Безкоштовно

Лікарняно-педагогічний контроль і самоконтроль у процесі фізичного удосконалення

views 64

Лекція з фізичного виховання

на тему “Лікарняно-педагогічний контроль і самоконтроль у процесі фізичного удосконалення”

І. Організація і зміст лікарняно-педагогічного контролю у ВНЗ

1.1. Мета та завдання лікарняно-педагогічного контролю

Законодавство України по фізичному вихованню у ВНЗ націлює, щоб кожен громадянин України змолоду піклувався про своє здоров’я, фізичний розвиток і удосконалював би свої уміння і навики при заняттях фізичними вправами і спортом, щоб кожен володів знаннями в області гігієни і медичної допомоги, вів здоровий спосіб життя. Важливе значення в цій справі належить комплексній програмі по фізичному вихованню студентів ВНЗ, яка націлена на підтримку і зміцнення здоров’я тих, хто займається, на підвищення їх фізичної і професійної підготовленості.

Заняття фізичними вправами і спортом чинить на організм молодої людини надзвичайно сильні, складні, багатогранні дії. Лише вірно організовані заняття, з дотриманням педагогічних принципів і оптимальних методик навчального процесу під наглядом викладача, лікаря позитивно можуть змінювати здоров’я, покращують фізичний розвиток, підвищують фізичну підготовленість і працездатність організму людини.

В той же час неправильна організація занять, ігнорування методичних принципів, планування обсягу й інтенсивності навчального навантаження без врахування стану здоров’я та індивідуальних особливостей осіб, які займаються, відсутність медичних спостережень не дадуть бажаних результатів і можуть зашкодити здоров’ю.

Лікарський контроль – це науково-практичний розділ медицини, що вивчає питання фізичного розвитку, функціонального стану, і стану здоров’я людського організму в процесі занять фізичними вправами і спортом.

Головне завдання лікарського контролю – забезпечення правильності й високої ефективності навчально-тренувальних занять і спортивно-масових заходів.

1.2. Медичний огляд студентів

Лікарняний контроль у ВНЗ проводиться у наступних формах:

– регулярні медичні огляди осіб, що займаються фізичною культурою та спортом (первинні, вторинні, додаткові);

– лікарняно-педагогічні спостереження за студентами під час занять і змагань;

– медичне забезпечення фізичного виховання студентів у навчальних відділеннях;

– санітарно-гігієнічний контроль за місцями та умовами проведення занять і спортивних заходів;

– попередження спортивного травматизму і захворювань;

– медичне обслуговування масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів, а також заходів в оздоровчо-спортивних таборах;

– санітарно-просвітницька робота і пропаганда фізичної культури та спорту у ВНЗ.

Первинні обстеження передбачаються перед початком занять фізичним вихованням (на І курсі).

Повторне обстеження необхідно проводити один раз на рік, а для тих, хто займається спортом, залежно від виду спорту і кваліфікації спортсменів – 3-4 рази на рік.

Додаткові лікарські обстеження дозволяють виключити участь у спортивних змаганнях студентів, навантаження змагання для яких могло б надати негативну дію на їх здоров’я; встановити найбільш ефективний режим навантажень і відпочинку; визначити стан здоров’я і функціональної підготовленості на даний момент.

Щорічні лікарські огляди студентів дозволяють вивчити стан здоров’я, фізичного розвитку і функціональних здібностей найважливіших систем організму, а також встановити медичну групу студентів, що займаються.

1.3. Оцінка фізичного розвитку та фізичної підготовки

Встановлений багаторічною практикою лікарського контролю розподіл тих, хто займається на групи:

•    основну (без відхилень у стані здоров’я);

•      підготовчу (без відхилень, але з недостатнім фізичним розвитком і підготовленістю):

•      спеціальну (мають відхилення у стані здоров’я і які вимагають обмеження фізичних навантажень).

Такий розподіл студентів дозволяє правильно дозувати фізичні навантаження у процесі занять з фізичного виховання відповідно до стану здоров’я і рівня фізичної підготовки тих, хто займається.

Студенти, які не пройшли медичний огляд, не допускаються до навчальних занять з фізичного виховання й участі у спортивних змаганнях.

Програма медичного огляду передбачає:

1)    загальний і спортивний анамнез (опит) осіб, які займаються для одержання наступних відомостей: анкетні дані, особливості фізичного розвитку, перенесені фізичні захворювання і травми, побутові умови, режим харчування, шкідливі звички, спосіб життя, заняття різноманітними формами фізичної культури, спорту, ступінь рухової активності, наявність спортивних розрядів, посвідчень І спортивного походження, режим тренувань тощо;

2)    зовнішній огляд;

3)    антропометричні виміри;

4)    огляд нервової, серцево-судинної і дихальної систем, органів черевної порожнини та інше;

5)    проведення функціональної проби з дозованого фізичного навантаження і дослідження частоти серцевих скорочень (пульсу), дихання і тиску крові у вихідному стані, на вершині фізичного навантаження та у відновлювальному періоді після навантаження.

Ці огляди, як правило, проводять лікарі-терапевти або спеціалісти зі спортивної медицини. При необхідності, для консультацій запрошуються хірурги, окулісти, гінекологи та інші спеціалісти, проводяться лабораторні та рентгенологічні дослідження.

За діючим положенням про лікарняний контроль підлягають диспансерному спостереженню (диспансеризації) студенти, які мають відхилення у стані здоров’я і потребують систематичного кваліфікованого лікарняного спостереження.

На медичне обстеження необхідно з’явитися через 1,5 години після їжі та через 2 години і більше після занять фізичними вправами або важкої фізичної роботи.

Зовнішній огляд

За допомогою зовнішнього огляду оцінюються постава, стан шкіри, кісткового скелету й мускулатури, жировідкладення.

Для характеристики статури визначається форма грудної клітини (конічна, циліндрична або сплющена), спини, черева (нормальна, відвисла або втягнута), ніг і стоп (нормальна або сплющена).

Нормальна форма спини має природні вигини хребта у передньо-задньому напрямі, в межах 3-4 см по відношенню до вертикальної осі, відповідно, в поперековій і грудній частинах хребта. Збільшення вигину хребта назад більш ніж на 4 см називається кіфозом, вперед – лордозом. При недостатньому розвитку м’язів спини спостерігається її кругла форма, при якій має місце виражений кіфоз грудної клітини хребта (сутулість). Бічних викривлень хребта – сколиозов (див. мал. 3) в нормі бути не повинно. Сколіози бувають грудні, поперекові, тотальні, а по напряму – лево- або правосторонні і S-образні. Іноді спостерігаються одночасні викривлення хребта назад і управо (або вліво), які називаються кіфосколіозами. Однією з основних причин викривлень хребта є недостатня мускулатура тулуба або неправильне положення при роботі за столом.

За наслідками зовнішнього огляду визначається [11] тип складання людини. Розрізняють астенічний (довгі і тонкі кінцівки, вузькі плечі, довга і тонка шия, довга, вузька і плоска грудна клітина, слабо розвинена мускулатура), нормастенічний (пропорційно розвинені основні форми тіла) і гиперстенічний типи (короткі кінцівки, масивна кісткова система, коротка і товста шия, широка, коротка грудна клітина, добре розвинена мускулатура).

У студентському віці за допомогою спеціальних підібраних вправ деякі небажані відхилення в статурі можуть бути усунені.

Антропометричні вимірювання

За антропометричними даними оцінюються рівень і особливості фізичного розвитку, ступінь його відповідності статі і віку людини. Вимірюють:

•  зріст (довжину) тіла стоячи і сидячи (визначаючи зростання за допомогою ростоміра, слід враховувати, що довжина тіла протягом доби міняється, зменшуючись до вечора або після фізичного навантаження на 1-2 см);

•  вага тіла;

•  окружність грудної клітини (вимірюють в трьох станах: при максимальному вдосі, під час паузи і при максимальному видосі; різниця між окружністю грудної клітини на вдосі і видосі називається екскурсією грудної клітини, її середня величина рівна 5-7 см);

•   життєву ємкість легенів (ЖЕЛ) вимірюють за допомогою спірометра (середня величина ЖЕЛ для чоловіків – 3800-4200 см3, у жінок – 3000-3500 см3);

•   силу м’язів кисті вимірюють за допомогою динамометра (динамометр береться в руку стрілкою до долоні і стискається з максимальною силою, при цьому рука відводиться убік; з трьох вимірювань враховується кращий результат у кілограмах) тощо.

ІІ. Самоконтроль студентів у процесі фізичного удосконалення

2.1. Самоконтроль, його мета, задачі й методи дослідження

Самоконтроль – це регулярні спостереження за станом свого здоров’я, фізичним розвитком і фізичною підготовкою і їх змінами під впливом регулярних занять фізичними вправами і спортом.

Мета самоконтролю – це самостійні регулярні спостереження простими і доступними засобами за фізичним розвитком, станом свого організму, впливом на нього фізичних вправ або конкретного виду спорту.

Завдання самоконтролю:

– розширити знання про фізичний розвиток;

– набути навичок в оцінюванні психофізичної підготовки;

– ознайомиться з простими доступними методиками самоконтролю;

– визначити рівень фізичного розвитку, тренованості і здоров’я, щоб коректувати навантаження при заняттях фізичною культурою і спортом.

Самоконтроль істотно доповнює відомості, отримані при лікарському обстеженні і педагогічному контролі. Він має не лише виховне значення, але й привчає свідоміше відноситися до занять, дотримувати правила особистої і суспільної гігієни, режиму навчання, праці, побуту й відпочинку.

Це пов’язане з тим, що, по-перше, регулярні лікарські огляди проводяться один раз на рік і в період між ними відомості про стан здоров’я відсутні. По-друге, постійна фіксація суб’єктивних і об’єктивних показників самоконтролю сприяють оцінці фізичного стану тих, хто займається. Крім того, вони допомагають викладачеві-тренерові, тим, хто займається самостійно, контролювати і регулювати правильність підбору засобів, методику проведення навчально-тренувальних занять.

Міністерство освіти і науки України своїм рішенням зобов’язало студентів вищої школи вести систематизований самоконтроль у формі «Паспорту здоров’я», який охоплює як об’єктивні, так і суб’єктивні показники фізичного розвитку і фізичної підготовки.

При заняттях фізичними вправами за навчальною програмою, а також у групах здоров’я і спортивного удосконалення можна обмежитися такими суб’єктивними показниками, як наприклад:

• Настрій. Дуже істотний показник, що відображає психічний стан тих, хто займається. Заняття завжди повинні приносити задоволення. Настрій можна рахувати – гарним, коли упевнений в собі, спокійний, життєрадісний; задовільним – при нестійкому емоційному стані і незадовільним, коли людина засмучена, розгублена, пригнічена.

• Самопочуття. Цьому показнику деколи не приділяється належної уваги, оскільки вважають недостатньо об’єктивним. Самопочуття, відмічається як гарне (бадьорість, сила), задовільне або погане (млявість, слабкість).

•    Бажання займатися – відмічається як «велике», «байдуже», «немає бажання».

•    Сон – відмічається тривалість і глибина сну, його порушення (важке засипання, неспокійний сон, безсоння, недосипання тощо).

•    Апетит – відмічається як гарний, задовільний, знижений, поганий.

•    Больові відчуття фіксуються по місцю їх локалізації, характеру (гострі, тупі, ріжучі і тому подібне) і сили прояву.

Об’єктивні показники:

• Дихання. Частота дихання залежить від віку, рівня тренованості, стану здоров’я, величини виконуваного фізичного навантаження. Доросла людина робить за хвилину 14-18 дихань. У спортсмена частота дихання у спокої 10-16 у хвилину. При збільшенні фізичного навантаження частота дихання може досягти 60 і більш за хвилину.

• Життєва ємкість легень (ЖЕЛ) – показник, що відображає функціональні можливості системи дихання, вимірюється за допомогою спірометру. У здорових нетренованих чоловіків ЖЕЛ зазвичай лежить у межах 3,0-4,5 л, у жінок 2,5-3,5 л.

• ЧСС (пульс) – важливий показник, дає інформацію про діяльність серцево-судинної системи (ССС). Його рекомендується підраховувати регулярно, в один і той же час доби у спокої. Краще всього вранці, лежачи після пробудження. В нормі у дорослого нетренованого чоловіка ЧСС коливається в межах 60-80 ударів за хвилину. У жінок пульс на 7-10 ударів за хвилину частіше, ніж у чоловіків того ж віку.

• Не менш важливим показником, що характеризує функцію серцево-судинної системи є рівень артеріального тиску (АТ). У здорової людини максимальний (систолічний) тиск залежно від віку дорівнює 100-125 мм рт. ст., мінімальне (діастолічний) 65-85 мм рт. ст.

• Об’єктивним показником є вага тіла. Вага тіла контролюється раз на тиждень в один й той же час, натщесерце, в тому ж одязі, бажано на одних і тих же вагах. У перший період активних занять фізичними вправами вага зменшується, потім стабілізується, надалі може збільшуватися за рахунок приросту м’язової маси.

Важливим аспектом в самоконтролі є результати тестування фізичних показників. Погіршення результатів тестованих фізичних показників свідчить про негативні зміни в організмі.

Отримані результати самоконтролю повинні постійно аналізуватися студентами з викладачами, а при необхідності – з лікарем.

2.2. Паспорт здоров’я

Розглянути зміст, форму ведення «Паспорту здоров’я» для студентів основного, спеціального відділень протягом навчання в університеті.

Докладніший самоконтроль ведеться студентами, які займаються різними видами спорту у формі секційних занять або регулярно проводять індивідуальні самостійні заняття різними видами спорту шляхом ведення щоденника спортсмена.

Щоденник складається з двох частин. В одній з них слід відзначати зміст і характер навчально-тренувальної роботи (об’єм й інтенсивність, пульсовий режим при її виконанні, тривалість відновлення після навантаження тощо). В іншій наголошується величина навантаження попереднього тренування і супроводжуюче її самопочуття в період неспання і сну, апетит, працездатність тощо. Кваліфікованим спортсменам рекомендується враховувати настрій (наприклад, небажання тренуватися), результати реакції на деякі функціональні проби, динаміку життєвої ємкості легень, загальну працездатність й інші показники. Самоконтроль необхідний всім студентам, але особливо він важливий для осіб, які мають відхилення у стані здоров’я. Дані самоконтролю допомагають викладачеві-тренерові, тим, хто займається самостійно контролювати й регулювати правильність підбору засобів і методів проведення фізкультурно-оздоровчих і навчально-тренувальних занять, тобто певним чином керувати цими процесами.

Форма щоденника самоконтролю

Об’єктивні та суб’єктивні показники 20.09.09. 21.09.09. 22.09.09.
1 Самопочуття Добре Добре Невелика стомленість, в’ялість
2 Сон 8 годин, добрий 8 годин, добрий 7 годин, неспокійний
3 Апетит Добрий Добрий Задовільний
4 Пульс за одну хвилину

Лежачи

Стоячи

Різниця

До тренувань

Після тренувань

 

62

72

10

70

72

 

62

72

10

 

68

82

14

72

75

5 Вага 65,0 кг 64,5 кг 65,0 кг
6 Тренувальне навантаження Прискорення

8 х 30 м, біг

100 м,

Темповий біг

6 х 200 м

Немає Прискорення

8 х 30 м, біг

100 м,

Рівномірний біг 12 хв

7 Порушення режиму Немає Був на дні народження Немає
8 Больові почуття Немає Немає Тупа біль в області печінки
9 Спортивні досягнення Біг 100 м за 14,2 сек. Немає Біг 100 м за 14,8 сек.

Тренувальні навантаження записуються коротко, разом з іншими показниками самоконтролю, вони дають можливість пояснити різні відхилення у стані організму.

У щоденнику наголошуються також характер порушення режиму: недотримання чергування праці і відпочинку, порушення режиму харчування, вживання алкогольних напоїв, куріння та інші аспекти, здатні вплинути на стан організму.

ІІІ. Методи контролю власного стану у процесі виконання індивідуальних програм

У спеціальній літературі по фізичній культурі і спорту описано безліч методик по контролю стану організму у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Умовно всі методики можна розділити на:

а) прості (доступні для визначення всім, хто займається);

б) складні (що вимагають спеціального обладнання і підготовлених фахівців).

Наше завдання – розглянути прості, доступні методи контролю фізичного розвитку і підготовленості.

Істотні показники фізичного розвитку:

– зріст (довжина тіла), вимірюється за допомогою ростоміра в см;

– маса тіла (вага) визначається на спеціальних вагах в грамах;

– вагово-ростові показники (ВРП) – обраховується діленням довжини тіла на його масу:

ВРП = вага тіла (гр) / ріст тіла(см)

В нормі частка від ділення повинна дорівнювати 350-400 г/см для чоловіків та 325-375 г/см для жінок. Відхилення вагово-ростового показника свідчить про надлишок маси або навпаки. У спортсменів ці показники можуть бути значно вищі.

–       Росто-ваговий показник обчислюється за формулою: зріст (см) – 100 = маса (кг). Результат вказує на нормальну для людини даного зросту масу тіла. Це найбільш простий і загальновідомий показник. Але віднімання цифри 100 використовується лише для оцінки росто-вагового показника дорослих людей низького зросту (155-164 см), при зрості 165-175см потрібно віднімати не 100, а 105 одиниць, при зрості 175-185см – 110 одиниць.

–      Коефіцієнт пропорційності (КП) тілобудови, вимірюється у відсотках:

КП= ( (L1-L2) х 100 %) / L2,

де L1 – довжина у положенні стоячи;

L2 – довжина тіла у положенні сидячи.

В нормі КП = 87-92%.

Коефіцієнт пропорційності має певне значення при заняттях спортом. Особи з КП < 87% мають в рівних умовах більш низьке розміщення центру ваги, що дає їм перевагу при виконанні вправ, що потребують високої стійкості тіла у просторі (стрибки з трампліна, фрістайл, боротьба тощо). Особи, що мають високий КП (>92%) мають перевагу над особами з низьким КП у стрибках, бігові. У жінок коефіцієнт пропорційності в деякій мірі нижчий, ніж у чоловіків.

Життєвий показник визначається діленням ЖЕЛ в мл на масу тіла (у кг). Частка від ділення нижча 65-70 мл/кг у чоловіків і 55-60 мл/кг у жінок свідчить про недостатню ЖЕЛ, або про зайву вагу.

Індекс пропорційності розвитку грудної клітини дорівнює різниці між величиною окружності грудної клітини (під час паузи) і половиною довжини тіла. Нормальна різниця повинна складати 5-8 см для чоловіків й 3-4 см для жінок. Якщо різниця дорівнює або перевищує наведені цифри, то це вказує на добрий розвиток грудної клітини. Якщо вона нижче вказаних величин або має негативні значення, то це свідчить про вузькі груди.

Показник міцності тілобудови. Розраховується за формулою Пин’є:

КТ = зріст (см) – [вага (кг) + окружність грудної клітини (см)]

Отримані показники у дорослих менше 10 одиниць свідчать про міцність тілобудови, від 10 до 20 одиниць – як гарне, від 21 до 25 одиниць – як середнє, від 26 до 35 одиниць – як слабке і більше 36 одиниць – як дуже слабке. Часто великі величини маси тіла і об’єму грудної клітини пов’язані не з розвитком мускулатури, а є результатом зайвої ваги.

–       Силовий показник (СП). Між масою тіла і м’язевою силою є відомі співвідношення. Як правило, чим більша м’язева маса, тим більша сила. Силовий показник визначається за формулою і виражається у відсотках:

СП = (Сила кисті (кг) х 100) / Загальна маса тіла (кг)

Для сильної руки цей показник дорівнює 65-80% для чоловіків і 48-50% для жінок.

Оцінка функціональної підготовленості шляхом тестування

Здоров’я, функціональний стан і тренованість студентів можна визначити за допомогою функціональних проб і контрольних вправ. Функціональні проби бувають загальні (неспецифічні) і зі специфічними навантаженнями. Оцінка функціональної підготовленості здійснюється також за допомогою фізіологічних проб. До них відносяться контроль за частотою серцевих скорочень (ЧСС) і ортостатична проба. Окрім цього, для оцінки стану дихальної і серцево-судинної систем і здатності внутрішнього середовища організму наповнюватись киснем застосовують пробу Штанге і пробу Генчі.

Затримка дихання на вдосі (проба Штанге) після 5-7 хвилин відпочинку у положенні сидячи слід зробити повний вдих і видих, потім знову вдих (приблизно 80-90% від максимального) і затримати дихання. Відмічається час від моменту затримки до її припинення. Тривалість затримки дихання в більшій мірі залежить від вольових зусиль людини, тому в затримці дихання розрізняють час чистої затримки і вольовий компонент. Початок останнього фіксується за першим скороченням діафрагми (коливання черевної стінки). Здорові дорослі, нетреновані особи затримують дихання на вдосі протягом 40-50 секунд, а треновані спортсмени – від 60 секунд до 2-2,5 хвилин. Із збільшенням тривалості, час затримки дихання збільшується, а при втомі знижується.

Затримка дихання на видосі (проба Генчі). Після повного вдиху знову вдихають і затримують дихання. Здорові нетреновані можуть затримати дихання на 20-30 секунд, треновані – до 90 секунд і більше. При захворюваннях органів кровообігу, дихання, після інфекційних та інших захворювань, а також після перенапруги та перевтоми, в результаті яких погіршується загальний функціональний стан організму, тривалість затримки дихання і на вдосі і на видосі зменшується.

Ці проби рекомендовано проводити один раз на тиждень, записуючи результати до щоденника самоконтролю.

Рівень підготовленості організму визначається працездатністю серцево-судинної і дихальної систем.

Якщо під час фізичного навантаження частота пульсу 100-130 уд./хв., це свідчить про її невелику інтенсивність, 130-150 уд./хв. Характеризує навантаження середньої інтенсивності, 150-170 уд./хв. за інтенсивністю вище середнього, підвищення пульсу до 170-200 уд./хв. характерне для великого навантаження.

Вченими доведено, що при пульсі 120-130 уд./хв. систолічний викид крові (тобто об’єм крові виштовханої з серця у період його скорочення) складає 90,5% від максимально можливого. Подальше збільшення ЧСС до 180 уд./хв. викликає незначний приріст систолічного об’єму крові. Це каже про те, що навантаження, що сприяє тренуванню витривалості серця, повинні проходити при ЧСС не нижче 120-130 уд./хв.

Так, по деяким даним частота серцевих скорочень при максимальному навантаженні в залежності від віку може бути:

–          у 25 років – 200 уд./хв.

–          у 35 років – 188 уд./хв.

–          у 45 років – 176 уд./хв.

–          у 55 років – 165 уд./хв.

–          у 65 років – 153 уд./хв.

Ці показники можуть слугувати орієнтиром при самоконтролі.

Існує достатня кількість проб для визначення працездатності. Зупинимося на окремих з них.

Одномоментна функціональна проба з присіданням. Випробовуваний відпочиває стоячи в основній стійці 3 хвилини. На 4-ій хвилині підраховується ЧСС за 15 сек. з перерахунком на 1 хв. (початкова частота). Далі виконуються 20 глибоких присідань протягом 40 сек., з підняттям рук вперед, розведенням колін в сторони, із збереженням тулуба у вертикальному положенні. Відразу після присідань знов підраховується частота пульсу протягом перших 15 сек. з перерахунком на 1 хв. Збільшення ЧСС після присідань визначається порівняно з початковою у відсотках. Оцінка для чоловіків і жінок: відмінно – 20 і менше, добре – 21-40, задовільно – 41-65, погано – 66-75, дуже погано – 76 і більше.

PWC-170. Заснований на закономірності, яка полягає в тому, що між частотою серцевих скорочень і потужністю фізичного навантаження існує лінійна залежність. Визначити величину механічної роботи можна шляхом розрахунку за формулою, запропонованою В.  Л.  Карпманом. ЧСС рівна 170 ударам за хвилину, відповідає початку зони оптимального функціонування кардио-респираторної системи. Крім того, при ЧСС вище 170 ударів за хвилину порушується лінійний характер взаємозв’язку ЧСС і потужності фізичної роботи. Навантаження може виконуватися на велоергометрі, на сходинці (степ-тест) або на біговій доріжці.

В нашому університеті ця проба проводиться шляхом підняття на гімнастичну лаву заввишки 30-35 см. Тест виконується протягом 5 хвилин і складається з двох етапів: 1-й – 3 хвилини, 2-й – 2 хвилини. Залежно від рівня фізичної працездатності студентам пропонується 2 варіанти тестування:

І варіант – І робота – 15 сходжень, ІІ робота – 20 сходжень. Більш підготовленим пропонується 20 і 25 сходжень відповідно (II варіант).

Розрахунок PWC-170 ппроводиться за формулою:

PWC170 = (N1 + (N2 – N1) x 170 – fH1) / (fH2 – fH1),

где N1 и N2 – використані навантаження, що розраховані за формулою: N =  1,3 х h x n x P кгм/хв.,

де h – висота сходинки в метрах.

n – кількість підйомів за хвилину.

P – вага людини, яку обстежують в кг.

1,3 – коэффициент.

fH1  и fH2 – значення пульсу при першому й другому навантаженні.

Враховуючи, що останні роки погіршав стан здоров’я і рівень фізичної працездатності не рекомендується використання фізичних навантажень максимальної потужності (повністю), також як і тест Купера (12-хвилинний тест пробіжки кросової дистанції) із-за його небезпеки (високі енерговитрати) для осіб з латентними (прихованими) формами серцево-судинних захворювань.

Щоб максимально скоротити можливість ускладнень при обстеженні студентів була створена система експрес оцінки рівня соматичного здоров’я.

Експрес-оцінка рівня фізичного здоров’я за Г. Л. Апанасенком

Показник Чоловіки Жінки
І ІІ ІІІ ІV V І ІІ ІІІ ІV V
Низький Нижче серед-нього Середній Вище серед-нього Високий Низький Нижче серед-нього Середній Вище серед-нього Високий
1. Індекс маси тіла:

маса, кг

(зріст, м)2

 

(Бали)

18,9 і менше

 

 

 

(-2)

19,0-20,0

 

 

 

(-1)

20,1-25,0

 

 

 

(0)

25,1-28,0

 

 

 

(+1)

28,1 і більше

 

 

 

(+2)

16,9 і менше

 

 

 

(-2)

17,0-18,6

 

 

 

(-1)

18,7-23,8

 

 

 

(0)

23,9-26,0

 

 

 

(+1)

26,1 і більше

 

 

 

(+2)

2. ЖЕЛ, мл

маса тіла, кг

 

(Бали)

50 і менше

 

(-1)

51-55

 

 

(0)

56-60

 

 

(1)

61-65

 

 

(2)

66 і більше

 

(3)

40 і менше

 

(-1)

41-45

 

 

(0)

46-50

 

 

(1)

51-56

 

 

(2)

57 і більше

 

(3)

3. Динамо-метрія, кисті, кг%

маса тіла, кг

 

(Бали)

60 і менше

 

 

 

(-1)

61-65

 

 

 

 

(0)

66-70

 

 

 

 

(1)

71-80

 

 

 

 

(2)

80 і більше

 

 

 

(3)

40 і менше

 

 

 

(-1)

41-50

 

 

 

 

(0)

51-55

 

 

 

 

(1)

56-60

 

 

 

 

(2)

61 і більше

 

 

 

(3)

4. ЧСС х АД

Сист., мм рт. ст.

100

(Бали)

111 і більше

 

 

(-2)

95-110

 

 

 

(-1)

85-94

 

 

 

(0)

70-84

 

 

 

(3)

69 і менше

 

 

(5)

111 і більше

 

 

(-2)

95-110

 

 

 

(-1)

85-94

 

 

 

(0)

70-84

 

 

 

(3)

69 і менше

 

 

(5)

5. Час від-новлення ЧСС після 20 присі-дань за 30 с

 

(Бали)

Більше

3 хв.

 

 

 

 

(-2)

2-3 хв.

 

 

 

 

 

(1)

1,30-1,59 хв.с.

 

 

 

(3)

1,0-1,26 хв.с.

 

 

 

(5)

59 с і менше

 

 

 

 

(7)

Більше 3 хв.

 

 

 

 

(-2)

2-3 хв.

 

 

 

 

 

(1)

1,30-1,59 хв.с.

 

 

 

(3)

1,0-1,29 хв.с.

 

 

 

(5)

59 с і менше

 

 

 

 

(7)

Загальна оцінка рівня здоров’я

(Сума балів)

3 і менше 4-8 7-11 12-15 16-18 3 і менше 4-6 7-11 12-15 16-18

Висновок

Аналіз викладеного матеріалу дозволяє зробити висновок про важливість самоконтролю студентів як джерела інформації, істотно доповнюючого дані лікарського і педагогічного контролю.

Застосування різних функціональних проб (тестів) і контрольних вправ дозволяють своєчасно оцінити рівень фізичного здоров’я студентів і правильність методики навчальних і тренувальних занять з тим, щоб фізична культура і спорт сприяли зміцненню і збереженню здоров’я.

Контрольні питання

1.       Діагностика і самодіагностика стану організму при регулярних заняттях фізичними вправами і спортом.

2.       Види діагностики, її мета і завдання.

3.       Лікарський контроль як умова допуску до занять фізичною культурою і спортом, його зміст і періодичність.

4.       Методи стандартів, антропометричних індексів, функціональних проб, вправ – тестів для оцінки фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

5.       Педагогічний контроль, його зміст і види.

6.       Лікарсько-педагогічний контроль, його зміст.

7.       Самоконтроль, його мета, завдання і методи дослідження.

8.       Щоденник самоконтролю.

9.       Об’єктивні і суб’єктивні показники самоконтролю.

10.   Визначення навантаження за показниками пульсу, життєвої ємкості легень і частоті дихання.

11.   Оцінка функціональної підготовленості по затримці дихання на вдисі і видосі.

12.   Оцінка тяжкості навантаження за суб’єктивними показниками.

13.   Корекція змісту і методики занять фізичними вправами за наслідками контролю.

Література

1.       Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. – Ростов-на-Дону. – Феникс, 2000. – 437 с.

2.       Готовцев П. И., Дубровский В. И. Самоконтроль при занятиях физической культурой и спортом. – М.: ФиС, 1984. – 32 с.

3.       Запорожанов В. А. Педагогический контроль в спорте. – Київ: Здоров’я, 1990. – 148 с.

4.       Ильинич В. И. Физическая культура студента. – Глава ІХ. – М.: Гардарики, 2003. – 385 с.

5.       Куцевич Т. Ю. Система контроля физического состояния в процессе  физического воспитания // ХХІІІ. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Київ, 2000. – № 14. – С. 30-39.

6.       Куделко В. Е. Формування психофункціонального самоконтролю при самостійних заняттях фізичними вправами // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків, 1998. – Вип. 1. – С. 187-190.

7.       Прошляков В. Д., Морозова Т. М. Контроль и самоконтроль на занятиях по физическому воспитанию // Теория и практика физической культуры. – М.: ФиС, 1983. – № 5. – С. 35-36.

8.       Рябуха О. І. Вчення про здоров’я. – Львів: Лига-Прес, 2001. – 112 с.

9.       Харламов И. Ф. Педагогика. – М.: Гардарики, 1999. – С. 8-9, 12-13, 29-31.

10.   Чайковский А. М., Шенкман С. Б. Искусство быть здоровым. – М.: ФиС, 1984. – 375 с.

Семінар. Тема: ЛІКАРНЯНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ І САМОКОНТРОЛЬ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

Мета заняття: дати поняття лікарняного і педагогічного контролю, набути практичних знань самоконтролю, оволодіти методами контролю власного стану здоров’я у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Обладнання: слайди, комп’ютерне забезпечення.

ХІД  ЗАНЯТТЯ:

1.  Організація і зміст лікарняно-педагогічного контролю у ВНЗ.

2.  Самоконтроль студентів у процесі фізичного удосконалення.

3.  Методи контролю власного стану здоров’я у процесі виконання індивідуальних програм.

Теми доповідей для самостійного опрацювання студентами

1.  Лікарський контроль як умови допуску до занять фізичними вправами і спортом, його зміст та періодичність.

2.  Педагогічний контроль. Зміст, види педагогічного контролю.

3.  Поняття фізичного розвитку та фізичної підготовки.

4.  Тести та контрольні нормативи, встановлені для студентів ЧНУ.

5.  Самоконтроль, його мета, задачі і методи дослідження.

6.  Паспорт здоров’я та особливості його ведення.

7.  Щоденник самоконтролю.

8.  Методи контролю власного стану здоров’я.

Контрольні питання:

1.  Діагностика й само діагностика стану організму при регулярних заняттях фізичними вправами і спортом.

2.  Види діагностики, її мета і задачі.

3.  Лікарський контроль як умова допуску до занять фізичною культурою й спортом, його зміст і періодичність.

4.  Методи стандартів, антропометричних індексів, функціональних проб, вправ – тестів для оцінки фізичного розвитку й фізичної підготовленості.

5.  Педагогічний контроль, його зміст й види.

6.  Лікарняно-педагогічний контроль, його зміст.

7.  Самоконтроль, його мета, задачі й методи дослідження.

8.  Щоденник самоконтролю.

9.  Об’єктивні та суб’єктивні показники самоконтролю.

10.             Визначення навантаження за показниками пульсу, життєвої ємкості легень та частоті дихання.

11.             Оцінка функціональної підготовленості із затримки дихання на вдосі й видосі.

12.             Оцінка тяжкості навантаження за суб’єктивними показниками.

13.             Корекція змісту і методики занять фізичними вправами за результатами контролю.

Підведення підсумків заняття

Оцінка діяльності студентів

Рекомендована література:

1.       Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. – Ростов-на-Дону. – Феникс, 2000. – 437 с.

2.       Готовцев П. И., Дубровский В. И. Самоконтроль при занятиях физической культурой и спортом. – М.: ФиС, 1984. – 32 с.

3.       Запорожанов В. А. Педагогический контроль в спорте. – Київ: Здоров’я, 1990. – 148 с.

4.       Ильинич В. И. Физическая культура студента. – Глава ІХ. – М.: Гардарики, 2003. – 385 с.

5.       Рябуха О. І. Вчення про здоров’я. – Львів: Лига-Прес, 2001. – 112 с.

Додаткова література:

1.       Колчинская А. З. Принципы контроля в спорте // Научно-педагогические проблемы физической культуры и спорта в свете основных направлений перестройки высшего и среднего образования в республике. Тезисы докладов республиканской научно-практической конференции. – Ивано-Франковск, 1988. – С. 106-107.

2.       Куцевич Т. Ю. Система контроля физического состояния в процессе  физического воспитания // ХХІІІ. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Київ, 2000. – № 14. – С. 30-39.

3.       Куделко В. Е. Формування психофункціонального самоконтролю при самостійних заняттях фізичними вправами // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків, 1998. – Вип. 1. – С. 187-190.

4.       Прошляков В. Д., Морозова Т. М. Контроль и самоконтроль на занятиях по физическому воспитанию // Теория и практика физической культуры. – М.: ФиС, 1983. – № 5. – С. 35-36.

5.       Харламов И. Ф. Педагогика. – М.: Гардарики, 1999. – С. 8-9, 12-13, 29-31.

6.       Чайковский А. М., Шенкман С. Б. Искусство быть здоровым. – М.: ФиС, 1984. – 375 с.

7.       Інтернет-ресурс.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *