Розвиток мовлення дітей 6 року життя

Розвиток мовлення дитини шостого року життя

Які вікові показники розвитку мовлення дитину шостого року життя?

На цьому віковому етапі триває вдосконалювання всіх сторін мовлення дитини. Все чистіше стає вимова, більш розгорнутими фрази, точніше висловлення.

Дитина не тільки виділяє істотні ознаки в предметах і явищах, але й починає встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між ними, тимчасові й інші відносини. Маючи досить розвинене активне мовлення, дошкільник намагається розповідати й відповідати на запитання так, щоб навколишнім його слухачам було зрозуміле, що він прагне сказати. Одночасно з розвитком самокритичного відношення до свого висловлення в дитини з’являється й більш критичне відношення до мовленнння однолітків. При описі предметів і явищ вона робить спроби передавати своє емоційне відношення.

Збагачення й розширення словника здійснюється не тільки за рахунок іменників, що позначають предмети, їх властивості і якості, але й за рахунок назв окремих частин, деталей предметів, дієслів, а також суфіксів і приставок, які діти починають широко вживати. Усе частіше в мовленны дитини з’являються збірні іменники, прикметники, що позначають матеріал, властивості, стан предметів. За рік словник збільшується на 1000—1200 слів ( у порівнянні з попереднім віком), хоча практично встановити точну кількість засвоєних слів за даний період дуже важко. До кінця шостого року дитина більш тонко диференціює збірні іменники, наприклад не тільки називає слово «тварина», але й може вказати на те, що лисиця, ведмідь, вовк — це дикі звірі, а корова, кінь, кішка — свійські тварина. Діти використовують у своїй мові абстрактні іменники, а також прикметники, дієслова. Багато слів з пасивного запасу переходять в активний словник.

Незважаючи на значне розширення лексики, дитина ще далека від вільного користування словами. Гарною перевіркою й показником повноцінного володіння словником є вміння дітей підбирати протилежні за змістом слова (антоніми) — іменники (вхід — вихід), прикметники (гарний — поганий), прислівника (швидко — повільно), дієслова (говорить — мовчить); підбирати прикметники до іменників (Який може бути дощ? — Холодний, сильний, грибний, дрібний, короткочасний), прислівника до дієслів ( Як може говорити хлопчик? — Швидко, добре, повільно, чітко, тихо, голосно і т.д.); близькі за змістом слова — синоніми (ходити — іти, крокувати, тупотіти, крокувати й ін.).

Пропонуючи дітям такі завдання, неважко переконатися, що їх словник усе ще недостатньо багатий прикметниками, прислівниками, дієсловами, та й слова, близькі за змістом, вони можуть підібрати в недостатній кількості й не завжди вдало. Помилки у вживанні слів можливі й при переказах казок, коли дитина вкладає в слово неправильне значення.
Удосконалювання зв’язного мовлення неможливо без оволодіння граматично правильним мовленням. На шостому році дитина опановує граматичний лад  і користується ним досить вільно.

У структурному відношенні мовлення значно ускладнюється не тільки за рахунок простих розповсюджених речень, але й складних; зростає обсяг висловлювань. Все рідше дитина допускає помилки в узгодженні слів, у відмінкових закінченнях іменників і прикметників; часто правильно вживає родовий відмінок іменників у множині (вікон, ламп, олівців). Вона легко утворює іменники й інші частини мовлення за допомогою суфіксів (вчить дітей — вчитель, читає книги — читач, будує будинку — будівельник), прикметники з іменників (ключ із заліза — залізний, банку зі скла — скляна). Однак у мовленні дітей усе ще зустрічаються граматичні помилки: неправильне узгодження іменників із прикметниками в непрямих відмінках, неправильне утворення форми родового відмінка множини деяких іменників («грушев» замість груш), зміна по відмінках невідмінюваних іменників («На «пианине» стоїть годинник»).

Граматична правильність мовлення дитини багато в чому залежить від того, як часто дорослі звертають увагу на помилки своїх дітей, виправляють їх, даючи правильний зразок.
У діалогічній (розмовній) мові дитина відповідно до питання й теми розмови використовує як короткі, так і розгорнуті відповіді. У дитини шостого року життя удосконалюється зв’язне, монологічне мовлення. Він може без допомоги дорослого передати зміст невеликої казки, розповіді, мультфільму, описати ті або інші події, свідком яких він був. Прагнучи до того, щоб її висловлення було правильно зрозуміле, дитина досить охоче пояснює деталі своєї розповіді, спеціально повторює окремі його частини. Вона здатна розповідати не тільки про події найближчих днів, але й про давно минулі (наприклад, узимку розповідає про те, як він відпочивав улітку на дачі, як разом з дідусем збирав гриби, ловив рибу, купався в ставку таін.).

У цьому віці дитина вже здатна самостійно розкрити зміст картинки, якщо на ній зображені предмети, які йому добре знайомі. Але при складанні розповіді по картинці він ще часто концентрує свою увагу головним чином на основних деталях, а другорядні, менш важливі часто опускає. На шостому року життя дитини м’язи артикуляційного апарата досить зміцніли й діти здатні правильно вимовляти всі звуки рідного мовлення. Однак у деяких дітей у цьому віці ще тільки закінчується правильне засвоєння шиплячих звуків, звуків [л], [р]. З їхнім засвоєнням діти починають чітко й виразно вимовляти різної складності слова.  У спілкуванні з однолітками й дорослими діти користуються помірною гучністю голосу, але в міру необхідності здатні говорити голосніше й тихіше, тобто можуть порівнювати гучність мовлення з урахуванням відстані до слухача, характеру висловлення. У повсякденному спілкуванні діти користуються помірним темпом, але при переказах їх мова часто буває вповільнена за рахунок тривалих необґрунтованих затримок, пауз. Однак у моменти емоційного підйому, перебуваючи під враженням переглянутого фільму, прочитаної казки, дитина в процесі висловлення часто не в змозі проконтролювати своє мовлення й говорить голосніше й швидше звичайного. Орієнтуючись на зразок, діти здатні відтворювати вірші з дотриманням інтонаційних засобів виразності; вони часто правильно користуються питальної, оповідальної інтонаціями; можуть передавати свої почуття стосовно різних предметів і явищ: радість, сум, обурення й ін.

Більш тривалим стає видих. Так, на одному видиху діти можуть вимовляти голосні звуки [а], [у], [і], протягом 4— 8 с. ( при вільному видиху — протягом 4— 6 с).
Однак не всі шестирічні діти володіють правильною вимовою звуків: в одних можуть бути затримки в засвоєнні звуків, в інших — неправильне їхнє формування: [р] — горлове, одноударне, звуки [ш], [ж] — бічні, [з], [с] — міжзубні. Деякі діти не завжди чітко диференціюють у словах свистячі й шиплячі звуки, звуки [л] та [р]. Таке змішання звуків частіше спостерігається при проговоренні слів і фраз, що включають одночасно два звуку («шушка» замість сушка), але майже не зустрічається помилок при  проговоренні слів, у яких є лише один із цих звуків (собака, кішка). Фрази, насичені такими звуками, вимовляються дітьми не завжди чітко. Ясність, виразність мовлення багато в чому залежить і від того, як швидко говорить дитина. У дітей, які говорять швидко, як правило, мовлення менш виразне. Діти із прискоренним мовленням часто не вимовляють у словах окремі звуки, недоговорюють закінчення, «проковтують» навіть окремі слова. Дефекти в будові артикуляційного апарата або недостатня його рухливість можуть бути причиною неправильної вимови звуків, нечіткої вимови. Зміна молочних зубів в 5 — 6 років, на постійні, нерідко відображається на вимові звуків: погіршується звуковимова, дикція.  П’ятирічна дитина має досить розвинений фонематичний слух. Вона не тільки добре чує звуки, але й здатна виконувати різні завдання, пов’язані з виділенням складів або слів із заданим звуком із групи інших складів або слів, робити добір слів на певні звуки, виконувати інші, більш складні завдання. Однак деякі діти не всі звуки однаково легко розрізняють на слух. Не змішуючи звуки [к] та [р], [ш] та[л], акустично й артикуляційно контрастні, вони недостатньо чітко розрізняють дзвінкі й глухі приголосні, наприклад при виділенні складу або слова зі звуком   із групи складів або слів діти називають і такі, у яких є звук з (або навіть звук ш). Змішують діти тверді й м’які приголосні, шиплячі і свистячі: [с] та [ш], [ж] та [з], звуки [с] та [ц], [щ] та [ч], [ц] та [ч]. Вимова шестирічних дітей мало   відрізняється від мовлення дорослих, труднощі виникають лише в тих випадках, коли зустрічаються важкі для дитини нові слова або слова, насичені комбінаціями звуків, які вона ще недостатньо чітко диференціює, наприклад звуки [с] та [ш] («шла Саша по шосе», «Сашко любить сушки, а Соня ватрушки», «Шість мишенят у курені шарудять»). Але до семи років за умови систематичної роботи над звуковимовою діти цілком справляються із цими труднощами.

Отже, до кінця шостого року дитина в мовленнєвому розвитку досягає досить високого рівня. Вона правильно вимовляє всі звуки рідної мови, чітко і ясно відтворює слова, має необхідний для вільного спілкування словниковий запас, правильно користується багатьма граматичними формами й категоріями; її висловлення стають змістовними, виразними  та точнішими.

Література:  Максаков А.И. Правильно ли говорит ваш ребенок – М.: Просвещение, 1988.