ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Їх особливості

Цивільні процесуальні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини, що виникають між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками цивільного процесу в зв’язку з їх діяльністю із забезпечення правосуддя в цивільних справах, у справах наказного та окремого провадження[1].

Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами як між собою, так і з учасниками процесу – громадянами і організаціями в цивільному судочинстві[2].

Ознаки цивільних процесуальних правовідносин:

1.     Виникають на основі норм ЦПП внаслідок їх реалізації;

2.     Існують між учасниками суспільних відносин – між судом та іншими учасниками процесу в зв’язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, у справах наказного й окремого провадження, юридично закріплюють взаємну поведінку вказаних суб’єктів через їх суб’єктивні цивільні процесуальні права і обов’язки;

3.     Реалізація суб’єктивних цивільних прав і виконання суб’єктивних обов’язків забезпечується методами правового впливу – санкціями ЦПП.

Цивільним процесуальним правовідносинам притаманні такі особливості:

1.     Відносність. У відносних правовідносинах конкретно визначені як правомочні, так і зобов’язані суб’єкти.

2.     Двосторонність. Цивільні процесуальні правовідносини завжди є двосторонніми, тобто у процесуальних правовідносинах обидві сторони мають права й обов’язки одна стосовно іншої; двосуб’єктними, тобто завжди складаються між двома суб’єктами: судом та іншим учасником процесу.

3.     Системність. Цивільні процесуальні правовідносини складаються й видозмінюються під час судової діяльності згідно з її стадіями, утворюючи систему.

4.     Обов’язкова правова форма. Цивільні процесуальні правовідносини не можуть існувати поза правовою формою, у якій вони завжди виступають. Кожна процесуальна дія особи, яка бере участь у справі, має бути дозволена законом. Дія чи бездіяльність, не дозволені законом, породжують негативні правові наслідки для особи, яка їх вчинила. Приклад: вимоги до форми і змісту позовної заяви, невиконання яких тягне за собою повернення заяви.

Відмінності між цивільними процесуальними й матеріальними правовідносинами:

1.     Цивільні процесуальні правовідносини на відміну від матеріальних завжди є двосуб’єктними.

2.     Цивільні матеріальні правовідносини мають таку особливість, як рівність суб’єктів. У цивільних процесуальних правовідносинах рівність є лише між особами, які беруть участь у справі, а не між судом й іншими учасниками процесу.

3.     Цивільним процесуальним правовідносинам притаманна системність, що не притаманно матеріальним правовідносинам.

4.     У цивільних процесуальних правовідносинах обов’язковим їх суб’єктом завжди є суд.

5.      Цивільним правовідносинам можуть передувати фактичні відносини, а процесуальним – ні.

2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідні наступні передумови:

1.     Норми цивільного процесуального права.

2.     Процесуальна правоздатність або процесуальна правосуб’єктність суб’єктів ЦПП.

3.     Юридичні процесуальні факти.

4.     Наявність між суб’єктами цивільного процесу матеріальних правовідносин.

5.     Підвідомчість справи суду[3].

Цивільні процесуальні норми, як передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин, мають наступні ознаки:

1.     Встановлюються лише державою.

2.     Є загальнообов’язковими.

3.     Мають загальний характер.

4.     Регулюють суспільні відносини лише в галузі здійснення правосуддя у цивільних справах, у справах наказного і окремого провадження судом загальної юрисдикції.

5.     Забезпечуються можливістю застосування державного примусу і процесуальних заходів, не пов’язаних із державним примусом (скасування судом заходів забезпечення позову у разі несвоєчасного подання позовної заяви – ч.7 ст. 154 ЦПК).

6.     Мають метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ, віднесених законом до відання суду загальної юрисдикції.

Юридичні факти – це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносини. До юридичних фактів відносяться:

1.     Дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, встановленій цивільним процесуальним законодавством.

2.     Процесуальна бездіяльність – невиконання процесуальних обов’язків суб’єктами ЦПП. Процесуальна бездіяльність сама не породжує процесуальне правовідношення, а є підставою для вчинення дій учасниками процесу (наприклад, застосування заходів процесуального примусу).

3.     Події, які теж самі по собі не породжують процесуальне правовідношення, а є підставою для вчинення дій учасниками процесу (наприклад, факт смерті є підставою для постановлення ухвали про зупинення провадження у справі).

Юридичні факти поділяються на:

– прості юридичні факти, якщо юридичним фактом є лише одна умова (наприклад, залучення належного відповідача);

– складні юридичні факти, якщо юридичним фактом є більше однієї умови (наприклад, для відкриття провадження у справі необхідно пред’явлення позивачем позовної заяви та прийняття її до провадження судом). Такий юридичний факт називається юридичним складом.

3. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин

Суб’єктами ЦПП є суд і всі особи, які беруть участь у цивільному процесі. ЦПК розрізняє такі основні групи суб’єктів ЦПП:

a)     суд;

b)    особи, які беруть участь у справі (ст.26 ЦПК);

c)     інші учасники цивільного процесу (ст. 47 ЦПК).

М.Й. Штефан виділяє такі групи учасників ЦПП[4]:

a)     особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах:

a.      суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції;

b.     суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

b)    особи, які беруть участь у справі:

a.      з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження;

b.     з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни;

c)     особи, які не беруть участі в справі: особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

Фізичні особи – учасники ЦПП повинні мати цивільну процесуальну правоздатність. Інші учасники ЦПП, за винятком свідків, повинні мати не лише цивільну процесуальну правоздатність, а й цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна дієздатність – це здатність особи особисто здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати обов’язки в суді (ч.1 ст. 29 ЦПК). У фізичних осіб у повному обсязі вона виникає з моменту досягнення повноліття, тобто з 18 років.

Цивільна процесуальна правоздатність так само, як і цивільна матеріальна правоздатність, виникає у фізичних осіб з моменту народження і припиняється в момент смерті (ст. 25.ЦКУ). Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки.

4. Суд – як обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин

Суд є обов’язковим суб’єктом ЦПП на всіх стадіях цивільного процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду.

Суддя, секретар судового засідання і секретар суду є посадовими особами суду, перебувають з ним в трудових правовідносинах, тому суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд. Посадові особи суду є носіями службових прав і обов’язків, наданих їм для участі у виконанні завдань державного органу і не є самостійними суб’єктами, які замінюють державний орган. Одноособові дії судді, секретаря судового засідання призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ними особисто, а із судом.

Здійснюючи правосуддя, суд діє як орган судової влади і водночас є суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

Суд має не лише владні повноваження, а й обов’язки. Суд зобов’язаний:

a)     розглядати клопотання осіб, які беруть участь у справі;

b)    прийняти до розгляду та вирішити у певні строки підвідомчу та підсудну йому справу.

Особливістю прав суду як суб’єкта ЦПП є те, що ці права співпадають з обов’язками суду: винести законне й обґрунтоване рішення (ст.213 ЦПК).

Процесуальна правосуб’єктність суду пов’язана з його компетенцією та виконуваною функцією.

5. Особи, які беруть участь у справі

До осіб, які беруть участь у справі, належать:

1.     сторони,

2.     треті особи,

3.     представники сторін і третіх осіб,

4.     Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,

5.     прокурор,

6.     органи державної влади та місцевого самоврядування,

7.     у передбачених ЦПК випадках фізичні та юридичні особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб,

8.     заявники, інші заінтересовані особи та їхні представники у справах наказного та окремого провадження (ст. 26 ЦПК).

Характерним для цієї категорії учасників ЦПП є те, що вони мають юридичну заінтересованість у вирішенні справи. Вони захищають або свої права та інтереси, або права та інтереси інших осіб, державні та суспільні інтереси.

Ці особи мають не лише процесуальний, а й матеріальний (сторони, треті особи, їх представники, заявники у справах окремого і наказного провадження) інтерес у вирішенні справи, оскільки в результаті рішення суду в них виникають, змінюються, або припиняються суб’єктивні матеріальні права й обов’язки.

Такі особи можуть здійснювати вплив на хід та розвиток цивільного процесу.

6. Інші учасники цивільного процесу

До інших учасників цивільного процесу відносяться:

1.     секретар судового засідання,

2.     судовий розпорядник,

3.     свідки,

4.     експерт,

5.     перекладач,

6.     спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст.47 ЦПК).

Такі учасники процесу характеризуються відсутністю юридичної заінтересованості у вирішенні справи.

Секретар судового засідання:

здійснює судові виклики і повідомлення;

перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;

веде журнал судового засідання;

оформлює матеріали справи;

виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи.

Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання (ст. 48 ЦПК).

Судовий розпорядник:

забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу;

з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;

оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;

слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

виконує інші доручення головуючого, пов’язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи (ст. 49 ЦПК).

Вимоги судового розпорядника, пов’язані з виконанням вказаних обов’язків, є обов’язковими для учасників цивільного процесу.

Правове становище судового розпорядника визначається Тимчасовим положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, затвердженим Наказом Державної судової адміністрації України від 21 квітня 2004 року № 51/04, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 травня 2004 року за № 564/9163.

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК). Свідок зобов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків – відповідальність, встановлену законом.

ЦПК встановлює перелік осіб, які:

1.     не підлягають допиту як свідки:

i.      недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

ii.      особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, – про такі відомості;

iii.      священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

iv.      професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

2.     мають право відмовитися від давання показань: фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб).

Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів,  явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ст. 53 ЦПК). Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Експерт зобов’язаний з’явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності – роз’яснити його. Експерт має право:

1.     знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2.     заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3.     викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4.     бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;

5.     задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6.     користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу».

Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ст. 54 ЦПК). Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ст. 55 ЦПК).

Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Особа, яка надає правову допомогу. Правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги (ст. 56 ЦПК). Така особа має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

7. Зміст та об’єкт цивільних процесуальних правовідносин

Зміст ЦПП становлять сукупність цивільних процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій щодо їх реалізації зацікавленої особи і суду.

ЦПП є формою (способом, методом) здійснення учасниками процесу суб’єктивних прав і обов’язків. Права і обов’язки учасників ЦПП разом із процесуальними діями становлять зміст ЦПП.

Об’єктом ЦПП є різні матеріальні й нематеріальні блага, заради охорони і захисту яких суб’єкти цивільного процесуального права вступають у цивільні процесуальні правовідносини. Розрізняють загальний об’єкт ЦПП та спеціальні об’єкти окремих ЦПП та їх груп.

Загальний об’єкт ЦПП – це те, заради чого виникають і на що спрямовані цивільні процесуальні правовідносини, тобто процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовані процесуальні права і обов’язки учасників цивільних процесуальних правовідносин та процесуальні дії суб’єктів цих правовідносин.

Кожне з видів проваджень має свій спеціальний об’єкт:

Спеціальний об’єкт ЦПП у справах позовного провадження – це захист порушених, невизнаних чи оспорюваний прав, свобод або інтересів, фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.1 ЦПК).

Спеціальним об’єктом у справах окремого провадження є встановлення певних юридичних фактів, які визначають цивільно-правове чи сімейно-правове становище фізичної особи, мають значення для захисту та охорони прав та інтересів фізичної особи (ст.234 ЦПК).

Спеціальним об’єктом у справах наказного провадження є захист суб’єктивних прав та майнових інтересів кредитора (ст.95 ЦПК).

Спеціальний об’єкт ЦПП мають окремі стадії цивільного процесу: об’єктом перегляду рішень в апеляційному порядку є перевірка законності та обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили; а в касаційному порядку – перевірка законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду, ухвалених за результатами апеляційного розгляду, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29 ч.1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженні у справі (ст. 324 ЦПК).

[1] Цивільний процес України / За ред. Ю.С. Червоного – К. 2007. – С. 63.
[2] Цивільний процес України / М.Й. Штефан – К. 2001. – С. 23.
[3] Гражданские процессуальные правоотношения. / Н.А.Чечина – С. 46.
[4] Цивільний процес України / М.Й. Штефан – К. 2001. – С. 26.