Класифікація інвестицій

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються у різних формах, за якими виокремлюють реальні та фінансові інвестиції. Ллє останнім часом із загального обсягу ре­альних інвестицій більшість науковців розглядають окремо від реальних інноваційну форму інвестицій. В економічній теорії і господарській практиці, пов’язаній з інвестиційною діяльністю, застосовується більше ста термінів, що характеризують різні види інвестицій. Тому для забезпечення ефективного і цілеспрямованого управління інвестиціями необхідно насам­перед систематизувати цю термінологію.

У нерозвинених економіках основна частина інвестицій належить до реальних, тоді як у розвинутих — до фінансових інвестицій. Розвиток інститутів фінансового інвестування сприяє зростанню реальних інвестицій.

На практиці переважно ці дві форми не конкурують, не під­міняють, а взаємодоповнюють одна одну.

Узагальнюючи наукову, методичну та практичну літературу з проблематики інвестиційної діяльності, варто зазначити, що в економічній теорії і на практиці інвестиції класифікують за безліччю різних ознак залежно від мети ведення їх обліку, аналізу та планування. Отже:

1. За об’єктами вкладення

Відповідно до цієї ознаки визначають форми інвестицій. В економічній теорії принципо­вою ознакою класифікації інвестицій є виокремлення реаль­них та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції — довгострокові вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні засоби, будівлі, споруди, обладнання, приріст товарно-матеріальних запасів), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, права користування природними ресурсами, ноу-хау, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Це вкладення державного чи приватного капіталів у будь-яку галузь економіки або у підприємство, в результаті якого створюється новий капітал чи відбувається процес приросту наявного.

Інвестиції, спрямовані на відтворення основних засобів і приріст матеріально-технічних запасів, тобто прямі реальні інвестиції, прийнято ототожнювати з капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції — вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї тощо. Це вкладення державного чи приватного капіталу, у результаті якого процес приросту реального капіталу не здійснюється, а лише відбувається купівля чи передання титулу власності.

Фактично це активи, які підприємство утримує з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу чи набуття інвестором інших вигід. До фінансових інвестицій належить придбання корпоративних прав, цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Основними формами фінансового інвестування с вкладення в довго- та короткострокові фондові інструменти (акції, облігації, ощадні сертифікати тощо), в довго- та короткострокові грошові інструменти (депозитні вклади в банках) та у статутні фонди спільних підприємств.

Останнім часом у науковій літературі дедалі частіше розглядається вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом. Такі інвестиції характе­ризуються як інноваційна форма інвестицій. У межах цієї форми виокремлюють інноваційні та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції пов’язані з реальним інвестуванням і є однією з його форм, здійснюються з метою реалізації техно­логічних інновацій у практичну діяльність та можуть реалізо­вуватися шляхом придбання готової та розроблення нової наукомісткої продукції.

Інтелектуальні інвестиції — вкладення коштів у підго­товку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, запозичення досвіду, тобто входять до складу інноваційних ін­вестицій та пов’язані безпосередньо з формуванням та вико­ристанням інтелектуального капіталу.

2. За характером участі інвестора в інвестиційному процесі

Вирізняють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Під час здійснення прямих інвестицій можуть вноситися кошти або майно до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Непрямі інвестиції — інвестиції, під якими розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають до­статню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвесту­вання та подальшого управління ними. В такому випадку вони придбають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), які розміщують зібрані таким чином інвестиційні коніти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів. Здебільшого непрямі інвестиції прийнято ототожнювати з портфельним інвестуванням. У цьому разі йдеться про кошти, вкладені в цінні папери довгострокового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі за участю держави.

3. Залежно від форми власності інвесторів на ресурси, що інвестуються

Розрізняють державні, приватні, змішані інвестиції.

Державні інвестиції — вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок влас­них і залучених коштів.

Приватні інвестиції — вкладення коштів з власних джерел і за рахунок залучених коштів (довгострокові кредити та емісія цінних паперів), які відповідно підпадають під ознаку права приватної власності.

Змішані інвестиції — інвестиції, які допускають вкладен­ня як частки приватного, так і державного капіталу в об’єкти інвестицій.

4. За регіональними джерелами залучення ресурсів

Виокремлюють іноземні, вітчизняні та змішані (спільні) інвестиції.

Вітчизняні інвестиції — вкладення капіталу національно­го походження стосовно країни реалізації у різноманітні об’єкти інвестування резидентами цієї країни незалежно від форми власності інвестора на інвестований капітал.

Іноземні інвестиції — вкладення, які здійснюються іно­земними громадянами, юридичними особами та державами. В окремих виданнях цей вид інвестицій віднесено до ознаки поділу за формами власності. Тут слід зазначити юридичну колізію, оскільки така форма у законодавстві України про власність не виокремлюється. Разом з тим, іноземні інвестиції здебільшого належать до приватної форми власності. Такий підхід просто наголошує на власності на інвестовані ресурси саме іноземного інвестора, що полегшує облік та аналіз вико­ристання іноземних інвестицій.

Спільні інвестиції — вкладення в будь-які об’єкти, що здійснюються суб’єктами — резидентами певної країни та інозем­них держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторі.

5. За періодом інвестування

Вирізняють коротко-, середньо-, довго- та безстрокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції — вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Середньострокові інвестиції — інвестиції з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації під­приємств, депозитні вклади з відповідним строком функціону­вання або реальні інвестиції у швидкоокупні проекти).

Довгострокові інвестиції — вкладення капіталу на період більше трьох років. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній інвестиції деталі­зуються так: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.

Безстрокові інвестиції — з невизначеним строком вкладення (наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо).

6. За регіональною ознакою освоєння

Виокремлюють інвестиції внутрішні та зовнішні (зарубіжні).

Внутрішні інвестиції — вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об’єкти інвестування, розташовані у територіальних межах певної країни.

Зовнішні інвестиції (зарубіжні) — вкладення капіталу резидентами певної країни в об’єкти інвестування, розташовані за межами її внутрішнього ринку. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн (акцій іноземних компаній, облігацій інших держав).

7. За напрямками інвестування

Вирізняються інвестиції у власну діяльність (внутрішні) та інвестиції у діяльність інших суб’єктів господарювання (зовнішні).

Інвестиції у власну діяльність (внутрішні інвестиції) — вкладення капіталу інвестором у збільшення власних реальних активів, свій подальший операційний розвиток або у фінансові інструменти, що ним емітуються відповідно до чинних законодавчих обмежень.

Інвестиції у діяльність інших суб’єктів господарювання (зовнішні інвестиції) — вкладення капіталу інвестором у реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб’єктами господарювання.

8. За характером використання ресурсів у інвестиційному процесі

Інвестиції поділяють на початкові (первинні, стартові), реінвестиції та дезінвестиції.

Стартові інвестиції — використання вперше сформовано­го капіталу за рахунок як власних, так і залучених та позиче­них ресурсів для реалізації нових інвестиційних задумів.

Реінвестиції — повторне використання капіталу, отриманого в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивіль­нення у процесі реалізації раніше реалізованих інвестиційних рішень щодо інвестиційних проектів, товарів чи фінансових інструментів. Тобто джерелом інвестиційних ресурсів у такому випадку є прибуток від інвестиційної діяльності.

Дезінвестиції — процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його вико­ристання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства), їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

9. За рівнем прибутковості

Інвестиції поділяють на високо-, середньо-, иизькоприбуткові та недохідні.

Високоприбутковими інвестиціями є такі вкладення капіталу в об’єкти інвестування, за яких забезпечується отриман­ня очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Середньоприбуткові інвестиції характеризуються тим, що вкладення капіталу здійснюється в об’єкти, за якими забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку на рівні середньої норми цього прибутку на інвестиційному ринку.

Низько прибуткові інвестиції — група об’єктів інвестуван­ня, за якою очікуваний рівень чистого інвестиційного прибут­ку звичайно отримується на рівні значно нижчому за середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Недохідні інвестиції формує група об’єктів вкладення капіталу, вибір і здійснення яких інвестор не пов’язує з одержанням інвестиційного прибутку і метою яких є одержання позаекономічних ефектів (соціального, екологічного тощо).

10. За впливом на економічний розвиток

Вирізняють су­купні валові, чисті та реноваційні інвестиції.

Сукупні валові інвестиції складаються з внутрішніх та за­лучених іноземних інвестицій. Вони формують структуру за­собів, що впливають па інвестиційну діяльність суспільства і визначають темпи економічного зростання. Джерелом внут­рішніх інвестицій є фонд нагромадження або/та заощаджува­на частина національного доходу, що спрямовується на розви­ток факторів виробництва, а також фонд заміщення, який компенсує знос засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Іншим джерелом інвестицій є залучені капітали іноземних інвесторів. Отже, валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення ос­новних засобів і нематеріальних активів у певний період.

Чисті інвестиції становлять обсяг капіталу, що інвестуєть­ся в розширене відтворення основних засобів та нематеріаль­них активів у певному періоді, і розраховуються як сукупні інвестиції, крім амортизаційних відрахувань.

Реноваційні інвестиції — це обсяг капіталу, що інвестуєть­ся в просте відтворення основних засобів і нематеріальних ак­тивів у певному періоді.

11. За ступенем залежності від отримання доходів ін­вестора

Інвестиції поділяються на похідні та автономні.

Похідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чистого доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання та заощадження.

Автономні інвестиції характеризуються вкладеннями ка­піталу, ініційованою дією факторів, не пов’язаних з формуванням та розподілом обсягу чистого доходу (прибутку).

12. За ступенем ризику

Інвестиції можна поділити на: надійні (безризикові), з мінімальним ризиком (низькоризикові), середньоризикові та з високим ступенем ризику (високоризикові).

Безризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу в об’єкти, у яких немає реального ризику втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розра­хункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції характеризують вкладення капіталу в об’єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікува­ного доходу за якими значно нижче від середнього рівня.

Середньоризикові інвестиції — вкладення капіталу в об’єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу за якими приблизно відповідає середньоринковому рівню.

Високоризикові інвестиції — вкладення капіталу в такі об’єкти, реальний ризик втрати капіталу або очікуваного до­ходу за якими значно перевищує середньоринковий рівень. Особливе місце у цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, що характеризуються вкладенням капіталу в най­більш ризикові проекти або інструменти фондового ринку, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

13. За рівнем ліквідності

Інвестиції доцільно поділити на високо-, середньо-, низьколіквідні та неліквідні.

Високоліквідні інвестиції — інвестиції, об’єкти вкладень яких швидко (у строк до одного місяця) можуть бути конвер­товані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Зокрема, це короткострокові фінансові вкладення.

Середньоліквідні інвестиції — інвестиції, об’єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчут­них втрат своєї поточної ринкової вартості у строк від одного місяця до півроку.

Низьколіквідні інвестиції — інвестиції, об’єкти вкладень яких можуть бути конвертовані у грошову форму без відчут­них втрат своєї поточної ринкової вартості у строк від півроку і більше.

Неліквідні інвестиції — інвестиції, об’єкти вкладень яких не можуть бути самостійно конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості, а можуть реа­лізовуватися на інвестиційному ринку тільки у складі цілісного майнового комплексу.

14. За необхідністю здійснення

Інвестиції доцільно поділяти на обов’язкові, бажані та необов’язкові.

15. За рівнем правочинності прийняття рішень про інвестування

Інвестиції поділяють на: центральні, або держбюджетні, — фінансуються з державного бюджету з метою розвитку окремих галузей економіки держави або для реалізації окремих великих соціально-економічних програм; місцеві — фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління; інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства; іноземні інвестиції — інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави.

16. За взаємозв’язком між інвестиціями

Виокремлюють основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (наприклад, спорудження конкретного об’єкта, придбання нових технологій тощо); су путні — виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад,  будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу); спільні — реалізуються двома чи декількома інвесторами в інтересах досягнення єдиної мети (наприклад, участь декількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об’єкта з метою спільної експлуатації й отримання прибутку).