РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

1. Поняття та види постанов суду першої інстанції.

Постанова суду першої інстанції – це узагальнена назва процесуальної форми вираження діяльності суду першої інстанції із застосування права.

Форми постанов суду першої інстанції (відповідно до ст.208 ЦПК):

1.     рішення ухвалюються. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду. А у випадках, передбачених статтями 3896 та 38911 ЦПК, – постановленням ухвали: за наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду суд постановляє ухвалу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення (ст. 3896 ЦПК); за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення (ст. 38911 ЦПК);

2.     ухвали постановляються. Питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

2. Рішення суду. Заочне рішення

Судове рішення – це акт правосуддя, що ґрунтується на встановлених у ході судового розгляду обставинах та застосуванні норм права; акт, яким вирішуються вимоги, заявлені в позовному провадженні, або вимоги, спрямовані на охорону й захист свобод та інтересів у порядку окремого провадження.

Вимоги до судового рішення:

1.     Законність.

2.     Обґрунтованість.

3.     Вичерпність (повнота).

4.     Безумовність.

5.     Формальність.

Види судових рішень:

1.     Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають:

a.      Про присудження до виконання або утримання від виконання певних дій. Це рішення, якими підтверджуються права, обов’язки та законні інтереси сторін, і одна сторона зобов’язується виконати на користь іншої сторони певні дії або утриматися від їх виконання (стягнення заборгованості, виселення…);

b.     Про визнання наявності або відсутності правовідносин (або юридичних фактів). Це рішення, якими підтверджується наявність чи відсутність між сторонами певних юридичних відносин чи юридичних фактів (визнання права власності, факту родинних стосунків…);

c.      Конститутивні про перетворення правовідносин або перетворювальні. Це рішення, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин (припинення договору, розірвання шлюбу…).

2.     Залежно від обсягу розв’язуваних ними питань:

a.      Завершальні (основні). Ними повністю вирішуються усі правові вимоги, передані на розгляд суду;

b.     Додаткові. Ними вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, які не були вирішені основним рішенням.

3.     Залежно від рівня покладених зобов’язань:

a.      Альтернативні. Постановляються у раз наявності альтернативних зобов’язань, або альтернативних позовних вимог і передбачають два альтернативних способи виконання;

b.     Факультативні. Зобов’язують відповідача до виконання певних дій, а в разі неможливості їх виконання одночасно визначають інший спосіб.

Зміст (структура) судового рішення:

1.     Вступна частина. У ній зазначаються:

a.      час і місце ухвалення рішення, найменування суду, що його ухвалив;

b.     прізвище та ініціали судді;

c.      прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

d.     імена (найменування) сторін та інших осіб, що брали участь у справі;

e.      предмет позовних вимог;

2.     Описова частина:

a.      узагальнений виклад позиції відповідача;

b.     пояснення осіб, які беруть участь у справі;

c.      інші докази, дослідженні судом;

3.     Мотивувальна частина:

a.      встановлені судом обставини і правовідносини;

b.     мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

c.      чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

d.     назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4.     Резолютивна частина:

a.      висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

b.     висновок суду по суті позовних вимог;

c.      розподіл судових витрат;

d.     строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Заочне рішення суду – це рішення суду першої інстанції, ухвалене за наявними у справі доказами, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло інформації про причини неявки або зазначені ним причини визнані судом неповажними, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Заочне рішення зберігає усі ознаки судового рішення, прийнятого у звичайному судовому провадженні.

Форма і зміст заочного рішення встановлені є аналогічними формі та змісту звичайного рішення із зазначенням строк і порядок подання заяви про його перегляд:

1.     заочне рішення не пізніше 3-х днів з дня проголошення направляється відповідачам;

2.     протягом 10 днів з дня отримання заочного рішення може бути подана заява про його перегляд до суду, що його ухвалив;

3.     розгляд заяви про перегляд заочного рішення відбувається протягом 15 днів з дня її надходження.

3. Законність та обґрунтованість судового рішення. Порядок оскарження рішення суду.

Вимоги до судового рішення:

1.     Законність. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше.

2.     Обґрунтованість. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

3.     Вичерпність (повнота). Вичерпним (повним) є рішення, яке містить відповіді на усі правові вимоги, заявлені позивачем, і висунуті проти них заперечення відповідача, або на вимоги про підтвердження наявності чи відсутності фактів, заявлені у окремому провадженні.

4.     Безумовність. Безумовним є рішення, яке виключає можливість покладення на відповідача обов’язку вчинення будь-яких дій за умови зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.

5.     Формальність. Судове рішення за формою повинно відповідати вимогам ст. 215 ЦПК.

Набрання законної сили рішенням суду:

1.     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

2.     У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Право апеляційного оскарження реалізується шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (ст.294 ЦПК).

Апеляційна скарга подаються у письмовій формі. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1)    найменування суду, до якого подається скарга;

2)    ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3)    ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4)    рішення або ухвала, що оскаржуються;

5)    в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6)    нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7)    клопотання особи, яка подала скаргу;

8)    перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися. До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

4. Ухвали суду першої інстанції

Ухвали суду першої інстанції – це процесуальні акти, якими справа по суті не вирішується, але якими оформляються процесуальні правомочності суду в ході розгляду цивільної справи.

Мета постановлення ухвал – забезпечення своєчасного і правильного вирішення цивільних справ.

Види ухвал суду першої інстанції:

1.     Ухвали, пов’язані із рухом справи в суді першої інстанції:

a.     ухвала про залишення позовної заяви без руху;

b.     про об’єднання і роз’єднання позовів;

c.      про судові доручення щодо збирання доказів;

d.     про призначення експертизи;

e.      про призначення справи до розгляду;

f.       про прийняття чи відхилення заперечень осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого у судовому засіданні та ін.

2.     Ухвали щодо клопотань та заяв осіб, які беруть участь у справі:

a.      про відвід судді (суддів);

b.     про забезпечення доказів;

c.      про витребування доказів…

3.     Ухвали щодо питання про відкладення розгляду справи;

4.     Ухвали про оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках.

Класифікація ухвал суду першої інстанції:

1.     за суб’єктом постановлення:

a.      одноособові,

b.     колегіальні.

2.     за способом оформлення:

a.      протокольні – заносяться до журналу судового засідання;

b.     самостійні – оформлюються окремим процесуальним документом;

3.     за змістом:

a.      підготовчі – постановляються при підготовці справи;

b.     з питань, що виникають при розгляді справи;

c.      припиняючі – про відмову у прийнятті позовної заяви, про зупинення провадження у справі тощо;

d.     заключні – ухвали, що завершують розгляд справи без ухвалення рішення;

e.      з приводу ухваленого рішення – про роз’яснення;

f.       окремі – ухвали про встановлені у ході розгляду справи порушення законності посадовими особами або громадянами чи суттєві недоліки в роботі підприємств, установ, організацій;

g.     щодо застосування санкцій.

4.     За способом оскарження:

a.      ухвали, які можуть бути оскарженні окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК);

b.     ухвали, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

5. Ухвали, постановлені в нарадчій кімнаті та ухвали постановлені на місці: набрання ними законної сили, порядок оскарження.

За способом оформлення ухвали поділяються на ухвали, оформленні окремим документом, та ухвали, що заносяться до журналу судового засідання.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи.

Зміст ухвали, постановленої у нарадчій кімнаті:

1.     вступна частина, у якій зазначаються:

a.      час і місце її постановлення;

b.     прізвище та ініціали судді (суддів – при колегіальному розгляді);

c.      прізвища та ініціали секретаря судового засідання;

d.     імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

e.      предмет позовних вимог;

2.     описова частина, в якій зазначається суть питання, що вирішується ухвалою;

3.     мотивувальна частина, в якій зазначаються мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4.     резолютивної частини із зазначенням:

a.      висновку суду;

b.     строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Зміст ухвали, яка постановляється судом не виходячи до нарадчої кімнати:

1.     мотивувальна частина;

2.     резолютивна частина.

Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання.

Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються та набирають законної сили негайно після їх постановлення.

Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1.     відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2.     забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3.     повернення заяви позивачеві (заявникові);

4.     відмови у відкритті провадження у справі;

5.     відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6.     передачі справи на розгляд іншому суду;

7.     відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

8.     визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9.     визначення розміру судових витрат;

10. внесення виправлень у рішення;

11. відмови ухвалити додаткове рішення;

12. роз’яснення рішення;

13. зупинення провадження у справі;

14. закриття провадження у справі;

15. залишення заяви без розгляду;

16. залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17. відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами;

18. видачі дубліката виконавчого листа;

19. поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

20. відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21. тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

22. оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23. примусового проникнення до житла;

24. звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

25. заміни сторони виконавчого провадження;

26. визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

27. рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

28. повороту виконання рішення суду;

28) повороту виконання рішення суду;

281)виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

29) відмови в поновленні втраченого судового провадження;

30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника;

31) відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;

32) повернення заяви про скасування рішення третейського суду;

33) повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18 – 30 частини першої цієї статті, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

5. Окремі ухвали

Окрема ухвала – це ухвала, яку постановляє суд у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону. Встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, суд може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов (ст.211 ЦПК). Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу.

Окрема ухвала може бути постановлена:

1.     при закінченні справи з ухваленням рішення;

2.     при закінченні справи без ухвалення рішення;

3.     судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК України.