Інтеграція України у світове господарство

Реферат

на тему “Інтеграція України“

Вступ…3

1. Інтеграція, її суть, види, типи та форми…5

2. Передумови участі України в інтеграційних процесах…7

3. Особливості інтеграції України у світове господарство

На сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічного простору є нагальним завданням розбудови державності та економіки, але для того, щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити деякі особливості інтеграції України.

По-перше, Україна ще не визначилась повною мірою з основними напрямами і механізмом структурної перебудови економіки критерії якої  повинні вироблятися з врахуванням особливостей розвитку світової системи госодарювання а також реальних можливостей і напрямів інтегрування до неї України.

По-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки у сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, які треба вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння на світовому ринку.

По-третє, існують певні суперечності, що мають регіональний характер, усунення яких можливе тільки на довгострокових договірних засадах шляхом активного включення до інтеграційних процесів з визначенням глобальних національних пріоритетів та їх збалансуванням з іншими, що існують у світовому економічному просторі.

По-четверте, спроби активного спілкування та діалогу з міжнародними фінансовими інститутами – як гарантами входження України  до світового ринку і оновлення економіки – поки що спричиняють неадекватну реакцію широких кіл української громадськості, оскільки досі не визначено чітко орієнтири нашої країни ні в розвитку її  економіки, ні в пошуках її майбутнього місця в світовому господарстві.

Вся логіка розвитку Украіни наприкінці 90-х років та перспективи на найбижчі десятиліття показують необхіднсть балансування відносин з Заходом, де вона граничить з ЄС та на сході з Росією та іншими країнами СНД як показує практика глобалізації все більше набрає сили процес регіоналізації світового економічного простору. Для Украіни налагодження  ефективних та достойних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом є однією з приорітетних задач.Договір про  партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було підписано 14.06.94, але на його ратифікацію усіма членами ЄС пішло майже 4 роки. З 1.03.98 цей договір набув сили , з цього моменту для України відкрилися нові можливості  для виходу на ринки країн-членів ЄС з вітчизняною продукцією. Однак договір також ставить перед країною завдання подальшої реструктеризації економіки, зміни механізму співробітництва з Союзом та підготовки правового поля, котре забезпечить реалізацію цієї угоди. Україні ще багато належить  зробити, щоб досягти бажаного рівня. Однак в відповідності до угоди про партнерство  України та ЄС з 1998 р. започатковані практичні приготування щодо формування між ними зони вільної торгівлі.

Значною проблемою є перспективи  економічних відносин з  країнами СНД та особливо Росією. Й існуючий раніше єдиний народногосподарський комплекс, в якому Україна була периферією, сьогодні сприймається критично. СНД був першим інтеграційним об’єднанням до якого вона потрапила практично з легалізацією своєї незалежності. Перший період перебування нашої держави в СНД (приблизно 1991-1994 рр.) умовно можна назвати “адаптаційним”, він супроводжувався дискусіями про те, чи бути Україні справді незалежною державою. Проте одним з головних програшів національної політики того часу було те, що Україні не вдалося відшкодувати збитки від втрат російських, пострадянських ринків товарів та сировини за рахунок виходу на нові ринки.

Другий період, в який з найбільшою силою почала реалізовуватись нова тактика української політики в СНД обіймає приблизно 1994-1997 рр. Виходячи з того, що Україна  в СНД не може покладатися на його керівні  органи та основні інституції з тим, щоб належним чином захищати свої національні інтереси, українські політики проголосили, що найкращим засобом проти російського домінування в стосунках між країнами СНД може бути  тактика двосторонніх стосунків між колишніми республіками СРСР. Але українські відносини з країнами СНД  у цілому не змогли вийти за межі дипломатичного розслідування та дилетантських інновацій. Досвід показує, що   у взаємовідносинах з країнами СНД сьогодні неможливо будувати будь-яку однорідну систему відносин.

Після укладення договору про створення Економічного Союзу було створено план інтеграційного розвитку, в межах якого передбачалось створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Але через виникнення проблем в сфері платіжно-розрахункових та митних відносин повноцінної реалізації цієї ідеї досягнуто не було. Неспроможність та неможливість реалізувати інтеграційні плани  в межах СНД пояснювались не тільки внутрішніми  труднощами кожної з держав СНД, але й недостатньою обґрунтованістю та розробкою  самих концепцій нових механізмів. В зв’язку з цим відносини України з країнами СНД протягом 90-х років базувались на двохсторонніх торгово-економічних відносинах. Для України її майбутнє, в першу чергу, пов’язано з відтворенням державності та оформленням загальнонаціональної ідеї. Молодій державі ще належить виробити стійку та динамічну модель економіки. Її політична система виключно тісно пов’язана з специфікою країн в межах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський вибір України не означає однозначного тяготіння до Європи, передбачає створення системи взаємовідносин України в просторі Росія – Європа – Північна Америка – Чорноморця – СНД. Саме ця система в глобальному контексті визначає набір стратегій та перспектив шляхів розвитку України в 21 столітті.

На першому місці в цій системі стоїть Росія. Після багатьох місяців роботи президенти двох країн 27 лютого 1998 р. підписали договір про економічне співробітництво до 2007 р. Договір передбачає координацію економічного та соціального розвитку обох країн, співробітництво в сфері торгівлі, створення стійкої та просторої бази для стратегічного партнерства в глобальному масштабі. Практично в обмін на признання Росією повного суверенітету та територіальної цілісності України вона в свою чергу відчинила двері для проникнення російського капіталу на українські ринки. Цей договір – яскравий приклад компромісу, щоб рухатися вперед.

Унікальність положення України надає можливість їй виконувати роль однієї з найбільш важливих ланок на осі «Захід-Схід».на полюсах цього стратегічного вектору розміщуються два основних світових торгівельних блока. Про важливість східного напряму зовнішньоекономічної діяльності України говорить те, що в державах Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АРТ) зараз проживає майже половина людства. Крім економічної значимості, АРТ грає одну з найсуттєвіших ролей в глобальній економіці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Китаю, Японії, Росії, Індії. Швидке перетворення АРТ в зону високої інтеграційної активності, економічного та політичного динамізму забезпечує йому лідерство в новому 21 столітті, котре вже багато експертів сьогодні називають «тихоокеанською ерою». Вже сам цей факт зумовлює необхідність розширення присутності України в цьому регіоні. Та більш активна орієнтація України на захід сьогодні пов’язана з можливостями отримання інвестицій, передачею технологій, досвіду управління, не виключаючи тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинобудівного експорту, а також могли б загрузити роботою її науково-технічний потенціал. В України є величезні можливості участі в реалізації крупних енергетичних та інших промислових проектів. Її інтеграція в систему економічних відносин з державами АТР потребує вирішення багатьох економічних та політичних проблем, затрати часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіону. Таким чином з метою входження України в світовий простір Україна повинна застосовувати в практиці принципи вільної торгівлі та сповідувати в зв’язку з цим відкритість економіки.

Отже, не зважаючи на низку проблем Україна всеж таки досягла деяких результатів в процесі інтеграції до світової системи господарських зв’язків:

• Україні вдалося зберегти свій суверенітет від спокус втягнення в реінтеграційні процеси в СНД
• Україна врегулювала певним чином на політичному та правовому рівнях свої стосунки як з НАТО так і у східному напрямку з Росією.
• Україні вдалося стати членом Ради Європи, формалізувати взаємини з ЄС та увійти до низки перспективних регіональних інтеграційних утворень, таких як Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Україну розглядають як важливого партнера в новій системі три- та багатосторонніх відносин країн Центральної та Східної Європи.

4. Перспективи інтеграції України та шляхи їх здійснення…15

Висновки

У світі відбувається об’єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб’єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів. Міжнародна економічна інтеграція характеризується взаємним сплетінням економік різних країн і проведенням узгодженої державної політики в економічних відносинах між країнами. Вона означає співробітництво між національними господарствами різних країн з частковою або повною їхньою уніфікацією; ліквідацією бар’єрів у торгівлі між країнами; зближення ринків кожної з країн з метою створення спільного ринку.

Формами міжнародної інтеграції є: зона вільної торгівлі, спільний ринок, економічний союз, конфедеративний союз, міжнародні організації, угруповання, комплекси.

Багатоплановий характер міжнародної інтеграції насамперед проявляється як сукупність окремих регіональних інтеграційних процесів, проте відбувається зародження тенденції в напрямку загальносвітової економічної інтеграції, підтвердження цьому є створення та функціонування різноманітних світових організацій, міжрегіональних об’єднань, конвенцій тощо. До міжнародних і багатонаціональних організацій відносяться такі організації, як Азіатсько-Тихоокеанська економічна корпорація (АТР), ГАТТ/ВТО, Організація арабських країн-експортерів Нафти тощо, призначенням яких є сприяння задоволенню спільних інтересів своїх учасників і розвитку міжнародного співробітництва. Інтеграційні процеси свідчать, що величезний потенціал економічного розвитку будь-якого регіону може бути реалізований у випадку вмілого об’єднання  зусиль і ресурсів різних країн.