Участь у цивільному процесі органів та осіб, які захищають права інших осіб

1. Завдання прокуратури в цивільному процесі

Відповідно до Наказу Генеральної Прокуратури України від 29 листопада 2006 року № 6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» основними завданнями представництва прокурором в суді є:

1. реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються,

2. а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб.

Представницькі функції прокуратури здійснюються шляхом:

1. підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами;

2. участі у розгляді судами справ;

3. ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

4. захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;

5. вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про прокуратуру» від  5 листопада 1991 року № 1789-XII завданням прокурора в судовому процесі в розгляді справ у судах є, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Суть представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від свого імені процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

2. Підстави та процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі.

Відповідно до ст. 361 ЗУ «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч.2.ст.45 ЦПК), що включає можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК[1].

Форми представництва прокурора в цивільному процесі відповідно до ст. 361 ЗУ «Про прокуратуру»:

1. звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

2. участь у розгляді судами справ;

3. внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

За підставами участі прокурора в цивільному процесі форми участі прокурора поділяються на[2]:

1. Факультативну, яка характеризується:

a.  процесуальною формою участі прокурора в цивільному процесі. Закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження, а саме на відкриття провадження цивільної справи в суді чи вступ у вже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі;

b. власною ініціативою прокурора. Відкриття провадження у справі в цивільному процесі шляхом звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та інтересів держави (ст. 45 ЦПК); про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 170 СК); про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК).

2. Обов’язкову, яка має місце:

a.  у випадках, встановлених законом. Звернення до суду із заявою про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, якщо це передбачено чинним законодавством (ст.35 ЗУ «Про прокуратуру»). Наприклад відповідно до ст.281 ЦПК та ст.22 ЗУ «Про психіатричну допомогу» справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або про припинення надання психіатричної допомоги, госпіталізацію в примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується таке питання, її представника за обов’язкової участі прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, який подав заяву;

b.  з ініціативи суду. При підготовці справи до розгляду суддя (суд) може визнати за необхідне участь прокурора у справі при вирішенні питання про склад осіб, які беруть участь у справі в попередньому судовому засіданні (п. 2, 4, 6 ст. 130 ЦПК).

Правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі є наступні правові норми:

1. Конституції України (ст.121-123);

2. Закон України «Про прокуратуру» (п.6 ст.1, ст.19, 33-40 та ін.);

3. ЦПК (ст.26, 27, 45, 46, та ін.);

4. СК (ст.42, 165, 170, 240, та ін.);

5. накази Генерального Прокурора України та ін..

3. Процесуальна правосуб’єктність прокурора

Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора – це його право бути суб’єктом захис­ту прав та інтересів інших осіб та держави, набувати цивільні процесуальні права і мати цивільні процесуальні обов’язки.

При визначенні процесуальної правосуб’єктності прокурора необхідно виходити із суті прокуратури як органу, що здійснює конституційну функцію представництва інтересів держави та громадянина в суді. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора характеризується наступним:

1. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора відрізняється від процесуальної правосуб’єктності сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона – свої матеріальні права й інтереси.

2. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона – суб’єктивний матеріально-правовий.

3. Прокурор – не сторона у процесуальному розумінні, оскільки ЦПП невідомий поділ суб’єкта процесуальних правовідносин на дві частини – матеріальну і процесуальну.

4. Прокурор не є представником сторони, навіть, особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

5. Прокурор не є представником держави і не діє від імені держави. Він виступає як посадова особа державного органу — прокуратури, який без особливих довіреностей від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції.

6. Прокурор у цивільному процесі не є процесуальним представником громадянина або держави, а має інший зміст – здійснення ним захисту їх прав та інтересів у суді.

7. Назва суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин «прокурор» відображає суть його участі в процесі, завдання і процесуальні функції, які він виконує, характеризує участь прокурора в цивільному процесі як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у справі, з метою захисту прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (статті 13, 121 ЦПК).

Відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» характерними рисами правосуб’єктності прокурора у ЦП є наступні:

1. прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

2. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

3. Прокурор має процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду (ст.46 ЦПК).

4. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються ЗУ «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України.

5. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

6. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

7. Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

8. Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

4. Прокурорське представництво

Прокурорське представництво інтересів громадянина або держави в суді – це процесуальна діяльність, відповідно до якої прокурор, який реалізує повноваження, визначені Конституцією та законами України, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави і громадянина.

Участь прокурора в цивільному процесі – це самостійний інститут цивільного процесуального права, який має свій предмет регулювання, свій суб’єктивний склад, зміст, об’єкт, а також свою мету, відмінні від таких в інституті представництва.

Прокурорське представництво, як і представництво, передбачене ст. 38 ЦПК, за своєю природою є цивільним процесуальним представництвом, так як в суді прокурор вчиняє процесуальні дії на захист порушених чи оспорюваних прав, свобод та інтересів громадян і держави, однак воно суттєво відрізняється від закріпленого чинним законодавством інституту представництва в суді наступним:

1. прокурорське представництво є самостійною формою діяльності, що здійснюється особливим органом. Воно є публічним представництвом, що є самостійною функцією прокуратури.

2. прокурор здійснює представництво інтересів громадян або держави в суді від свого імені без довіреності чи інших підтверджень.

3. прокурор не перебуває в матеріально-правовому зв’язку з особою, яку він захищає.

4. прокурор може представляти в суді інтереси громадянина чи держави лише за наявності підстав, указаних в законі (законне представництво).

5. особа, яку захищає прокурор, не може обмежити процесуальні права прокурора, на відміну від звичайного представника.

6. прокурор хоча й має вступити у справу на будь-якій стадії, проте на відміну від звичайного представника прокурор повинен цей вступ обґрунтувати нормами закону (наприклад, неможливістю подання скарги самою заінтересованою особою).

Точки зору на прокурорське представництво:

1. Прокурорське представництво – це один з видів представництва в суді (Фурса С., Головченко В).

2. Прокурорське представництво – це офіційне представництво (Руденко Н.В., Штефан М.Й.).

3. Прокурорське представництво є цивільним процесуальним представництвом, проте з певними особливостями, закріпленими у законі (Червоний Ю.С.).

5. Мета і підстави участі в цивільному процесі державних органів, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб, які захищають права інших осіб.

Органи та особи, яким надано право захищати прав інших осіб та мета такої діяльності:

1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини з метою захисту прав та охоронюваних інтересів інших осіб,

2. прокурор з метою захисту прав та охоронюваних інтересів осіб та інтересів держави,

3. органи державної влади з метою здійснення покладених на них повноважень і для захисту прав, свобод громадян, інтересів держави та суспільства,

4. органи місцевого самоврядування з метою здійснення ними компетенції у галузі виконавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності,

5. фізичні та юридичні особи (профспілки, підприємства, уста­нови, організації та громадяни) з метою виконання ними своєї соціальної ролі по захисту трудових, інших соціально-економічних прав та інтересів працівників, фізичних осіб.

Підставами участі у процесі зазначених суб’єктів, на відміну від прокурора, який самостійно визначає підстави для судового представництва і форму його здійснення, є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які, надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб. Наприклад: органи опіки і піклування управомочені подавати позови: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав (ст.170 СК); органи опіки та піклування чи наркологічного чи психіатричного диспансеру – про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст.237 ЦПК); органи місцевого самоврядування – про визнання спадщини відумерлою (ст.274 ЦПК).

6. Форми участі цих осіб у цивільному процесі

Процесуальні форми захисту прав інших осіб у цивільному процесі:

1. звернення до суду із заявою (відкриття провадження у ци­вільній справі). Пра­во на порушення процесу у справі надано органам державної влади, органам місцевого самоврядування, профспілкам, під­приємствам, установам, організаціям та громадянам (ч. 1 ст. 45 ЦПК України);

2. вступ у процес розгляду справи для подан­ня висновку за власною ініціативою чи ініціативою суду. Право на подання висновку надано лише органам державної влади і органам місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 45 ЦПК України).

Умови надання органам державної влади і місцевого самоврядування, профспілкам, підприємствам, установам, організаціям і окремим гро­мадянам статусу суб’єктами захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб:

1. наявність закону, який дає їм повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб у конкретних справах;

2. для подання заяви – наявність у осіб, захист прав і інте­ресів яких вони можуть здійснювати, цивільної процесуаль­ної правосуб’єктності (права бути позивачем, заявником у справі);

3. для подання висновку органами державної влади і органами місцевого самоврядування – на­явність справи у провадженні суду;

4. наявність у них цивільної процесуальної правосуб’єктності (права бути суб’єктом захис­ту прав інших осіб, набувати цивільні процесуальні права і мати обов’язки).

Суб’єкти захисту прав інших осіб (відповідно до ст. 26 ЦПК) є особами, які беруть участь у справі, то­му вони мають права і обов’язки, визначені ст. 27 ЦПК, незалежно від процесуальної форми участі.

У випадку, коли орга­ни державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації відкривають провадження у справі в інтересах інших осіб, вони мають пра­ва і процесуальні обов’язки сторони, за винятком права укладати мирову угоду.

[1] Цивільний процес України / За ред. Ю.С. Червоного – К. 2007. – С. 117.
[2] Цивільне процесуальне право України. Навчальний посібник / О.О. Штефан – К. 2009. – С. 29.