Інвестиційний ринок та його інфраструктура

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, недостатньо. Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позиковий (акціонерний) капітал з метою зменшення ризику і розподілу ризику відповідальності.

В економічній літературі є багато тлумачень терміна інвестиційний ринок перш за все з позицій розгляду сутності самого поняття ринок як сукупності економічних відносин з приводу купівлі та продажу. Відносини щодо купівлі та продажу товарів і послуг, капіталу та робочої сили можна вважати рин­ковими лише за умов дії таких категорій, як конкуренція, збалансованість, попит та пропозиція тощо.

Цей ринок формує суб’єкт-інвестор, тобто суб’єкт господарювання, який володіє інвестиційними ресурсами, але водночас у нього, з метою задоволення власних потреб, виникає попит на додаткові інвестиції та інвестиційні ресурси. Сьогодні проходить процес становлення й одночасно розвитку ринку інвестицій, оскільки саме ринок фінансових та реальних активів сприяє формуванню ефективної динамічної економіки, і саме інвестиції стають товаром.

Інвестиційний ринок є середовищем, яке має комплексну структуру та визначену кон’юнктуру, в якому взаємодіють інвестори, виробники та власники інвестиційних товарів, фінансові посередники й органи державної влади та управління.

У будь-якому разі інвестиційна діяльність та інвестиційний процес тісно пов’язані з функціонуванням інвестиційного ринку. У сучасній економічній літературі можна побачити різні підходи до тлумачення, зокрема у вузькому значенні цей термін використовують для позначення ринку інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини основних виробничих фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній літературі інвестиційний ринок ототожнюється з фондовим, на якому основними фор­мами інвестицій є інвестиції в цінні папери. У праці І.О. Бланка “Інвестиційний менеджмент” інвестиційний ринок розглядається як сукупність економічних відносин, які виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах.

Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності встановлює у своєму законодавстві її правові, економічні та со­ціальні умови.

Ринок реальних активів (ринок реальних інвестицій) пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ри­нок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

В економічній літературі його називають ще ринком ма­теріальних чи фізичних активів.

Складові ринку реальних активів — це:

—іпотечний ринок — економічні  відносини з приводу купівлі та продажу нерухомості, ділянок під будівництво, тобто сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок нерухомості;

—підрядний ринок — економічні  відносини з приводу купівлі-продажу будівельних послуг;

—ринок науко місткої продукції (інтелектуальних цінностей) — економічні відносини з приводу купівлі-продажу нових технологій, ліцензій, патентів на винаходи та відкриття, знань, ноу-хау, інжинірингових послуг;

—ринок праці — економічні відносини з приводу купівлі-продажу робочої сили. На ринку робочої сили (трудових ресурсів) інвестиційним ресурсом є робоча сила, тобто здатність до праці за наймом.

Особливим є підрядний ринок, бо він формується у межах певного регіону, оскільки його об’єкти, як правило, прив’язані до місця їх споживання. Цей ринок виконує свої функції за­довільно лише тоді, коли на роль підрядника претендує не одна фірма (монополіст), а декілька. Чим більше в регіоні фірм, які спеціалізуються на виробництві того чи іншого інвестиційного товару, тим вищий рівень конкуренції і нижча ціна реалізації.

Вченими, які досліджують західний ринок, розроблені такі параметри: частка робіт найбільшого підрядника не повинна перевищувати ЗО %, двох підрядників — 40, трьох — 54, чотирьох — 64 % від загального обсягу підрядних робіт на ринку такого регіону.

Ринок фінансових ресурсів (активів) в економічній літературі називають також фінансовим ринком або ринком позичкових капіталів, що пропонує фінансові ресурси. Ринок фінансових ресурсів — економічні відносини з приводу купівлі-продажу капіталу. Це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позичальниками з допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Є багато класифікацій ринків, зокрема фінансових, однак єдиної принципової схеми немає. У спрощеному розумінні фінансовий ринок — це ринок, де фізичні та юридичні особи, у кого є тимчасово вільні чи зайві кошти зустрічаються з тими, у кого є потреба в них. Ринок фінансових активів поділяється так:

—грошовий ринок (ринок цінних паперів,  боргових свідоцтв зі строками погашення менше одного року);

—ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);

—кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).

Однак у загальному розумінні кредитний ринок входить до складу ринку капіталів поряд з ринком цінних паперів. Отже, фінансовий ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів.

Ринок фінансових ресурсів на практиці представлений сукупністю кредитно-фінансових інститутів, які є посередниками в процесі направлення потоків грошових коштів від власників до позичальників і навпаки. Основним завданням ринку фінансових ресурсів є трансформація тимчасово вільних кош­тів, які є грошовим капіталом і належать таким трьом суб’єктам: юридичним особам, фізичним особам та державі, в позичковий капітал на умовах, що зазначені в угоді.

Грошовий ринок — сукупність кредитних операцій (до од­ного року), які обслуговують рух оборотних коштів. Як правило, грошовий ринок поділяється на обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

На обліковому ринку складаються економічні відносини з приводу купівлі-продажу казначейських і комерційних векселів та інших короткострокових зобов’язань (цінні папери). Основними ознаками короткострокових цінних паперів є їх висока ліквідність та мобільність.

На міжбанківському ринку складаються економічні відно­сини з приводу залучення та розміщення вільних грошових ресурсів між банками, переважно у формі міжбанківських ко­роткострокових депозитів.

Кошти міжбанківського ринку використовуються банками для коротко-, середньо- та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних органів регулювання.

На валютному ринку виникають економічні відносини з приводу купівлі-продажу валют на основі попиту та пропози­ції. Валютний ринок обслуговує міжнародний платіжний обо­рот, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн. Оскільки для всіх країн немає єдиного платіжного засобу, то на валютному ринку відбуваєть­ся обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником чи одержувачем.

Ринок капіталів — сукупність середньо- та довгостроко­вих операцій, які обслуговують рух перш за все основних засобів.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів та кредитний ринок.

На ринку цінних паперів складаються економічні відносини з приводу купівлі-продажу середньо- та довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій.

На кредитному ринку панують економічні відносини з приводу купівлі-продажу боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами.

Ринок капіталів розподіляється на первинний та вторинний ринки. На первинному ринку проходить процес розміщення нових цінних паперів, а на вторинному — торгівля цінними паперами, які були випущені раніше та перебувають в обігу.

Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них нотуються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Компанія, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і не отри­мує доходу від такого продажу. Є вторинні ринки для інших видів позик і фінансових активів.

Важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об’єктів (товарів), їх виробництво та рух на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. Основне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування ін­вестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Інвестиційна інфраструктура включає найбільш важливі галузі економіки, установи і засоби, що безпосередньо забезпечують процес безперебійного здійснення інвестицій. У 2007 р. в Україні функціонувало понад 750 інформаційно-консультаційних центрів, 173 банки, близько 70 інноваційних фондів та 75 лізингових компаній, понад 50 бірж.

Набувають розвитку нові структури: агентства розвитку бізнесу, технопарки, науково-консультаційні центри інвести­цій і міжнародного бізнесу та ін. Створюється мережа небанківських фінансово-кредитних установ, загальна кількість яких постійно зростає.

Так, кількість фінансових компаній становила 125 із загаль­ним обсягом активів — 435,6млн гри; інвестиційних фондів було 519, з них 10 — відкриті, 25 — інтервальні, 3 — закриті диверсифіковані, 71 — закриті недиверсифіковані, 410 — вен­чурні; небанківських кредитних установ — 790, в тому числі 765 — кредитних спілок, 4 — інших кредитних установ та

14 юридичних осіб публічного права; система недержавних пенсійних фондів (НІІФ) нараховує понад 80 структур, а стра­хових компаній зареєстровано 461. Крім того, в країні функціонувало 32 608 акціонерних товариств, з яких 10 651 відкритих і 21 501 закритих. На рийку цінних паперів кількість про­фесійних учасників становила 1648, а обсяг торгів на ринку цінних паперів у І кварталі 2007 р. перевищив 145, 2 млрд гри. Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів — це вільне від державного управління підприємництво, засноване переважно на приватних формах власності і вільному обміні товарами між виробниками та споживачами відповідно до цін, попиту і пропозиції, то і кількість представників кожного еле­мента інвестиційної інфраструктури повинна бути значною.

В іншому випадку монополізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери призводить до зростання цін на інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Отже, інвестиційний ринок доцільно розглядати як сукупність окремих ринків (об’єктів реального, інноваційного та фінансового інвестування), серед яких виокремлюють:

• ринок прямих капітальних вкладень,
• ринок об’єктів приватизації, ринок нерухомості,
• ринок інших об’єктів реального інвестування;
• фондовий;
• кредитний;
• грошовий ринки

Кожний із перерахованих сегментів ринку має специфічні особливості у сфері його організації та функціонування, що на практиці призвело до створення системи посередників, а саме: комерційних банків та інших фінансово-кредитних інститутів.

Після задоволення нагальних потреб потенційний інвестор вивчає кон’юнктуру ринку, тобто ступінь активності інвести­ційного ринку, співвідношення окремих його елементів — попиту, пропозиції, ціни та рівня конкуренції.