Реферат по історії стародавнього світу

на тему “Стародавня Індія”

Індська (Харапська) цивілізація є однією з трьох найбільш древніх цивілізацій людства, поряд з давньоєгипетською і шумерською.

Географічні умови та землеробство Стародавньої Індії

Стародавня Індія – це індійський субконтинент від доісторичних часів до початку середньовічної Індії. Цей термін використовується до кінця імперії Гупта. Древню Індію складали сучасні країни Афганістану (деякі частини), Бангладеш, Бутан, Бірма, Індія, Непал і Пакистан.

Географічні умови Стародавньої Індії абсолютно різні – засніжені гори і зелені рівнини, непрохідні вологі джунглі і спекотні пустелі. Тваринний та рослинний світи теж дуже різноманітні і налічують безліч унікальних видів. Саме ці особливості клімату і територіального розташування істотно вплинули на подальший розвиток Стародавньої Індії в одних районах, і практично повне уповільнення прогресу в інших, важкодоступних областях.

Стародавня Індія характеризується інтенсивним розвитком землеробства у долинах рік Інд та Ганг, місцеві жителі успішно зводили греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільсько­господарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавній Індії. В долинах рік Інд і Ганг в Індії зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби збирали по два урожаї в рік бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою Стародавньої Індії характерним було рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби складали незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах.

Рабів використовували також на будівництві храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Як і в Єгипті і Месопотамії, основною діяльністю населення Стародавньої Індії було іригаційне землеробство, яке базувалось на використанні водоналивного колеса.

З найдавніших часів індійці вирощували пшеницю, ячмінь, рис, бобові, дині, бавовник, льон, цукрову тростину.

Релігія Стародавньої Індії

  • ведизм;
  • індуїзм;
  • буддизм;
  • джайнізм;

Велику роль у духовному житті Стародавньої Індії відігравала релігія.

Ведійські гімни вважалися і вважаються в Індії священними текстами, їх усно передавали з покоління в покоління, дбайливо зберігали. Ці звернення до богів, гімни і заклики малюють світ ведійської людини, її вірування, уявлення про світобудову. Сукупність цих вірувань прийнято називати ведизмом. Ведизм не був загальноіндійською релігією, а залишався лише віруванням тієї групи індоарійських племен, яка заселила Східний Пенджаб і Уттар-Прадеш стало творцем «Рігведи» та інших ведійських збірок. Однією з характерних рис ведійської релігії був політеїзм – поклоніння багатьом богам і божествам. Їх зазвичай наділяли властивостями людини (антропоморфізм), але іноді вони малювалися і як напівбоги-напівзвірі (теріоморфізм). Боги ведизму:

  • Головним богом вважався Індра – бог грози, могутній воїн;
  • Хранителем світового порядку і справедливості вважався бог Варуна;
  • Особливим шануванням користувався бог вогню Агні – захисник домівки, «хранитель будинку і людей»;
  • Бог Сонця Сурья асоціювався з приходом дня, він розвіював морок ночі, проїжджаючи щоранку на своїй колісниці по небу.

Багато рис ведизму увійшли в індуїзм, хоча це була вже розвинена релігія, що відображала інший етап в духовному житті.

Головною релігійною течією був індуїзм (зараз займає більше 80% населення Індії). В індуїзмі на перший план висувається бог-творець, встановлюється сувора ієрархія в пантеоні. Головні божества індуїзму – Брахма, Вішна і Шива. Всі три бога є проявом єдиної божественної суті, але за кожним закріплена певна «сфера діяльності». Так, Брахма є творцем світу, Вішну – його охоронцем, Шива – його руйнівником, але він же відтворює його заново. Шива очолював головний пантеон богів, був деміургом, управителем світу, зразком, який досяг духовної самореалізації.

Значно пізніше, ніж ведизм, склався в Індії буддизм. Через кілька століть саме він перейшов межі Індії, утвердився в багатьох країнах Азії, став однією з трьох світових релігій. Сіддхартха Шак’ямуні («відлюдник з роду Шак’їв») – творець буддійського вчення – народився в 563 р до н.е. в містечку Лумбіні (суч. Непал) в кшатрийскій сім’ї. Коли йому було 40 років, він в Сарнатхе (близько суч. Варанасі-Бенарес) «досяг просвітління» і став називатися Буддою, тобто «просвітленим». Як і будь-яка релігія, буддизм містив у основі доктрини ідею про порятунок – в буддизмі осягнення цього «звільнення» іменується нірваною.

Культура Стародавньої Індії

Скульптура

Більшість з тих скульптур, які дійшли до нас, –  скульптури культового характеру, але поряд з релігійною існувала і світська скульптурна традиція. У Стародавній Індії були створені спеціальні керівництва по скульптурі, які містили правила створення статуй, перш за все для храмів та інших культових споруд. Були розроблені і прийоми іконографії, що відрізнялися в різних релігійних традиціях, – існували буддійська, джайнская і індуїстська іконографія.

Живопис Стародавньої Індії

Найбільш відомим пам’ятником староіндійської живопису є стінні розписи в печерах Аджанти, так звані фрески Аджанти, хоча фресками у повному розумінні слова вони не були, так як розпис наносили на суху штукатурку. У цьому буддійському комплексі, що складається з 29 печер, живопис покриває стіни і стелі внутрішніх приміщень. Різноманітні сюжети передають сцени з життя Будди, різні міфологічні теми, ілюструють буддійські оповіді – авадани. Тут і сцени з повсякденного життя, і палацова тематика (царське полювання, прийоми послів і т. п.).

Вражає прекрасне збереження живопису, незважаючи на багатовіковий вік розписів, вологий клімат і локалізацію – відкриті печери. Стародавні індійці прекрасно володіли мистецтвом зміцнення грунту, знали секрети стійких фарб. Застосовуваний для розписів грунт робився з двох шарів, для зв’язки використовували бджолиний віск, патоку, камінь, після висихання зовнішнього грунту стіну шліфували, поливали вапняним молоком. Приступаючи до нанесення малюнка, майстри спочатку робили контур, який потім розмальовувався. Кольорам приділялася особлива увага, вважалося, що саме колір найбільшою мірою впливає на глядача. Вибір кольору строго залежав від того, які фігури належало зобразити. Боги і царі завжди малювалися білими фарбами; цим кольором не можна було зображати персонажі, хто уособлювали зло.

Традиції Аджанти вплинули на живопис інших районів Індії та на мистецтво Шрі-Ланки (знамениті фрески Сигирії). Уже в давнину розписи Аджанти справляли величезне враження на всіх, хто їх бачив. Про них із захопленням говорив, наприклад, китайський паломник VII ст. н. е. Сюаньцзан.

Музика в Стародавній Індії

  • карнатична музика (основний акцент робиться на вокальній музиці; більшість композицій написані для виконання, і навіть якщо вони виконуються на інструментах, вони призначені для виконання в стилі гаякі (спів));
  • індійська музика.

Мова в Стародавній Індії:

  • ведичний санскрит;
  • прато-дравідійський;
  • скрипти:
    • Таміл Брахмі;
    • скрипт Паллава;
    • скрипт Гупта.

Література Стародавньої Індії

Давньоіндійська література по праву займає одне з найпочесніших місць в історії світової літератури. Вона дуже різноманітна і за своїми жанрами, і за мовно-культурних традицій, вражає глибиною, оригінальністю змісту, виключно поетична. Стародавня Індія подарувала світові таких великих письменників, як Калідаса. Його творчість стало одним з найважливіших етапів в культурному розвитку країни. Коли в кінці XVIII – початку XIX ст. з’явилися перші переклади його творів на західноєвропейські мови, до Калідаса звернулися найбільші письменники і поети Західної Європи.

Поезія

Високого рівня досягла в Стародавній Індії теорія літературної творчості, в тому числі поезії. Докладно розроблялися правила віршування, складалися спеціальні тексти по метриці, трактати з поетики. Одне з ранніх творів з поетики, «кавья-аланкара» («Поетичні прикраси»), належить перу Бхамахі (IV-V ст. Н.е.). Поступово оформляється кілька шкіл «поетичної науки», які ведуть між собою суперечки про суть поезії, про художні прийоми, жанри, поетичну мову.

Серед ранніх літературних пам’ятників на тамільській мові перш за все слід вказати на «Курал», авторство якого місцева тамільська традиція пов’язує з Тіруваллувар. Цей збірник висловів показав тривалу історію самостійного розвитку літературної традиції дравідійського населення Індії і увібрав в себе багато фольклорних елементів. «Курал» і до цього дня виключно популярний в Індії.

Театр

Епоха Гуптів була часом розвитку давньоіндійського театру, і це знайшло своє відображення в появі спеціальних трактатів по драматургії. В одному з них, «Натьяшастра», детально викладаються завдання театру, різні види уявлень, розповідається про гру акторів, про техніку сцени і т.п. Рівень давньоіндійської драматургії був настільки високий, що багато індологів XIX – початку XX ст. вважали, що театральне мистецтво розцвіло в Індії під безпосереднім впливом грецького театру, проте, хоча й існували зв’язки Індії з античним світом, театр виник в ній самостійно і, більш того, індійська театральна традиція древніша грецької.

Велику популярність серед санскритських творів має «Панчатантра» – збірка оповідань і притч, в значній мірі заснованих на фольклорному матеріалі. «Панчатантра» була перекладена багатьма мовами Азії, в тому числі на пехлеві, сирійський, арабський. Збереглися її монгольські, тибетські, лаоські, малайські переклади і редакції. На Близькому Сході вона була відома під назвою «Калила і Димна». Її сирійський переклад «Стефане і Іхнілат» ліг в основу давньоруських переказів. В цілому відомо більше 200 перекладів «Панчатантри».

Поряд з санскритськими творами, пов’язаними з брахманістско-індуїстськими традиціями, в Стародавній Індії існувала багата література, що відносилася до іншої – буддійської (санскрітска і Палійська) – традиції. Найбільш яскравим обдаруванням виступає поет і драматург Ашвагхоша (I-II ст. н. е.), що писав на санскриті. Його поема «Буддхачарита» («Життєпис Будди») свідчить про появу в Індії нового жанру – штучного епосу, де дуже сильно відчувається вплив народної поезії. Інша його драма, «Шаріпутрапракарана» («Пракарана про звернення Шаріпутра»), мала помітний вплив на подальший розвиток індійської драматургії.

Філософія Стародавньої Індії

У Стародавній Індії дуже високого розвитку досягла філософія. Найбільш відомою школою давньоіндійських матеріалістів була локаята. Локаятики виступали проти основних положень релігійно-філософських шкіл, в тому числі проти ідеї релігійного «звільнення» і всесилля богів. Основним джерелом пізнання вони вважали чуттєве сприйняття.

Великим досягненням давньоіндійської філософії було атомістичне вчення школи вайшешика, що знаходить певні аналогії з вченням Демокріта. Патанджалі – засновник школи йоги – спеціальну увагу приділяв розробці питань людської психології.

Одним з найбільших махаянских філософів був Нагарджуна, який виступив з концепцією «загальної відносності», або «порожнечі» (шунья-вада). Його ідеї мали великий вплив на долі буддійської філософії в Тибеті і Китаї, а розробка його логічних категорій багато в чому визначила розвиток школи логіків в Індії.

Школа санкх’я («рахунок») відобразила багато досягнень давньоіндійської науки.

До кінця древності найбільший вплив мала ідеалістична школа веданта, творцем якої був видатний філософ і проповідник Шанкара, але чималу роль у розвитку індійської філософії зберігали і раціоналістичні концепції.

Наука Стародавньої Індії

Вражаючими були успіхи стародавніх індійців в математиці, астрономії, медицині, лінгвістиці. Їх наукові досягнення зробили чималий вплив на культуру інших народів, але особливо вони вплинули на розвиток арабської та ірано-перської науки; зроблені індійцями відкриття передбачили багато з того, до чого пізніше прийшла і європейська наука Нового часу.

Математика

Почесне місце в історії світової математики та астрономії займає ім’я Арьябхата (V – початок VI ст. н.е.). Індійському вченому було відомо значення числа π, він запропонував оригінальне рішення лінійного рівняння, яке близьке до сучасних методів математики.

Визначним досягненням давньоіндійської науки було створення десяткової системи числення (із застосуванням нуля); це нововведення склалося не тільки в результаті розвитку власне математичної традиції, але також під впливом світоглядного поняття «порожнеча», введеного в філософські роздуми відомим буддійським мислителем Нагарджуною. Десяткова система була запозичена арабськими вченими («арабські цифри»), потім її сприйняли і інші народи. Зараз нею користуються у всьому світі.

Давньоіндійська система позначення чисел визначила сучасну систему нумерації і лягла в основу сучасної арифметики. Завдяки розробці вчення про абстрактне числі і вироблення цифрової системи високого рівня розвитку досягла алгебра. Саме в цій області на відміну від античної науки, де основна увага приділялася геометрії, стародавні індійці досягли виняткових успіхів. Алгебраїчні твори давньоіндійських математиків в середні століття були широко використані арабськими вченими, з трактатами яких починаючи з XI-XII ст. стали знайомитися і в Західній Європі. Так, 1145 р. з арабського на латину був переведений алгебраїчний трактат аль-Хорезмі, багато в чому висхідний до творів індійських математиків.

Деякі математичні терміни, якими користуються і сучасні вчені, мають індійське походження, наприклад «цифра», «синус», «корінь». Мистецтво математиків в Стародавній Індії дуже цінувалося. Відомий математик Брахмагупта, що жив в кінці VI – початку VII ст. н. е., писав: «Як Сонце затьмарює своїм блиском зірки, так і вчений може затьмарити славу інших, пропонуючи, а тим більше вирішуючи математичні завдання».

Астрономія

Давньоіндійські трактати з астрономії свідчать про високий рівень астрономічних знань, які постійно вдосконалювалися. Незалежно від античної науки Арьябхата висловив здогад про обертання Землі навколо своєї осі. Ця воістину революційна ідея настільки різко розходилася з традиційними поглядами і релігійними концепціями про будову Всесвіту, що праця Арьябхата була гнівно засуджена жерцями і вченими, які стояли на ортодоксальних позиціях.

Введення десяткової системи сприяло точним астрономічним розрахунками, хоча телескопа і обсерваторій в Стародавній Індії ще не було. Сирійський астроном Північ Себохт в VII ст. писав про те, що астрономічні відкриття індійців мудріші, ніж у вавилонян і греків, а за словами арабського вченого IX ст. аль-Джахіз, «наука астрономія походить від них (індійців), і інші люди її запозичили».

Медицина

До сих пір в Індії великою пошаною користується аюрведа (наука про довголіття), яка зародилася тут у давні часи. Староіндійські лікарі вивчали властивості трав, вплив клімату на здоров’я людини, значна увага приділялася особистій гігієні і дієті.

На високому рівні стояла хірургія: у давньоіндійських медичних трактатах перших століть нашої ери згадується про 300 різних операцій і 120 хірургічних інструментів. Популярна сьогодні на Заході тібетська медицина заснована на традиціях давньоіндійської аюрведи.

Незважаючи на незалежне походження, спостерігається схожість між давньоіндійської медициною і фізіологічними теоріями античності (Гіппократ, Гален і ін.). Староіндійські медики вважали, що в основі людського організму лежать три головні «життєві соки» (або «першоелементи»): вітер, жовч і флегма – їх ототожнювали з принципами руху, вогню і розм’якшення (подібні поняття про «життєві соки» існували і в античній медицині). Індійська медична думка, як і антична, спеціальну увагу приділяла антропогеографії, тобто  впливу на людський організм природних умов. Певні паралелі простежуються в індійських і античних вченнях про спадковість і про лікарську етику.

Мовознавство

У Стародавній Індії високого рівня розвитку досягла наука про мову, що було пов’язано з винятковою роллю в індійській культурі усної традиції і дуже рано склалася концепції божественного характеру мови. Вважалося, що мова лежить в основі всіх наук і мистецтв. У граматиці Панин «Аштадхьяі» ( «Восьмикнижжя») аналіз мовного матеріалу проведено настільки глибоко й грунтовно, що сучасні вчені знаходять подібності між лінгвістичними теоріями стародавніх індійців і сучасною європейською лінгвістикою.

Вплив культури Стародавньої Індії в наступні епохи та вклад в світову культуру

Однією з найбільш самобутніх цивілізацій Сходу була індійська. Її внесок у загальну культуру людства справді величезний. Досягнення стародавніх індійців в різних областях – літературі, мистецтві, науці, філософії – увійшли в золотий фонд світової цивілізації, зробили чималий вплив на подальший розвиток культури не тільки самої Індії, але і ряду інших країн. Особливо значним був індійський вплив у Південно-Східній, Центральній Азії та на Далекому Сході.

Давньоіндійська культура справила великий вплив на культуру Шрі-Ланки і Південно-Східної Азії, писемності цих регіонів склалися на основі індійської системи брахми, в місцеві мови ввійшло багато індійських слів. Великим впливом користувалися в Шрі-Ланці та в Китаї буддизм і буддійська література, а в країнах Південно-Східної Азії – індуїзм і санскрітскій література.

Коли Європа і Америка познайомилися з давньоіндійської літературою, індійська культура привернула увагу багатьох видатних письменників і поетів. До індійським сюжетів і мотивів зверталися І. Гердер, І. Гете, Г. Гейне, Г. Гессе, С. Цвейг, Л. Толстой, Р. Роллан, Р. Кіплінг та ін. Гердер, Гете, Ф. Шиллер захоплювалися «Шакунталу» Калідаси, вважаючи цю драму одним з кращих творів світової літератури. На сюжети індійських легенд Гете створив кілька балад (особливо відома «Бог і Баядера», написана в 1794 р).

Давньоіндійська філософія вплинула на творчість таких відомих американських письменників, як У. Емерсон, Г. Торо, У. Уїтмен. Дослідники справедливо зазначали вплив ідей «Гіти» на поему У. Уїтмена «Листя трави».

У сучасній Індії спадщина минулих епох проявляється у всіх сферах життя і культури. Для цієї країни характерна виняткова живучість давніх традицій, і не дивно, що багато досягнень давньоіндійської цивілізації увійшли складовою частиною в загальнокультурний фонд індійців. Вони стали невід’ємним компонентом і світової цивілізації.

І – VI ст. н.е. – період розквіту давньоіндійської духовної культури. Саме в цю епоху індійський народ зробив найбільше досягнень у різних галузях науки, в літературі і мистецтві, а вклад Індії в загальнолюдську культуру виявився найзначнішим. Велику позитивну роль відіграло зміцнення економічних і культурних зв’язків Індії із зовнішнім світом.

Індія в Стародавньому світі здобула славу “країни мудреців”, і багато діячів культури інших держав намагалися її відвідати для ознайомлення з культурними досягненнями індійського народу. Так, наприклад, багато античних письменників і філософів прагнули відвідати Індію, щоб познайомитися з її динамічними вченнями про всесвіт і місце в ньому людини. У різних давньогрецьких джерелах збереглися відомості про те, що в Індії побували з пізнавальними цілями навіть Піфагор і Демокріт. Більшість дослідників сумніваються у вірності цих даних, але сам факт існування такої традиції не можна вважати випадковим.

Стародавня Індія – одна з перших світових цивілізацій, принесла світову культуру найбільшу кількість духовних цінностей. Це багатющий субконтинент зі складною і бурхливою історією. Тут зароджувалися великі релігії, виникали і руйнувалися імперії, але з століття в століття зберігалася неминуща самобутність індійської культури. Ця цивілізація зводила з цегли великі, відмінно сплановані міста з водопроводом і створила піктографічну писемність, яку поки не вдалося розшифрувати. До сих пір цивілізація Стародавньої Індії задає багато важких і нерозв’язних питань дослідникам.