Регулювання міжнародної торгівлі
Щоб уникнути небажаного дефіциту торговельного балансу, кожна держава вдається до регулювання міжнародної торгівлі. Воно може бути одностороннім, двостороннім і багатостороннім. Одностороннє державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється урядом країни в односторонньому порядку без узгодження чи консультацій з торговими партнерами. Двостороннє державне регулювання передбачає узгодження торгової політики між країнами, які є торговими партнерами. Багатостороннє державне регулювання міжнародної торгівлі має місце тоді, коли торгова політика узгоджується і регулюється з допомогою багатосторонніх угод.
В залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два види державної торгової політики.
- Політика фритредерства (лібералізму) передбачає мінімальне втручання держави у зовнішню торгівлю. Вона спрямована на відкриття внутрішнього ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі. За такої політики застосовується режим найбільшого сприяння торгівлі, який забезпечується шляхом надання податкових і митних пільг суб’єктам зовнішньоторгових відносин.
- Політика протекціонізму становить собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення обмежень у торгівлі. Крайнім проявом протекціонізму є “торговельні війни”, тобто прийняття урядом жорстких заходів з метою обмеження доступу конкурентів на внутрішні ринки.
Для регулювання міжнародних торгово-економічних відносин застосовуються тарифні і нетарифні методи.
Тарифні методи — це ті, що базуються на відповідних тарифах.
Тарифи становлять собою сукупність нормативів, які регулюють ціни на послуги, виробництво і споживання, а також збори, податки і мито.
Митний тариф — це певна ставка мита, що підлягає сплаті при вивезенні чи ввезенні певного товару на митну територію країни.
Митний тариф (мито) виконує три основні функції:
- фіскальну (експортне та імпортне мито виступає однією із статей доходної частини бюджету);
- протекціоністську (за допомогою імпортного мита держава захищає місцевих виробників від іноземних конкурентів);
- балансувальн (через експортне мито держава відвертає небажаний експорт товарів, на які внутрішні ціни нижчі за світові).
Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі – це всі інші, крім тарифних. Вони поділяються на дві групи:
- методи, які прямо обмежують експортно-імпортні операції, захищають і регулюють вітчизняне виробництво;
- методи, що спрямовані на стимулювання експорту.
До першої групи належать квотування, ліцензування, добровільні обмеження експорту, технічні перешкоди, внутрішні податки тощо. Квотування – це визначення контингенту (обсягу) товарів, які підлягають експорту-імпорту. Ліцензування становить собою видачу державними органами дозволу (ліцензії) на експорт-імпорт певних товарів в певних кількостях і в певний проміжок часу. Добровільні обмеження експорту становлять собою зобов’язання одного із торгових партнерів зменшити або не розширювати експорт того чи іншого товару. Технічні перешкоди — це сукупність національних технічних, адміністративних та інших норм та правил, спрямованих на створення перешкод ввезенню товарів в країну (наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, отримання сертифікатів якості імпортної продукції, відповідне маркірування товарів тощо).
До другої групи нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі належать ті з них, що спрямовані на стимулювання експорту, зокрема субсидії, експортні кредити, демпінг тощо. Субсидії – це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і опосередковану дискримінацію імпорту. Експортні кредити становлять собою фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняних товарів. Демпінг — це просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня всередині країни.
Основними міжнародними організаціями, які здійснюють регулювання торгівлі, є Конференція ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата (МТП) і інші.