Ефективність господарської діяльності підприємства (курсова)

Зміст

Реферат
ВСТУП
1. Сутність ефективності діяльності підприємства та її значення у ранкових умовах
2. Кількісні та якісні показники підвищення ефективності діяльності підприємства
3. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Курсова робота на тему “Теоретичні основи ефективності господарської діяльності підприємства”

ЗМІСТ

Реферат

Робота складається з вступу, 3 розділів, висновку, списку використаних джерел.

В вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначена мета, основні задачі, об’єкт дослідження, його методологія і методика дослідження.

В курсовій висвітлені основи побудови ефективності господарської діяльності.

У висновку сформульовані основні висновки і пропозиції щодо удосконалення ефективності господарської діяльності організацій.

ВСТУП

В сучасних умовах, коли підприємство здійснює свою діяльність на принципах самостійного фінансування питання зв’язані з станом оцінки ефективності господарської діяльності організації мають дуже важливе практичне значення. Адже господарська діяльність та її ефективність є головною частиною підприємства, так як, ритмічність і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від неї.

На сучасному етапі господарювання основою економічної політики є підвищення ефективності і якості роботи всіх ланок промислового виробництва. Вести виробництво необхідно економно, домагаючись при цьому отримання економічного ефекту з мінімальними матеріальними, трудовими і фінансовими витратами.

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств усіх форм власності у виробленні та прийнятті управлінських рішень щодо забезпечення ефективності їх виробничо-господарської діяльності. Результати цих рішень залежать від різноманітних чинників, що знаходяться в різному ступені взаємодії не тільки між собою, але і з показниками кінцевої ефективності виробництва.

Ринкова економіка і нові форми господарювання ставлять ряд найважливіших проблем для подальшого вдосконалення теорії, методології та методики економічної ефективності підприємства, розкриття причинно-наслідкового механізму формування ефективності виробництва, критеріїв оцінок і економічної діагностики показників ефективності, а також прикладних аспектів статистичного моделювання економічних показників.

Тема роботи є досить важливою для української економіки. Питання організації ефективності для будь-якого підприємства являється вельми складним і важливим, адже від ефективності багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а правильна чи помилкова політика прийняття управлінських рішень справляє довгострокову дію на все підприємство та його подальшу діяльність. Разом з тим, як показує досвід, помилки саме у політиці ефективності господарської діяльності закінчувалися крахом навіть для великих компаній.

Дані обставини обумовили вибір випускної роботи, її теоретичну і практичну значимість, а також визначили мету й основні завдання дослідження.

Метою роботи є теоретичне обгрунтування ефективності господарської діяльності організації.

Для досягнення наміченої мети в роботі поставлені і вирішені наступні завдання:

– дослідити сутність поняття ефективності діяльності організації;

– розглянути кількісні і якісні показники ефективності діяльності організації;

– визначити фактори підвищення ефективності діяльності.

Для реалізації вищеназваних завдань випускної роботи бакалавра використовуються загальнонаукові методи дослідження, методи економічного аналізу, статистичні методи, фінансово-економічні розрахунки.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних підходів щодо підвищення ефективності господарської діяльності організації.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є законодавчі акти України, постанови Уряду, первинні документи організації та статистична інформація.

У процесі написання випускної роботи досліджені праці провідних українських і зарубіжних спеціалістів в області ефективності господарської діяльності.

1. Сутність ефективності діяльності підприємства та її значення у ранкових умовах

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою – від власників приватного підприємства до керівників держави.

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів [1, c.155].

Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, за умови, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу [3, c.120].

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Термін “ефект” у перекладі з латинської означає “результат”. Отже, категорія “ефективність” може інтерпретуватись як “результативність”. Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об’єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора.

Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів [6, c.612].

Ефективність виробництва – об‘єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових).

“Ефект” і “ефективність” – різні поняття. Економічний ефект – це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції, приріст знову створенім вартості в народному господарстві) [8. c.67].

Але ефект сам по собі недостатньо характеризує діяльність людини. Для більш повної її характеристики важливо знати, з якими витратами отриманий різний ефект, і навпаки, той самий ефект може бути досягнутий з різними витратами праці. Ціль суспільного виробництва – одержання більшого ефекту з найменшими трудовими, матеріальними і грошовими витратами. Тому необхідно отриманий результат порівняти з тими витратами, за допомогою яких він отриманий, тобто віднести ефект до витрат, зіставити одну абсолютну величину (ефект) з іншою абсолютною величиною (витрати). Таке зіставлення дає відносну величину (ефективність) [7. c.59].

Управлінська праця відноситься до найбільш складних видів людської діяльності, її оцінка не завжди може бути зроблена прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовуються непрямі методи.

При цьому потрібно пам‘ятати, що результат управлінської праці виражається не тільки економічним, а й соціальним ефектом. Щодо витрат, то вони являють собою живу й уречевлену управлінську працю[7. c.60].

На практиці при оцінці ефективності праці управлінських працівників широко застосовуване поняття “економічна ефективність управлінської праці” є більш вузьким, тому що має на увазі тільки економію живої й уречевленої праці, яку ми отримуємо в сфері управління матеріальним виробництвом за рахунок оптимізації та раціоналізації управлінської діяльності[13. c.28].

Критерієм оцінки ефективності праці працівників апарату управління є також соціальна ефективність, яка через відсутність кількісних вимірників визначається головним чином якісними показниками. Критерій економічної ефективності управлінської праці дає можливість кількісно виміряти ефективність праці в апараті управління. Тому він знайшов ширше практичне застосування.

Для визначення ефективності праці управлінського персоналу необхідно встановити критерії та показники, з яких проводиться оцінка. Під критеріями розуміють найбільш загальну кількісну характеристику результатів управлінської праці. Окремі результати діяльності апарату управління є показниками управлінської праці. Вони мають підлеглий характер стосовно критерію і є основою при його визначення[14. c.230-232].

Таким чином, сукупність показників праці і буде виражати критерій оцінки.

Для визначення економічної ефективності управлінської праці використовуються різні способи: за показниками підприємства; за організацією і функціонуванням праці управлінського персоналу; за обсягом переданої інформації; за якістю і швидкістю прийнятих рішень; за виконанням функцій управлінських ланок.

До показників, що характеризують працю в сфері управління, відносяться: зниження трудомісткості обробки управлінської інформації; скорочення управлінського персоналу; термінів обробки інформації; скорочення втрат робочого часу управлінського персоналу за рахунок поліпшення організації праці; механізації й автоматизації трудомістких операцій у сфері управління. Це показники, які кількісно вимірюються. Такі показники в сфері управління як підвищення кваліфікації управлінського персоналу, якості роботи, поліпшення умов праці, обґрунтованість управлінських рішень, культура управління й інші, не вимірюються або вимірюються неповно[20. c.154].

У сфері впливу управлінської праці на виробництво показники, які можна кількісно виміряти такі: приріст прибутку; збільшення обсягів реалізації продукції; зростання продуктивності праці; зниження фондомісткості; збільшення фондовіддачі; прискорення оборотності оборотних коштів; збільшення рентабельності виробництва; зменшення невиробничих витрат; зниження трудомісткості продукції; зменшення обсягів незавершеного виробництва; зниження собівартості продукції; економія заробітної плати; зменшення втрат робочого часу; підвищення культури виробництва; підвищення рівня організаційної роботи; поліпшення умов праці; підвищення якості продукції; підвищення кваліфікації виробничого персоналу; зростання технічного рівня оснащення виробництва.

У результаті вдосконалення системи управління підприємства дістають економічний і соціальний ефект: збільшується обсяг і підвищується товарність виробництва, забезпечується ритмічна робота, досягається економія живої і уречевленої праці, підвищується якість продукції, полегшується і змінюється характер праці, зростає задоволеність працею, скорочується плинність кадрів. Проте не всі елементи економічного і соціального ефекту мають кількісний вираз. Це ускладнює оцінку ефективності управління. При цьому слід враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники[20. c.155].

Хоча управлінська праця належить до продуктивної, але вона безпосередньо не створює певних матеріальних цінностей і бере участь у процесі виробництва опосередковано, забезпечуючи своєчасне і якісне виконання технологічних операцій. Тому правомірно визначати вплив певних змін в управлінні на кінцеві результати виробничо-фінансової діяльності підприємств. Тільки працю обмеженої кількості працівників у сфері управління можна оцінити за безпосередніми результатами їх роботи (облікові працівники, друкарки тощо) [19. c.15].

Ефективність – це оціночний критерій діяльності колективу працівників у будь-якій сфері, включаючи управління. Тому забезпечення високої ефективності управління є складовою загальної проблеми підвищення економічної ефективності виробництва. Визначають її на основі загальних методологічних принципів, прийнятих в економіці[5. c.420].

Існують різні підходи до визначення ефективності управління:

– Розраховують синтетичні показники ефективності управління (коефіцієнт оперативності, надійності тощо).

– Фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо).

– Застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів.

– Застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління[9. c.52-63].

При визначенні ефективності управління обчислюють абсолютну і порівняльну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність виражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів з удосконалення системи управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий[10. c.66-71].

Залежно від характеру розроблених заходів об‘єктом оцінки ефективності управління можуть бути: управління в цілому (система, організація, методи), його структура, рівень використання управлінської праці, ефективність роботи кожного структурного підрозділу[10. c.66-71].

Для того, щоб оптимізувати та зробити ефективною господарську діяльність організації потрібно користуватися планом наведеним на рис. 1.1.

Рис. 1.1 План оптимізації ефективної господарської діяльності організації

Для оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Найбільш загальні із них – оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність систем управління [4, c.17-22].

Оперативність роботи апарату управління відображає своєчасність виконання постанов, наказів і розпоряджень вищестоячих організацій, керівників і головних спеціалістів підприємства. Коефіцієнт оперативності (Eii) визначають за такою формулою:

де ti- встановлений термін виконання відповідних документів, днів;

ta – відставання від прийнятого терміну виконання, днів.

Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її функціонуванні, що забезпечує досягнення цілей виробництва. Показники надійності системи такі: безвідмовність (безперервне збереження працездатності), готовність (ефективне збереження працездатності), відновлюваність (швидке усунення збоїв у роботі та відтворення здатності функціонувати у заданому режимі) [8, c.327].

На практиці висока надійність управлінської системи підприємства (об‘єднання) забезпечується при науково обґрунтованій структурі управління та інформаційної системи, раціональній технології процесів управління, правильному підборі та розстановці кадрів, ефективному стилі управління тощо.

Оптимальність системи управління характеризується рівнем застосування сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень, обґрунтованістю співвідношення централізації і децентралізації управління, керованістю підприємства та ін. Керованість підприємства або структурного підрозділу показує рівень забезпечення заданої організаційної стійкості підприємства (цеху, бригади) і своєчасність переведення його з одного кількісного (якісного) стану в інший, що відповідає поставленій меті [11, c.36].

Ефективність організації управління можна оцінити за іншими загальними показниками, які характеризують стан системи управління на підприємстві:

а) коефіцієнтом якості виконання управлінських робіт;

б) коефіцієнтом стабільності кадрів;

в) коефіцієнтом, що характеризує співвідношення між темпами зростання обсягу виробництва і витратами на управління.

Як часткові показники, що характеризують організацію праці управлінського персоналу, застосовують також коефіцієнт використання робочого часу і кваліфікації кадрів, коефіцієнт умов праці і організації робочих місць та ін. На підставі зазначених коефіцієнтів визначають зведений коефіцієнт рівня організації управлінської праці[2. c.21].

Для визначення ефективності удосконалення управління використовують і такі показники:

а) порівняння витрат на раціоналізацію з результатами діяльності об‘єкта управління;

б) співвідношення витрат на удосконалення управління і на сам процес управління;

в) динаміку витрат на управління порівняно із загальними витратами виробництва[12. c.29-38].

На практиці для оцінки ефективності системи управління найчастіше використовують три групи показників:

– загальні результативні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства – валова продукція в динаміці, вихід валової продукції на одного середньорічного працівника, фондовіддача, прибуток на одного працівника, рентабельність виробництва тощо;

– показники продуктивності управлінської праці – виробництво валової продукції на одного управлінського працівника або на один людино-день, затрачений в управлінні; вихід валової продукції на 1 грн. витрат на управління; сума прибутку на один людино-день, затрачений в управлінні;

– показники економічності апарату управління – питома вага персоналу управління в загальній чисельності працюючих і питома вага фонду оплати праці управлінського персоналу в загальному фонді оплаті праці, питома вага витрат на управління в собівартості продукції та інше[16. c.80].

Для визначення ефективності роботи кожного структурного підрозділу використовують дані про виконання конкретних завдань і рівень досягнення поставлених перед ними цілей.

Практичним результатом удосконалення системи управління може бути зниження витрат на управління, яке досягається за рахунок скорочення чисельності працівників апарату управління і підвищення продуктивності праці. Проте не будь-яке вдосконалення управління призводить до зниження питомих витрат на управління. Оскільки управління є складовою виробничо-фінансової діяльності підприємств, то свідченням підвищення його ефективності може бути зростання економічних показників господарювання при незмінних або, навіть, дещо зростаючих витратах на управління[15. c.150].

Оцінюючи ефективність заходів з удосконалення організації управління виробництвом, слід врахувати, що фактичний ефект від такого удосконалення є значно вищий від суми економії витрат на управління. Удосконалення системи управління не тільки призводить до підвищення продуктивності праці управлінського персоналу, а й сприяє кращій організації та підвищенню результативності праці всіх працівників підприємства, зростанню виробітку, скороченню простоїв людей, техніки тощо. Крім того, підвищується загальна культура виробництва і управління, зміцнюється дисципліна праці, поліпшуються умови, за яких людина в повній мірі може розвивати свої здібності[15. c.150].

Ефективність окремих заходів, пов‘язаних з раціоналізацією системи управління (зміна структури управління, норм управління і обслуговування, забезпеченості кваліфікованими кадрами тощо), можна оцінити за допомогою факторного аналізу. При цьому треба обов‘язково забезпечити елімінування впливу інших факторів на формування кінцевих результатів виробничо-фінансової діяльності підприємств (якість земель, забезпеченість основними фондами, робочою силою, характер спеціалізації) [18. c.402].

Економічна ефективність від впровадження певних організаційно-технічних заходів на окремих стадіях виробничого процесу може виявлятися у різних формах. При визначенні її слід порівняти варіанти поточних витрат та капітальних вкладень, враховуючи чинник часу[18. c.403].

Для практичного використання цієї економічної категорії при плануванні та обліку необхідно розглядати її у різних аспектах, відповідно до сфери застосування, рівня матеріального виробництва, об‘єкта визначення та методів розрахунку.

За сферою застосування розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна – окремі стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання; часткова – ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо)[ 17. c.290].

За рівнем виробництва ефективність буває народно-господарська та госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності та витрати окремого підприємства (об‘єднання).

Надзвичайно важливо знаходити такі методи управління економікою, в масштабах від держави до окремих підприємств, які б забезпечували збіг інтересів народного господарства в цілому і окремих його ланок.

Відповідно до об‘єктів визначення, ефективність ділять на:

– ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях;

– ефективність капітальних вкладень, які використовуються для будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва;

– ефективність розвитку науки і техніки;

– ефективність зовнішньоекономічних зв‘язків;

– ефективність охорони навколишнього середовища[8. c.340].

За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Це пов‘язано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:

1) визначати й оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (галузі, об‘єднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних організаційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;

2) порівнювати та відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому та характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів і витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів і витрат.

При порівнянні та виборі варіантів організаційно-технічних заходів використовуються певні критерії і показники[8. c.341].

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники – безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної ефективності доцільно приймати максимізацію прибутку від виробництва та реалізації продукції при мінімальних видатках[8. c.348].

Складність і різноманітність зв‘язків промислового виробництва, велика кількість діючих у ньому чинників мають неабиякий вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомогою системи узагальнених і часткових показників. Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передбачених стратегією заходів, з удосконалення конструкцій виробів, технології та організації виробництва.

За всіма технічними, технологічними та організаційними заходами, передбаченими стратегією (бізнес-планом), визначаються також показники: умовно-річна економія; економія до кінця року; перехідна економія. Умовно-річна економія – економія від впровадження того чи іншого заходу за рік (12 міс), його використання у виробництві. Розраховується через показник зниження собівартості і річний випуск продукції. Цей показник є базовим для оцінки економічної значущості заходів з організації виробництва, а також визначення терміну відшкодування витрат на їх реалізацію[4. c.21].

Економія до кінця року від впровадження певного заходу обчислюється з урахуванням терміну його впровадження і являє собою ту частину річної економії, яку має отримати підприємство до кінця року. Її треба враховувати при розрахунках зниження собівартості продукції.

Перехідна економія від впровадження заходів з організації виробництва розраховується як сума економії, яка утворюється в наступні періоди після поточного року. Її обчислюють, виходячи з середньорічної собівартості продукції, собівартості на кінець року та обсягів випуску продукції після поточного року[9. c.52].

Слід пам‘ятати, що заходи щодо удосконалення організації виробництва є не капіталомістким чинником розвитку і тому мають бути передбачені стратегією (бізнес-планом) підприємства.

Сутність проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої і матеріалізованої) праці *. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання[9. c.54].

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів. Найбільш істотними з них є:

– забезпечення органічної взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

– відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

– можливості застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

– виконання найважливішими показниками стимулюючої функції в процесі виявлення і використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства (інтегрованої підприємницької структури)[18. c.102].

Система показників ефективності виробництва (діяльності), побудови на основі таких принципів, повинна охоплювати кілька конкретних груп:

– перша – узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

– друга – показники ефективності використання праці (персоналу);

– третя – показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

– четверта – показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій)[ 18. c.103].

В умовах ринкової економіки на ефективність роботи підприємства впливають найрізноманітніші фактори. Залежно від спрямованості дії всі фактори можна об’єднати в дві групи: позитивні та негативні. Позитивні фактори – це такі фактори, які благотворно впливають на діяльність підприємства, а негативні – навпаки.

Залежно від місця виникнення усі фактори можна класифікувати на внутрішні і зовнішні. Внутрішні фактори залежать від діяльності самого підприємства, тобто саме підприємство їх породжує[18. c.106].

Внутрішні фактори дуже різноманітні і для кращого розуміння, обліку, аналізу та виявлення резервів виробництва їх доцільно об’єднати в наступні групи:

– пов’язані з удосконаленням організації виробництва і праці, управлінням підприємством;

– пов’язані з організаційно-правовою формою господарювання;

– пов’язані з прискоренням науково-технічного прогресу і з інноваційною політикою підприємства;

– пов’язані зі специфікою виробництва та галузі;

– пов’язані з амортизаційної та інвестиційної політикою;

– пов’язані з якістю і конкурентну спроможність продукції, з управлінням витратами і ціновою політикою;

– пов’язані з особою керівника і здатністю його команди управляти підприємством в умовах ринку;

– пов’язані зі створенням сприятливого соціально – психологічного клімату в колективі[3. c.256].

Ця класифікація чисто умовна і вона не відображає все різноманіття факторів, але дозволяє більш детально представити внутрішні фактори та їхвплив на ефективність виробництва.

Також внутрішні фактори можна розділити на:

– Об’єктивні чинники – це такі чинники, виникнення яких не залежить від суб `єкта управління (наприклад, стихійні лиха, погіршення гірничо-геологічних умов на гірському підприємстві);

– Суб’єктивні чинники – складають абсолютну більшість і повністю залежать від суб’єкта управління, вони повинні бути завжди в полі зору та аналізу[3. c.257].

Ефективність роботи підприємства в умовах ринку значною мірою залежить і від зовнішніх факторів.

Зовнішні чинники можна класифікувати в наступні групи:

– пов’язані зі змінами політичної обстановки як всередині країни, так і в більш глобальному масштабі;

– пов’язані з інфляційними процесами;

– пов’язані з діяльністю держави;

– пов’язані зі зміною кон’юнктури внутрішнього та світового ринку (у основному це проявляється в зміні попиту та пропозиції, а також в коливанні цін)[ 8. c.408].

2. Кількісні та якісні показники підвищення ефективності діяльності підприємства

В умовах ринку для забезпечення економічного розвитку підприємства змушені постійно контролювати і підвищувати економічну ефективність своєї діяльності. Поняття ефективності як економічної категорії достатньо досліджувалось у вітчизняній і в зарубіжній економічній літературі, проте до цього часу немає однозначного чіткого трактування економічної сутності даної категорії та єдиних критеріїв, за якими вона може бути оцінена кількісно і якісно. Значною мірою це пояснюється складністю і багатогранністю категорії ефективності[10. c.32].

Якісні показники характеризують ефективність роботи, а саме: рівень і темпи зростання продуктивності праці, якість продукції, рівень і темпи зниження собівартості, прибуток, рентабельність, використання обладнання, основних фондів, виробничих потужностей, обігових коштів.

Кількісні показники – це в основному об’ємні показники, що характеризують кількісну сторону процесу виробництва в абсолютних величинах (обсяг випуску та реалізації продукції, чисельність працюючих, кількість одиниць обладнання та витратних матеріальних ресурсів, обсяг капітальних вкладень та ін.)[ 10. c.33].

Напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств і організацій різняться за силою впливу, ступеня використання і контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб’єктів підприємницької та інших видів діяльності важливим є точне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший суб’єкт господарювання може і повинен постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки та послідовної реалізації власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизувати напрямок дій для використання головних зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання[12. c.53].

Технологія. Технічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів та ін.[ 12. c.54].

Устаткування належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передусім виробничої, а також іншої діяльності суб’єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі та ін[12. c.56].

Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізують управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання підприємств.

Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти повинні з’явиться на ринку в потрібному місці, в потрібний час і за добре виваженою ціною. У зв’язку з цим суб’єкти економічної діяльності повинні стежити за тим, щоб не виникло будь-яких організаційних та економічних перешкод для необхідних маркетингових досліджень[8. c.114].

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому визначаються дієвим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), що підтримує сприятливим соціальний мікроклімат у трудовому колективі[8. c.114].

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керованості характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивність) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною і гнучкою, періодично змінюватися відповідно до нових завдань, що виникають при кожній новій ситуації на ринку.

Методи роботи. В умовах переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає аналіз стану та атестацію робочих місць, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших споріднених підприємства позитивного досвіду[8. c.115].

Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, впливає практично на всі напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві. Отже, належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, будь-якої підприємницької структури.

Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність структур влади; б) різні види законодавства (законодавча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи і стимули); г) економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; ж) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери[8. c.116].

Інституційні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, які б забезпечували постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організації (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їх діяльність треба зосередити на: 1) розв’язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичну реалізацію на всіх рівнях управління стратегії і тактики розвитку національної економіки. Зараз у світі налічується більше 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління[16. c.88].

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і активної діяльності різноманітних інституцій ринкової, виробничої інфраструктури. У сучасній діяльності підприємства користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства (організації) надає належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі і т. п.). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має достатня мережа закладів соціальної інфраструктури[15. c.138].

Структурні перетворення в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найбільш важливими є структурні зміни економічного і соціального характеру. Основні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки (пропорції імпортних та вітчизняних технологій; розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва малих і середніх підприємств та організацій; г) моделі зайнятості населення в різних галузях виробничої та невиробничої сфер; д) склад персоналу за ознаками статі, освіти, кваліфікації та ін.[ 5. c.704].

Тільки вміле і комплексне використання всієї системи названих вище факторів забезпечує достатні темпи зростання ефективності виробництва. При цьому обов’язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як внутрішніх факторів ефективності діяльності[5. c.705].

3. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку (рис. 1.2.) [20, c.264].

Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство – це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.

Рис. 1.2. Пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства

Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об’єкта. Перший з них – ресурсний – відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

– зменшення обсягів незавершеного виробництва;

– удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

– прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

– зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

– Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

– проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

– забезпечити обгрунтоване нормування витрат матеріалів;

– організувати використання вторинних ресурсів;

– створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

– акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів[20. c.267].

Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

– внутрішньозмінні втрати робочого часу;

– втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

– рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп’ютерної техніки;

– аналіз системи стимулювання працюючих;

– визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління[17. c.115].

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, — від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного) [18. c.89].

І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.
Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них – це удосконалення технічної бази, а другий – організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі[18. c.90].

Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення[10. c.63].

Резерви підвищення ефективності функціонування підприємства – це можливості досягнення більш ефективної його діяльності в результаті забезпечення належної дії факторів, що дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси та організаційно-інноваційний потенціал.
Найважливіші напрямки проведення заходів по задіянню резервомобілізуючих факторів називаються напрямками або шляхами забезпечення (чи використання резервів) підвищення ефективності функціонування підприємства[11. c.46].

Склад резервів підвищення ефективності підприємства:

– ресурсні резерви

– організаційно-технологічні резерви

– резерви підвищення якості продукції

– резерви основних узагальнюючих результатів роботи

Зупинимось на більш детальному висвітленні кожного з названих видів ресурсів.

Ресурсні резерви підприємств це резерви поліпшення використання основних і оборотних виробничих фондів (основного і оборотного капіталу), а також резерви ефективнішого використання трудових ресурсів (резерви підвищення продуктивності праці).

Функціонування основних виробничих фондів (ОВФ) і оборотних засобів (ОЗ) в умовах перехідного періоду показало, що надзвичайно важливою умовою ефективного обігу авансованого в них капіталу на рівні підприємств усіх форм власності й сукупного капіталу народного господарства повинно стати державне регулювання обігу основного і оборотного капіталу та процесів їх відтворення[17. c.205].

Державне регулювання обігу капіталу в Україні повинно здійснюватись різними методами. Щодо державних підприємств можна застосовувати пряме адміністрування й директивні методи управління формуванням, оновленням та використанням ОВФ та оборотних засобів. Державний вплив може здійснюватись і на більшості приватизованих підприємств з державними корпоративними правами (з пакетом акцій, що належить державі).

Основними напрямками підвищення ефективності використання ОВФ підприємства є такі:

– поліпшення їх складу, структури і стану;

– зниження фондомісткості виготовлюваної підприємством продукції, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

– формування (удосконалення діючої) системи матеріальної мотивації за раціональніше (більш ефективне) використання ОВФ та забезпечення успішного функціонування цієї системи[14. c.127].

Надзвичайно важливим напрямком мобілізації резервів ефективнішого використання ОВФ на підприємствах обробних галузей є раціональне формування виробничої потужності (ВП) підприємства на їх базі та максимальне завантаження виробничою програмою раціонально сформованої потужності. Цей напрямок недостатньо висвітлений в учбовій літературі. Тому зупинимось на ньому докладніше.

На підвищення продуктивності праці впливає ряд факторів, під якими розуміють об’єктивні сили або причини, які зумовлюють її зміну.
Найважливішими укрупненими факторами підвищення продуктивності праці на підприємстві є:

– підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;

– удосконалення організації виробництва, праці й управління;

– соціальний розвиток колективу[8. c.189].

Для мобілізації резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві слід здійснювати спрямовані на досягнення цієї мети заходи, які забезпечують дію факторів, що впливають на зміну продуктивності праці саме у резервомобілізуючому напрямку. Такі заходи називаються шляхами або напрямками підвищення продуктивності праці[15. c.180].

Результати з удосконалення організації виробництва на підприємствах є резерви якомога раціональнішого поєднання в часі й просторі засобів виробництва і живої праці з метою мінімізації витрат на виготовлення продукції та забезпечення її високої якості й конкурентоспроможності. Основними шляхами мобілізації даної групи резервів
можна назвати такі:

– Посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах завдяки широкому застосуванню автоматичних потокових ліній, робото-технічних комплексів і гнучких виробничих систем, що роблять можливим зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється. В умовах перехідного періоду, а тим більше в умовах ринкової економіки, на перший план висувається гнучкість виробництва, його здатність швидко перейти на випуск нових видів продукції, конкурентноспроможних на ринку.

– Удосконалення організації виробництва в просторі,, тобто раціоналізація виробничої структури й техніковиробничої бази підприємств, перш за все, шляхом проведення їх реконструкції й технічного переозброєння. Саме реконструкція й технічне переозброєння, проведені з використанням найновіших досягнень в галузі знарядь і засобів праці, забезпечують у багатьох випадках можливість посилення безперервності й гнучкості виробництва, про що говорилось вище.

– Здійснення деконцентрації, розвиток кооперування, проведення диверсифікації та перепрофілювання виробництва, що забезпечує демонополізацію виготовлення багатьох видів продукції, посилення конкурентоспроможності продуцентів на ринку.

– Удосконалення організації виробництва в часі, тобто забезпечення раціонального складу і якомога коротшої тривалості виробничих циклів виготовлення основної продукції, операційних циклів виготовлення допоміжної продукції, виконання допоміжних і обслуговуючих процесів, а також удосконалення виробничих процесів у підрозділах основного виробництва підприємства.

– Удосконалення оперативного управління виробництвам і, насамперед оперативно-виробничого планування та оперативної підготовки до виконання виробничими підрозділами змінно-добових оперативних планів, зміст якої полягає у забезпеченні підрозділів усім необхідним для виконання цих планів. Нерідко оперативно-виробниче планування здійснюється без використання обґрунтованих календарно-планових нормативів, без обґрунтованих розрахунків запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, купованих виробів і напівфабрикатів та інших виробничих ресурсів. Оптимальний рівень запасів повинен визначатись для кожного конкретного підприємства, виходячи із особливостей асортименту продукції, техніки, технології, організації виробництва, а також із врахуванням особливостей поставок виробничих ресурсів і збуту готової продукції

– У конкретних умовах підприємства слід аналізувати усі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому, а після цього усувати всі недоліки в організації робіт, виявлені аналізом. Аналізуючи організацію виробництва і робіт, особливу увагу слід звертати, з врахуванням, звичайно, специфіки діяльності підприємства, на можливості застосування у його виробничих підрозділах більш високих типів виробництва (дрібносерійного замість одиничного, середньосерійного замість дрібносерійного)[20. c.233].

Висока якість продукції та скорочення тривалості її проектування забезпечується використанням прогресивних інформаційних систем (технологій, методів динамічного та імітаційного моделювання, комп’ютерного проектування, а також закладеними у новий виріб запатентованими винаходами, прогресивними ідеями, високотехнологічними конструкторськими рішеннями, передбаченими в конструкції прогресивними матеріалами, з яких він повинен виготовлятись [12, c.38].

Досягнення більшого внеску стадії передвиробничого маркетингу в забезпечення високої якості розроблюваної продукції. Для цього потрібно розробляти науково обґрунтовані програми передвиробничого маркетингу, застосовувати найбільш досконалі методи і використовувати найбільш ефективні засоби його проведення. Після проведення передвиробничого маркетингу повинні здійснюватись належна обробка й аналіз зібраної маркетингової інформації з використанням для цього сучасних методів (в першу чергу економіко-математичних) і засобів (перш за все комп’ютерної техніки) [13, c.46].

Забезпечення більш високої якості продукції (як заново розробленої і освоєної, так і виготовлюваної) на стадіях:

– постачання: за рахунок належного прийому, вхідного контролю, складання, зберігання та регулювання запасів виробничих ресурсів, використовуваних для виробництва продукції:

– виготовлення продукції за рахунок підвищення якості засобів праці, предметів праці, самої праці при обробці, складанні, монтажі, налагоджуванні, контролі й випробуванні продукції;

– реалізації продукції за рахунок її кращого пакування, відправлення і транспортування, вибору каналів просування продукції до споживачів, які забезпечують краще зберігання її якісних характеристик [18, c.244].

Висновки

Дослідивши в своїй випукній роботі оцінку ефективності господарської діяльності організації, можна зробити висновки.

Отже, ефективність э однією з головних управлінських аспектів підприємства, тому її підвищення та удосконалення є головною стратегією кожної організації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.С. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 2002. – 296 с.

2. Архипов В.Е. Принципы эффективного менеджмента и маркетинга. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 48с.

3. Асаул А.Н., Войнаренко М.П. Организация предпринимательской деятельности. – Санкт-Петербург – Хмельницкий: Изд-во “Цынвер” ТУП, 2005. – 392 с.

4. Баланс. №40 – К.: 2009. – 54 с.

5. Бойделл Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для руководителей / Пер. с англ. – Москва, 2005. – 896 с.

6. Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. – М.: Энциклопедия, 2004. – 790 с.

7. Вартанов А.С. Економічна діагностика діяльності підприємства: організація та методологія. – М.: Фінанси та статистика, 1991. – 80 с.

8. Економіка підприємств: Підручник / За аг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

9. Економіка АПК. №5 – К.: 2005. – 73 с.

10. Економіка України. №3 – К.: 2004. – 90 с.

11. Економіка України. №11 – К.: 2006. – 86 с.

12. Економіка України. №10 – К.: 2007. – 92 с.

13. Кальченко И.И. Менеджмент. Элемент организации и процесса управления. – СПб. – 2003.

14. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник для вузів. – К., 2000. – 377 с.

15. Курочкин А.С. Организация производства: Учеб. пособие – К.: МАУП, 2001. – 216 с.

16. Курочкін О.С. Управління підприємством (процесний аспект): Навч. посібник. – К.: МАУП, 2004. – 144 с.

17. Мильнер Б.З. Теория организаций. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 336 с.

18. Питерс Т., Уотерман Р. В поисках эффективного управления. – М.: Прогресс, 1996. – 429 с.

19. Терещенко В.І. Організація і управління. – К.: Т-во “Знання”, 2003.

20. Финансовое положение предприятия (оценка, анализ, планирование): Научно-методическое издание / Под ред. проф. А.В.Чупис. – Сумы: Изд. “Университетская книга”, 2001. – 332 с.