Євроринок: суть, структура та особливості функціонування

ІНДЗ

з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

Однією з основних тенденцій формування системи міжнародних економічних відносин у третьому тисячолітті є процес глобалізації. За своєю сутністю він являє собою об’єктивну закономірність. Неминучою стала і глобальна інтеграція фінансових ринків, яка передбачає посилення економічної взаємозалежності країн світу.

Глобалізація світової економіки призвела до якісної трансформації характеру та структури світового ринку валют та позикових капіталів, що раніше являв собою сукупність окремих національних ринків. Операторами цього конгломерату були найбіль­ші банки промислово розвинених країн, котрі здійснювали валютно-конверсійні та кредитно-фінансові операції в національних валютах та за умов, що склалися на внутрішніх ринках грошей і капіталів. Відомо, що класичні іноземні кредити та позики базуються на принципі єдності місця запозичення та валюти (здебільшого це валюта кредитора).

У повоєнні роки на світовому ринку капіталів поступово почав формуватися євроринок. В основі його виникнення лежить ідея використання валют у міжнародному масштабі.

Сьогодні на євроринку задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На євроринку операції здійснюються у валютах, які відрізняються від валюти країни місцезнаходження банку, що проводить операції. Поява такого ринку обумовлена лише потребами інвесторів і користувачів інвестицій, тому операції на ньому не підпадають під державне валютне та податкове регулювання країни — емітента валюти.

Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах.

Євровалюти — це іноземні валюти, в яких банки здійснюють безготівкові операції за межами країн-емітентів цих валют. До євровалюти відносять також кошти, які банк позичає своїм клієнтам у валюті, що відрізняється від валюти країни місцезнаходження даного банку. Наприклад, євродолар — це долар, розміщений у банку поза територією США. Префікс «євро» зовсім не означає того, що вказана валюта перебуває в Європі, що нею володіють європейці або що вона розміщена в європейському банку. Він визначає лише територіальне розміщення банку, що приймає вкладення, яке не збігається з територією, де валюта емітована, має офіційний курс та є законним платіжним засобом.

Банки, що реєструють у своєму балансі операції з євровалютою, називають євробанками. Будь-яка банківська установа може відігравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій, які вона проводить з євровалютою.

Євроринки визначаються як:

• ринки вільної конкуренції;

• світові ринки, на яких беруть участь і ведуть жорстоку конкурентну боротьбу міжнародні банки всіх великих країн, використовуються всі провідні конвертовані валюти, функціонують всі великі фінансові центри світу;

• новаторські: ініціатори нових фінансових інструментів та новітніх інформаційних технологій.

Зміст операцій на євроринку полягає в тому, що банки, розміщені поза межами країни-емітента будь-якої національної валюти, приймають за певні відсотки депозити , виражені в цій валюті, а потім надають їх в кредит за вищі відсотки. Причому в кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів, містить три складові (рис. 1).

Рис. 1. Структура євроринку

Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов´язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів.

Специфічним міжнародним ринком грошей є ринок євровалют, який функціонує по всьому світу як автономний і незалежний гуртовий ринок, де здійснюються депозитно – кредитні операції у євровалютах за межами країн – емітентів чи кредиторів, і на них не поширюються грошово-кредитні норми та обмеження, що діють у цих країнах.

Специфічні характеристики ринку євровалют наступні.

• Мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку.
• Оптовий ринок, де оперують великими сумами, переважно міжбанківські операції (4/5 ринку).
• Вклади, як правило, строкові або у вигляді заощаджень.
• Функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям.
• Наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам.
• Внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій.
• Наявність кваліфікованої робочої сили та комунікацій для досягнення ефективної роботи з міжнародною банківською спільнотою.
• Набір правил, які необхідно виконувати для забезпечення мінімального національного й внутрішнього регулювання та відсутність на ринку порушень
• Відсутність на ринках міжнародного регулювання.

Учасники ринку євровалют – це:

• міжнародні фінансові організації;
• центральні та комерційні банки;
• уряди та урядові відомства;
• небанківські установи (брокерські фірми, страхові компанії, ділові корпорації, багаті особи).

Операції ринку євровалют зосередились в основному в найбільших фінансових центрах Західної Європи – Лондоні, Парижі, Цюріху та інших містах. Великі партії валют надходять з США і Західної Європи. Ці ж регіони, а також Японія і Канада, є найбільшими позичальниками євровалют.

Ринок євровалют і ринок єврооблігацій дуже залежні один від одного.

Єврооблігації – це міжнародні цінні папери на пред’явника, пойменовані у валюті, відмінній від тієї за яку вони продаються. Вони випускаються емітентом (позичальники) з метою отримання довготермінових позик на євроринку. На відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринку однієї країни, єврооблігації розміщуються на ринках кількох держав. Валюта єврооблігації для кредиторів є іноземною, за винятком банків США. Єврооблігації, як інструмент боргового зобов’язання, випускаються без забезпечення, але для них необхідна певна гарантія. Гарантування і розміщення єврооблігацій здійснюється звичайно міжнародними андеррайтинговими синдикатами. Строк випуску єврооблігацій здебільшого становить 10-15 років.

Ринок єврокредитів – міжнародні позики, які надають євробанки за рахунок кредитних ресурсів євровалютного ринку. Операції банків у євровалютах не підлягають юрисдикції країн розташування банку–кредитора, і на них не поширюються відповідні грошово-кредитні норми та обмеження, що діють у цих країнах.

На євроринку банківських кредитів надаються середньо- та довгострокові кредити зі змінною (плаваючою) ставкою, так звані ролловерні (ролловерні), або відновлювальні (револьверні) кредити. За цими кредитами кожні три або шість місяців відсоткові ставки переглядаються залежно від базової ставки. Базовою ставкою, що використовується в єврокредитах, є середні ставки, за якими першокласні банки надають позики у євровалютах іншим першокласним банкам шляхом розміщення в них депозитів. До базових належать ставки ЛІБОР (London Interbank Offered Rate), ПІБОР (Paris Interbank Offered Rate), СІБОР (Singapur Interbank Offered Rate) та ін. Ставка, що реально сплачується позичальником, розраховується додаванням до базової ставки маржі за ризик і комісійних за надання позики. Ці єврокредити найчастіше надаються в межах банківських синдикатів та пулів на термін 2 — 10 років у розмірі від 20—30 млн. до 1—2 млрд. доларів.

Специфіка функціонування євроринку полягає в такому:

1. Наднаціональний характер функціонування. Євроринок не підпадає під дію місцевого законодавства, знаходиться поза сферою національного і міжнародного контролю. Його особливість полягає у відсутності резервних вимог з депозитів і кредитів (за винятком окремих країн), а також лімітів на розмір відсоткових ставок. Це сприяє неконтрольованому руху величезних мас позичкового капіталу, минаючи державні кордони і регламентацію (вторгнення “гарячих” грошей, “втечу” капіталів), збільшенню спекулятивних операцій. Спроби контролю над євроринком не позначались успіхом. І якщо, з одного боку, євроринок стимулює розвиток світові осподарськпх зв’язків, інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяльності країн, що сприяє зростанню продуктивних сил, то, з другого, він є чинником нестабільності як світової економіки в цілому, так і національних економік.

2. Інституціональна особливість – виділення категорії євробанків і міжнародних банківських консорціумів, кістяк яких утворюють транснаціональні банки (ТНК), які здійснюють операції у багатьох країнах, в різних сферах і в різних валютах. Банки є євробанками в тій частині своєї діяльності з іноземною валютою, котру вони проводять на своїй території. На євроринку відбувається швидке переміщення грошей з однієї країни до іншої залежно від величини відсоткової ставки і співвідношення валютних курсів. Євробанківська діяльність приваблива з двох причин: відносною відсутністю регулювання і величезними розмірами ринку євровалют. На євробанки зазвичай не розповсюджуються вимоги відносно наявності необхідних резервів, а також вимоги щодо структури капіталу і виплат надбавок за страхування депозитів.

3. Обмеження доступу позичальників. Основними позичальниками е ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

4. Використання конвертованих валют провідних країн: євродолара (60%), євроєни (6%), євро (3%) та ін.

5. Використання новітньої комп’ютерної технології.

6. Специфіка відсоткових ставок:

– відносна самостійність по відношенню до національних ставок;

– можливість встановлювати ставки з євродепозитів вищі, а з еврокредита нижчі від національних ставок, оскільки на євродепозити не розповсюджуються система обов’язкових резервів, котрі комерційні банки зобов’язані тримати на безвідсотковому рахунку в центральному банку, а також виплати прибуткового податку на відсотки. Тому операції в евровалютах більш прибуткові, ніж у національних валютах.

7. Емісія і операції з:

– єврооблігаціями (з 70-х років), котрі розміщуються одночасно на ринках різних країн і використовуються ТНК для фінансування інвестицій, державою – для покриття дефіциту Держбюджету і рефінансування старих позик;

– євровекселями (з 1981 p.);

– свроакціями (з 1983 p.), котрі обертаються не на всіх національних ринках капіталів, а лише там, де це дозволено законодавством, оскільки акція – це не тільки форма кредитування, а й право на частку власності.

Відмінність між класичною частиною і єврочастиною світового ринку позичкових капіталів полягає в тому, що у першому випадку операції здійснюються на основі принципу єдності місця позики і походження валюти, а в другому випадку цей принцип не діє, і операції здійснюються в різних євровалютах.

Слід відмітити, що в наш час проявилась тенденція до зменшення відмінностей, які існували раніше, між національними ринками позичкових капіталів, що складають класичну частину світового ринку позичкових капіталів, і євроринком. З розвитком міжнародних валютно-фінансових відносин відома відособленість національних ринків від євроринку поступово замінюється їхнім переплетінням і об’єднанням у єдиний взаємозв’язаний світовий ринок позичкових капіталів.

Євроринки сприяють раціональнішому розподілу фінансових ресурсів у планетарному масштабі, пропонують нестандартне вирішення проблем і новий фінансовий інструментарій. Загалом вони характеризуються високою спроможністю пристосовуватися до економічної ситуації у світі. Поряд із традиційними єврокредитами позичальники міжнароднихринків дедалі частіше використовують інші альтернативні джерела отримання грошових коштів, такі як запозичення шляхом випуску єврооблігацій, євронот, євровекселів та інших цінних паперів.

Таким чином, євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах. Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів, містить три складові: ринок євровалют, ринок єврокредитів, ринок эврокапіталів.Специфіка функціонування євроринку полягає в такому: 1. Наднаціональний характер функціонування. 2. Інституціональна особливість – виділення категорії євробанків і міжнародних банківських консорціумів, кістяк яких утворюють транснаціональні банки (ТНК), які здійснюють операції у багатьох країнах, в різних сферах і в різних валютах. 3. Обмеження доступу позичальників. Основними позичальниками е ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації. 4. Використання конвертованих валют провідних країн: євродолара (60%), євроєни (6%), євро (3%) та ін. 5. Використання новітньої комп’ютерної технології.  6. Специфіка відсоткових ставок. 7. Емісія і операції з єврооблігаціями, євро векселями, євроакціями.

Список використаної літератури

Міжнародна економіка:  підруч. для студ.  вищ. навч. закл.  / [Козак Ю. Г.,  Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В.  та ін.]; За ред. Ю. Г. Козака, Д. Г. Лук’яненка, Ю. В. Макогона [3-тє вид.] — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 560 с.

Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська,. Т.В. Мусієць. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с.

Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2007. — 221 с.

Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2006. — 119 с.

Солонінко К. С. Міжнародна економіка. Навчальний посібник / К.: Кондор, 2008. – 380 c.