки; податкові переплати і обмеження відшкодування ПДВ; стимулююча фіскальна політика; високі темпи інфляції; невизначеність в політичній ситуації країни.

Для подальшого аналізу необхідно проаналізувати темпи росту дефіциту бюджету держави, та порівняти їх з темпами росту ВВП:

Темп росту дефіциту:

  • 2005 – 2006 рр: -4,1 / 7,8 = -53 %;
  • 2006 – 2007 рр: 4 / 3,7 = 108 %;
  • 2007 – 2008 рр: 6,4 / 7,7 = 83%;
  • 2008 – 2009 рр: 20,3 / 14,1 = 144%.

Темп росту ВВП:

  • 2005 – 2006 рр: 544,2 – 441,5 / 441,5 = 23,3 %;
  • 2006 – 2007 рр: 720,7 – 544,2 / 544,2 = 32,4 %;
  • 2007 – 2008 рр: 948,1 – 720,7 / 720,7 = 31,6 %;
  • 2008 – 2009 рр: 914,7 – 948,1 / 948,1 = -3,5%.

Для наочності занесемо дані до таблиці, щоб можна було зручніше порівняти дані.

Зтаблиці видно, що темпи приросту ВВП і дефіциту значно відрізняються. За періуд з 2005 по 2006 роки дуфіцит скоротився на половину, а ВВП зріс на четверть, це було єдиною позитивною тенденцією, так як з 2006 по 2007 роки дуфіцит зріс в двічі а ВВП на третину; з 2007 по 2008 роки дефіцит зріс на 80 відсотків а ВВП на третину, і нарешті в період з 2008 по 2009 роки дефіцит зріс на 80 відсотків а ВВП скоротився на 3,5 відсотка, що є дуже негативною тенденцією, через те що при зростанні дефіциту держави неоюхідне зростання рівня внутрішнього валового продукту для покриття недостатку доходів та позик в наступних періодах.

Таблиця 1.2 Порівняльна таблиця темпів приросту дефіциту з темпами приросту ВВП.[2]

Показники роки
2005-2006 2006-2007 2007-2008 2008-2009
Темп приросту дефіциту (%) -53 108 83 83
Темп приросту ВВП (%) 23,3 32,4 31,6 -3,5

Далі ми проаналізуємо частку дефіциту у ВВП, аналітичні дані занесемо до таблиці 2.3. Частина дефіциту у ВВП.

Таблиця 1.3 Частина дефіциту у ВВП.[3]

Показники

 

роки
2005 2006 2007 2008 2009
Дефіцит (млрд. грн.) 7,8 3,7 7,7 14,1 34,4
ВВП (млрд. грн.) 441,5 544,2 720,7 948,1 914,7
Частка дефіциту у ВВП (%) 1,8 0,7 1 1,5 1,5

державний кредит позика бюджет

2005 рік: 7,8 / 441,5 = 1,8 %;

2006 рік: 3,7 / 544,2 = 0,7 %;

2007 рік: 7,7 / 720,7 = 1%;

2008 рік: 14,1 / 948,1 = 1,5%;

2009 рік: 34,4 / 914,7 = 1,5%.

Гранична допустима світова норма відношення дефіциту до ВВП коливається від 0 до 3%, в даному випадку рівень дефіциту в нормі. Але загальна тенденція є досить негативною.

Для узагальнення аналізу дефіциту можна порівняти зміну дефіциту бюджету за період з 2005 рік по 2009, і порівняти темп приросту за цей же період дефіциту та ВВП.

Зміна дефіциту 2005 – 2009 рр: 34,4 – 7,8 = 26,6 млрд. грн;

Зміна ВВП 2005 – 2009 рр: 914,7 – 441,5 = 473,2 млрд. грн.

Темп приросту дефіциту 2005 – 2009 рр: 34,4 – 7,8 / 7,8 = 341%;

Темп приросту ВВП 2005 – 2009 рр: 914,7 – 441,5 / 441,5 = 107%.

У висновку можна узагальнити те, що тенденція зростання дефіциту у 3 рази за період з 2005 по 2009 роки, у порівнянні з тенденцією зростання ВВП у 2 рази за цей же період, є катастрофічною для країни. Державі необхідно впроваджувати ряд заходів по підвищеню рівня внутрішнього валового продукту, покращення стану зовнішньо – торгівельного балансу та зовнішньо – грошового балансу. Але про напрями удосконалення управління дефіцитом та кредитуванням в цілому буде вестись мова в наступних розділах.

3. Проблеми державного кредиту України у сучасних умовах

3.1   Проблеми банківського кредитування підприємств в сучасних умовах.

Банки складають невід’ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв’язуючою ланкою між виробником і споживачем. В умовах ринку неминуче банки виходять в число основних, ключових елементів економічного регулювання. У цьому плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись, власне кажучи, у єдине джерело, що галузі національної економіки додатковими грошовими ресурсами.

Основною формою кредитних відносин є банківський кредит. Це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання, де у ролі посередника виступає банк [7].

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються позику, кредитують суб’єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Тому тема банківського кредиту підприємств є надзвичайно актуальною, особливо в умовах світової фінансової кризи, коли в економіці країни спостерігається спад виробництва, зменшення прибутків, банкрутства підприємств, тощо.

Дану проблему досліджує безліч як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема це такі економісти: Пернарівський О.В, Примостка Л.О., Савлук М.І., Суторміна В.М., Дмитренко П.А., Зайцева А, Л. Гітман, Б. Едвард, Г. Марковіц, Дж. Маршалл, П. Роуз, Дж. Сінкі, Ф. Фабоцці, У. Шарп та ін.

Упродовж останніх років банківський сектор економіки був одним із найприбутковіших та розвивався найбільш динамічно порівняно з іншими галузями.

На сьогоднішній день у зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в скрутному становищі. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти (близько 17 млрд. доларів), які вже роздані як довгострокові кредити, через відсутність інших джерел фінансування примушує банки і саму державу вживати заходів для забезпечення фінансової спроможності української банківської системи.  Вчасно не скоригувавши свою політику та не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави і власних клієнтів. Банки переживають кризу ліквідності; їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими методами. Арсенал засобів і винахідливість банкірів вражає – вони підвищують відсоткові ставки за наданими кредитами, не повертають депозити як достроково, так і після закінчення строку, затримують проведення платежів, вимагають додаткових платежів та ін.Зокрема, обсяг виданих позик українськими банками у 2009 році перевищує акумульовані кошти на депозитах у 2,24 рази, при цьому кредитів в американській валюті видано у 2,8 рази більше, ніж залучено валютних ресурсів на депозитах [].Також, у результаті нестачі власних ресурсів, банки скоротили кредитування економічних суб’єктів. Скорочення кредитування економіки банківським сектором може негативно відбитись на розвитку практично усіх секторів економіки.

Ускладнення доступу до кредитних ресурсів, невизначеність перспектив кон’юнктури ринків та економіко-правового середовища в Україні, значний рівень політичних ризиків дестимулюють інвестування в Україні, сповільнюють темпи кредитування економіки та погіршують якість кредитів, що посилює низхідну динаміку економічного зростання.

Також важливим чинником, що обмежує обсяги кредитування, а також конкурентоспроможність банківської системи України за сучасних умов є недостатній рівень їх капіталізації, який проявляється у тому, що попри зростання капіталу, темпи збільшення капіталу банків не встигають за розширенням їх зобов’язань та активів. Низький рівень капіталізації також сприяє зростанню кредитних ставок та знижує конкурентоспроможність банків.

У січні-лютому 2009 р. вперше з часу введення гривні на кредитному ринку зафіксовано істотний спад обсягів кредитування економіки (-16 млрд грн.), або 2,2%. Це спричинено гострим дефіцитом та різким зростанням вартості кредитних ресурсів, а також зниженням кредитної платоспроможності позичальників та взаємною недовірою між банками і позичальниками.

Крім того, середньозважена вартість кредитів у національній валюті за I квартал 2009 року збільшилася з 26,5% до 27,9%, в іноземній валюті – з 10,4% до 10,7%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 21,9% до 23,2% [7].Отже, очевидно, що найбільш значними проблемами банківського кредитування підприємств в Україні є нестабільність фінансової та політичної системи, недосконале та непостійне законодавство, надто високі кредитні відсотки, невигідні умови кредитних угод для позичальників, надзвичайно довга процедура розгляду можливості отримання кредиту тощо.

А для сільськогосподарських підприємств проблема банківського кредитування стоїть ще гостріше, адже на кредитному ринку аграрного сектора виникла кризова ситуація, яка мала негативні наслідки і для сільського господарства – (надходження кредитів в аграрний сектор припинились), – і для банків – (втрачали потенційно кредитомісткий сегмент економіки).

Причинами цього є: низька кредито – і платоспроможність аграрних підприємств, відсутність кредитної історії, відсутність застави, надто малий розмір позики на стислий термін, значний ризик і незначні прибутки в абсолютному вираженні, порівняно з кредитуванням серйозніших позичальників. Отже, самі собою сільськогосподарські підприємства сьогодні не є привабливими клієнтами для банків. Водночас ставки кредитних ресурсів, котрі діють на ринках, надто високі для суб’єктів господарювання, роблять банківські кредити недоступними.

Аналізуючи проблеми банківського кредитування в Україні видно, що банківська система України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих кредитних ставках, вдосконалення законодавчої бази, переймання досвіду іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 – 8%, у Росії – 12,36 – 12,81% тощо) [4].

Отже, Україна потребує значних реформ, як у банківській системі, так і у фінансовому секторі вцілому.

Першочергового вирішення потребує проблема забезпечення можливості кредитування аграрних підприємств, оскільки тут йдеться уже про їх виживання.

Для вирішення цієї проблеми необхідно розробити державну політику, спрямовану на часткову компенсації відсоткової ставки за кредитами комерційних банків для підприємств АПК, підтримку короткострокового кредитування, пільгове довгострокового кредитування, надання кредитів аграрним підприємствам із незадовільним фінансовим станом під гарантії уряду, зниження вартості кредитів, розвиток лізингового кредитування [2].

З метою удосконалення кредитних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами, а також підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробництва доцільно на державному рівні створити аграрну кредитну корпорацію, яка б сприяла удосконалення кредитної політики; підтримки сільськогосподарських та інших видів діяльності; підвищила ефективність функціонування сільськогосподарських товаровироб-ників.

Також необхідно розвивати страховий ринок, так як участь страхових організацій в системі кредитування сільськогосподарських товаровиробників обумовлюється необхідністю страхування комерційних кредитів. Це забезпечує зменшення або усунення кредитного ризику. За договором страхування кредитів погашення наданого кредиту у разі неповернення його боржником бере на себе страхова організація.Таким чином, розглянувши проблему банківського кредитування аграрних підприємств очевидно, що Україна має досить багато проблем у цій сфері, які ще більш загострились у наслідок світової фінансово-економічної кризи.

Проблеми банківського сектору не лише гальмують розвиток підприєм-ництва, сприяють занепаду сільськогосподарського виробництва, а й призводять до економічного спаду у всіх сферах економіки. А тому, необхідно, орієнтуючись на досвід розвинутих ринкових держав, розробляти власні державні програми у сфері банківських відносин, які б сприяли підвищенню та рості могутності економіки України.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *