ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1. Поняття та значення представництва в цивільному процесі, його особливості

Представництво у цивільному процесі – це процесу­альна діяльність особи (представника, повіреного), спрямова­на на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння суду у всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин справи, в ухваленні законного і обґрунтованого рішення.

Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.

Значення представництва в цивільному процесі полягає у виконуваних ним функціях:

1.     захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво);

2.     представ­ляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуаль­не представництво). Зазначені функції чітко визначені стат­тями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких держа­вах здійснення правозаступництва відокремлене від представ­ництва.

Особливості представництва у цивільному процесі полягають у тому, що:

1.     правовідносини між представником і довірителем є ма­теріально-правовими, оскільки базуються на договорі дору­чення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв’язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Так, відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених ак­тами цивільного законодавства.

2.     Правовідносини між судом і представником є процесуально-правовими (ст.38-44ЦПК), тобто реалізуються відповідно до норм процесуального права.

2. Види представництва

У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види:

1.     За ступенем обов’язковості:

a.      Обов’язкове – передбачене законом в силу службових обов’язків;

b.     Факультативне – необов’язкове.

2.     За способом виникнення:

a.      Добровільне (факультативне);

b.     Необхідне (обов’язкове).

3.     За ознаками осіб, інтереси яких представляють:

a.      Представництво сторін (позивача і відповідача);

b.     Заявників і заінтересованих осіб;

c.      Третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог);

d.     Органів державної влади, місцевого самоврядування, профспілок, ін. організацій, які захищають права інших осіб.

4.     За ознаками осіб, які є представниками:

a.      Адвокатами;

b.     Уповноваженими профспілок та ін. громадськими організаціями;

c.      Громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи по конкретній справі;

d.     Юрисконсультами та іншими представниками організацій;

e.      Батьками, опікунами, піклувальниками;

f.       Співучасниками.

5.     За підставами виникнення:

a.      Договірне – у його основі лежить договір, а повноваження підтверджуються довіреністю;

b.     Законне – представництво по справах недієздатних і обмежено дієздатних осіб;

c.      Громадське – представництво сторін і третіх осіб у суді. Можуть бути уповноважені організації, яким за статутом або положенням надано право представляти інтереси цих організацій.

Неоднозначність поділу на види процесуального представ­ництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правово­му регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЦПК України пря­мо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висно­вок про наявність двох видів представництва: громадян і юри­дичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — за­конне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представ­ництвом громадян.

3. Законне представництво

Законне представництво – це представництво по справах недієздатних і обмежено дієздатних осіб. Законними представниками є:

1.     батьки. Підстави для представництва – факт походження, що підтверджується:

a.      паспортом,

b.     свідоцтвом про народження неповнолітніх дітей;

2.     опікуни і піклувальни­ки по справах опікуваних і підопічних. Підстава для представництва – факт призначення їх опікунами і піклувальниками, що підтверджується посвідчуючим документом органу опіки та піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, ви­конавчими комітетами міських чи районних у містах, сільських і селищних рад (ст. 215 СК України), а також рішенням суду.

3.     усиновителі по справах усиновлених. Підстава для представництва – факт усиновлення, що підтверджується документом (судовим актом) про усиновлення.

Законні представники мають вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, яких вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Окрім того, без окремих на те повноважень виконувати розпорядчі дії, визначені ст. 44 ЦПК України, за окремими випадками  передбаченими статтями 68, 70, 71 ЦК України. Стаття 68 ЦК України забороняє опікуну, а ч. 3 ст. 7 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП батькам і особам, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклу­вання укладати угоди, зокрема договори, які підлягають но­таріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовля­тися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов’язання тощо. Органи опіки та піклування мають право, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоря­джатися вкладом, внесеним будь-ким на ім’я підопічного.

Опікуну та піклувальнику, їхнім дружинам і близьким ро­дичам забороняється укладати з підопічним договори, крім передання майна підопічному у власність за договором дару­вання або у безоплатне користування за договором позички (ч. 1 ст. 68, ст. 70 ЦК України). Вони також не мають права представляти осіб, які перебувають у них під опікою та піклу­ванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їхніми близькими родичами. Опікун та піклувальник не мають права здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою (ч. 2 ст. 68, ст. 70 ЦК Ук­раїни).

4. Договірне представництво

Договірне представництво – це представництво, в основі якого лежить договір. Договірними представниками є:

1.     адвокати, які представляють інтереси сторін і третіх осіб. Підстава: матеріально-правова домовленість у формі договору доручення на ведення справи в суді між особою, яку представляють, і організацією адвокатів, адвокатом та довіреність, або ордер;

2.     юрисконсульти, які представляють інтереси підприємств, організацій, установ, ґрунтуючись на трудовому договорі. Підстава: матеріально-правові відносини у формі довіреності або іншого документа про повноваження;

3.     окремі громадяни, які представляють інтереси сторін і третіх осіб у суді:

a.      працівники підприємств, організацій, установ – по справах цих підприємств, організацій, установ;

b.     один із співучасників за дорученням інших співучасників (ч.3 ст. 32 ЦПКУ);

c.      інші особи, допущені судом, який розглядає справу.

Не можуть бути договірними представниками:

1.     особи, які не досягли повноліття;

2.     особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності і правоздатності;

3.     адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням встановлених законом правил, а також особи, щодо яких припинена дія свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю або воно анульовано. Виняток: випадки, коли вони є законними представниками, представниками по справах організацій, де вони працюють, представниками інтересів співучасників за своєю справою.

4.     судді, слідчі та прокурори. Виняток: випадки, коли вони є законними представниками або представниками відповідного суду чи органів прокуратури, які є стороною у справі, або співучасниками у справі (ч.2.ст. 41 ЦПКУ);

5.     секретар засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Виняток: якщо вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду, органу, що є стороною чи співучасником у справі (ч.1 ст.41 ЦПКУ).

5. Права і обов’язки судового представника.

Цивільний процесуальний представник зобов’язаний сумлінно вести справу у суді, користуватися належними йому правами і виконувати цивільні процесуальні обов’язки. Права судового представника є аналогічними правам особи, інтереси якої він представляє, а саме:

У суді першої інстанції:

1.     право на відкриття цивільної справи (ст. 38 ЦПК), подача позовної заяви – у справах позовного провадження або заяв у справах окремого провадження;

2.     право на збирання та вивчення матеріалів справи;

3.     на стадії досудового розгляду: право на участь у попередньому судовому засіданні (ст.130 ЦПК); порушувати питання про сприяння у витребуванні доказів, забезпечення доказів і позову (ст. 131, 133, 137 ЦПК); про зміну способу забезпечення позову та його скасування (ст. 154 ЦПК); подавати заперечення проти  позову (ст.28, 123 ЦПК); вчиняти інші процесуальні засоби захисту (ст. 27,31 ЦПК); подати зустрічну позовну заяву (ст. 119, 120 ЦПК);

4.      на стадії судового розгляду: право знати склад суду, прізвища спеціаліста, експерта, перекладача, секретаря судового засідання (ст.166 ЦПК) і заявляти їм відвід за наявності підстав (ст. 20-22 ЦПК); заявляти клопотання про витребування доказів та інші; подавати заяву про зміну предмету чи підстав позову, про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування, заміну неналежної сторони та ін.

У провадженнях по перевірці законності та обґрунтованості судових рішень:

1.     на стадії апеляційного провадження: право на подання апеляційної скарги або заяви (ст.44, 294, 295 ЦПК); доповнювати, змінювати, відкликати чи відмовлятися від апеляційної скарги чи заяви (ст.300 ЦПК); приєднуватися до апеляційної скарги як представник співучасників, третіх осіб (ст.299 ЦПК); давати пояснення на апеляційну скаргу або заяву, як представник осіб, які беруть участь у справі, виступати в дебатах (ст.298, 304 ЦПК); укласти мирову угоду (ст. 306 ЦПК); здійснювати інші дії (ст. 27, 31, 33, 306, 318 ЦПК).

2.     на стадії касаційного провадження: подавати касаційну скаргу (ст. 326 ЦПК); як представник співучасника чи третьої особи приєднуватися до касаційної скарги (ст.329 ЦПК); доповнювати, змінювати або відмовитися від касаційної скарги (ст.44, 330 ЦПК).

3.     на стадії перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами: загальні повноваження (ст.44 ЦПК).

На стадії звернення рішення суду до примусового виконання:

1.     Представник стягувача і суб’єкта захисту прав має право:

a.      звертатися до суду про видачу виконавчого листа на його примусове виконання, про видачу дубліката загубленого оригіналу виконавчого листа, брати участь у розгляді судом такої заяви та оскаржувати ухвалу суду з цих питань (ст.370 ЦПК);

b.     подавати заяву про поновлення процесуального строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання до суду (ст. 293, 371 ЦПК);

c.      відмовитися від примусового виконання (ст.372 ЦПК);

d.     подати заяву про оголошення розшуку боржника або дитини (ст.375 ЦПК);

2.     Представник боржника має право:

a.      Подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення чи про зміну способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК);

b.     Подати заяву про поворот виконання, брати участь у розгляді заяви та оскаржити ухвалу суду з питань повороту виконання (ст.381 ЦПК);

3.     Представники сторін мають право укласти мирову угоду та взяти участь у судовому засіданні щодо її затвердження (ст.372 ЦПК) та вчиняти інші дії, встановлені ЦПК.