Інвестиції та інвестування: поняття, історія

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди перебуває в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції  стосуються  найглибших  основ  господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. В сучасних умовах вони є найважливішим засобом забезпечення умов становлення ринкової економіки, структурних зрушень у народному господарстві, інноваційної моделі розвитку, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу — один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, технічний рівень основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, розв’язання соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

Основним орієнтиром в інвестиційній політиці на макрорівні є досягнення великих капіталовкладень, що забезпечувало б розширене відтворення економічного потенціалу. Оптималь­ною вважається їх частка щодо валового внутрішнього продукту (ВВП) на рівні 22—25 % .

Теорія інвестицій має науково аргументувати об’єктивні стимулювання економічного зростання, розкрити економічну природу й еволюцію інвестицій, їхню функціональну роль і мотиви утворення, вплив на економічні процеси. З огляду на це можна вважати, що теорія інвестицій є складовою загальної економічної теорії, одним із її структурно відокремлених розділів. Теоретичні проблеми розвитку інвестиційних процесів завжди посідали чільне місце у системі наукових досліджень практично всіх економічних шкіл і течій. У процесі зародження теорії інвестицій сформувалися окремі течії та напрями, що розвиваються на власних методологічних засадах або конкурують між собою.

Із самого початку економічна категорія “інвестиції” стала однією з центральних, хоча сутність її вченими-економістами однозначно не з’ясована.

Теорія і методологія інвестицій виразно осмислюються й формулюються лише у другій половині XX ст., а розроблення та ідей стосовно інвестиційних процесів мало досить неординарну історію.

Річ у тому, що наукові, системні за своїм змістом теорії інвестицій були сформовані ще в середині XVI—XVII ст. Насамперед – це соціально-економічна теорія торгових інвестицій — меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище “породження грошей грошима”, тобто зростання обсягів капіталу. Прибічникам теорії “мануфактурних” інвестицій пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, у яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва.

Класична ліберальна теорія ідеалізувала стихійний ринковий механізм та, по суті, лише обмежилася твердженнями, що тільки ринкова економіка і приватна власність дають змогу найкращим чином використати інвестиції для поновлення реального капіталу. Проблема досягнення економічного опти-від вкладених інвестицій набула великого значення у працях В. Парето, тому що її вже не можна було вирішувати з позиції теорії трудової вартості.

Методологічний аналіз ефективних умов взаємодії з економічною системою потребує залучення додаткових наукових гів дослідження, розроблених у рамках теорії представників австрійської економічної школи, якої є Ф.Візер та К.Менгер. Одним із таких підходів до аналізу інвестицій є концепція згідно з якою інвестиції самі собою не мають цінності, вона їм “ставиться в обов’язок” економічним результатом, який отримують за їхнього застосування. Зобов’язуваність є передбачуваною цінністю, і саме вона є об’єктом вивчення під час аналізу інвестиційного процесу, поведінки інвестора та в процесі прийняття ним рішень про обсяг і характер інвестицій.

Іншим, не менш цікавим теоретичним підходом, пов’язаним із подальшим розвитком теорії маржинальної корисності, є концепція “окольності”, розроблена Бем-Баверком, яка дає змогу в межах аналізу технологічної еволюції та факторів, що її визначають, розглянути чинники сучасного інноваційного процесу, які виливають на ціну інвестиційних благ і тим са­мим стимулюють або стримують попит на інвестиції.

Ця тема надовго виявилася однією з провідних в інвестиційній теорії. Наукові напрацювання щодо гіпотези про повну невизначеність умов, у яких реалізуються управлінські й фінансові рішення, дали змогу сформувати сукупність математичних методів, орієнтованих на проведення інвестиційних розрахунків в умовах невизначеності, що отримали назву інвестиційної математики. Незважаючи на панування детермі­нованого підходу, важливість факторів невизначеності й ризику в інвестиційних проблемах усвідомлювалася цілком чітко. Вже у перших своїх працях (1921 р.) Ф.Х. Найт, відомий американський економіст, аналізує ці фактори у контексті теорії інвестицій тільки як якісні. Але й застосування тільки кількісних теоретико-імовірнісних методів істотно просунуло вивчення впливу ризику на прийняття інвестиційних рішень. Дослідження з цього напряму отримали назву “сучасні теорії інвестицій”.

Сам термін “сучасна теорія інвестицій9′ допускає існування аналогічної традиційної теорії. По суті, як вважає багато економістів, немає самої теорії, а є простий набір певних правил чи методів як, наприклад, широко відоме “золоте правило інвестування”, згідно з яким “купувати треба дешево, а продавати дорого”.

Інший авторитетний представник австрійської школи Ф. фон Візер у своїх працях розвинув ідеї маржиналізму. Розробляючи теорію інвестиційних, виробничих благ, він розглядає витрати як своєрідну корисність. Він увів у науковий обіг термін “маржинальна корисність інвестиційних товарів”. Вартість інвестиційного товару Ф. фон Візер виводив з його корисності, насиченості потреб, для того аби показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит не лише на споживчі товари, а й на інвестиційні блага.

Ф. фон Візер уперше висловив думку, що маржинальпа ко­рисність інвестиційних благ може змінюватися під впливом дії уряду, бо коли правильно вирішено проблему “робінзонівського” (тобто індивідуального) господарства, буде розв’язано й економічні проблеми суспільства в цілому.

Основні завдання, які висували ініціатори цього маржинального підходу, полягали у виявленні універсальних закономірностей розширення межі аналізу інвестиційних процесів і створення на цій основі “загальної інвестиційної моделі”, а також у розробленні системної інвестиційної “мови” та відповідного математичного апарата.

“Економісти нової хвилі” сформували засади неокласичного аналізу інвестиційних процесів, які передбачали саморегулювання інвестиційної діяльності як усередині країни, так і на всьому міжнародному господарському просторі. За чинники саморегулювання брали норму прибутку та ставку відсотка, за необхідні умови зростання інвестицій — зростання доходів, особливо тієї частки, що перетворюється на заощадження, а за основну рушійну силу економіки — попит на товари. Біль­шість авторів визнавали, що пожвавлення інвестиційних про­цесів може стимулювати держава, однак і розуміли, що її втручання може призвести до розбалансування ринку інвестицій.

Представники неокласичного підходу розширили межі інвестиційних процесів, уточнили економічну інвестиційну модель. У ній поряд з об’єктивними (доходи та їхня структура, розподіл доходів, співвідношення між заощадженнями та споживанням, норма прибутку, відсоток і його рівень) та суб’єктивними (схильність до заощаджень, споживання) чинниками інвестиційної діяльності об’єктом дослідження стають і нові: структура капіталів, оптимальні розміри капіталів (обсягів інвестицій) з огляду на вичерпність ресурсів, часовий фактор інвестиційних процесів, ціновий фактор споживання інвестиційних товарів.

Уперше постають проблеми свідомого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, доцільності інвестування виробництва, що базується на використанні обмежених ресурсів. Проте економічний аналіз інвестиційних процесів усе більше втрачає макроекономічні ознаки, зводиться до мікроекономічного рівня.

Отже, становлення неокласичної традиції економічного аналізу пов’язувалося з розробкою нових, мікроекономічних засад дослідження закономірностей інвестиційних процесів.

Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову економічної політики, безперечно, належить Дж. Кейнсу, який на уроках Великої депресії розробив загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей, що дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження та інвестиційна діяльність, рівень зайнятості й норма відсотка.

Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж. Кейнса численні уточнення щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють роз­витку економічних процесів.

Велика заслуга в цьому Й. Шумпетера, який проаналізував нерівномірності технічних нововведень і, відповідно, автоном­них інвестицій, розглядаючи їх як головний фактор циклічних коливань виробництва. Особливість цього підходу полягала в тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як функції вироб­ництва. Рушієм прогресивного розвитку Й. Шумпетер визнав монополію, що створює можливість акумулювати величезні обсяги коштів для майбутніх інвестицій, для впровадження інноваційних програм. Однак у центрі його теорії був інвести­ційний підприємець, який визначав інвестиційно-інновацій-ний чинник переходу від одного загального врівноваженого стану до іншого.

Вагомих результатів досяг Дж. Дьюгенберрі, розширивши список таких коливань. Низку оригінальних положень про сторонні фактори, які генерують автономні інвестиції, але пе­решкоджають встановленню рівноваги і викликають в еконо­міці загасаючі коливання, висунув Р. Фріш, спираючись на апарат фізичної теорії хвильових імпульсів.

Інвестування — це економічний процес, результати дії якого помітні через певний час, а отже, ефективність інвестування виявляється значно пізніше. Саме тому економісти різних шкіл та економічних теорій намагаються відкрити реалістичніший механізм рівноваги між заощадженнями й інвестиціями.

У 50—60-х роках почався новий етап — етап математичної строгості економічної теорії. У цілій низці наукових праць робилися спроби уточнити і забезпечити строгість дослідження умов максимальної ефективності економіки. Ці дослідження зумовили появу великої кількості публікацій. Особливо необхідно відзначити наукові праці, що відображають механізми державного регулювання інвестиційної діяльності з домінуванням фінансових і грошово-кредитних методів економічної політики (М. Фрідмен, В. Ойкен, Л. Ерхард, Ф. Хайєк). Аналіз інвестиційної діяльності в ринкових умовах висвітлено у робо­тах І. Фішера, Д. Йоргенсона та ін.

Не менш важливим з погляду становлення і розвитку сучасної теорії інвестицій є радянський етап, у межах якого було напрацьовано значну частину наукових здобутків. Разом з тим, особливістю наукових праць цього етапу є ототожнення інвестицій з капіталовкладеннями, орієнтованими тільки на формування основних виробничих засобів.

Так, у вітчизняній економічній літературі до 80-х років термін “інвестиції” практично не використовувався для аналізу процесів соціалістичного відтворення, основною сферою його застосування були перекладені праці зарубіжних авторів та дослідження у галузі капіталістичної економіки. Базисним поняттям інвестиційної діяльності було поняття капітальних вкладень.

Пізніше термін “інвестиції” набув поширення в науковому обігу, почав використовуватися в урядових і нормативних документах. Інвестиції як капітальні вкладення розглядалися у двох аспектах: як процес, що відбиває рух вартості під час відтворення основних фондів, і як економічна категорія — систе­ма економічних відносин, пов’язаних з рухом вартості, аван­сованої в основних фондах від моменту мобілізації грошових ресурсів до моменту їхнього відшкодування.

Ширше трактування інвестицій в аналізований період було репрезентоване позицією, згідно з якою, інвестиції є вкладеннями не лише в основні фонди, а й у приріст обігових коштів, яка знайшла відображення у Типовій методиці визначення інших методичних рекомендаціях. В основу цього підходу покладено положення про те, що основні фонди не функціонують відокремлено від обігових коштів і, отже, приріст прибутку (доходу) є результатом їхнього спільного використання.

Складні проблеми організації інвестиційних процесів в умовах трансформації економічних відносин та питання активізації інвестиційних процесів с пре/щетом поглибленої уваги сучасних економістів на пострадянському просторі.

Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів.

У Законі України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. інвестиції трактуються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інвестиції відповідно до українського законодавства можуть мати грошову або матеріальну форму, форму майнових прав та інших цінностей. З цього визначення випливає, що будь-яке використання ресурсів потребує вкладення цінностей у вигляді людських, матеріальних та фінансових ре­сурсів, тобто здійснення інвестицій.

Об’єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, па яке витрачено інвестиції і яке використовується для отримання вигід: основні та обігові кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права тощо.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладення майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій сьогодні, тим більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту країни завтра.

Обсяг фізичного зношення основних засобів за рік визначається розміром нарахованих за рік амортизаційних відрахувань. Зношені основні засоби мають замінюватися новими, що створюються за рахунок прямих реальних інвестицій. Якщо обсяг інвестицій за рік з усіх суб’єктів інвестиційної діяль­ності дорівнює загальному фонду амортизацій на всіх підпри­ємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, тобто обсяг відновлення дорівнює тільки фізичному зношенню засобів. Якщо обсяг інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це розширене відтворення, що є бажаною пропор­цією і для країни в цілому, і для конкретного підприємства зокрема. Цілком негативним явищем є процес згортання еко­номіки, коли інвестиції не покривають навіть обсягів нарахо­ваної амортизації.

З огляду на це, в економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі засоби, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюється. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, змен­шеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає харак­тер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням.

Якщо сума чистих інвестицій становить від’ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший за суму амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу й економічної бази майбутнього формування вигід (така си­туація називається “проїданням свого капіталу”), і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції, тобто звужене відтворення.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання і бази отримання вигід у майбутньому, бо виробничий потен­ціал залишається при цьому незмінним, оскільки відтворюєть­ся у певному періоді тільки те, що споживається у цей самий період, а отже, ситуація характеризується “топтанням на місці”, тобто простим відтворенням.

І, нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною вели­чиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що економіка перебуває на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її вироб­ничого потенціалу, позаоборотних операційних активів і зрос­тання економічної бази майбутнього формування вигід (така ситуація характеризується як “зростання”).

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається “ефект мультиплікатора”.

У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно зіставляти час вкладення (освоєння) інвестицій та час отримання вигід від його експлуатації (використання об’єкта інвестицій). Ці два процеси можуть відбуватися у різній часовій послідовності. Під час їх послідовного протікання вигоди отримуються одразу після освоєння інвестицій у повному обсязі. В процесі паралельного протікання отримання вигід можливе повне освоєння інвестицій та завер­шення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання вигід). За інтервального протікання отримання вигід буде здійснюватися через певний проміжок часу після повного освоєння інвестицій та завершення створення об’єкта, тобто між періо­дом завершення інвестування та отриманням вигід проходить певний час.

Розглядаючи економічну сутність поняття інвестицій, слід зазначити функції, які вони виконують в економічному роз­витку. Так, більшість закордонних фахівців у дослідженні економічного змісту інвестицій наголошують:

• на забезпеченні приросту функціонуючого капіталу;
• створенні умов для одержання додаткового доходу;
• створенні передумов для очікуваного розширення споживання у майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання.

Також обґрунтовуються у науковій літературі такі функції інвестицій у виробничій сфері:

• формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;
• реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;
• утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій стадії;
• структурна перебудова економічних систем;
• ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інноваційний шлях розвитку;
• функції,  пов’язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціальної сфери й інших ефектів інвестування;
• регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

Проаналізувавши підходи різних економістів та враховую­чи наведені недоліки, вважаємо, що визначення інвестицій до­цільно трактувати в економічному та фінансовому аспектах. Так, за фінансовим визначенням, інвестиції — система економічних та інших відносин з приводу кругообігу капіталу, який авансований у вигляді грошових, майнових, інноваційних та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання вигід від забезпеченні процесу розширеного відтворення. За економічним визначенням, інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу.

Слід також погодитися з тим, що поняття “інвестиції” — первинна категорія, яка є базою побудови ієрархії решти кате­горій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталів.