Фінансові інвестиції: поняття та класифікація

Фінансові інвестиції – це

В економіці ринкового типу є щонайменше три основні дже­рела фінансування соціально-економічного розвитку держави: державний бюджет, банківські кредити та інвестиції, які реа­лізуються через застосування інструментів ринку цінних па­перів шляхом емісії цінних паперів з відповідними властивос­тями (фінансові інвестиції) або через безпосереднє фінансуван­ня проектів (прямі реальні інвестиції).

Використання інструментів ринку цінних паперів має пере­вагу над реальним насамперед у зв’язку з їх більшою ліквід­ністю. Однак різні за номіналом цінні папери дають змогу залучити різні за величиною інвестиційні ресурси, розширюючи коло можливих учасників населення з їх особистими заоща­дженнями, що, у свою чергу, сприяє зменшенню залежності від зовнішніх джерел фінансування.

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного ви­користання вільного капіталу суб’єкта господарювання, особ­ливості якої полягають у тому, що вона:

• дає можливість здійснювати внутрішнє інвестування в країні і за її межами;
• є незалежним видом господарської діяльності для компаній реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання пакетів акцій інших компаній (у тому числі контрольних);
• уможливлює реалізацію окремих стратегічних цілей розвитку компаній більш швидко і з певною економією фінансових ресурсів;
• компанія має можливість вкладати кошти як у безризикові інструменти, так і в спекулятивні і, таким чином, реалізовувати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;
• потребує мінімуму часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);
• дає змогу здійснювати активний моніторинг і приймати оперативні рішення відповідно до коливань кон’юнктури фі­нансового ринку.

Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти може передбачати різні цілі, основними з яких є:

• одержання в май­бутньому доходу;
• мінімізація ризику;
• перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери;
• встановлення кон­тролю над підприємством-емітентом тощо.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” фінансова інвестиція — це господарська опера­ція, яка спрямована на придбання корпоративних прав, цін­них паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Види фінансових інвестицій

Складемо таблицю з усіма видами фінансових інвестицій:

А тепер розберемо кожну класифікацію.

Фінансові інвестиції поділяються на:

• прямі
• портфельні.

Пряма інвестиція — це господарська операція, яка пов’язана із внесенням коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридич­ною особою.

Портфельна інвестиція — це господарська опера­ція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платни­ком податку, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Такий поділ фінансових інвестицій у вітчизняному законо­давстві багато в чому є суперечливим. Західні вчені-економісти залежно від участі інвестора в інвестуванні (самостійне інвестування або через посередників) поділяють інвестиції на:

• прямі;
• непрямі.

Відповідно до мети, яку ставить перед со­бою інвестор, інвестиції поділяються на:

• стратегічні (придбан­ня пакета акцій, який дає змогу впливати на управління ком­панією);
• портфельні (одержання поточного доходу або при­росту вкладеного капіталу).

Стратегічні інвестиції є прямими інвестиціями і вклада­ються безпосередньо у реальні активи (виробництво, збут тощо) або забезпечують інвестору вилив на процес управління підприємством. У першому випадку він купує акції напряму без посередників, а кошти від купівлі акцій надходять емітен­ту і спрямовуються на розвиток виробництва. У другому випадку він купує великий пакет акцій на вторинному ринку з метою здійснення контролю за виробництвом і збутом емітен­та. При цьому емітент не одержує коштів за придбані інвесто­ром активи.

Портфельні інвестиції не можна вважати противагою пря­мим, оскільки вони є їх взаємодоповнювальним елементом. Однак між ними є принципові відмінності.

1. Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізовувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше і дешевше. Так, для галузевої або регіональної диверсифікації операційної діяльності, нарощення обсягів виробництва та реалізації продукції шляхом розширення сегмента ринку за рахунок підприємств-конкурентів  підприємство може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) суб’єктів господарювання, максимальна сума купівлі яких повинна становити 50 %   ринкової вартості їх бізнесу плюс одна акція.

2.  Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку, а портфельним здебільшого властивий тимчасовий і спекулятивний характер.

3.  Мета прямих інвестицій — установлення контролю за діяльністю іншого підприємства й одержання прибутку від його господарської діяльності. Портфельна інвестиція передбачає одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів і додаткового доходу у вигляді курсової різниці.

4.  Прямі інвестиції істотно впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього ринку країни, що не притаманно портфельним інвестиціям.

5. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Тому вони дають можливість заробити “гарячі гроші” (за умов розвинутого ринку цінних паперів).

У розвинутих країнах критерієм розмежування інвестицій на прямі та портфельні є 10-відсоткова частка об’єкта інвесту­вання. Інвестиція може бути прямою і з меншою часткою Участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вилив на господарську діяльність об’єкта інвестування. Якщо частка участі становить більше 10%, але реального контролю над об’єктом немає, то інвестиція прямою не вважається.

Можна сказати, що фінансові інвестиції — це відмова від поточних доходів заради майбутніх (можливо ілюзорних). Отже, найважливішими чинниками реалізації будь-яких фінансових інвестицій є ризик і час. Інвестування взагалі не можна розглядати без урахування ризику, тобто ймовірності відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного. Разом з тим, ризик — це не тільки мож­ливі втрати, а й додатковий дохід, тобто ризикованість для будь-якого інвестора є альтернативою його дохідності.

За ступенем ризику вирізняють фінансові інвестиції:

• безризикові;
• середньоризикові;
• високоризикові.

У ряді країн при­кладом безризикових вкладень капіталу є вкладення в держав­ні цінні папери, насамперед у державні облігації. Дохід за ними визначає ставку безпеки, яка використовується в оцінці вкладень як точка відліку ступеня інвестиційного ризику. Ін­вестиції з високим ризиком вважаються спекулятивними з погляду гарантії отримання певного доходу. Так, термінами “інвестування” та “спекуляція” визначаються два різні підхо­ди до інвестування. Інвестування — це процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказа­ти, що їх вартість залишиться стабільною і на них можна буде отримати не тільки позитивний розмір доходу, а й передбачу­ваний дохід. Спекуляція полягає в здійсненні операцій з фі­нансовими активами, але в ситуаціях, коли їх майбутня вар­тість і рівень очікуваного доходу вельми ненадійні. Однак у разі вищого ступеня ризику від спекуляцій можна очікувати . більш високий дохід.

Доцільно виокремити три головні критерії відмінності ін­вестицій від спекуляції.

1. В інвестиціях фінансові активи мають межу допустимого ризику. Щодо спекуляції, то вона не передбачає такої межі, а жорсткий зв’язок між майбутнім доходом і ризиком відсутній.

2. Інвестування передбачає отримання стабільного і достатньо високого доходу. Спекуляція зазвичай керується мотивом:

купити дешевше — продати дорожче, тобто різницею між ви­траченим і отриманим капіталом.

3. Інвестування і спекуляція відрізняються за періодом часу. Якщо капітал вкладено на тривалий період (наприклад, у СІП А більше 6 місяців), то це означає, що він інвестований.

Зауважимо, що фактор часу відіграє особливу роль, в інвес­тиційній діяльності. Очікування є таким самим справжнім елементом витрат виробництва, як і зусилля, і в міру нагро­мадження воно входить до складу витрат, а тому його не слід вираховувати окремо.

У деяких літературних джерелах є розбіжності або су­перечності щодо класифікації інвестицій за строком інвесту­вання. Є пропозиції класифікувати інвестиції на: коротко- й довгострокові, а також на коротко-, середньо- та довгостро­кові.

Щодо фінансових інвестицій, то залежно від строку їх обі­гу, який визначає мету інвестування і ліквідність, їх варто поділяти на:

• довгострокові;
• поточні, як це пропо­нується в національних положеннях (стандартах) бухгал­терського обліку (П(С)БО).

Відповідно до П(С)БО “Баланс” довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також всі інвестиції, що не можуть бути вільно реа­лізовані в будь-який момент.

Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції строком, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

У свою чергу, інвести­ції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони вільно конвертуються у відповідну суму грошових коштів, ха­рактеризуються незначним ризиком зміни вартості та мають короткий строк погашення, наприклад, протягом трьох міся­ців. Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвес­тиційних цілей.

Залежно від видів придбаних цінних паперів фінансові ін­вестиції можна поділити на чотири групи.

1. Пайові фінансові інвестиції засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі об’єкта інвесту­вання, виражені у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств, мають не­обмежений строк обігу, тримаються підприємством з метою отримання доходу (дивідендів) або придбані з метою перепро­дажу та отримання доходу за рахунок зростання ринкової вар­тості інвестицій.
2. Боргові фінансові інвестиції мають боргову природу, це боргові цінні папери або договори (контракти) з об’єктом ін­вестування, наприклад, такі, що засвідчують відносини позики, мають обумовлений строк обігу, утримуються підприємс­твом до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді від­сотків або придбані з метою перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання їхньої ринкової вартості.
3. Похідні фінансові інвестиції — інвестиції, що здійснюють­ся за допомогою укладання договорів на постачання конкрет­них активів у визначений строк у майбутньому на раніше по­годжених умовах. Базовими активами таких строкових конт­рактів є різноманітні фінансові інструменти.
4. Товаророзпорядчі фінансові інвестиції — цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатись майном, указа­ним у цих документах.

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, за формою власності ресурсів інвестування фінансові інвестиції мають поділятися на:

• приватні, що здійснюються громадянами, недержавними підприємствами, організаціями та установами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами,  а також громадськими і релігійними організаціями (іншими юридичними особами),  заснованими  на приватній та колективній власності);
• державні, які здійснюються органами влади та управління України, ЛР Крим, місцевих рад за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• іноземні, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Ці інвестиції можна класифікувати на прямі, портфельні та інші іноземні інвестиції (торговельні кредити, кредити міжнародних фінансових організацій, кредити урядів іноземних держав під гарантії уряду України; банківські вклади тощо);
• спільні, що здійснюються громадянами та юридичними особами України, інших держав.

У сучасних умовах за формою власності ресурсів доцільно класифікувати інвестиції на державні, недержавні та змішані. При цьому змішані передбачають фінансування з різних джерел (державних і недержавних). Приватну форму інвестицій у Законі доцільніше назвати недержавною, оскільки вона вклю­чає інвестування, що здійснюється юридичними особами, за­снованими на приватній та колективній власності.

За регіональною ознакою виокремлюють фінансові інвестиції:

• внутрішні — вкладення у фінансові активи суб’єктів господарювання цієї держави;
• закордонні — вкладення коштів у фінансові активи інвестування за межами території такої держави;
• іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій.

Економічне значення фінансових інвестицій

З викладеного вище можна зробити висновок, що економіч­не значення фінансових інвестицій полягає передусім у спроможності інвестора реалізувати свою стратегію на фінансовому ринку. Розв’язання цього завдання здійснюється за до­помогою обігу різних фінансових інструментів, які є об’єктами фінансового ринку і створюють об’єктивне підґрунтя його іс­нування.