ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

1. Поняття цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право (як галузь права) – це сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу щодо здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах, щодо справ наказного, окремого провадження, а також такі, що виникають у зв’язку із цією діяльністю, суспільні відносини щодо розгляду та вирішення зазначених категорій справ[1].

Цивільне процесуальне право (як наука) – це вчення, яке складається із системи взаємопов’язаних і взаємоузгоджених понять, суджень, висновків, ідей, концепцій і теорій про цивільне процесуальне право, як галузь права, про цивільний процес, про цивільні процесуальні правовідносини, про цивільне процесуальне законодавство і практику його застосування[2].

2. Процесуальний порядок захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб

Право на судовий захист закріплено у частині 1 статті 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч.1 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.

Охорона суб’єктивних прав – правове регулювання суспільних відносин з метою забезпечення їх нормального розвитку.

Захист суб’єктивних прав – сукупність процесуальних заходів, що вживаються у зв’язку з порушенням, невизнанням чи оспорюванням суб’єктивних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб’єктів цивільного права та спрямовані на захист або відновлення суб’єктивних цивільних прав і особистих майнових та немайнових інтересів їх володільців. Захист прав можливий не лише в судовому порядку, а й у адміністративному порядку – Президентом України, органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування (ст. 17 ЦКУ), нотаріусом (ст.18 ЦКУ), самозахистом свого суб’єктивного права та права іншої особи (ст. 19 ЦКУ).

Цивільний процес – це сукупність процесуальних дій суду, інших осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу, що здійснюється у встановленому законом порядку, та тих, що виникають у зв’язку із цими діями, процесуальних правовідносин, пов’язаних із здійсненням правосуддя у цивільних справах. Для процесуальних дій характерними є такі риси[3]:

1.     Зміст і форма процесуальних дій визначаються законом: позовна заява – ст. 119 ЦПК, заява про видачу судового наказу – ст.98 ЦПК; порядок прийняття рішень і постановлення ухвал судом першої інстанції – ст.209 ЦПК…;

2.     Існує певна послідовність процесуальних дій: апеляційна скарга подається після ухвалення рішення чи постановлення ухвали, касаційна – після розгляду справи в апеляційному порядку…

3. Предмет та метод цивільного процесуального права, як критерії визначення самостійності галузі права

Право поділяється на галузі права за предметом і методом правового регулювання.

Предметом ЦПП є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя[4].

Предметом ЦПП є діяльність судів загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу зі здійснення правосуддя у цивільних спорах,  у справах наказного, а також окремого провадження і ті, що виникають у зв’язку з цією діяльністю, суспільні відносини щодо розгляду вказаної категорії справ[5].

Метод цивільного процесуального правового регулювання – це сукупність закріплених у цивільному процесуальному праві способів впливу норм права на суспільні відносини, що регулюються цією галуззю права. Цивільний процесуальний метод правового регулювання є диспозитивно-імперативним. Владні повноваження суду, який здійснює судову владу (ст. 6 Конституції України) поєднуються з рівноправ’ям сторін, диспозитивністю їх поведінки, що виявляється у свободі вибору поведінки сторін (ст.ст. 27, 31 ЦПК), та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК). Держава не визначає ці відносини від себе й примусово, а лише є тим органом, який охороняє те, що буде визначено іншими[6].

Водночас суд має не лише права, а й обов’язки. Основним правом і обов’язком суду є винесення законного і обґрунтованого рішення (ст.213 ЦПК).

ЦПП виконує три функції:

1.     виховна функція ЦПП спрямована на забезпечення належної поведінки суб’єктів цивільно-правових та матеріальних правовідносин, з яких виникають спори і справи, що розглядаються у цивільному процесі;

2.     охоронна функція ЦПП спрямована на відновлення майнових і особистих немайнових прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права;

3.     регулятивна функція ЦПП при розгляді цивільно-правових спорів шляхом захисту прав, свобод і таких, що охороняються законом, інтересів суб’єктів цивільного права на забезпечення впливу на економічну сферу і цим сприяє створенню та розвитку нормальних економічних відносин у суспільстві; при розгляді справ наказного провадження – спрямована на забезпечення належного виконання обов’язків і сприяння тим самим захисту суб’єктивних прав і законних інтересів суб’єктів права; при розгляді справ окремого провадження – покликана шляхом встановлення юридичних фактів і фактів цивільно-правового становища осіб сприяти охороні прав і законних інтересів суб’єктів права.

4. Система цивільного процесуального права

Система ЦПП – це сукупність інститутів, зумовлених предметом правового регулювання. Система ЦПП поділяється на Загальну і Особливу.

Загальна частина об’єднує норми, які є визначальними для всієї галузі цивільного процесуального права. У цій частині передбачені завдання цивільного судочинства, регулюється право на звернення до суду за судовим захистом, відкриття провадження у справі, провадження у справі до судового розгляду, передбачені основні принципи ЦПП. До Загальної частини входять норми, що визначають склад суду, порядок вирішення питань судом, підстави для відводу суддів, прокурора, експерта, секретаря судового засідання, регулюють питання компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, норми, які регулюють поняття і види доказів, питання дослідження доказів, питання судових витрат, заходів процесуального примусу, процесуальних строків, правове становище осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, їх права та обов’язки.

Норми Особливої частини ЦПП регулюють провадження у суді першої інстанції у різних категоріях справ, перегляд судових рішень та ухвал в апеляційному і касаційному порядку, а також перегляд рішень, які набрали законної сили, у зв’язку із нововиявленими і винятковими обставинами. До Особливої частини ЦПП належать норми, які регулюють процесуальні питання, пов’язані із виконанням судових рішень у цивільних справах і рішень інших органів; щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень; щодо визнання і виконання рішень іноземних судів в Україні; щодо провадження у справах за участю іноземних громадян.

5. Цивільне судочинство

Цивільне судочинство – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків і цивільних процесуальних дій, що реалізуються суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, а саме судом і учасниками процесу. Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК).

6. Стадії цивільного судочинства

Розгляд справ у цивільному процесі послідовно проходить ряд етапів, які називаються стадіями цивільного процесу. Стадія цивільного процесу – сукупність процесуальних дій, об’єднаних певною процесуальною метою. У цивільному процесі виділяють такі стадії:

1.     Відкриття провадження у справі. Момент відкриття провадження у справі залежить від дій зацікавленої особи (позивача, стягувача, заявника) та від дій судді – прийняття позовної заяви, заяви.

2.     Провадження у справі до судового розгляду. На цій стадії вчиняються ряд дій як суддею, так і сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. На цій стадії проходить попереднє судове засідання, яке призначається протягом 1 місяця з дня відкриття провадження у справі (ст.129 і 130 ЦПК).

3.     Судовий розгляд. Це центральна стадія процесу, на якій справа завершується її вирішенням по суті.

4.     Перегляд судових рішень та ухвал в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК).

5.     Перегляд рішень і ухвал у касаційному порядку. У касаційному порядку перевіряється законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду, що набрали законної сили.

6.     Перегляд судових рішень Верховним Судом Україні. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПКУ (ст.353 ЦПКУ). Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

a.      неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

b.     встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. (ст.355 ЦПК).

7.     Перегляд рішень і ухвал суду, які набрали законної сили, а також судових наказів у зв’язку з нововиявленими обставинами. Переглядається судом, що постановив такі рішення, ухвали, накази.

У літературі стадією цивільного процесу вважають також виконавче провадження. М.Й. Штефан об’єднує п’яту і шосту стадії в одну, а сьомою стадією вважає звернення судового рішення до виконання[7].

7. Види цивільного судочинства

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками в два види із підвидами:

1.     Позовне провадження. Розглядаються справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, та ін. правовідносин (п. 1 ст. 24 ЦПК). Правила позовного провадження є загальними для цивільного судочинства у цілому. У позовному провадженні виділяють:

o   власне позовне провадження;

o   заочне провадження,  тобто скорочений розгляд справ позовного провадження (гл.8 ЦПК);

o   відновлення втраченого судового провадження, порядок якого визначається у розділі ІХ ЦПК.

2.     Непозовне провадження. Справи у непозовному провадженні розглядаються з деякими винятками і доповненнями, встановленими спеціальними нормами для деяких справ порівняно із загальними правилами судочинства. Підвидами непозовного провадження є:

o   Окреме провадження. В окремому провадженні розглядаються справи, у яких відсутні спори про право (ст. 234 ЦПК);

o   Наказне провадження. Провадження по безспірним справам, перелік яких обмежений чинним ЦПК (розділ ІІ ЦПК);

o   Провадження по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень (розділ VІІ ЦПК);

o   Провадження по справах про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні (розділ VІІІ ЦПК).

М.Й. Штефан виділяє три види цивільного судочинства: позовне провадження, провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (точніше — з конституційних, адміністративних, фінансових) – по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничої виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України; по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії; по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності; по скаргах на дії органів і службових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень; по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб у сфері управлінської діяльності; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій; по заявах прокурора про визнання незаконними правового акта органу чи дії посадової особи; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і обов’язковому державному страхуванню. Суд розглядає й інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесених законом до їх компетенції; окреме провадження – у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; встановлення фактів, що мають юридичне значення; встановлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами[8].

Ю.С. Червоний вказує на існування трьох видів судового провадження відповідно до ч.3 ст.15 ЦПК: позовне, окреме, наказне[9].

8. Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права – це способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Джерелами ЦПП є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 55, 59, 24, 29, 31, 31, 32).

До джерел цивільного процесуального права належить Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI , яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні.

Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, виступає затверджений Законом України від 18 березня 2004 року № 1618-IV Цивільний процесуальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2005 року. ЦПК складається з 11 розділів:

1.     Розділ I. Загальні положення;

2.     Розділ II. Наказне провадження;

3.     Розділ III. Позовне провадження;

4.     Розділ IV. Окреме провадження;

5.     Розділ V. Перегляд судових рішень;

6.     Розділ VI. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб);

7.     Розділ VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень;

8.     Розділ VIII. Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні;

9.     Розділ IX. Відновлення втраченого судового провадження;

10. Розділ X. Провадження у справах за участю іноземних осіб;

11. Розділ XI. Прикінцеві та перехідні положення.

Джерелами цивільного процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. ЦКУ визначає осіб, які можуть звертатися до суду за захистом своїх суб’єктивних прав, свобод і законних інтересів (ст. 2 ЦКУ), визначає порядок захисту цивільних прав (ст.ст. 16, 17, 18, 19 ЦКУ), регулює питання про допустимість засобів доказування у спорах щодо правочинів, укладених з недотриманням обов’язкової простої письмової форми (ст. 218 ЦКУ). ЦКУ регулює питання щодо цивільної дієздатності фізичних осіб (ст.ст. 30-42 ЦКУ), встановлення й припинення опіки й піклування (ст.60, 75 ЦКУ).

Сімейний Кодекс визначає склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов’язкову участь прокурора, органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин, регулює питання усиновлення, скасування усиновлення, визнання його недійсним, позбавлення батьківських прав.

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42).

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу, місцевому господарству та про припинення права власності на земельну ділянку.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ надає право податковій інспекції в судовому порядку стягувати з громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов’язкових платежів.

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції. Ними є: Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції від 22 квітня 1993 р. № 15; Постанова Кабінету Міністрів «Про визначення розміру витрат, пов’язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995 року № 78 та ін.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз’яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов’язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз’яснення.

[1] Цивільний процес України / За ред. Ю.С. Червоного – К. 2007. – С. 13.
[2] Цивільний процес України / За ред. Ю.С. Червоного – К. 2007. – С. 27.

[3] Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М. 1997. – С.7.
[4] Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М. 1997. – С.13.
[5] Цивільний процес України / За ред. Ю.С. Червоного – К. 2007. – С. 14.

[6] Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Петроград, 1917. – С.9-10.
[7] Цивільний процес України / М.Й. Штефан – К. 2001. – С. 7.
[8] Цивільний процес України / М.Й. Штефан – К. 2001. – С. 7.
[9] Цивільний процес України / За ред. Ю.С. Червоного – К. 2007. – С. 7.