Безкоштовно

Етика критики. Форми критики

views 74

Реферат на тему “Етичні аспекти критики”

Вступ

Людство зіткнулося з проблемами, викликаними принципово новими стосунками, які складаються між людиною, суспільством і природою. З’явилася необхідність осмислення і вироблення етичної позиції по відношенню до цих явищ. Уміння поводитися з людьми належним чином є одним з найважливіших, якщо не найважливішим, чинником, що визначає шанси успіху в бізнесі, службовій або підприємницькій діяльності. Дейл Карнегі ще в 30-і роки відмітив, що успіхи тієї чи іншої людини в його фінансових справах навіть в технічній сфері або інженерній справі відсотків на п’ятнадцять залежать від його професійних знань і відсотків на вісімдесят п’ять – від його уміння спілкуватися з людьми. У цьому контексті легко пояснити спроби багатьох дослідників сформулювати і обгрунтувати основні принципи етики як науки.

Етика – філософська наука, об’єктом вивчення якої є мораль. Практичне значення етики виявляється в першу чергу у сфері людського спілкування, важливою складовою якого є спілкування людей в процесі спільної діяльності. Спільна діяльність людей не може бути нейтральною по відношенню до моральності. Особливого значення ця форма регуляції ділових стосунків набуває в демократичному суспільстві.

Як в процесі прямого, так і непрямого спілкування використовуються різні методи впливу або дії на людей.  На вибір методу дії на людей роблять вплив всілякі чинники, у тому числі характер, вміст і ситуація спілкування (звичайна, екстремальна), суспільне або службове положення (владні повноваження) і особові якості суб’єктів спілкування. Одним з методів дії на особу є критика, заохочення, покарання, переконання.

Мета роботи – вивчення етичних аспектів критики.

Завдання роботи: виявити найпоширеніші форми критики, описати рекомендації критикуючому та критикованому.

1. Найпоширеніші форми критики

Етика критики – це один з видів етики спілкування [9].

Для того, щоб грамотно доброзичливо критикувати опонента, потрібно знати, які існують форми критики. До найпоширеніших належать [9]:

  • критика з бажанням допомогти справі — у цьому випадку людина намагається своїми аргументами й оцінками допомогти вирішенню проблеми;
  • критика з бажанням показати себе, продемонструвати свої знання, ерудицію, підкреслити свою важливість в очах інших;
  • критика з метою зведення особистих рахунків — спрямована на те, щоб скривдити, зачепити людину, підкреслити її слабкі сторони, нагадати про прорахунки. Відповіддю на таку критику повинні бути не емоції, а продумані аргументи;
  • критика з метою збереження чи підвищення свого статусу чи престижу. Метою такої критики є возвеличити себе, але той, хто критикує, може ховати свої наміри за голосними закликами до порядку й навіть за самокритикою. Уникнути потенційного конфлікту можна, якщо спокійно оцінити ситуацію, відсіяти пафос і корисливі мотиви від ділових роздумів;
  • критика з метою перестрахування. Людина, що критикує,
    у цьому випадку використовує критику, щоб завуалювати страх узяти на себе відповідальність. Якщо все закінчиться погано, то той, хто критикує, скаже: «А я вас попереджав!»;
  • критика з метою уникнення заслужених обвинувачень. Цю форму критики використовують заздалегідь, щоб нейтралізувати своїх опонентів. Той, хто критикує, може задовго до розвитку подій збирати факти, щоб скомпрометувати супротивників;
  • критика з метою контратаки — це реакція на чиєсь зауваження. Вона використовується для того, щоб розвінчати критикана чи інтригана;
  • критика з метою одержання емоційного заряду. Є люди, що періодично відчувають потребу в емоційному струсі та почувають себе краще після нього. Із цією метою вони можуть викори­стовувати критику, особливо, якщо люди легко піддаються емоційному впливу.

Етика критики має три напрями: «зверху», «знизу», «самокритики». Критика “зверху” немає перешкод,але врахуйте вік, стать,темперамент. Критика “знизу” має перешкоди і у керівництва формується негативне відношення до критикуючого. Сприйняття критики “ знизу” ступінь зрілості керівника. Критику слід розглядати,як могутній засіб впливу на людей, а саме: не принижуйте гідність людини,не доводьте до конфлікту,не переслідуйте за критику,не критикуйте в п’ятницю: за вихідні слухи просуперечку поширяться,кількість співчуваючих теж, і в понеділок людина приходить без бажання працювати краще,бажано критикувати перед обідом або в кінці робочого дня (людина має час об’єктивно оцінити свою поведінку,зрозуміти аудиторію і допомогти).

2. Рекомендації тому, хто критикує

У діловій практиці досить часто доводиться стикатися з критикою: або самому критикувати, або бути об’єктом критики з боку коллег [7].

Особливо важливо для керівника знати правила критики і етичні вимоги до неї, оскільки йому доводиться час від часу висловлювати критичні зауваження на адресу своїх підлеглих, пов’язані з оцінкою їх роботи, їх вчинків і службової поведінки. Не лише керівники можуть опинитись в ситуації, коли необхідно висловити критичне зауваження, але і рядові співробітники (найчастіше це фахівці своєї справи, професіонали високої кваліфікації) для кращого виконання своїх функцій вимушені зробити критичний аналіз якості роботи інших співробітників.

В становищі і того що критикує, і критикованого, на жаль, є багато аспектів, які можуть привести до ускладнень у взаємовідносинах і навіть до конфліктів [1].

Критика може зашкодити психологічному клімату в колективі і знизити рівень етичності, якщо вона висказана некоректно.

Критика завжди хворобливо сприймається, навіть якщо вона цілком справедлива, отже, вона може не досягти бажаної мети – зміни службової поведінки критикованного або підвищення рівня якості його роботи.

Для того, щоб, по можливості, зняти ці ускладнення в процесі висловлювання критичних зауважень, і тому, що критикує, і критикованому слід дотримуватися деяких правил, що в основному стосуються етичної сторони процесу.

Розглянемо дев’ять правил, дотримування яких дозволяє критикувати людей, не викликаючи в них почуття образи. Рекомендації тому, що критикує:

  1. Вирішіть, чи є організаційні, юридичні, статусні підстави для критики. Іншими словами, визначте для себе, чи досить добре Ви знаєте суть справи, чи є Ви професіоналом (чи хоч би досвідченим фахівцем) в даній області, чи має Ваш підрозділ прямий стосунок до тієї ділянки роботи, співробітника якої Ви збираєтеся критикувати? І нарешті, чи Ви володієте досить повною і достовірною інформацією про об’єкт критики? Тільки поставивши собі усі ці питання і маючи підстави відповісти на них ствердно, приймайте рішення про висловлювання критичних зауважень.
  2. Отже, у Вас є підстави для критики. Проте для публічної критики черга ще не дійшла; поговоріть без свідків, особливо якщо Ви керівник, менеджер, з тим співробітником, який, на вашу думку, заслуговує критики. Звичайно, якщо він піддається критиці уперше, тобто помилки, допущені в його діяльності або службовій поведінці, раніше не здійснювалися, тоді перша розмова критичного характеру відбувається один на один. Причому керівник (і рядовий колега) повинен попередити критикованого, що, якщо подібні помилки повторяться, сфера критики буде розширена, тобто проступки будуть доведені до відома усього колективу або вищестоячого керівництва. Як правило, таке попередження (щоб не сказати – погроза) призводить до наступного результату виправлення помилок, зміни в службовій поведінці і т. ін., оскільки ніхто не хоче, щоб про його помилки, тобто професійну некомпетентність, знали усі навколишні співробітники або увесь колектив [2].
  3. Є ще одне непорушне правило – критику потрібно розпочинати з похвали, тобто перші слова того, що критикує, мають бути приблизно такими: «Як Ви при Вашій компетентності (варіанти – сумлінності, професіоналізмі, дисциплінованості і т. ін.) могли допустити такі грубі (невибачні і т. ін.) помилки»! Далі можна влаштовувати співробітникові повний «розбір», який проте буде сприйнятий ним без втрати упевненості в собі, оскільки на самому початку розмови той, що критикує, показав високу оцінку роботи критикованого – але у минулому. Критикований зберігає повагу до себе, бачачи, що його минулі заслуги були оцінені вірно, і на цій підставі спокійніше і без образи віднесеться до критики, визнавши її теж справедливою, у результаті критика не “вибиває з колії”, людина зберігає свою працездатність і бажання виправити помилки, щоб знову почути слова схвалення.
  4. Четверте правило етичної властивості: слід критикувати роботу (поведінку, вчинки), а не людину. Можна сказати: «Ваша робота виконана дуже погано, Ваше відношення до службових обов’язків обурливе і неприпустиме» і т. ін., але не можна казати: «Ви погана людина, обурливо, що такого співробітника, як Ви, взагалі прийняли на роботу»!
  5. Критикуючи, слід стежити за своєю інтонацією, темпом мови; не можна зриватися на крик, недопустимі надмірно емоційні висловлювання. Рівний, спокійний тон, посилання на факти, володіння інформацією з цього питання – необхідні якості висловлювань критикуючого, і це повинно бути етичною нормою.
  6. Не варто приймати поспішні рішення, потрібно дати можливість висловитися критикованому – адже є вірогідність, що він володіє відомостями, що дозволяють виправдати його вчинки або, принаймні, побачити їх з дещо іншого боку.
  7. Для того, щоб критика не була «відчитуванням», щоб вона пробудила у того співробітника, якого критикують, бажання виправити свої помилки і впевненість, що це можливо, той що критикує може сказати, що помиляються усі, що в цьому немає нічого особливого, – погано, коли людина не хоче працювати краще.

Тому, хто критикує, корисно згадати свої власні помилки і посилатися в розмові на свій досвід в їх виправленні. Це розташує критикованого співробітника до того, що критикує, дозволить критикованому уникнути великої невпевненості у своїх силах, пробудить у нього бажання здолати перешкоди, добитися позитивного результату, незважаючи на допущені помилки [3].

  1. Менеджер (чи рядовий співробітник), що вирішив висловити критичне зауваження на адресу кого-небудь, не повинен обмежуватися критикою. Оскільки він невдоволений чиєю-небудь роботою або посадовими вчинками, логічно припустити, що він – в силу досвіду, більшої компетентності або професіоналізму – знає, як вийти із скрутного становища, як виправити помилки. Не варто зупинятися лише на критиці, доцільно підказати критикованому вирішення важких питань, наприклад, в таких виразах: «На вашому місці я б поступив таким чином…» або: «На основі власного досвіду боротьби з аналогічними помилками можу Вам порадити…». Проте такі рекомендації не повинні носити характер по-панському поблажливих порад [5].
  2. Остання фраза того, що критикує, як і перша, повинна містити думку, яка вселяє в критикованого віру у власні сили, в здатність впоратися з помилками і недоліками, наприклад, таку: «Я упевнений, що Ви усі зрозуміли і подібної розмови в майбутньому не знадобиться»; «Я Вас знаю достатньо довго як добросовісного і досвідченого співробітника і упевнений, що Ви впораєтеся з недоліками і помилками у своїй роботі» [4].

Отже, треба починати з похвали і визнання гідності співбесідника; вказувати на помилки не прямо, а опосередковано; спочатку говорити про власні помилки, а потім критикувати співбесідника; задавати співбесіднику питання замість наказів; дати людям можливість виправдатись; виражайте подяку за конкретний успіх; створюйте людям хорошу репутацію, яку вони будуть намагатися виправдати4 заохочуйте, створюйте враження, що помилка, яку ви хочете бачити виправленою, легко виправляється.

3. Рекомендації тому, кого критикують

Досі ми говорили про те, щоб не образити людину, не «роззброїти» її у боротьбі з прорахунками у власній роботі, тобто давали рекомендації тому, що критикує.

Оскільки кожен з нас у своєму діловому житті буває і суб’єктом, і об’єктом критики, постараємося дати декілька порад про те, як, будучи в ролі критикованого, зробити критику одночасно і менш хворобливою для себе, і кориснішою [6].

  1. Перше, що варто зробити тому, кого критикують, щоб понизити «больовий поріг» критики, – пам’ятати, що критика – це знак того, що Вас сприймають серйозно, Вас помічають; адже Вами невдоволені, тому що від Вас чекали більшого. Іншими словами, оцінка Ваших професійних здібностей, компетентності була досить високою. Ви не виправдали очікувань, а про Вас думали добре. У цій ситуації сама логіка Вашого службового стану вимагає, щоб Ви змогли, зуміли знову змусити думати про себе добре. Не засмучуйтеся аж надто сильно – раз Ви змогли це зробити у минулому, зумієте і тепер!
  2. Постарайтеся справедливо подивитися на себе – на свою роботу, на свою службову поведінку і вчинки: хіба це – «межа мрій»? Ви ж можете працювати краще. Ви неодмінно зможете. І скажіть спасибі долі, яка через критику хоче Вас «поліпшити», «удосконалити» як професіонала, фахівця і т. ін.
  3. Отже, свою відповідь на практичні зауваження почніть словами: «Я повністю згоден з критикою, без сумніву, я міг би зробити роботу краще (швидше, безпомилково і т.ін.). І дякую за високу оцінку моїх можливостей». Цією фразою можна закінчити свою відповідь на критику. У тих співробітників, що знаходяться поруч, що слухають ці слова, складається враження, що усе прекрасно: адже критикований не огризався, не озлобляється, він згоден з критикою; крім того, слова «я міг би цю роботу зробити краще», «висока оцінка моїх можливостей» залишаються у свідомості у присутніх. Якщо це збори відділу або загальні збори, то не усі і не завжди уважно стежать за ходом обговорення і невідривно вслухуються в кожне вимовне слово. Наприклад, критичне зауваження цілком могло «пролетіти повз вуха» кого-небудь з присутніх, а слова «висока оцінка мого потенціалу» і «зробити краще» були почуті і утрималися у свідомості і пам’яті. Тому у деяких учасників складеться враження, що нікого не лаяли, не критикували, а взагалі-то хвалили, інакше навіщо б він став дякувати за високу оцінку своїм можливостям.

Не варто розуміти вищесказане як заклик до критикованого орієнтуватися на неуважних слухачів з числа учасників зборів (наради), але як заклик не занадто вже падати духом, у разі неприємних, а можливо, і несправедливих зауважень у свою адресу.

Можна відповісти на критику наступним чином: «Дозвольте мені висловити глибоку подяку тим, хто висловив критичні зауваження на адресу моєї роботи, продемонструвавши тим самим довіру до мене як до людини, здатної прийняти, правильно зрозуміти, оцінити й розумно врахувати висловлені побажання. Немає сумнівів, я можу працювати краще, тим більше в такому висококваліфікованому, високоорганізованому колективі, що складається із Професіоналів з великої букви.» Тут вираження «критика» або «критичне зауваження» замінені «висловленими побажаннями» і весь текст побудований таким чином, що один із присутніх, що читав журнал (непомітно) під час усієї наради, запитав потім в автора цих слів: «Я не зрозумів, за що тебе хвалили, чи це ти когось хвалив?”

  1. І ще одна корисна сторона критики, яка допомагає дати належну оцінку позиції того, що критикує: якщо той, хто висловлює критичне зауваження у присутності інших співробітників, хоч би одного разу робив це без свідків, то він дійсно старається, щоб робота була виконана якнайкраще. Якщо ж критика звучить для критикованого як грім серед ясного неба, хоча раніше була можливість (і навіть, можливо, необхідність) критикувати виконавця цієї роботи без присутності інших співробітників, значить, критикуючого мало турбує сама якість роботи, для нього важливіше «покрасуватися» перед колегами і керівництвом в ролі «обуреного викривача».

Таким чином, той, чия робота служить об’єктом критики, і всі інші присутні, мають шанс зрозуміти для себе істинне ставлення критикуючого до якості тієї роботи, яку він критикує.

Отже, підведемо підсумки. Форма, у якій висловлюються критичні зауваження, повинна бути коректною, а сама критика – слушною.

Головним у висловлюванні критики в будь-чию адресу є бажання критикуючого з’ясувати причини виникнення приводу для критики: чому трапилося те, що служить об’єктом критичних зауважень? Звичайно, помилки й провини в роботі будь-якого співробітника неприпустимі в принципі, але, можливо, цьому сприяли об’єктивні обставин, що позбавили співробітника повною мірою відповідально віднестись до своїх обов’язків? Треба в цьому розібратися.

Буде справедливо дати кілька рекомендацій про те, як правильно похвалити співробітника-підлеглого або співробітника іншого посадового рівня [6].

Дяка за роботу, похвала (на відміну від осудження) повинна бути висловлена привселюдно, при інших співробітниках або керівниках – це робить позитивний психологічний вплив не тільки на того, кого хвалять (йому приємно, що про його досягнення знають інші), але й на навколишніх його колег, тому що в них виникає бажання теж заробити похвалу й подяку.

На закінчення треба сказати, що найгірше враження на колег і інших присутніх справляє завжди порушення етичних правил і норм як з боку того, що критикує, так і з боку критикованого. До подібного типу порушень відносяться однаково озлоблення, бажання «звести, нарешті, рахунки», зміщення акцентів, перекручування фактів, пряма неправда, ігнорування (незгадування) окремих фактів, які, хоча неправдою не вважаються, однак можуть перешкодити зробити правильні висновки.

І навпаки, чесність, щирість, точне наслідування фактам, достовірна й повна інформація, увічливість, доброзичливість, прагнення зауваженнями, як і відповідями на них, сприяти поліпшенню справи, досягненню загальних цілей – от ті етичні властивості процесу критики, які можна побажати для реалізації будь-якому колективу й будь-якому співробітникові.

Висновок

Найпоширенішими формами критики є такі:

  • критика з бажанням допомогти справі;
  • критика з бажанням показати себе, продемонструвати свої знання, ерудицію, підкреслити свою важливість в очах інших;
  • критика з метою зведення особистих рахунків;
  • критика з метою збереження чи підвищення свого статусу чи престижу;
  • критика з метою перестрахування;
  • критика з метою уникнення заслужених обвинувачень;
  • критика з метою контратаки;
  • критика з метою одержання емоційного заряду.

Треба починати з похвали і визнання гідності співбесідника; вказувати на помилки не прямо, а опосередковано; спочатку говорити про власні помилки, а потім критикувати співбесідника; задавати співбесіднику питання замість наказів; дати людям можливість виправдатись; виражайте подяку за конкретний успіх; створюйте людям хорошу репутацію, яку вони будуть намагатися виправдати4 заохочуйте, створюйте враження, що помилка, яку ви хочете бачити виправленою, легко виправляється.

Форма, у якій висловлюються критичні зауваження, повинна бути коректною, а сама критика – слушною.

Головним у висловлюванні критики в будь-чию адресу є бажання критикуючого з’ясувати причини виникнення приводу для критики: чому трапилося те, що служить об’єктом критичних зауважень? Звичайно, помилки й провини в роботі будь-якого співробітника неприпустимі в принципі, але, можливо, цьому сприяли об’єктивні обставин, що позбавили співробітника повною мірою відповідально віднестись до своїх обов’язків? Треба в цьому розібратися.

Список використаної літератури

  1. Коротков Э. М. Исследование систем управления. М., 2005. – 336 с.
  2. Панфилова А. П., Громова Л. А., Богачек И. А., Абчук В. А. Основы менеджмента: полное руководство по кейс-технологиям. СПб., 2005. – 244 с.
  3. Ремин В. В. Процессный подход к управлению. Моделирование бизнес-процессов. М., 2007. – 289 с.
  4. Тренев В. Н., Магура М. И., Леонтьев С. В. Управление человеческими ресурсами при реализации проектов. Методика и опыт. М., 2006. – 356 с.
  5. Фетисов Г. Г. Управление инновационными проектами.  М.,  – 288 с.
  6. Шапиро В. Д. Project management. Управление проектами. Толковый англо-русский словарь-справочник. М., 2005

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *