Цивільна юрисдикція. Підсудність цивільних справ

1. Поняття, значення та види цивільної юрисдикції. Загальна характеристика.

У теорії цивільного права розрізняють дві основні форми захисту – юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної відноситься діяльність уповноважених державних органів щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Юрисдикція (підвідомчість) – це розмежування компетенції між органами держави. Відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. У буквальному перекладі з латинської «юрисдикція» означає «говорю про право» (jus – право, dice – говорю).

Цивільна юрисдикція – це підвідомчість, під якою розуміють повноваження (компетенцію) з розгляду та вирішення юридичних справ загальними судами, іншими державними органами, третейськими судами, а також змішаними органами (наприклад КТС).

Для можливості з’ясування підвідомчості (суди загальної юрисдикції) необхідно визначити:

1.наявність спірних правовідносин;

2.суб’єктний склад;

3.відсутність винятку у віднесені таких спорів до компетенції інших органів.

Значення цивільної юрисдикції полягає у тому, що з її допомогою держава виконує свої завдання і реалізує функції через систему створених нею для цього органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається відомством. Норми цивільної юрисдикції покликані не лише розмежовувати повноваження різних юрисдикційних органів, а й визначати сам порядок реалізації вказаних повноважень.

Види цивільної юрисдикції (підвідомчості) залежно від належності вирішення цивільних справ до відання загальних судів чи інших органів:

1.Виключна. Виключною називається така підвідомчість, за якою роз­гляд певної категорії цивільних справ становить компетенцію виключно суду, наприклад, справи про захист честі і гідності (ст. 297 ЦКУ), справи про обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатною особи та поновлення дієздатності фізичної особи (ст. 36-38, 42 ЦКУ), про позбавлення батьківських прав (ст. 164 ЦКУ).

2.Альтернативна. Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, відповідно до ч.3 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» дії державного виконавця по виконанню рішення можуть бути оскаржені. Відповідно до ст.82 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

3.Договірна. Договірною є підвідомчість, яка визначається взаємною угодою сторін. Так, відповідно до ст. 17 ЦПК сторони за взаємною угодою можуть пере­дати будь-який спір, який виник між ними, на вирішення тре­тейського суду, за винятком спорів, передбачених законом.

4.Імперативна (умовна). Імперативною (умовною) є підвідомчість, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах, районними (міськими) судами (ст. 221 КЗпП України). (8. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує) (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя).

5.Змішана. Змішана підвідомчість поєднує у собі ознаки, властиві ін­шим видам, зокрема альтернативній підвідомчості. Так, від­повідно до ч. 1 ст. 19 СК України особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до ор­гану опіки та піклування. Таке звернення не позбавляє особу права на звернення до суду (ч. 2).

2. Поняття підсудності та її види

Підсудність – це інститут ЦПП, норми якого регулюють належність підвідомчих судам цивільних справ до відання конкретного суду єдиної системи судів загальної юрисдикції для розгляду в першій інстанції, як сукупність цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

У процесуальній цивілістичній літературі підсудність визначають:

– і як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки з розгляду підвідомчих їм цивільних справ,

– і як належність підвідомчої судам цивільної справи до відання конкретного суду в межах єдиної судової системи,

– або як повноваження судів загальної юрисдикції з розгляду й вирішення підвідомчих їм юридичних справ, які розмежовуються на підставі загальних правил, передбачених законом.

Залежно від функцій, які здійснюють суди, та території, на яку поширюється діяльність певного суду, визначається компетенція різних судів, що входять до системи судів загальної юрисдикції, а підсудність поділяється на функціональну та територіальну.

3. Функціональна підсудність

Функціональна підсудність – це підсудність, відповідно до якої визначається компетенція окремих ланок єдиної системи загальних судів України з розгляду й вирішення цивільних справ.

За функціональною підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди є судами першої інстанції, що виконують функцію розгляду і вирішення по суті усіх справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 21 і 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 107 ЦПК Ук­раїни).

Ці суди є судами, що переглядають свої рішення та ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди:

1.перевіряють у апе­ляційному порядку законність і обґрунтованість рішень, ух­вал суду першої інстанції (ст. 291 ЦПК України; ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);

2.переглядають у зв’язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними рішення, ухвали, що набрали законної сили (ст. 363 ЦПК України).

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних. Вищим спеціалізованим судом є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. (ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 323 ЦПК України).

У теорії ЦПП родова (предметна) підсудність визначається як підсудність справ залежно від їх ознак судам, що належать до різних ланок судової системи. Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок су­дової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спо­ру) або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин[1]. Відповідно до ст.32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції. Прикладом родової підсудності щодо адміністративних справ є: відповідно до частини четвертої статті 18 КАСУ Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, дострокового припинення повноважень народного депутата України, а також оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

4. Територіальна підсудність

Територіальна підсудність – це підсудність, яка розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається осо­бистою або суб’єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Визначити територіальну підсудність цивільної справи означає установити , в якому конкретному місцевому загальному суді має розглядатися й вирішуватися конкретна цивільна справа.

Законодавець, установлюючи різні види територіальної підсудності, переслідує певну мету: в одних випадках – надання одній із сторін пільгових умов для захисту своїх суб’єктивних прав і законних інтересів, а в інших – створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору.

5. Види територіальної підсудності

Види територіальної підсудності: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв’язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред’являються до суду за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб (підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форми власності) пред’являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності. Пред’явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред’явленням позову він поставлений у скрутніше станови­ще за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дис­циплінує його, стримуючи від пред’явлення безпідставних по­зовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відпо­відача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Альтернативною називається підсудність, за якою декіль­ка судів є компетентними розглянути справу. Позов може бу­ти пред’явлений до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсуд­ність названа ст. 110 ЦПК України підсудністю за вибором по­зивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встанов­лена для невеликої категорії справ, які мають особливо важ­ливе життєве значення для громадян. Відповідно до ст. 110 ЦПК України:

1. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

3. Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

4. Позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

5. Позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

6. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем завдання шкоди.

7. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

8. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.

9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

11. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

12. Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред’являтися також за місцем його виконання.

13. Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред’являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів.

14. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 ЦПК.

Виключна підсудність встановлює, що пред’явлення по­зовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена ст. 114 ЦПК України для позовів з приводу нерухо­мого майна, про зняття арешту з майна, позови креди­торів спадкодавця, пред’явлені до прийняття спадщини спад­коємцями, підсудні суду за місцем знаходження цього майна або його основної частини. Виключна підсуд­ність передбачена: для позовів клієнтів до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, по­шти або багажу, які підсудні судові за місцем знаходження перевізника управління транспортної організації.

Договірна підсудність встановлюється за угодою сторін, во­на ще називається добровільною. Такий вид територіальної підсудності розглядається теоретично, оскільки він виключений з чинного ЦПК. Сторонам надавалося право встановлювати тільки договірну територіальну підсудність (виключена з ЦПК ст. 112), але не родову, а також не дозволялося змінювати виключну підсудність. Угода сторін про підсудність може бути викладена у формі окремого письмово договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо. Встановлена цивільна підсудність є обов’язковою для сто­рін, але вони можуть відмовитися від одержаних ними пере­ваг у підсудності. Сторона договору про підсудність може оспорювати його за­конність і обґрунтованість. Суд, встановивши, що такий до­говір порушує інтереси сторін або інших осіб, має право визнати його недійсним і застосувати до справи правила про підсудність, передбачені законом.

Підсудність за зв’язком справ вста­новлює, що позов має розглядати суд, який розглядає іншу, пов’язану з ним справу. Так створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів у справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов’язків сторін, а також для еко­номії процесуальних засобів і часу. Статтею 113 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які прожива­ють або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду за місцем розгляду первісного позову. Цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, роз­глядається судом разом з такою справою.

Підсудність за ухвалою суду. Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін (ст.108 ЦПК). Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК).

6. Недопустимість суперечок між судами про підсудність

З метою усунення перенесення спору у сферу процесуальних відносин, не доступних сторонам та іншим учасникам процесу ст. 117 ЦПК встановлює правило про те, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Відповідно до цього правила справа, передана з одного суду до іншого в порядку зміни підсудності, встановленому ст. 116 ЦПК, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Тобто повторна зміна підсудності заборонена.

7. Наслідки порушення правил про підсудність

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час відкриття справи у суді.

Наслідки порушення правил про підсудність залежать від стадії, на якій таке порушення виявлено:

1.якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (статті 115 ЦПК).

2.якщо непідсудність позовної заяви даному судові була ви­явлена не при прийнятті, а після відкриття провадження у справі і до початку її розгляду, суд повинен переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подан­ня скарги — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги без задоволення (ст. 116 ЦПК України).

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті.

8. Зміна підсудності

Зміна підсудності – це передача справи з одного суду до іншого в межах України, яка є можливою у наступних випадках:

1.якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад су­ду для розгляду справи;

2.якщо ліквідовано суд, який розглядав справу;

3.якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, до початку слухання справи по суті по­дасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного про­живання або знаходження і таке прохання буде задоволено су­дом (ст. 116 ЦПК України).

Справа у цих випадках передається до су­ду, найбільш територіально наближеного до ліквідованого суду. Передача справи до іншого суду можлива, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгля­ду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.
[1] Цивільний процес України / М.Й. Штефан – К. 2001. – С. 228.