Безкоштовно

Конституційний Суд України

views 4117

Зміст

Курсова робота

з дисципліни “Теорія держави і права”

на тему “Конституційний Суд України

Вступ

Актуальність теми. Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути Президента України, Конституційного Суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Рахункової палати та ін.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі в цілому. З перших років незалежності було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України замість колишніх союзних законів і підзаконних актів та істотно оновлено чимало чинних законів. Складається якісно нова система права України.

Важливим етапом в українському державотворенні й законотворчості, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Ця Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю.

Разом з тим, чинна Конституція стала основою якісно нової системи права України, кожної з її галузей і, насамперед, провідної — конституційного права України. Вона зумовила оновлення основ конституційного ладу; прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; форм безпосереднього народовладдя; організації державної влади і місцевого самоврядування тощо.

Конституція України підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об’єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій.

Після прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України і запровадження спеціалізованого інституту судового конституційного контролю – Конституційного Суду України – у представників різних галузей юридичної науки виник особливий інтерес до вивчення цього політико-правового явища. Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який, на відміну від інших органів державної влади, наділений спеціальною компетенцією по забезпеченню конституційної законності в Україні. У зв’язку з цим виникла необхідність дослідження даного інституту в контексті співвідношення здійснення контрольних функцій органу конституційної юрисдикції і органів державної влади, розмежування їх компетенції.

Актуальність і значущість теми зумовлена необхідністю теоретичної розробки нового і маловивченого явища для української державності визначення правової природи Конституційного Суду України, меж його компетенції, юридичної природи рішень, а також необхідності вдосконалення законодавчого врегулювання деяких питань організації і діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Беручи до уваги особливості перехідного періоду, залишається актуальним формування ефективної системи конституційного контролю на основі досягнень міжнародної практики, врахування суспільно-історичних і національних особливостей, системного узагальнення та аналізу теоретичних і практичних питань розвитку юридичної наукової думки в галузі конституційного правосуддя.

Об’єктом дослідження виступає сукупність конституційних правовідносин у сфері здійснення функцій Конституційним Судом України.

Предметом дослідження є система організаційних та процесуальних засобів здійснення своїх функцій єдиним органом конституційної юрисдикції України.

Метою роботи є комплексне дослідження функціонування Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Завдання дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети:

1)  розкрити основні риси Конституційного Суду як судового органу;

2)  розкрити поняття конституційного контролю як інституту забезпечення дії принципу верховенства Конституції;

3)  визначити функції та повноваження Конституційного Суду України;

4)  охарактеризувати форми звернення та процесуальні процедури розгляду справ Конституційним Судом України.

5)  сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що визначає правові засади діяльності Конституційного Суду України як гаранта конституційного ладу.

Методи дослідження. Вибір та застосування характерних методів дослідження залежали від складності та особливостей окремого досліджуваного питання. Зокрема при характеристиці формування повноважень Конституційного Суду використано історично-порівняльний метод. Із застосуванням логічного методу здійснювалося формування визначення понять правового статусу суддів Конституційного Суду. Характеристика рішень Конституційного Суду як системного явища потребувала застосування системного методу пізнання. Структурно-функціональний метод використаний при визначені місця Конституційного Суду в системі державної влади України.

Теоретична база дослідження. Для написання роботи були використані різноманітні джерела, у тому числі: Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року, підручники з конституційного права під редакцією В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького та інших, наукові статті з журналу «Право України», а також практика Конституційного Суду України.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (30 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи – 45 сторінок, у т.ч. список джерел і літератури – 3 сторінки.

Розділ I. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

1.1. Основні риси Конституційного суду як судового органу

Конституційний Суд України розпочав діяльність 18 жовтня 1996 року. Своє перше Рішення прийняв 13 травня 1997 року.

Нормативне регулювання діяльності Конституційного Суду України здійснюють (ст. 3 Закону України “Про Конституційний Суд” від 16.10.1996 зі змінами й доповненнями станом на квітень 2010 р.):

1) Конституція України (норма про Конституційний Суд включена до розділу VIII «Правосуддя» і розділу XII «Конституційний Суд України») [1],  Закон України «Про Конституційний Суд України» [2]. Вони визначають повноваження, порядок організації і діяльності, процедуру розгляду справ Конституційним Судом;

2) акти Конституційного Суду України, що регламентують організацію внутрішньої роботи у відповідності з Законом України «Про Конституційний Суд».

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996р. складається з 4 розділів, 16 глав (95 статей, 9 прикінцевих і перехідних положень) [2; 26, C. 5].

Розділ І «Основи конституційного судоустрою»містить пункти:

1. Загальні положення;

2. Повноваження Конституційного Суду України;

3. Судді Конституційного Суду України;

4. Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України;

5. Організація та діяльність Конституційного Суду України.

Розділ II «Конституційне провадження» складається з пунктів:

6. Звернення до Конституційного Суду України;

7. Провадження в справах у Конституційному Суді України;

8. Рішення і висновки Конституційного Суду України.

Розділ ІІІ «Особливості конституційного провадження» об’єднує пункти:

9. Провадження у справах, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону;

10. Особливості провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

11. Особливості провадження у справах щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим;

12. Особливості провадження у справах щодо відповідності положень чинних правових актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього Закону, конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина;

13. Особливості провадження у справах щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина;

14. Провадження у справах, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Закону;

15. Провадження у справах, передбачених пунктом 3 статті 13 цього Закону;

16. Провадження у справах, передбачених пунктом 4 статті 13 цього Закону.

Розділ IV. Прикінцеві та перехідні положення. – Містить 9 пунктів, у яких визначається час набуття даним Законом чинності, уточнюється юрисдикція Конституційного Суду України, регламентуються питання організаційного та матеріального забезпечення його діяльності.

Закон України «Про Конституційний Суд» від 16.10.1996 (зі змінами й доповненнями станом на квітень 2010 р.) (ст. 4) називає основні принципи діяльності Конституційного Суду України [2; 7, C.32]:

·     верховенство права;

·     колегіальність;

·     гласність;

·     незалежність;

·     рівність прав суддів;

·     повний і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень.

Зазначені вище положення правильно відображають державно-правову основу його діяльності як судового органу конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу через конституційне правосуддя.

У ч. 3 ст. 124 Конституції України (розділ VIII «Правосуддя») говориться, що «Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції». При цьому Конституція України окремо встановлює заборону створення будь-яких надзвичайних та особливих судів. Конституційний Суд України входить до судової системи як самостійний суб’єкт і є єдиним органом конституційної юрисдикції (ч. 5 ст. 147 Конституції України) [1].

В літературі є такі точки зору на правову природу Конституційного Суду:

1) Конституційний Суд України входить до судової системи як самостійний суб’єкт;

2) Конституційний Суд не є органом судової влади;

3) Конституційний Суд розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

Необхідно зазначити у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон «Про Конституційний Суд України» (ст. 4) передбачає, що діяльність Конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність [2].

Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ, які вони вирішують [10, С. 557]. Предметом розгляду конституційних судів є конституційні питання.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. судову систему України утворюють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

Суди загальної юрисдикції становлять єдину систему судів, а Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні [28, С. 12].

Слід звернути увагу на ту обставину, що, з одного боку, Конституційний Суд України не названо в системі судів загальної юрисдикції, а з іншого – він входить до судової системи України поряд із судами загальної юрисдикції.

При цьому слід звернути увагу і на положення частини 3 ст. 124 Конституції України, згідно з якою судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [28, С. 12].

Виходячи з цього, не складно зробити висновок про те, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Він вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Конституційний Суд покликаний забезпечити конституційний правопорядок у державі [28, С. 12].

Усе це свідчить про те, що Конституційний Суд посідає особливе місце в судовій системі України. Йому безпосередньо не підпорядковуються жодні суди, в тому числі і Верховний Суд України, хоча його рішення мають суттєве значення для всіх судів держави і тим самим впливають в цілому на судову практику [28, С. 13].

Таке положення Конституційного Суду в державі призводить до того, що з цього приводу висовуються різні точки зору щодо того, чи відносити його до судової гілки влади чи ні. Так, зокрема, як доводять В. Тацій та Ю. Грошевий, Конституційний Суд не є органом судової влади. Його компетенція, на їхню думку, може бути поділена на загальну і виняткову. Загальна компетенція Конституційного Суду полягає в тому, що він розглядає справи про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України. А виняткова компетенція полягає в тому, що Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. На специфічне положення Конституційного Суду звертає увагу М. Цвік, посилаючись на те, що він входить в судову систему лише за своєю назвою, оскільки він покликаний здійснювати не суто правосуддя, як інші суди, а контрольно-наглядову функцію. Аналогічної точки зору дотримується і Ю. Тодика, який вважає, що помилково відносити такий орган, як Конституційний Суд, до судової влади, оскільки функцією останньої є правосуддя, а наглядово-контрольної – захист конституційного ладу. Натомість судді Конституційного Суду В. Скомороха та М. Савенко однозначно відносять його до органів правосуддя [28, С. 13].

Г. Мурашин розглядає конституційне судочинство як один із видів судочинства, а сам Конституційний Суд – як складову частину судової влади. Цю думку підтримує також Ю. Шемшученко, для якого Конституційний Суд є органом судочинства і невід’ємною складовою судової влади [28, С. 14].

Звичайно, Конституційний Суд України має певні риси, не властиві судам загальної юрисдикції:

1) він не перебуває на чолі системи судових органів, оскільки конституційних судів більш низького рівня не існує;

2)  в Конституції України йому присвячено окремий розділ (ХІІ);

3) провадження порушується з ініціативи спеціально уповноважених суб’єктів;

4) компетенція Суду поширюється на вищі органи державної влади, виключаючи парламент, уряд і Президента;

5) характер питань, що розглядається, принципово не збігається з компетенцією судів загальної юрисдикції. По-шосте, рішення суду не оскаржуються і є остаточними [28, С. 15].

Водночас деякі важливі риси Конституційного Суду дають підстави для віднесення його саме до судових органів [28, С. 15].

1) судочинство  здійснюється  Конституційним  Судом  України  та
судами загальної юрисдикції (ст. 124 КУ від 28.06.1996 (зі змінами й доповненнями станом на квітень 2010 р.)) [1];

2) відповідно до ч. 2 Закону «Про судоустрій України» від 07.02.2002 (зі змінами й доповненнями станом на квітень 2010 р.) його названо у числі органів, що здійснюють судочинство;

3) він, хоча і в особливих процесуальних формах, але все ж вирішує конфлікти на ґрунті реалізації права, в тому числі здійснюючи тлумачення Конституції і законів України;

4) судові справи слухаються з додержанням принципу змагальності, коли одні учасники процесу наводять юридичні аргументи на підтвердження своєї позиції, а інші їх спростовують.

Тому Конституційний Суд у системі судів України можна розглядати як особливий орган правосуддя [28, С. 16]. Сьогодні, власне, загальноприйнятою є характеристика Конституційного Суду України як судового органу (органу судової влади). На підтвердження цього наводить той факт, що за Конституцією України він певною мірою поєднаний із судами загальної юрисдикції. Такий висновок, як зазначено вище, можна зробити з того, що судочинство має здійснюватися Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Свідченням на його користь є також те, що на суддів Конституційного Суду України поширюються ті ж самі гарантії незалежності і недоторканності, а також підстави щодо звільнення з посади і вимоги щодо несумісності, які передбачені для суддів судів загальної юрисдикції. Важливим у визначенні Конституційного Суду України як судового органу є і те, що основні принципи його діяльності збігаються або можуть бути порівняні з відповідними ознаками буття судів загальної юрисдикції [28, С. 16].

Конституційний Суд України здійснює конституційний контроль, що проявляється через: перевірку та оцінку конституційності законів, інших нормативних актів, договорів, що втрачають юридичну силу у випадку визнання їх неконституційними; забезпечення верховенства та прямої дії Конституції України, захист прав і свобод особистості, створення «живого» конституційного права.

Конституційний Суд — єдиний орган, компетентний перевіряти конституційність законів та інших нормативних актів вищого рівня держави та її суб’єктів. Він розглядає спори про компетенцію, в яких беруть участь найвищі законодавчі, виконавчі та судові органи держави, дає офіційне тлумачення Конституції України.Роль Конституційного Суду України, його конституційна компетенція і юридична сила прийнятих ним актів слугують забезпеченню балансу влад. І це суттєво відрізняє його від Верховного Суду України та Вищого Арбітражного суду України. Саме через Конституційний Суд судова влада виступає арбітром у спорах між гілками влади. Тому він не лише особливий судовий орган, частина судової влади, а й один із найвищих конституційних органів держави. У цьому його двоєдина правова природа.

Отже, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Конституційний Суд покликаний забезпечити конституційний правопорядок у державі.

1.2. Конституційний контроль як інститут забезпечення дії принципу верховенства Конституції

Принципи верховенства Конституції, конституційної законності не реалізуються автоматично. Специфічним інститутом забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції є конституційний контроль, який означає спеціалізований механізм охорони конституції як нормативного правового акта найвищої юридичної сили. Він є специфічною функцією компетентних державних органів у забезпеченні верховенства конституції в системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії в діяльності суб’єктів суспільних відносин.

Судовий конституційний контроль – це перевірка на відповідність конституції об’єктів такого контролю судовими органами [4, C. 54].

Як відомо, існує дві моделі судового конституційного контролю [25, C. 56]:

■ американська (англосаксонська), згідно з якою конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. При цьому такі повноваження можуть здійснювати або усі суди загальної юрисдикції, або тільки верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати;

■ європейська – виключними повноваженнями по перевірці конституційності законодавчих актів наділені спеціалізовані органи – конституційні суди. Вони володіють спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через самостійне судове провадження – конституційне судове провадження. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне судове провадження складають конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.

В Україні діє європейська модель судового конституційного контролю. Спеціалізований орган – Конституційний Суд України – володіє спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через конституційне судове провадження.

Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо).

Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

– акти парламенту (закони, регламенти тощо);

– акти глав держав;

– акти органів виконавчої влади (уряду, рідше – центральних і місцевих органів виконавчої влади);

– акти органів суб’єктів федерації;

– спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

– акти судових органів, органів прокуратури;

– міжнародні договори;

– діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

– дотримання законодавства про вибори і референдум [8, C. 41].

Функція конституційного контролю є основною в діяльності Конституційного Суду України, вона виражає його основне призначення. Тому закономірно, що саме цей напрям діяльності Конституційного Суду України є найоб’ємнішим за змістом і формами. Функція конституційного контролю реалізується Конституційним Судом України у його повноваженнях [8, C. 41].

Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним [16, C. 29; 25, C. 56]. Здійснення таких видів конституційного контролю є гарантією (засобом) забезпечення верховенства Конституції України в національній правовій системі.

Конституційний Суд України здійснює лише постановляючий конституційний контроль. Це відповідає загальносвітовим традиціям діяльності органів конституційної юстиції. Консультативний характер рішень притаманний в основному органам конституційного нагляду.

Конституційний Суд України в порядку обов’язкового конституційного контролю перевіряє законопроекти про внесення змін до Конституції України на предмет відповідності вимогам статей 157, 158 Конституції України [1], а також додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках здійснюваний Конституційним Судом України контроль є факультативним.

Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акту поза зв‘язком з конкретною справою. Конкретний контроль здійснюється Конституційним Судом України переважно за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо необхідності офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. У всіх решта випадках використовується абстрактний конституційний контроль. Конкретний конституційний контроль є завжди наступним, адже здійснюється після набуття відповідним актом.

Матеріальний контроль означає перевірку відповідності конституції змісту акту. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних вимог щодо процедури видання акту (чи входило видання акту в компетенцію органу, який видав, чи дотримані при цьому процедурні правила, чи в належній формі виданий акт).

Таким чином, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є вищою формою конституційного контролю. Це означає, що такий контроль носить спеціалізований, фаховий характер, а акти, прийняті Конституційним Судом України в результаті здійснення конституційного контролю, за своєю юридичною силою можуть бути умовно прирівняні до Конституції держави.

Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним.

Отже, конституційний контроль – це специфічний інститут та механізм забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції як нормативного правового акта найвищої юридичної сили.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Конституційний Суд покликаний забезпечити конституційний правопорядок у державі за допомогою реалізації своїх функцій, головною з яких є конституційний контроль.

Розділ II. Функції та повноваження Конституційного Суду України

2.1. Основні функції Конституційного Суду України

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України (ст. 2 Закону України “Про Конституційний Суд”) [2].

В навчальній літературі дуже мало висвітлене питання про виокремлення функцій Конституційного Суду України, та все ж є.

Функції Конституційного Суду України – це основні напрями чи види його діяльності, які спрямовані на виконання передбачених Конституцією України і Законом «Про Конституційний Суд України» завдань як єдиного органу конституційної юрисдикції [25, C.107].

Функції Конституційного Суду України як такі прямо в законодавстві не закріплені. Цим породжена дискусія в науці конституційного права щодо розуміння і системи цих функцій. Функції Конституційного Суду України класифікують за різними критеріями: за об’єктами чи сферами діяльності, способами і засобами діяльності Конституційного Суду України тощо. Проте найважливіше значення має визначення функцій Конституційного Суду України на основі його компетенції, вважає Т.О. Цимбалістий [25, C. 108].

Відповідно до повноважень Конституційного Суду України, які визначені Конституцією України і Законом України “Про Конституційний Суд України”, він здійснює наступні функції [25, C. 108]:

1) перевірка конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) визначення відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

3) давання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України [1];

4) офіційне тлумачення Конституції та законів України;

5) перевірка відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України [1].

Проте функції Конституційного Суду України не можна зводити лише до його повноважень. Якщо виходити з того, що функціями Конституційного Суду України є основні напрями його діяльності, то перелік функцій єдиного в Україні органу конституційної юрисдикції буде ширшим і включатиме в себе наступні функції [25, C. 109]:

1. Функція конституційного контролю. Дана функція виражає основне призначення Конституційного Суду України. Вона є найоб’ємнішою за змістом і формами та полягає у:

1) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує Конституційний Суд України власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження Конституційний Суд України одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя;

2) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);

3) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

4) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

5) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

2. Функція офіційного тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150 Конституції України).

3. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина – реалізується при здійсненні Конституційним Судом України чи не усіх своїх повноважень.

4. Правотворча функція здійснюється Конституційним Судом України в трьох формах:

– по-перше, він виступає учасником правотворчого процесу, реалізуючи своє повноваження щодо визнання неконституційними законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У випадку визнання їх неконституційними вони втрачають чинність з дня прийняття відповідного рішення суду. Тобто, скасовуючи норму, суд фактично створює нову норму, а його рішення про скасування нормативного акта об’єктивно породжує нові права та обов’язки учасників суспільних відносин. Така діяльність Конституційного Суду України характеризується як здійснення ним функції “негативного правотворця”  [23, C. 69];

– по-друге, Конституційний Суд України є учасником процесу внесення змін до Конституції України, адже він дає висновок щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України [1];

–       по-третє, шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів країни Конституційний Суд заповнює прогалини в праві, йде далі простої інтерпретації законодавства.

Таким чином, можна зробити висновок, що до певної міри і у відповідних межах Конституційний Суд України творить право.

5. Арбітражна функція – Конституційний Суд України покликаний вирішувати спори, бути миротворцем, арбітром між сторонами конституційного провадження.

6. Установча функція – полягає у визначені чи точніше кажучи деталізації Конституційним Судом України правових засад, порядку своєї діяльності на основі Конституції України і Закону України “Про Конституційний Суд України” [2].

7. Управлінська функція – тісно пов’язана з установчою функцією, і полягає у тому, що Конституційний Суд України:

– обирає Голову і заступників голови Конституційного Суду України;

– призначає за поданням Голови Конституційного Суду України, керівника Секретаріату Конституційного Суду України та приймає рішення про звільнення його з посади;

– приймає рішення про утворення постійних комісій, затверджує їх персональний склад;

– приймає рішення про звільнення з посади Голови Конституційного Суду України та заступників Голови;

– приймає рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених пунктами 1-3, 6-9 статті 23 Закону України “Про Конституційний Суд України”;

– дає згоду на призначення заступників керівника Секретаріату, керівників самостійних структурних підрозділів та їх заступників, керівників інших структурних підрозділів.

8. Представницька функція. Дана функція реалізується при приведенні Президента України до присяги, представництві Української держави у питаннях конституційної юрисдикції, а також представництві Конституційного Суду України у відносинах з органами державної влади.

Виділяють також міжнародну, політичну, інформаційну, інтеграційну,координаційну функцію тощо [30, C. 54-56]

Отже, функції Конституційного Суду України не обмежені лише тими повноваженнями, які безпосередньо передбачені Конституцією України і Законом України “Про Конституційний Суд України”. Його діяльність пов’язана зі здійсненням цілої низки функцій, які покликані гарантувати верховенство Конституції України, сприяти формуванню єдиного праворозуміння в державі, забезпечити законність у суспільстві. При цьому слід визнати, що основними функціями Конституційного Суду України є функція конституційного контролю, функція офіційного тлумачення Конституції та законів України і функція захисту прав і свобод людини і громадянина.

Сачин М.В. в своїй дисертації «Конституційний суд України як гарант конституційного ладу» пише, що конституційний Суд України виступає як орган конституційної юстиції, що на основі права та справедливості у процесуальному порядку вирішує та здійснює функції [18, C. 16]:

·     правозахисну функцію (захист основних прав і свобод);

·     арбітражну (вирішення конституційно-правових спорів);

·     інтерпретаційну;

·     конституційно-контрольну.

Отже, питання про функції Конституційного Суду України мало висвітлене в літературі, потребує доопрацювання. Основними функціями Конституційного Суду України можна вважати вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (функція конституційного контролю) і офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

2.2. Повноваження Конституційного Суду та судді Конституційного Суду України

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев’ять років без права бути призначеним повторно. Перелік та фото суддів Конституційного Суду України на 15 березня 2010 див. в ДОДАТКУ А.

До повноважень Конституційного Суду належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо (ст. 150 Конституції України, ст.. 13 Закону України “Про Конституційний Суд”) [1]:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Питання про конституційність зазначених нормативних актів розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради АРК [16, C. 14].

У зарубіжних країнах способи визначення компетенції органів конституційного контролю залежать від форми здійснення конституційного правосуддя. За американської форми конституційне правосуддя не виділяється із загального правосуддя. В цих країнах законодавство не визначає спеціальний перелік конституційних справ. Конституційні питання можуть бути в цивільних, кримінальних, адміністративних справах і розглядаються вони судами загальної юрисдикції в загальному порядку. В деяких країнах, які застосовують модифіковану американську форму конституційного правосуддя, на законодавчому рівні закріплюється компетенція Верховних судів у галузі конституційного правосуддя з певних питань: конституційності законів, захисту конституційних прав і свобод, тлумачення конституції, контролю за проведенням виборів, у федеративних державах — вирішення спорів між федерацією та її суб’єктами. У країнах, де існують спеціалізовані органи конституційного правосуддя, їх діяльність обмежується лише вирішенням конституційно-правових питань.

Конституційний Суд України не має повноважень розглядати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (ст. 14 Закону України «Про Конституційний Суд») [2].

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо  неконституційності  правових  актів повністю чи в їх окремих частинах є (ст. 15 Закону України «Про Конституційний Суд») [2]:

·     невідповідність Конституції України;

·     порушення встановленої  Конституцією  України  процедури   їх

·     розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

·     перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність од дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Закон «Про Конституційний Суд України» у ст.. 21 визначає повноваження судді Конституційного Суду [2]:

1) Суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ.

2) Суддя Конституційного Суду України має право витребувати  від Верховної   Ради  України,  Президента  України,  Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,  посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх   форм   власності,  політичних  партій  та  інших  об’єднань громадян,  окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію  з  питань,  що  готуються  до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України.

3) Суддя Конституційного   Суду   України   має  право  публічно висловлювати свою думку з  питань,  що  стосуються  провадження  у Конституційному   Суді   України  лише  щодо  тих  справ,  у  яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

4) Ухилення від   дачі   пояснень   або   відмова   від  надання документів,  матеріалів,  інформації  судді  Конституційного  Суду України  тягне  за  собою  відповідальність  винних  осіб згідно з законом.

На стадії підготовки питання до розгляду суддя здійснює попереднє вивчення переданих йому конституційних подань, звернень, вивчає нормативно-правові акти, що стосуються поставлених у зверненні питань, практику застосування цих актів, документальне і казуальне тлумачення. Такий порядок регулюється лише Регламентом Конституційного Суду України, хоч має бути закріплений у законі. На цій стадії суддя вирішує питання про витребування від суб’єктів конституційного подання, конституційного звернення додаткових матеріалів, документів, якщо їх недостатньо для прийняття відповідного рішення. Необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються для розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, суддя має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян.

У Конституції України і Законі України «Про Конституційний Суд України» встановлено лише основні права судді, однак детально його правове становище не врегульовано. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про Конституційний Суд України» статус суддів визначається також законами України про статус суддів. У статті 4 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року із змінами і доповненнями зазначено, що ним визначається статус суддів Верховного Суду України, Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських суддів, районних (міських) суддів, арбітражних та військових суддів, а статус суддів Конституційного Суду України визначається Законом України «Про Конституційний Суд України».

У Законі України «Про Конституційний Суд України» не передбачено підстав для відводу суддів. Цю прогалину необхідно усунути, внести до нього відповідні зміни.

Слушними є підстави, виписані для відводу у § 18 Закону «Про федеральний Конституційний Суд Німеччини». Суддя федерального Конституційного Суду усувається від виконання обов’язків, якщо він:

1) заінтересований у результатах справи, перебуває або перебував у шлюбі з кимось з його учасників, є родичем або свояком до другого коліна по боковій лінії;

2) брав участь у розгляді даної справи згідно зі своїми службовими чи професійними обов’язками [22, C. 54-61].

З питань своїх повноважень Конституційний Суд приймає рішення й висновки. Рішення Конституційний Суд приймає за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові акти або їх окремі положення» що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується у встановленому законом порядку.

Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Судді Конституційного Суду не мають права утримуватися від голосування. Рішення й висновки мотивуються письмово;, підписуються окремо суддями Конституційного Суду, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Рішення й висновки Конституційного Суду є остаточними і не підлягають оскарженню.

Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи днів  після  прийняття   рішення,   дачі   висновку  і  офіційно  оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання.

Конституційний Суд може відкрити нове провадження у справі при виявленні нових обставин по справі, що не були предметом його розгляду і прийняття рішення або дачі висновку у справі.

Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов’язковими до виконання. У разі необхідності Конституційний Суд може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх реалізації, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

За законодавством зарубіжних країн рішення органу конституційного правосуддя є обов’язковим, крім випадків виконання цими органами консультативної функції. Однак існує відмінність у правових наслідках рішень органу конституційної юрисдикції в країнах з різними формами конституційного правосуддя У країнах з американською формою правосуддя рішення судів загальної юрисдикції є обов’язковим лише для сторін у конкретній справі при перевірці конституційності правового акта. Визнання акта неконституційним у цьому випадку не тягне за собою його відміну, це може зробити лише орган, який його прийняв. Однак на практиці такий правовий акт вже не буде застосовуватись державними органами і судами

У країнах з європейською формою конституційного правосуддя рішення органів конституційної юрисдикції про визнання правового акта неконституційним відміняє його і є обов’язковим для усіх державних органів, фізичних і юридичних осіб.

Законодавство деяких країн встановлює особливості при визнанні неконституційності законів, зокрема, рішення органів конституційного правосуддя про неконституційність законів не є остаточними, ці рішення повинні подаватись на затвердження парламенту, який кваліфікованою більшістю може відхилити рішення органу конституційної юрисдикції. В деяких країнах парламент або президент мають право відкладального вето стосовно рішень органів конституційного правосуддя, які можуть подолати вето при повторному розгляді кваліфікованою більшістю голосів їх членів.

Важливе значення має питання про те, з якого моменту втрачає чинність нормативний акт, визнаний органом конституційного правосуддя неконституційним. В зарубіжних країнах існує три варіанти законодавчого вирішення даного питання:

1) нормативний акт визнається нечинним з моменту введення його в дію (такий варіант був закріплений, зокрема, ст. 22 Закону про Конституційний Суд України від 3 червня 1992 р.);

2) з певної дати в майбутньому, вказаному в рішенні органу конституційної юрисдикції;

3) з моменту прийняття рішення органом конституційного правосуддя; такий порядок закріплений Конституцією України (ст. 152) і чинним законом про Конституційний Суд України (ст. 73). Відмова у новому Законі про Конституційний Суд України від першого варіанта пов’язана з тим, що визнання нечинним правового акта з моменту введення його в дію тягне за собою необхідність перегляду усіх судових та інших рішень, прийнятих на його основі, що істотно впливає на інтереси громадян і юридичних осіб.

Отже, до повноважень Конституційного Суду належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Повноваження судді Конституційного Суду: має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, місцевих органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств і організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Конституційним Судом; здійснення попередньої підготовки питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, участь у розгляді справ. Як бачимо, функції Конституційного Суду України виходять з його повноважень.

Розділ III. Порядок діяльності Конституційного Суду України і процедури розгляду справ

3.1. Форми звернення до Конституційного Суду

Формами звернення до Конституційного Суду України є:

1) Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта чи його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністра України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається). Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним судом є:

1) щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, — Президент України, Кабінет Міністрів України;

2) стосовно додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту — Верховна Рада України;

3) щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України — Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування .

2) Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи в Україні.

Форма звернення залежить від суб’єкта звернення та кола питань, з приводу вирішення яких він звертається до Конституційного Суду України.

Закон визначає вимоги до конституційних подань і конституційних звернень. Так, у конституційному поданні зазначаються [14, C.47]:

1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим Законом;

2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

4) правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

У конституційному зверненні, згідно з ст. 42 Закону, зазначаються:

1) прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;

4) обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне звернення;

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційний суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі за таких підстав: відсутність встановленого законодавством права на конституційне подання чи конституційне звернення; невідповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим законодавством; непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні або конституційному зверненні.

Отже, конституційне подання – письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта чи його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Конституційне звернення —письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

3.2. Процес конституційного провадження у справі

Діяльність органу конституційної юстиції щодо здійснення спеціалізованого конституційного контролю і офіційного тлумачення Конституції передбачає наявність спеціальної процедури розгляду відповідних справ. Необхідність і зміст такої процедури випливає з правової природи Конституційного Суду як органу конституційного контролю і органу юстиції. Саме через належність Конституційного Суду до судових органів провадження в Конституційному Суді України розглядається як вид судового провадження і називається конституційним провадженням [8, C. 41].

Конституційне провадження – це сукупність процесуальних дій щодо розгляду і вирішення справ у Конституційному Суді України. Процедуру вирішення Конституційним Судом справ, віднесених до його компетенції ще називають конституційним судочинством. Так, відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України, а також ч. 2 ст. 1 Закону «Про судоустрій України», судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Поняття «конституційне провадження» і «конституційне судочинство» є тотожними за своїм значенням, хоча в принципі, провадженням називають особливу процедуру розгляду певних справ у межах певного виду судочинства (Цивільний процесуальний кодекс) [23, C. 10].

Процедура розгляду справ Конституційним Судом України визначена Законом «Про Конституційний Суд України», а саме розділом ІІ 2Конституційне провадження» і розділом ІІІ «Особливості конституційного провадження», а також Регламентом Конституційного Суду України.

Тривалий час обговорюється пропозиція про прийняття окремого закону про конституційне провадження.

Учасниками конституційного провадження є:

·     суб’єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники;

·     залучені Конституційним Судом до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.

Стадія конституційного провадження – це відносно замкнутий і обмежений часовими рамками комплекс дій учасників конституційного провадження, спрямованих на вирішення конкретної правової ситуації [9, C.160].

Характеристику конституційного провадження доцільно здійснювати за наступними його стадіями [12, C. 72; 25, C.160]:

–           внесення звернень до Конституційного Суду України;

–           попередня перевірка звернень і підготовка справи до розгляду;

–           розгляд звернень, щодо яких відкрито конституційне провадження;

–           прийняття підсумкового рішення;

–      прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України та їх офіційне оприлюднення.

3.2.1. Внесення звернень до Конституційного Суду України

Конституційний Суд України не наділений правом з власної ініціативи порушувати провадження у справах, вирішення яких віднесено до його повноважень. Приводом для розгляду справи у Конституційному Суді України є надходження до нього звернень визначених законодавством суб’єктів. Відповідно до ст. 38 Закону, формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення. Форма звернення залежить від суб’єкта звернення та кола питань, з приводу вирішення яких він звертається до Конституційного Суду України.

Конституційне подання, конституційне звернення, документи та інші матеріали до них подаються у трьох примірниках.

Конституційне подання і конституційне звернення надсилаються до Конституційного Суду без стягнення державного мита. Якщо неодноразове направлення конституційного подання або конституційного звернення з того самого питання, що вже розглядалось у Конституційному Суді, є зловживанням правом, Конституційний Суд після прийняття рішення про відмову у відкритті провадження у справі може прийняти рішення про стягнення з суб’єкта права на конституційне подання, конституційне звернення державного мита у розмірі, встановленому законом.

Крім приводу (конституційне подання та конституційне звернення), Закон вимагає ще наявності підстав для розгляду справи у Конституційному Суді України.

Підстави для розгляду справи у Конституційному Суді України можуть бути різними залежно від категорії справ, щодо вирішення яких відповідні суб’єкти звертаються до Конституційного Суду України. Загальною підставою для розгляду справи щодо конституційності законів та інших правових актів є невизначеність чи наявність спірних питань щодо їх конституційності чи конституційності їх положень. Щодо деяких категорій справ Закон визначає особливі вимоги щодо підстав для їх розгляду.

Конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта, який його направив до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Процесуальна ухвала про припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, що відкликається, приймається на засіданні Конституційного Суду України.

3.2.2. Попередня перевірка звернень і підготовка справи до розгляду.

Умовою прийняття до розгляду Конституційним Судом України конституційних подань та конституційних звернень є:

1) наявність права на конституційне подання, конституційне звернення;

2) відповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам щодо їх форми і змісту;

3) підвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.

Попередня перевірка конституційних подань та конституційних звернень і підготовка справи до розгляду відбувається у кілька етапів.

Спочатку зареєстровані конституційні подання та конституційні звернення перевіряє відповідний підрозділ Секретаріату Конституційного Суду України. Неналежно оформлені конституційні подання та конституційні звернення (листи, заяви, скарги тощо) Секретаріат Конституційного Суду України повертає авторам, про що вказується у письмовому повідомленні, підписаному керівником відповідного підрозділу Секретаріату Конституційного Суду України.

Конституційні подання та конституційні звернення, які можуть бути прийняті до розгляду Конституційним Судом України, керівник Секретаріату Конституційного Суду України разом із попередніми висновками (їх підготовка здійснюється протягом п’ятнадцяти робочих днів) подає для ознайомлення Голові Конституційного Суду України, який направляє їх до відповідної Колегії суддів Конституційного Суду України.

Далі йде розгляд конституційних подань чи конституційних звернень в Колегії суддів.

3.2.3. Розгляд звернень, щодо яких відкрито конституційне провадження.

У призначений час головуючий на пленарному засіданні, перевіривши наявність кворуму, відкриває пленарне засідання Конституційного Суду України і повідомляє, яка справа розглядається. Судовий розпорядник доповідає про явку учасників конституційного провадження. Головуючий на пленарному засіданні Конституційного Суду України перевіряє повноваження учасників конституційного провадження. У разі неявки на пленарне засідання Конституційного Суду України будь-кого з учасників конституційного провадження або відсутності у них належно оформлених повноважень головуючий ставить на обговорення питання про можливість розгляду справи. Якщо Конституційний Суд України визнає неможливим розгляд справи за обставин, зазначених у статтях 54, 55 та 72 Закону України “Про Конституційний Суд України”, розгляд справи відкладається за протокольною ухвалою Конституційного Суду України.

Головуючий на пленарному засіданні Конституційного Суду України роз’яснює учасникам конституційного провадження їхні права та обов’язки.

Дослідження матеріалів справи, яка розглядається на пленарному засіданні Конституційного Суду України, починається з виступу судді-доповідача у справі.

У разі необхідності Конституційний Суд України виносить протокольну ухвалу про порядок дослідження матеріалів справи.

За пропозицією головуючого на пленарному засіданні учасники конституційного провадження дають пояснення по суті матеріалів справи.

Після пояснень учасників конституційного провадження запитання задають судді Конституційного Суду України, інші учасники, а також, у разі необхідності, експерти з дозволу головуючого.

За пропозицією судді-доповідача, суддів Конституційного Суду України ухвалою Конституційного Суду України на його пленарному засіданні може бути утворено тимчасову комісію Конституційного Суду України з числа фахівців відповідних галузей права для додаткового дослідження матеріалів справи. В ухвалі встановлюється строк для підготовки висновку тимчасовою комісією. Конституційний Суд України передає тимчасовій комісії матеріали справи для ознайомлення та надає на її запит додаткові матеріали, необхідні для давання висновку.

Конституційний Суд України припиняє конституційне провадження у справі, якщо в процесі пленарного засідання будуть виявлені передбачені статтею 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” [2] підстави для відмови у відкритті конституційного провадження (відсутність встановленого Конституцією України, цим Законом права на конституційне подання, конституційне звернення; невідповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні).

Після визнання Конституційним Судом України дослідження матеріалів справи завершеним головуючий на пленарному засіданні оголошує про закінчення розгляду справи.

3.2.4. Прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України та їх офіційне оприлюднення.

Рішення у справі приймається, висновок дається Конституційним Судом України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України за участю суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи.

На закриту частину пленарного засідання вноситься проект рішення, висновку у справі, підготовлений суддею-доповідачем на основі матеріалів справи, досліджених Конституційним Судом України у процесі її розгляду.

Кожний суддя Конституційного Суду України, який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення, висновку у справі або перелік питань, які визначають суть рішення, висновку. У разі надходження кількох проектів рішень, висновків у справі Конституційний Суд України приймає за основу один з них.

Схвалені більшістю суддів Конституційного Суду України відповіді на питання, які визначають суть рішення, висновку у справі, є основою доопрацювання суддею-доповідачем проекту рішення, висновку.

На закритій частині пленарного засідання судді Конституційного Суду України вільно викладають свої думки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, висновку у справі. Тривалість та кількість виступів суддів Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання не обмежується. Пропозиції та поправки суддів Конституційного Суду України до проекту рішення, висновку у справі вносяться у письмовій формі, голосування по кожній з них проводиться окремо. Суддя Конституційного Суду України може на будь-якій стадії обговорення проекту рішення, висновку у справі зняти свою пропозицію чи поправку.

На голосування в цілому ставиться проект рішення, висновку у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Офіційним оприлюдненням рішення, висновку Конституційного Суду України є їх офіційне оголошення головуючим на пленарному засіданні Конституційного Суду України (параграф 57 Регламенту).

Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.

Рішення, висновок Конституційного Суду України можуть бути роз’яснені Конституційним Судом України за клопотанням однієї із сторін конституційного провадження. Ухвала Конституційного Суду України про виправлення неточностей у рішенні, висновку або про їх роз’яснення приймається на пленарному засіданні Конституційного Суду України і підлягає опублікуванню в тих виданнях, де було опубліковано рішення, висновок [9, C.165].

Отже, процес конституційного провадження у справі має кілька стадій: внесення звернень до Конституційного Суду України; попередня перевірка звернень і підготовка справи до розгляду; розгляд звернень, щодо яких відкрито конституційне провадження; прийняття підсумкового рішення; прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України та їх офіційне оприлюднення. Кожна з цих стадій характеризується своїми особливостями.

Форми звернення до Конституційного Суду України (конституційне подання та конституційне звернення) знаходять своє призначення у процесі конституційного провадження у справі.

Висновки

Конституційний суд України є згідно з Конституцією (ст. 147) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто це незалежний від законодавчої і виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповідність Конституції України шляхом конституційного судочинства.

Специфічним інститутом забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції є конституційний контроль, який означає спеціалізований механізм охорони конституції як нормативного правового акта найвищої юридичної сили. Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним.

Відповідно до повноважень Конституційного Суду України він здійснює наступні функції:

1) перевірка конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) визначення відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

3) давання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційне тлумачення Конституції та законів України;

5) перевірка відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Якщо виходити з того, що функціями Конституційного Суду України є основні напрями його діяльності, то перелік його функцій єдиного буде ширшим і включатиме в себе наступні функції: функція конституційного контролю – є основною в діяльності Конституційного Суду України, виражає його основне призначення; функція офіційного тлумачення Конституції України та законів України; функція захисту прав і свобод людини і громадянина; правотворча функція; арбітражна функція; установча функція; управлінська функція; представницька функція.

На нашу думку, функціями Конституційного Суду України є: правозахисна; арбітражна; інтерпретаційна; конституційно-контрольна. Розрізняють також міжнародну, політичну, інформаційну, інтеграційну, координаційну функцію тощо.

До повноважень Конституційного Суду належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Згідно з чинним законодавством Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Повноваженнями суддів Конституційного Суду є:

1) Суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ.

2) Суддя Конституційного Суду України має право витребувати  від Верховної   Ради  України,  Президента  України,  Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,  посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх   форм   власності,  політичних  партій  та  інших  об’єднань громадян,  окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію  з  питань,  що  готуються  до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України.

3) Суддя Конституційного   Суду   України   має  право  публічно висловлювати свою думку з  питань,  що  стосуються  провадження  у Конституційному   Суді   України  лише  щодо  тих  справ,  у  яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

4) Ухилення від   дачі   пояснень   або   відмова   від  надання документів,  матеріалів,  інформації  судді  Конституційного  Суду України  тягне  за  собою  відповідальність  винних  осіб згідно з законом.

Формами звернення до Конституційного Суду України є:

1. Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта чи його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

2. Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне провадження – це сукупність процесуальних дій щодо розгляду і вирішення справ у Конституційному Суді України. Процес конституційного провадження у справі має кілька стадій: внесення звернень до Конституційного Суду України; попередня перевірка звернень і підготовка справи до розгляду; розгляд звернень, щодо яких відкрито конституційне провадження; прийняття підсумкового рішення; прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України та їх офіційне оприлюднення. Кожна з цих стадій характеризується своїми особливостями.

Список використаних джерел та літератури

1.       Конституція України від 28 червня 1996 р. (з доповненнями та змінами станом на квітень 2010 р.) // Офіційний сайт ВРУ – http://zakon.rada.gov.ua/

2.       Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 (зі змінами й доповненнями станом на квітень 2010 р.) // Офіційний веб-сайт Конституційного Суду України – http://www.ccu.gov.ua/

3.       Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ / Відомості Верховної Ради, 1993. — №8. – С. 56.

4.       Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учебное пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 c.

5.       Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче. – 1993. – №6. – С.3-12.

6.       Козюбра М.І. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. Листопад 1997 року. / Інститут законодавства Верховної Ради України. Ред.кол. В.Ф.Опришко (гол.) М.І.Єрофеєв, М.Т. Кравчук та ін. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – С.20-25.

7.       Коментар до Конституції України. Наукове-популярне видання. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 378 с.

8.       Конституционный контроль и надзор в зарубежных странах – М.: ВНИМ советского государственного строительства и законодательства, 1990. – 52 с.

9.       Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 376 с.

10.   Конституційне право України / За ред. доктора юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999. — 735 с.

11.   Копєйчиков В.В. Теоретичні і практичні тлумачення Конституції України // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – №7. – С.61-68.

12.   Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина 1. – К.: 1998. – 88 с.

13.   Кривенко Л. Конституційний контроль. Крок уперед, два кроки вбік? // Віче. – 1994. – №5. – С.47-60.

14.   Мартиненко П. Конституційний суд України: повноваження у контексті дворічного досвіду (квітень 1997 – квітень 1999 року) // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – №4. – С.46-62.

15.   Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування. – К.: Україна, 1996. – 148 с.

16.   Митюков М.А. Юридическая природа конституционных судов стран – участниц СНГ и Балтии // Журнал российского права. – 1997. – № 12. – С.108-121.

17.   Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене. / За ред. В.В.Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.

18.   Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – №3. – С.21-27.

19.   Савєнко М. Статус судді Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — №2(4). – С.13-14.

20.   Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. – 1999. – №4. – С.35-38.

21.   Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України. – 1999. – №1. – С.8-13.

22.   Скомороха В., І.Пшеничний. Конституційний контроль: питання розгляду справ, характеру та змісту рішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – №1. – С.51-63.

23.   Тихий В. Правотлумачення Конституційним Судом України та правова природа його рішень // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 69;

24.   Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Роль Конституційного Суду України в забезпеченні конституційних прав і свобод громадян України // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні / Ред. кол.: П.М.Рабінович (голов.ред.) та ін. – К.: Ін Юре, 1998. – С.51-60.

25.   Цимбалістий Т. О. Конституційна юстиція в Україні: Навч. посіб. – К.: Центр учб. літ., 2007. – 200 с.

26.   Черкес М. Конституційний Суд в системі органів правової охорони Конституції // Право України. – 1993. – №3. – С.3-6.

27.   Чернушенко А. В. Судова влада і судова система України – http://www.apcourtkiev.gov.ua/

28.   Чиркин В.Е. Контрольная власть // Государство и право. – 1993. – №4. – С.10-18.

29.   Шаповал В. Конституційний Суд України: місце в державі і роль у соціумі // Український правовий часопис. – 1998. – № 3. – С.38-39.

30.   Шемшученко Ю., Погорілко В. Проблеми функцій Конституційного Суду України. // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 54-56.

Написати коментар:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *