ПАЛЬЧИКОВІ ІГРИ ТА ВПРАВИ, ПАЛЬЧИКОВА ГІМНАСТИКА

ПАЛЬЧИКОВІ ВПРАВИ ЯК ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ТА МЕТОДИ ЗНЯТТЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ НАПРУГИ

Вчені – дослідники вагомими доказами підтвердили тісний зв’язок розвитку м’язів руки дитини з розвитком її мовлення та мислення. Високий рівень сформованості дрібної моторики дитячих пальців забезпечує також достатній розвиток пам’яті, уваги, зв’язного мовлення й робить руку готовою до письма. Оволодіння ж самою технікою написання літер потребує злагодженої роботи дрібних м’язів усієї руки, а також розвиненої слухової уваги.

Недостатня сформованість дрібної моторики пальців спостерігається у деяких наших вихованців. Різноманітні види та комплекси пальчикової гімнастики у вигляді цікавих та доступних малятам вправ слід закріплювати за допомогою простих ігор-вправлянь із ґудзиками, шнурками, дрібними конструкторами.

Саму ж пальчикову гімнастику розпочинаємо з найпростіших вправ та зі знайомства дітей зі своїми пальцями – з їхніми назвами, призначенням. Найбільш складні елементи можна повторити кілька разів, щоб малі краще запам’ятали їх.

Масаж пальців рук “ П’ять братів ”

В кулачку живуть брати –

Чи знайомий з ними ти?

Перший братик –      Прихваляйчик,

Другий братик  –      Показайчик,

Третій братик   –      Всегуляйчик,

А четвертий      –      Заважайчик,

П’ятий братик   –      Примиряльчик.

В кулачкові-      Захищайчик.

Комплекси пальчикової гімнастики та окремі її елементи слід вводити до фізкультхвилинок та фізпауз, під час занять з логоритміки. Практикуйте пальчикові вправи і в індивідуальній роботі з дітьми.

При виконанні кожної вправи залучайте до роботи всі пальчики дитини, та ще й обох рук – і правої, й лівої. Домагайтеся обов’язкового дотримання зазначених правил.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПАЛЬЧИКОВИХ ВПРАВ

1.  “Пальчики вітаються”:

а). Однією рукою: кінчиком великого пальця правої руки почергово торкатися кожного пальця цієї ж руки (те ж саме – лівою рукою);

б). Двома руками: тримаючи долоні вертикально одну навпроти одної, почергово (починаючи з мізинців і закінчуючи великими пальцями) з’єднувати й розводити пальці, промовляючи слова: “Добридень, пальчику!”

2.  “Стиснемо – розтиснемо”:

ритмічно стискати пальці в кулак і розтискати.

3.  “Молоточок”:

вказівним пальцем однієї руки стукати по долоні другої.

4.  “Молоточки”:

одним стиснутим кулачком стукати по другому кулачкові.

5.  “Бігунець”:

“Бігти” по столу, по нозі, пересуваючи вказівний та середній пальці.

6.  “Млинок”:

поставивши один кулачок над другим, робити ними обома колооберти.

7.  “Потрусимо долонями”:

потрусити обома долонями – спершу сильніше, потім слабше.

8.   “Хвилі”: робити хвилеподібні рухи руками перед грудьми – з одного боку в інший.

9.  “Січемо капусту”:

ребром однієї долоні бити по розгорнутій другій долоні.

10.      “Перемо білизну”:

терти пальцями одного кулачка по другому.

11.“Падає сніг”: робити плавні синхронні рухи обома руками згори донизу.

12.“Кінь біжить”: почергово стукати по столу чотирма пальцями руки (крім великого).

13.“Гра на фортепіано”: довільно імітувати пальцями обох рук гру на цьому музичному інструменті.

14.“Слон іде”: виставивши вперед вказівний палець (хобот), переступати чотирма пальцями по столу.

15.“Дзеркало”: притиснувши пальці один до одного, вертикально тримати долоню (або обидві) внутрішнім боком перед очима.

16.“Барабанщик”: двома пальцями обох рук (вказівними або середніми) “барабанити” в повітрі або по столу.

17.“Пташки дзьобають зернята”: зігнутим вказівним пальцем однієї руки стукати по столу (або по підлозі).

ПАЛЬЧИКОВА ГІМНАСТИКА

“Побігли вздовж ріки діти навипередки” Рухи вказівного і середнього пальців обох рук по стегну до колін. Вихователь чітко вимовляє слова, поступово прискорюючи темп, діти тільки повторюють рухи за ним.
“Спритно з пальчика на пальчик

стрибає зайчик, стрибає зайчик”

Пальці однієї долоні широко розставлені. Вказівним пальцем другої руки доторкнутися до кожного пальця. Змінити руки.

“Раз, два, три, чотири, п’ять” – стискати і випрямляти пальці.

“Вийшли пальчики гулять”    – виконувати рух “ліхтарики”.

“Раз, два, три, чотири, п’ять” – стискати і випрямляти пальці.

“У хатинці знов стоять”   – стиснути пальці.

“Надмемо швидко кульку”    – пальці обох рук зібрані в пучок, повільно розсунути їх, не відриваючи один від одного.

“Вона стає великою”      – повільно розвести руки в сторони.

“Раптом кулька лопнула”      – подути на складені долоні.

“І дуже схудла”– знову зібрати пальці в один пучок.

Дітям важко дається їх заучування, але віршований супровід запам’ятовується значно краще й відтворюється точніше. Беручи це до уваги, можна вивчати вірші за такою схемою:

1.   Читання тексту вірша вихователем.

2.   Читання тексту із залученням смислових рухів.

3.   Читання вірша, показ рухів із заохоченням дітей повторювати все за дорослим.

4.   У разі потреби повторити читання вірша та показ рухів із заохоченням.

5.   Відтворення вихователем тексту вірша відповідними рухами, заохочення дітей повторити слова, виконуючи ці рухи і спостерігати за показом їх.

6. Заохочення дітей, пригадуючи жести, читати вірш без показу”.

Вірш “Морозець”

На перший погляд робота видається клопіткою. Але завдяки використанню такої методики діти значно швидше запам’ятовують вірш. Цьому сприяє підключення до роботи різних видів пам’яті (зорової, рухової, слухової та тактильної), а в зоні інтенсивнішого збудження всі розумові процеси пришвидшуються.

Спостерігаючи за іграми дітей, часто доводиться бачити, що одна дитина стоїть осторонь, не наважується підійти до дітей, лякається дорослих, недовірлива та сором’язлива. Або доводиться вислуховувати нарікання дітей і дорослих, що якась дитина весь час б’ється, ображає інших, свариться, заважає гратись.

Порушення у спілкуванні, конфліктність, уособленість – ознаки слабкої адаптації дитини до оточуючого світу, причини серйозних емоційно – особистісних проблем у майбутньому.

Багато батьків занепокоєні виявленням страхів у дітей. Дитячий страх – це нормальне явище для психічного розвитку дитини. Дуже часто страх захищає дитину від зайвого ризику, відводить від небезпеки, регулює та вибудовує поведінку. Дитина , яка не боїться нічого, найчастіше потрапляє у зону ризику, підпадає під загрозу її здоров’ю і навіть життю.

“Теплична”, гіперопікувана дитина, виходячи зі звичного сімейного оточення, відчуває труднощі у спілкуванні та поведінці. Вона занадто відкрита і беззахисна перед життєвими ситуаціями.

Найчастіше лякливі діти у батьків, які самі надто тривожні, не впевнені у житті. Завдання дорослих – не підшучувати над дитячими страхами, не заглиблювати їх, заганяючи у глибину дитячої душі. Щоразу, при нагоді, слід надавати дитині можливість діяти самостійно – це кращий засіб позбавитись страху. Накопичення достатнього досвіду та знань, оволодіння методами саморегуляції, дозволяють дитині опанувати свої страхи, бути впевненими у собі.

Зла, агресивна дитина, забіяка та розбишака – загроза благополуччю дитячого колективу. Але це – нещасна істота, яку ніхто не розуміє, не хоче приласкати та пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішнього емоційного неблагополуччя, клубок негативних хвилювань, один з неадекватних засобів захисту.

Такі діти використовують будь-яку нагоду, щоб штовхати, бити, ламати, щипати інших. Їх поведінка часто носить провокаційний характер. Щоб викликати відповідну реакцію, навіть агресивну, вони завжди готові розізлити маму, вихователя, ровесників. Вони не заспокоюються до того моменту, доки дорослі не вибухнуть , а діти не вступлять у бійку або сварку. Наприклад, така дитина буде свідомо одягатися повільніше, відмовлятися мити руки, прибирати іграшки, доки не виведе з маму з себе, не почує її крик і не отримає на гаряче. Після цього дитина готова розплакатись і, тільки отримавши втіху та ласку від мами, заспокоїться. Чи не диво, дуже чудернацький засіб отримання уваги? Але це для даної дитини єдиний механізм “виходу” психоемоційного напруження, яке накопичилося, внутрішня тривожність.

Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя, обмеження у бажаннях, різниця між бажаним та можливим.

Тільки зрозумівши це, дорослі “здогадуються”, що дитина ні в чому не винна, і якщо її не будуть ображати, то вона буде доброзичливою і приємною у спілкуванні. Так не ображайте!

Якщо ви винайшли у дитини ознаки агресивності поведінки, порушення у спілкуванні, використовуйте рухову терапію – ефективні методи саморегуляції та зняття психоемоційної напруги у дітей.

Якщо дорослих тривожать вияви дитячої незібраності, зайвої активності, плаксивості – раптом врівноважена, радісна дитина стає конфліктною та безпомічною. Все це ознаки внутрішньої психоемоційної напруженості, наслідків якоїсь “дитячої” проблеми, яку у якій дорослі ще не розібралися. Як допомогти дитині у такі моменти? Найбільш правильне рішення – навчити її допомагати самій собі, тобто познайомити з методами саморегуляції. У деяких діях дитина може бути самостійною, у деяких потрібна допомога дорослого. І навіть, якщо дитина багато чого може зробити сама, дорослі повинні зрозуміти та заспокоїти її.

От і заспокойте, і заспокойтесь самі!