Еволюція методів мікроекономічного аналізу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Мікроекономіка»

на тему «Еволюція методів мікроекономічного аналізу»

(на прикладі ВАТ Молокозавод “Самбірський”)

ВСТУП

Актуальність теми. Економічний аналіз, займаючи відособлене місце в системі економічних наук, нерозривно пов’язаний з іншими суміжними дисциплінами, спирається на них, доповнюється і збагачується знаннями, отриманими при їх вивченні.

Динамічність ринкової економіки значно розширила сферу діяльності економічного аналізу. Особливість аналізу комерційної діяльності в умовах ринкових відносин – істотна зміна його завдань і функцій, великого значення набуває оперативний комплексний комерційний аналіз як на макро, так і мікроекономічному рівні.

Еволюція мікроекономіки нерозривно пов’язана з еволюцією економічної теорії взагалі, оскільки є її розділом. Мікроекономіка вивчає окремі економічні одиниці і формує погляд на всю суспільну економіку, спираючись на ці одиниці. Сучасна мікроекономічна теорія охоплює такі розділи: аналіз поведінки споживача, теорія фірми, дослідження структури ринку, вибір в умовах невизначеності та ризику, суспільні блага, зовнішні ефекти, вибір у часі, часткова і загальна рівновага, економіка добробуту, наліз специфічних ринків, теорія ігор. Основи дослідження цих розділів були здійснені ще класиками, неокласиками, австрійською та математичною школою.

Сучасні економічні знання відображають тривалий історичний шлях розвитку економічної науки, який ніколи не був прямолінійним процесом руху від незнання до знання, від помилок до істини. Формування тих чи інших економічних поглядів та ідей завжди було об’єктивно зумовлене розвитком суспільного виробництва, соціально-економічними умовами та потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо. Водночас взаємозв’язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями є не лінійним, а складним, багатогранним, мінливим та суперечливим, що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних, культурологічних, національно-історичних, психологічних та інших факторів суспільного життя.

Тема мало розроблена, тому необхідно дослідити витоки методів мікроекономічного аналізу для кращого розуміння їх сутності.

Метою роботи є дослідження еволюції методів мікроекономічного аналізу та їх використання у дослідженні діяльності підприємства.

Мета роботи визначає завдання, які необхідно вирішити в процесі роботи:

–   Розкрити етапи розвитку методів мікроекономічного аналізу;

–  Проаналізувати діяльність підприємства методами мікроекономічного аналізу;

–   Надати рекомендації з удосконалення використовуваних на підприємстві методів мікроекономічного аналізу.

Об’єкт дослідження – діяльність ВАТ «Молокозавод «Самбірський», що знаходиться у,  м. Самбiр Львівської області, вул. Мазепи, 14.

Предмет дослідження – теоретичні і практичні засади методів мікроекономічного аналізу.

Інформаційні джерела. Джерелами інформації для роботи були підручники з економічного аналізу та мікроекономіки, статті в газетах і журналах вітчизняних та зарубіжних авторів по даній тематиці. Ступінь розробленості теми дуже малий, відповідно літератури по даній темі мало.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, основної частини, яка містить 3 розділи, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДІВ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1.1. Методи мікроекономічного аналізу на етапі закладання основ мікроекономіки

На першому етапі становлення методів мікроекономічного аналізу закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Бамверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

Герман Гайнріх Ґоссен, прусський (німецький) економіст, у своїй книжці, опублікованій 1854 року у Брауншвейзі, першим математично обґрунтував основи теорії граничної корисності [10; c.128].

Написана тяжкою мовою та перенасичена математичними формулами, що на той час було непопулярною практикою, праця Ґоссена 1854 року не отримала від сучасників гідної уваги. Хоча сам Ґоссен стверджував, що його праці порівнювані за значимістю із інноваціямі Коперника, з ним мало хто згоджувався. На сьогодні збереглося лише декілька примірників його книги.

У 1870-х роках Леон Вальрас, Карл Менгер та Вільям Джевонс перевідкрили теорію граничної корисноті. У ході обговорення того, хто з них трьох сформулював цю теорію першим, колега Джевонса знайшов копію книги Ґоссена.

Дві фундаментальні тези теорії граничної вартості носять назву «законів Госсена».

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність [10; c.134].

Гранична корисність (МU) – це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю:

(1.1)

де U – корисність; х,у – споживчі блага.

Загальна корисність (ТU) – це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується.

У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожної наступної одиниці спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення.

Зважаючи на те, що у поведінці споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості благ) і обмеження (бюджет), Госсен сформулював правило максимізації корисності, яке відоме як другий закон Госсена. Закон визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м’яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м’ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакова за величиною для всіх видів призначення. Математично це виглядає таким чином:

(1.2)

де МU- гранична корисність товарів А, В, С, Е…;

Р – ціна товарів А, В, С, Е….

Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін.

У кожний даний момент часу споживчі блага знаходяться в обмеженій кількості, оскільки для того, щоб їх виробляти, потрібні певні засоби – економічні ресурси [10; c.137].

Головною відмінністю американської школи маржиналізму від розробок австрійської та кембриджської шкіл став аналіз проблем виробництва й розподілу, що спирався на концепцію граничної продуктивності праці й капіталу. Засновником цієї школи був Дж. Б. Кларк, який вніс нові моменти в методологію маржиналізму, передусім ідею про статику й динаміку господарської системи. Під статикою Дж. Б. Кларк розумів певні умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи. На його думку, економіка має не один, а кілька станів рівноваги, тому в будь-який момент може перейти від статичного стану до динамічного. Динаміку вчений уявляв як повільний, безкризовий перехід від одного стану рівноваги до іншого. Таким чином, принципи статики й динаміки, що застосовуються у фізичних дослідженнях, було перенесено на вивчення економічних явищ, які багато в чому є породженням суспільних відносин.

Процеси виробництва й розподілу Дж. Б. Кларк розглядав з позицій маржиналізму, тобто у вигляді діяльності раціональних суб’єктів: робітника, грошового капіталіста та підприємця. Робітник вкладає у виробництво свою працю, розраховуючи на заробітну плату, а власник грошового капіталу сподівається на отримання відсотка. Прибуток підприємця в статичній ситуації дорівнює нулю, і тільки в умовах динамічного розвитку підприємець має додатковий доход [10; c.140].

Лідер американської школи не обмежився новою інтерпретацією теорії факторів виробництва. Він прагнув вирішити реальну проблему, яка має велике значення для окремого підприємства – як визначити найкращу пропорцію між витратами факторів виробництва, що відповідає стану рівноваги? Пошук відповіді потребував упровадження понять граничної продуктивності факторів виробництва на основі законів спадної продуктивності праці й капіталу. Граничну продуктивність Дж. Б. Кларк поставив у залежність від обсягу факторів виробництва. Наприклад, закон спадної продуктивності праці діє так: якщо обсяг грошового капіталу постійний, а кількість робітників збільшується, кожен новий робітник вироблятиме дедалі меншу, спадну кількість продукту. Рано чи пізно черговий робітник стає граничним: він виробляє продукт, ціна якого дорівнює ринковій заробітній платі. Саме його продуктивність Дж. Б. Кларк назвав граничною, а отриманий результат – граничним продуктом. У цьому разі кількість робітників досягла оптимального значення, яке відповідає рівновазі; граничний робітник має стати останнім, хто зайнятий на підприємстві.

Економісти американської школи стверджували, що в кожній виробничій одиниці статичної економіки можливе встановлення оптимального співвідношення витрат виробництва, яке забезпечує максимізацію випуску продукції. Це співвідношення, коли гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюватимуть відповідно ринковим значенням заробітної плати та відсотка [10; c.145].

Місце американської школи маржиналізму в сучасній економічній теорії визначають ті її положення, що належать до факторного аналізу витрат виробництва в межах окремого підприємства. Маються на увазі виробничі функції й подібні економіко-математичні моделі, за допомогою яких визначаються кількісні залежності між витратами виробництва й обсягом виготовленої продукції.

1.2. Методи мікроекономічного аналізу на етапі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики

На другому етапі (1890-1993) мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних до­сліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890) наука дістала свою першу назву — “Economics”. Представниками другого етапу є:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною ко­рисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх до­сліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В.Парето). Ця школа вперше широ­ко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення гра­ничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

Концепція Маршала виявилася свого роду компромісом між різними напрямками економічної науки. Основна ідея,висунута їм полягає в переключенні зусиль з теоретичних суперечок навколо вартості вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил , визначаючих процеси, які відбуваються на ринку.

Маршал глибоко проаналізував, як складаються і взаємодіють попит і пропозиція,ввів нові категорії і поняття,запропонував «компромісну» теорію вартості. Економічна наука вивчає не тільки природу багатства,а й головним чином мотиви , які породжують , господарську діяльність. Гроші вимірюють інтенсивність стимулів, які спонукають людину до дії,прийняття рішення. Аналіз поведінки індивидів покладений в основу “Принципів політичної еконогмії” [10; c.167].

“Принципів політичної економії” заложили основу неокласичній теорії. Увага автора сконцентрована на аналізі діяльності конкретного господарського механізму. Механізм рикової економіки досліджується перш за все на мікрорівні, а потім – на макрорівні.

Подібно тому як на дошці із шахматами навряд чи можна зустріти дві однакові партії,так і в економічній діяльності не буває повтору господарських комбінацій. Використовуючи таке порівняння, Маршал звертає увагу на багатозначність рухомість причинно-наслідкових зв`язків ,на специфіку економічних законів, діючих, як правило, у вигляді тенденцій.

Економічні закони – це не точні закони механіки,їх можна скоріш порівняти із законами приливів і відпливів. Закони економіки дуже специфічні ,що ускладнює пошук істини,потребує використання відповідних методів.

У відповідності до методу Маршала, спочатку потрібно виділити головні причини і виключити вплив інших факторів.

На другому етапі залучуються і досліджуються нові фактори. Скажімо, враховуються попит і пропозиція по різним категоріям товарів. Розглядаються сили, які впливають на рух попиту і цін. Наприклад,вивчаються коливання цін на рибу під впливом кон’юнктури  ,погодних умов.

Метод Маршала – метод частинної рівноваги. Він розуміє відому умовність і обмеженість прибутку, який передбачає абстрагування факторів, які у даний час не грають визначеної ролі вторинні фактори, які спотворюють загальну картину, розміщуються в особливий запасник,який називають «при рівних умовах». Всі економічні фактори мають одну причину – ціну, яка є свого роду магнітом. Маршал намагається аналізувати економічні проблеми згідно з реальними умовами економічного життя. Його праця насичена прикладами з порівняннями, взятими з практики. Теоретичний підхід він намагається сумістити з історичним. Разом з тим використовувані ним методи аналізу дещо спрошують ,схематизують реальну дійсність [10; c.171].

Економічна наука, як писав Маршал, ставить за свою ціль по-перше, придбати знання для самої себе, по-друге, полити світло на практичні питання.Маршал докоряв Рікардо за надмірну увагу до вартості і недостатню увагу до аналізу попиту. Саме аналіз потреб, корисності і попиту висувається у ролі головної, визначаючої задачі економічної науки.

В основі попиту лежить корисність. Маршал писав про закон спадаючої корисності як про звичайну властивість людської натури.

Збільшення кількості блага знижує корисність його граничної одиниці. Крива попиту, як правило, повинна мати негативний нахил.

За Маршалом, загальний закон попиту звучить так: кількість товару, на який пред`являється попит, зростає при зниженні ціни і скорочується при її підвищенні.

Крутизна кривої попиту на різні товари неоднакова. У одних вона круто знижується, у інших – опускається порівняно плавно.

Поняття «еластичності попиту» – відношення динаміки попиту до динаміки цін – увів в практику економічного аналізу Маршал.

Кожний товар характеризується своєю кривою попиту. Попит на пшеницю мало еластичний:сильне зниження цін не викличе різкого спаду попиту. Попит на фрукти,рибу досить еластичний: усяке зниження цін на ці продукти викличе збільшення попиту.

У Маршала граничною ціною попиту є ціна, за яку було придбано останній куплений товар.

В теорію ціноутворення Маршал ввів фактор часу. Корисність і попит мають вирішальну роль в короткостроковому періоді. Реальні видатки виробництва мають вирішальну роль в довгостроковому періоді. Якщо виробник не покриває видатки, то це буде викликати скорочення виробництва до тих пір поки,не встановиться рівновага.

Маршал запропонував використовувати поняття врівноваженої ціни. Коли “ціна попиту дорівнює ціні пропозиції, об’єм виробництва на виявляє тенденції ні до збільшення,ні до зниження; спостерігається рівновага.”

Спирається як на теорію виробничих видатків, так і на положення австрійської школи про граничну корисність. Він писав: “Принцип видатків виробництва і принцип граничної корисності без сумніву є складовими частинами одного загального закону попиту і пропозиції; кожний з них можна порівняти з одним із лез ножиць.” [10; c.174]

Пояснення, чому модель попиту і пропозиції, на основі якої формуються ціни ,протягом цілого століття складає ядро теорії політичної економії,Маршал відмічав: “Це не тому, що модель точно відображає дійсність, а тому, що вона просто і впевнено призводить до ясних і однозначних висновків. Ці висновки можуть застосовуватись для аналізу різноманітних проблем. Ця модель від картини сучасності, але воно в простій формі змальовує деякі з діючих в господарстві сил і тим самим відображує важливі аспекти реального життя.” [10; c.179]

Маршал є засновником кембріджської школи ,але його вплив виходить далеко за її рамки. По суті, він поклав початок досить широкому та авторитетному напрямку в економічній науці.

Xарактерною ознакою економічних досліджень представників математичної школи стало використання особливого інструментарію, заснованого на математичних методах аналізу економічних явищ та процесів з позицій маржиналізму. А. Курно, B.C. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето та їх послідовники:

–   розробили математичні методи економічних досліджень;

–   дали математичну інтерпретацію економічних явищ та процесів;

–   започаткували теорію загальної економічної рівноваги тощо.

Нові методи економічного аналізу, обґрунтовані математичною школою, сприяли збагаченню інструментарію економічної науки та подальшому розвитку теоретичних досліджень.

Характерною рисою математичної школи є те, що обмін вона ставить на чільне місце у всій політичній економії. Чому? Тому, що всякий обмін передбачає відношення між кількостями, що обмінюються, яке виражається і формулюється в ціні, і ось ми вже з першого стрибка в обіймах математики.

Водночас виникла загроза “неподоланної схильності” економістів до дедуктивного аналізу, дедуктивної аргументації і “математичних формул, які ведуть читача від більш-менш правдоподібних, але абсолютно довільних припущень до точно сформульованих, але таких, що не мають відношення до справи, теоретичних висновків”. Саме тому, наголошуючи на необхідності та доцільності широкого використання математичних методів у економічному аналізі, сучасні дослідники звертають увагу на те, що “…для економіста, як і для фізика, основне завдання — це не використання математики заради неї самої, а її застосування у якості засобу дослідження і аналізу конкретної реальності. Завдання, таким чином, полягає в тому, щоб ніколи не відривати теорію від її застосування” [10; c.183].

1.3. Методи мікроекономічного аналізу на етапі розвитку мікроекономіки на власній основі

На третьому етапі (1933— до сьогодення) мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е.Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак навіть сьогодні, коли мікроекономіка ви­знана в усьому світі, з цієї дисципліни написано десят­ки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усві­домлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та взаємо­залежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджуєть­ся в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основ­них проблем макроекономіки, оскільки вона пов’яза­на з безробіттям та соціальною стабільністю суспіль­ства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототож­нювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємст­вами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим кожна з них має свої специфічні проблеми, яких зна­чно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає пове­дінку домогосподарств, споживацькі переваги, рин­ковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організа­ційні форми, показники фінансового стану підпри­ємства тощо, що вивчаються в курсі економіки під­приємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає від­повіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитан­ня “що виробляти?”. У виробника завжди є можли­вість альтернативного виробництва. Для вибору прий­нятного варіанта виробництва потрібно пізнати потре­би споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проб­лем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору [24, c.95].

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — “як виробляти?”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробниц­тва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й за­питання “кому і які результати принесе виробницт­во?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподі­лом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функ­ції:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для математики це — поняття точки, відштовхнувшись від якого мозк визначити, що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою” є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти ма­ють на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося з ірраціональною поведінкою суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Більшості господарюючих суб’єктів влас­тива раціональна поведінка.

Зиск може бути як поточним, так і перспектив­ним. Для економічного життя характерна супереч­ність між поточним та перспективним зиском, що на­зивається “ефектом Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд по­ліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці вза­галі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання гіди та погіршення життя бідних [25; c. 45].

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єк­тів. Результативність реалізації цієї функції мікро­економіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульо­вані під час досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки еконо­мічних суб’єктів, потрібно розуміти, що ці закономір­ності діють як тенденції і не обов’язково спрацьову­ють у кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна під­ходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на запитання “як має бути?”. Од­нак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою.

Отже, еволюція методів мікроекономічного аналізу пройшла довгий і складний шлях, який умовно поділяється на три етапи. На першому етапі розвитку за допомою психологічного фактору аналіу економічної поведінки субьєктів було сформульовано закони насичення потреб людини та відкрито принцип граничної корисності. На другому етапі свого розвитку методи мікроекономічного аналізу збагатилися законами попиту і пропозиції, а також використанням математики в економічних дослідженнях. Третій етап розвитку  позначився відкриттям ефекту доходу і заміщення, теорією недосконалої конкуренції і теорією ігор.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА МЕТОДАМИ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

2.1. Загальна характеристика підприємства

Аналіз діяльності підприємства методами мікроекономічного аналізу здійснимо на прикладі ВАТ «Молокозаводу «Самбірський».

Юридична адреса: Львівська область,  м. Самбiр, вул. Мазепи, 14.

ВАТ «Молокозавод «Самбiрський» є правонаступником «Самбiрського молокозаводу», який був заснований в 1940 роцi на базi колишнього пивоварного заводу.

На початку заснування завод випускав такi види продукцiї: молоко фляжне, сметану, сир домашнiй, масло тваринне.

Пiзнiше в 1960 роцi був добудований сироварний цех по виробництву сиру твердого “Росiйського” в Самборi i сиру твердого “Естонський” в Рудках.

В 1973 р. в Самборi був реконструйований цех цiльномолочної продукцiї, внаслiдок чого значно розширився асортимент, а саме: молоко пляшкове по 0,5 л. і кефiр рiзних видiв i т.д.

ВАТ «Молокозавод «Самбiрський» заснований 20 липня 1995 року, свiдоцтво № 00424415. Статутний фонд Товариства становить 979420 грн. В даний час реконструйований сироварний цех, освоєно випуск сирiв: “Гауда”, “Мармуровий”, “Маасдамер”, “Сметанковий”, “Мисливський” та ін. У 2006 р. освоєно виробництво нового сиру розсiльного “Фета”.

До складу ВАТ «Молокозавод «Самбiрський» входять: – по Самбору:

1. Сироварно-цiльномолочна дiльниця;

2. Маслоробна дiльниця.

Функцiонує фiрмовий магазин “Бiлоснiжка” в м. Самборi оформлене в сучасному стилi, з широким асортиментом продукцiї власного виробництва, кондитерських виробiв, морозива, напоїв та iнших товарiв. Працює також лоткова торгiвля на основному ринку. У 2006 роцi дiяли два дочiрних пiдприємства ДП «Головецьке», та ДП «Молочник», якi займалися виробництвом масла тваринного «Селянського» i спредiв.

На даний час пiдприємство випускає такi види продукцiї: сир “Костромський” твердий, сир «Естонський2 твердий, сир «Гауда» твердий, сир «Мармуровий» твердий, сир «Маасдамер» твердий, сир «Ярославський» твердий, сир «Сметанковий», твердий сир «Мисливський», твердий сир «Едам», твердий сир «Фета» розсiльний.

В 2009 роцi по виробництву основних видiв продукцiї зафiксовано значний спад виробництва по сирах твердих в порiвнянi з 2008 р. а саме: – по сиру жирному – 53,7 %, – по закупках молока – 59,9 %, – по товарнiй продукцiї в порiвняльних цiнах – 58,3 %. Данi показники пояснюються зменшенням обсягiв виробництва, що в свою чергу пов’язане iз значним зменшенням заготiвлi сировини. А заготiвля сировини (молока-сирцю) прямо залежить вiд кiлькостi поголiв’я ВРХ, яка значно скоротилась.

Основними ринками збуту є: ТзОВ “Альфа” (м. Трускавець), ТзОВ “Молкомтраст” (м. Львiв), ПП “Колоски м.Львiв; ДП ТК -“Корса ” (м. Київ), ТзОВ ТВК “Львiв-холод” (м. Львiв), ТзОВ ЛФ “Масложирпродукт” (м.Львiв), ТзОВ “Компанiя “Тiрас-Фор” (м. Івано-Франкiвськ), ТзОВ ТД “Вiкторiя-Клас” (м. Львiв), ВАТ “Полонина” (м. iвано-Франкiвськ), ТзОВ “Волинь-холод” (м. Львiв), ТзОВ “Укргурт” (м. Львiв).

Роздрiбна торгiвля Самбiрського регiону i Львiвської областi (м.Самбiр, Борислав, Трускавець, та iншi.).

Каналами збуту є оптова торгiвля, роздрiбна торгiвля. Продукцiя продається за готiвку та безготiвково.

Джерело сировини – сiльськогосподарськi пiдприємства i iндивiдуальний сектор.

Закупiвельнi цiни непостiйнi, вони мiняються в залежностi вiд ринкових цiн, а також сезону.

Розвиток галузі виробництва прямо залежить вiд кiлькостi закупленого молока i якщо буде можливiсть збiльшувати цей показник, то збiльшуватиметься рiст по всiх видах продукцiї, а також iншi виробничi показники. Хоча в галузi iснує конкуренцiя на закупiвлю молока (приватнi структури областi, iншi пiдприємства), однак при наявностi холодильних установок резерв молока вiд iндивiдуального сектору ще є.

Iснує i конкуренцiя на реалiзацiю молочної продукцiї, зокрема сирiв твердих i масла тваринного. Сир “Естонський” користується широким попитом i тому являється конкурентоспроможним, а сир “Костромський” менш конкурентоспроможний. Тому виробництво сиру “Естонського” буде збiльшуватися. Крiм цього впроваджено змiну випуску асортименту твердих сирiв, зокрема, швидкодозрiваючi, низькожирнi – з метою економiї сировини. Якiсть сирiв в 2006-2007 роках буде пiдвищуватися (як вказувалось вище) за рахунок встановлення холодильних установок на сировинних пунктах. На сьогодняшнiй день продовжується встановлення холодильних установок для заготiвлi молока вiд приватного сектору.

На дiяльнiсть пiдприємства негативно впливають рiзнi фактори, а саме:

– фiнансово-економiчнi (високе оподаткування, недостатнiсть оборотних коштiв);

– виробничо- технологічні (нестача фiнансiв для закупiвлi холодильних установок для охолодження молока-сирцю на зливних пунктах району);

– соціальні (обмежена платоспроможнiсть населення – покупцiв, в наслiдок чого продукцiя пiдприємства реалiзується з недостатною рентабельностю i тим самим негативно впливає на фiнансовий стан товариства).

2.2. Аналіз поведінки підприємства на ринку товарів

Розуміння причин і динаміки розвитку інформаційно-комунікаційних розривів в системі взаємодії „виробник-споживач” дозволяє  проводити коректні порівняння результатів діяльності підприємств різних типів і позицій географічної присутності. З одного боку на внутрішньому ринку підприємства-виробники, які формують пропозицію і визначають можливості закупки сухого молока експортерами, зацікавлені у виробництві та реалізації продукції з максимальною вигодою для себе. Тобто підприємства, що виробляють сухе молоко, здатні не тільки зберігати його на власних складах тривалий час, але й виступати основними споживачами власної продукції, так як виготовляють на цій основі широкий асортимент молокопродуктів. З іншого боку, експортери-трейдери мають на меті мінімізувати внутрішні ціни закупівлі сухого молока та максимізувати ціну реалізації товару на зовнішніх ринках, а також оптимально розподілити структуру оборотного капіталу в сезон закупки, для досягнення максимального прибутку за результатами року. З третього боку, зовнішні, міжнародні компанії, покупці сухого молока у експортерів, зацікавлені у мінімізації цін, а особливо у осінньо-зимовий період [22; c.313].

Слід виходити з того, що кожен з гравців здатен свідомо вивчати ринкову поведінку інших гравців, аналізувати комерційну інформацію. Матриця можливих стратегій ринкової поведінки має наступний вигляд (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Матриця стратегій ринкової поведінки основних операторів ринку сухих молокопродуктів

При аналізі вказаної системи взаємозв’язків “виробник-споживач” необхідно враховувати:

1. Стосунки між виробниками сухого молока та покупцями-трейдерами є різними за своєю суттю, так як обидва гравці ринку переслідують антагоністичні цілі. Основою суперечливості цільових орієнтирів виступає неможливість досягнення низьких цін закупки сухих молокопродуктів трейдерами на внутрішньому ринку, за умови максимізації ціни продажу його виробниками. Таким чином, на ринку виникає ситуація, що передбачає неможливість максимізації виграшу одного з гравців, при цьому не допускаючи програшу іншого. Поведінка гравців за такої ситуації розглядається нами як антагоністична економічна гра, яка у ідеальному варіанті має “ключову (сідлову) точку”, тобто рішення, що дозволяє гарантувати максимальні виграші обох гравців, у випадку їх незалежної поведінки.

2. З іншого боку, на базі вивчення майнової структури операторів експортного ринку сухого молока України, відзначався факт пов’язаності ряду трейдерів з підприємствами-виробниками. Таким чином, було б неправомірно заперечувати можливість співпраці між гравцями в ході прийняття рішень і побудови ринкових стратегій поведінки. Виходячи з цього, поведінку гравців слід розглядати як коопераційну, тобто у випадку виникнення можливості співпраці вони здатні координувати свої дії та спільно розробляти ринкові стратегії. Рішенням кооперованої гри вважаються такі стратегії ринкової поведінки гравців, які дозволяють їм досягнути максимальних виграшів, за умови координації спільних зусиль.

Формування усталених мереж постачання сухого молока споживачами зі стабільними перспективами в Україні та за її межами є одним з ключових напрямків стратегічно орієнтованої оптимізації їх поведінкових алгоритмів. Більшість з створених альянсів на ринках, суміжних з молочним, повною мірою відображають два вектори в поведінці сучасних споживачів в промисловому секторі: оптимізація закупівель з метою досягнення стратегічних цілей підприємства (більш уніфіковані товари, економія витрат, вдосконалення бізнес-процесів тощо); управління ризиками й фінансами в системі матеріально-технічного постачання [23; c.788].

Домінування крупних гравців (фірм) на сучасному ринку сухого молока, як в секторі експортних операцій, так і в структурі споживання на національному рівні в Україні, відображає тенденції, що характерні для глобального ринку молокопродукції в цілому. По-перше, концентрація виробництва та продажу молокопродукції, а також акумулювання доданої вартості крупними наднаціональними корпораціями і по-друге зменшення кількості гравців на ринку, в основному шляхом ліквідації дрібних операторів.

Дослідження підтвердили, що ефективні концепції маркетингової взаємодії зі споживачами, побудова довгострокових стратегічних  альянсів  базуються на включенні до поведінкових алгоритмів організації в промисловому секторі економіки, які, відповідно ієрархії рівнів диспозицій, передбачають наявність унікальної пропозиції для всіх ланок й підрозділів управління підприємством.

При відомих функціях попиту та пропозиції на ринку можлива ситуація, коли при деякій ціні товару об’єм попиту співпадає з об’ємом пропозиції. Цей стан ринку являє собою рівновагу. Підставивши у функцію попиту значення бюджету та дорівнявши функції попиту та пропозиції, визначаємо рівноважну ринкову ціну:

,(2.1)

Необхідно зауважити, що на ринку не може існувати від’ємного значення ціни, тому значення ціни  ми не враховуємо при подальших розрахунках. Таким чином рівноважна ринкова ціна

Підставивши її значення у функцію попиту або пропозиції, отримаємо значення рівноважного обсягу продажів продукції на ринку за даною ціною:

,        ,

Визначивши рівноважну ціну, розрахуємо допоміжні значення попиту та пропозиції. Для цього вирахуємо значення шагу ціни. Якщо рівноважна ціна дорівнює 2,3 грошовим одиницям, шаг у 0,1 ціни складатиме 0,1*2,3 = 0,23 грошових одиниць. Тому для визначення допоміжних значень попиту та пропозиції необхідно використати такі рівні ціни:

Тобто по п’ять значень ціни у бік збільшення та зменшення з шагом 0,1 рівноважної ціни [23; c.790].

Підставивши ці значення ціни у відповідні функції, розрахуємо обсяги попиту та пропозиції. Результати розрахунків занесемо до таблиці (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Кількісні значення попиту та пропозиції за розрахованими цінами

Розрахунок коефіцієнтів цінової еластичності попиту та пропозиції здійснюємо за формулами точкового коефіцієнта

(2.2)

Для цього використовуємо визначені раніше цінові інтервали з шагом у 0,1 рівноважної ціни.

Таблиця 2.3

Коефіцієнти еластичності попиту та пропозиції у розрахованих цінових інтервалах

Аналізуючи ринкову ситуацію на підставі одержаних даних , можна зробити висновок, що при підвищенні ринкової ціни від 1,15 гр. од. до 3, 45 гр.од обсяг попиту зменшився від 26,08696 од. товару до 8,695652 од. товару , що по суті відповідає закону попиту, у якому говориться про те, що підвищення ринкової ціни призводить до зниження рівня попиту і навпаки. Роздивляючись вплив зміни ринкової ціни на обсяг пропозиції, спостерігаємо , що при підвищенні ринкової ціни від 1,15 гр. од. до 3, 45 гр. од обсяг пропозиції зростає від 5,05 од. товару до 21,15 од. товару, тобто в даній ситуації відмічаємо дію закону пропозиції , у якому йдеться про те, що при підвищенні ринкової ціни пропозиція товару збільшується і навпаки.

2.3. Аналіз максимізації прибутку підприємства у короткотерміновому періоді

Головною метою мікроекономічного аналізу є забезпечення максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників [21; c.3]. До основних завдань мікроекономічного аналізу належать: оптимізація грошового обігу, максимізація прибутку підприємства за рівня фінансового ризику, що передбачається, мінімізація рівня фінансового ризику за рівня прибутку, що передбачається, оптимізація структури активів і капіталу підприємства і т.д. [21; c.5]. Методи оптимізації застосовуються практично на всіх етапах процесу фінансового менеджменту підприємства – у процесі управління грошовими потоками, активами й капіталом, управління інвестиційними проектами та фінансовими ризиками, фінансовому аналізі й фінансовому плануванні діяльності підприємства та ін.

Формальна постановка задачі багатокритеріальної оптимізації має вигляд:

(2.3)
(
де – цільова функція, – безліч функцій мети;

Х – область пошуку, задана лінійними обмеженнями.

Стверджують, що проблему вирішено, якщо обрані значення змінних максимізують цільову функцію, тобто якщо здійснюється оптимізація. Якщо ж обрані значення не забезпечують максимізацію, але дають прийнятний результат, то кажуть, що проблему вирішено задовільно (отримано прийнятне рішення).

Наведемо приклад використання методів економіко-математичного моделювання у фінансовому менеджменті торговельних підприємств за оптимізації асортименту продукції, що реалізується. Управління фінансовими ресурсами підприємства не можливе без оптимізації асортиментної політики, що дозволяє збільшити прибуток без значних інвестицій, а також виявити і задіяти внутрішні резерви підприємства. У сучасних умовах оптимізація асортиментної продукції підприємства із застосуванням методів фінансового менеджменту набуває великого значення.

В процесі здійснення операційної діяльності ВАТ «Молокозавод «Самбiрський» формується три види операційного прибутку: маржинальний операційний прибуток (сума покриття, валова маржа), валовий операційний прибуток і чистий операційний прибуток [3]. У даному випадку валова маржа становить різницю між чистим доходом від реалізації продукції і змінними витратами підприємства. Валовий операційний прибуток являє собою різницю між валовою маржею й умовно постійними витратами, величина яких в короткостроковому періоді не залежить від обсягу виробництва.

У літературі відзначається, що максимальне значення валового операційного прибутку свідчить про оптимальний асортимент виробленої продукції [20; c.132]. Однак не слід збільшувати цільовий показник (різницю між сумою покриття й умовно постійними витратами) за рахунок нарощування обсягу реалізації. Якщо валовий операційний прибуток зростає за рахунок збільшення обороту, то неминуче зростають дебіторська заборгованість і складські запаси, а виходить, і оборотний капітал. Якщо використовувати політику оптимізації асортименту, то додаткові оборотні кошти підприємству не знадобляться, навпаки, при цьому відбудеться приріст чистого грошового потоку.

Припустимо, що підприємство виробляє певну кількість Q усіх представлених N видів продукції, тобто

Q1 + Q2 +…+ Qn = Q      (2.4)

за відомого попиту  на кожний вид продукції.

Економіко-математична модель оптимізації асортименту продукції підприємства подаватиметься в наступному вигляді:

(2.5)

де і – кількість видів продукції, що реалізує підприємство, ;

– ціна одиниці i-го виду продукції;

– змінні витрати на одиницю i-го виду продукції;

– сума покриття (валова маржа) i-го виду продукції;

– умовно постійні витрати, розподілені за видами продукції i;

– обсяг реалізації i-го виду продукції;

– максимально можливий валовий операційний прибуток у результаті обраної асортиментної політики підприємства.

Обмеження моделі по збуту продукції:

.   (2.6)
(
Обмеження моделі по споживанню ресурсів (сировина, матеріали, засоби виробництва і робоча сила):

(2.7)

де  – вектор споживання m-го ресурсу;

bij – коефіцієнти споживання ресурсів через кожний цикл виробництва i-го виду продукції.

Умови невід`ємності:

.        (2.8)

Таким чином, кожний вид продукції, залежно від обраної технології виробництва й асортименту, а також від цін реалізації, має свою валову маржу, що буде варіюватися за різної комбінації видів продукції. За умови сформованих цін на ринку збуту і сировини необхідно максимально задовольнити попит на продукцію, що має максимальний маржинальний дохід, а потім із сировини, що залишилася, виробити продукцію, що має маржу на ранг нижче максимальної суми покриття, якщо при цьому залишиться сировина і незадоволений попит на продукцію [13; c.78].

Наприклад, асортимент продукції підприємства молочної промисловості ВАТ «Молокозавод «Самбiрський» жорстко прив’язана до специфіки основної сировини. Молоко має строго визначений біохімічний склад. Молочна продукція також має строго визначений, але зовсім інший біохімічний склад, при цьому всі компоненти повинні бути повною мірою використані в процесі виробництва молочної продукції.

Для цього ВАТ «Молокозавод «Самбiрський»  необхідно виробляти з 1 тонни сировини різні поєднання молочних продуктів, при цьому кожний продукт залежно від обраної технології виробництва й асортименту, ціни реалізації, має свій маргінальний дохід і умовно постійні витрати (табл. 2.4).

Як показують розрахунки, у даному випадку підприємству потрібно виробляти третій варіант структури асортименту, а саме, згущене молоко і сметану жирністю 15%, у тому обсязі, що цілком задовольнить попит на даний вид продукції, а із сировини, що залишиться, раціонально виробити перший варіант асортиментної структури і частину другого варіанта. Таким чином, підприємство одержить максимальний операційний прибуток за тих самих витрат.

Таблиця 2.4

Оптимізація асортименту продукції ВАТ «Молокозавод «Самбiрський» на основі критерію валового операційного прибутку

Таким чином, управління фінансовими ресурсами підприємства на основі оптимізації асортиментної політики дозволяє збільшити прибуток без значних інвестицій, а також виявити і задіяти внутрішні резерви підприємства.

Розробка оптимального асортименту продукції, що випускається, з використанням методів економіко-математичного моделювання за незмінних витрат і обсягу реалізації приводить до значного зростання прибутку.

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТОВУВАНИХ НА ПІДПРИЄМСТВІ  МЕТОДІВ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

В сучасних умовах функціонування економіки все більш важливим стає стратегічне бачення розвитку підприємства, що дозволяє спрямувати його діяльність на досягнення поставлених цілей, забезпечити фінансову рівновагу підприємства у довгостроковій перспективі та створити передумови для стійкого економічного зростання.

Одним з важливих етапів стратегічного управління фінансовою рівновагою підприємства є розробка її цільових стратегічних показників. Досягнення стану фінансової рівноваги підприємства у стратегічному періоді залежить від точності та коректності методів розрахунку її цільових показників.

Економіко-статистичний метод набув широкого застосування у сучасній практиці, проте в кризових умовах його застосування не дозволяє отримати об’єктивні результати, оскільки метод не враховує нові тенденції та фактори, що впливають на динаміку цільового показника фінансової рівноваги [1; c.89].

Застосування даного методу доцільно доповнити коригуючим коефіцієнтом, що дозволить врахувати вплив факторів внутрішнього та зовнішнього середовища на цільові показники. Визначення значень коригуючого коефіцієнта відбувається експертно та може доповнюватися необхідними аналітичними розрахунками.

Метод економіко-математичного моделювання має значну практичну цінність та дозволяє отримати найбільш точні результати розрахунків. Основною проблемою застосування методу постає вибір обґрунтованої та адекватної моделі.

З метою вдосконалення, даний метод слід доповнити аналізом обґрунтованості економіко-математичної моделі. Коректність моделі обумовлюється включенням до неї лише найбільш суттєвих факторів впливу на цільові стратегічні показники фінансової рівноваги.  З метою такого аналізу, ми вважаємо доречним розрахунок середньоквадратичного відхилення отриманих результатів від фактичних значень (за звітний період) та коефіцієнта варіації.

Застосування розрахунково-аналітичного методу має наступні недоліки:

– суб’єктивність експертної оцінки в процесі   визначення індексів зміни фінансових показників у стратегічному періоді;

– метод не враховує вплив усіх факторів на цільове значення показника фінансової рівноваги, а лише встановлює опосередковані зв’язки між деякими  з них.

Ми пропонуємо удосконалити даний метод шляхом  розширення та поглиблення фінансового аналізу, що сприятиме виділенню найбільш важливих взаємозв’язків між показниками. Зокрема, фінансовий аналіз повинен охоплювати дослідження не лише внутрішніх факторів впливу на цільові значення фінансової рівноваги, але й зовнішні чинники, такі як: загальноекономічна ситуація, стан та перспективи розвитку фінансового ринку, кон’юнктура товарного ринку, наявність можливостей та умови залучення позикового капіталу, відносини з контрагентами, тощо.

Нормативний метод є простим у застосуванні та досить достовірним, проте характеризується швидке «старіння», оскільки розвиток підприємства та економіки в цілому передбачає необхідність постійної зміни встановлених норм та нормативів [8; c.88].

Актуальними напрямами удосконалення нормативного методу є розробка економічно обґрунтованих норм та нормативів, з урахуванням власного досвіду підприємства, вітчизняної та зарубіжної практики, а також постійний їх перегляд та коригування.

Метод оптимізаційного моделювання дозволяє не лише розрахувати цільові стратегічні показники фінансової рівноваги, але й забезпечити оптимізацію фінансової діяльності підприємства.

Однак, недоліком оптимізаційного моделювання є необхідність залучення інформації, що стосується критеріїв оптимізації показників, їх граничних розмірів, яка не завжди є на підприємстві.

З урахуванням вищезазначеного, ми пропонуємо розширити інформаційну базу методу. Таке удосконалення сприятиме більш обґрунтованому вибору цільових стратегічних показників фінансової рівноваги з розрахованих альтернативних варіантів. Зокрема, необхідно залучити інформацію, що пов’язана з розвитком виробничої, комерційної діяльності підприємства, розвитком галузі у стратегічному періоді, фінансового ринку, стратегією конкурентів, появою нових фінансових інструментів, змінами в законодавстві.

Обґрунтованість цільових стратегічних показників фінансової рівноваги залежить від вибору методів їх розрахунку. Запропоновані напрями вдосконалення сприятимуть зростанню достовірності розрахунків та якості фінансової стратегії підприємства.

Послідовне використання методів економіко-математичного моделювання у мікроекономічному аналізі торговельних підприємств і реалізація із впровадженням нових інформаційних технологій дозволяє перебороти суб’єктивізм, виключити так звані вольові рішення, засновані не на строгому і точному обліку об’єктивних обставин, а на випадкових емоціях і особистій зацікавленості керівників різних рівнів погодити прийняті рішення з погляду об’єктивного, а не суб’єктивного, критерію ефективності.

Перспективними напрямками впровадження економіко-математичного моделювання у мікроекономічному аналізі торговельних підприємств є оптимізація стратегічного й поточного фінансового плану підприємства, оптимізація грошових потоків підприємства, оптимізація структури активів і капіталу, інвестиційний менеджмент підприємств, управління фінансовими ризиками. У цілому, упровадження оптимізаційних методів дозволить одержати економію за рахунок зростання прибутку, підвищення надійності, гнучкості й мобільності системи прийняття фінансових рішень, більш ефективного використання фінансових ресурсів, технічних засобів та інформаційних технологій.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На основі теоретичного дослідження взаємозв’язків і взаємодії підприємств-виробників сухих молокопродуктів з їх безпосередніми покупцями, експортерами-трейдерами, у світовому та національному ринках, аналізі емпіричного матеріалу щодо стану та ефективності розвитку суб’єктів господарювання та їх об’єднань у молокопереробному бізнесі сформульовано наукові та практичні висновки.

Узагальнивши існуючий інструментарій поведінки споживачів на ринку, класифікації поведінкових моделей, пропонується використання єдиних методологічних підходів до структурування факторів впливу на поведінку усіх типів споживачів на основі теорії диспозицій, що дозволило використати не тільки фінансові показники та індикатори діяльності суб’єктів господарювання, але й їх цільові параметри, характеристики ринкових ситуацій.

Визнаючи за центральний елемент будь-якої соціально-економічної системи людину, її потреби та особливості, вкажемо на необхідність переосмислення та глибинної адаптації індивідуальних моделей споживчої поведінки до організаційного рівня. З позицій теорій організаційної поведінки ключовими елементами підприємства виступають: цілі діяльності, реалізовані у стратегіях і  короткотермінових планах; структурні характеристики організації; застосовані технології виробництва товарів; сформований кадровий потенціал; зовнішнє оточення організації та характер існуючих взаємозв’язків між ними; організаційна культура та стиль управління тощо. Перераховані чинники слід визнати ключовими факторами впливу на споживчу поведінку підприємства.

Конструктивний аналіз економічних, психологічних, соціологічних, культурологічних і статистичних підходів до моделювання поведінки споживачів, дозволяє стверджувати, що систему взаємодії такого роду слід побудувати на основі прогностичного аналізу, моніторингу зовнішнього середовища господарювання, структурного аналізу організації, генетичного аналізу процесів і залежностей всередині підприємства, а також компонентного аналізу маркетингової діяльності усіх учасників ринкових трансакцій. Крім цього, вважаємо, що поведінку споживачів на ринку слід аналізувати з позицій цілей їх діяльності, засобів (ресурсів) для досягнення цих цілей, а також доступної інформації щодо способів досягнення цілей та використання засобів.

Внутрішні трансформації ринкових механізмів призводять до розмивання організаційних взаємозв’язків між споживачем і виробником, формуючи цілісні та взаємообумовлені інституційні утворення на ринку. Тому сьогодні для підприємств основним завдання є застосування маркетингу не тільки у сфері кінцевих споживачів продукції, але й побудова ефективних систем взаємодії за усіма ланками ланцюга створення цінності для людини. Саме створення таких уставлених систем, в рамках яких ефективно та своєчасно відбуваються поєднання виробників і споживачів у кожній ланці процесу створення вартості, виступає сьогодні ключових фактором успішності підприємств та компаній усіх сфер бізнесу.

Виступаючи одночасно кінцевим і проміжним продуктом, сухе молоко також характеризує потужність і рівень розвитку молокопереробної промисловості певного регіону, що підтверджується результатами дослідженнями.

Ключову роль у формуванні пропозиції на ринку сухого молока відіграють великі підприємства, що пояснюється існуванням ефекту від масштабу у цій сфері бізнесу. У більшості досліджуваних підприємств частка експорту сухого молока перевищує 70% від загальних обсягів, що визначає необхідність аналізувати компанії-трейдери у якості основних споживачів.

Найбільший потенційний ефект для українських виробників сухих молокопродуктів має взаємодія зі споживачами у масштабі міжнародних ринків молочної сировини, створення стабільних комунікаційних систем і форматів кооперації на внутрішньому ринку. Замкнутість внутрішнього ринку сухих молокопродуктів, глибокий рівень інтегрованості виробників сухого молока у структуру молокопереробного комплексу України, існуючі бар’єри виходу на зовнішні ринки, зумовлюють об’єктивну необхідність інтеграції в світову спеціалізовану мережу міжнародної торгівлі. Існуюча виробнича структура підгалузі сухих молокопродуктів неадекватна сучасним умовам діяльності, що передбачає існування на регіональному рівні ряду комерційно ізольованих дрібних підприємств; така ситуація визначає другий напрямок ,пов’язаний  з активною участю усіх виробників та споживачів у формуванні мікро-, мезо та макроекономічних кластерів, на основі технологічної спорідненості окремих стадій бізнес-процесів створення цінності для кінцевого споживача.

Маркетингову стратегію і модель поведінки компаній-споживачів на ринках сухих молокопродуктів слід розглядати як частковий випадок загальної теорії поведінки споживачів та необхідно наповнювати прикладними даними, враховуючи особливості групової динаміки та системи прийняття рішень трейдерами сухого молока.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Бережна Л.В., Снитюк О.І. Економіко-математичні методи та моделі в фінансах. – К.: Кондор, –  2009. – 301с.

2.    Біла О.Г. Фінансове планування та прогнозування. Навчальний посібник. – Львів: Компакт-ЛВ, 2005. – 312 с.

3.   Горбачевська О.В., Мартін О.М. Мікроекономіка в задачах: розв’язки та пояснення: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л.: ЛБІ НБУ, 2004. — 296 с.

4.   Ковалев Д. Как оптимизировать ассортиментную политику предприятия // Бизнес. – 2004. – 19 июля. – № 29. – С. 96-97.

5.   Подєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент. – К.: КНЕУ, 2005. – 536с.

6.   Прищепа Н.П. Мікроекономіка: Навч.-метод. посіб. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ: Альма-матер, 2005. — 146 с.

7.   Рябова Т. А.  Аналіз розвитку молочного ринку України та особливості споживання сухих молокопродуктів / Т.А. Рябова //Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. – Випуск 20. Маркетинг: теорія і практика. – Ч. І. – К.: КНЕУ, 2008. – С. 313 -321

8.   Рябова Т. А.  Особливості поведінки споживачів на промисловому ринку / Т.А. Рябова // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наук. праць. – Випуск 239: В 5 т. – Т. IV. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. – С. 788 – 794.

9.   Стасюк І.В. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. екон. спец.. — Л.: Афіша, 2004. — 230 с.

10.        Стеблій Г.Я. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л.: ЛБІ НБУ, 2004. — 222 с.

Додатки

ДОДАТОК А