СТОРОНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1. Поняття сторін в цивільному процесі

Сторонами у цивільному процесі є юридично заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві.

Сторони мають у переданій на розгляд судовій справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий характер – визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий характер – наслідками розв’язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивач – особа, на захист суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Відповідач – особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу.

Сторони в цивільному процесі характеризуються такими ознаками:

1.     це особи, між якими виник спір про право цивільне;

2.     вони ведуть процес у справі від свого імені;

3.     з приводу їх справи ухвалюється судом рішення;

4.     на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення;

5.     вони несуть судові витрати;

6.     їх правосуб’єктність допускає процесуальне правонаступництво;

7.     процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності.

2. Позивач та відповідач, як основні суб’єкти цивільного процесу

Позивач – особа, на захист суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Процесуальний інтерес позивача полягає в одержанні від суду рішення про задоволення позову. Матеріальний інтерес позивача визначається тією матеріальною вигодою, яку йому надасть судове рішення щодо задоволення позову.

Відповідач – особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваного законом інтересу.

Процесуальний інтерес відповідача полягає в одержанні від суду рішення про відмову в задоволенні позову. Матеріальний інтерес відповідача зводиться до підтвердження судовим рішенням відсутності будь-яких його правових обов’язків перед позивачем.

3. Права та обов’язки сторін

Цивільні процесуальні права сторін:

1.     Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі:

a.      права на пред’явлення позову (ст. 5 ЦПК),

b.     зустрічного позову (ст. 140 ЦПК),

c.      вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив (ст. 213–215 ЦПК);

d.     права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (ст. 290, 320 ЦПК),

e.      про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (ст. 3473 ЦПК),

f.       на пред’явлення вимоги про поворот виконання (ст. 421 ЦПК);

2.     Права на зміну в позовному спорі:

a.      права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову,

b.     права відповідача на повне або часткове визнання позову,

c.      права сторін на укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК),

d.     права на доповнення, зміну апеляційної і касаційної скарг або відмову від них (ст. 298, 327 ЦПК);

3.     Права, пов’язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб: права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (ст. 104, 105, 108, 121 ЦПК);

4.     Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні:

a.      подавати до суду свої пояснення (ст. 40 ЦПК),

b.     подавати письмові та речові докази (ст. 46, 52 ЦПК),

c.      вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (ст. 41, 57 ЦПК);

5.     Права сторін при розгляді справи:

a.      ставити питання один одному, свідкам, експертам (ст. 180, 182, 190 ЦПК), представникам органів державного управління і громадськості (ст. 191, 192 ЦПК);

b.     ознайомлюватись з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (ст. 186, 188, 189 ЦПК);

c.      ознайомлюватись з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування, заперечення тощо (ст. 99 ЦПК);

6.     Права на участь у судових засіданнях з розгляду справи і у здійсненні окремих процесуальних дій:

a.      у суді першої інстанції, у провадженні справи, в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (ст. 99, 159, 213–215, 300, 303, 330, 3476 ЦПК),

b.     на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст. 110 ЦПК),

c.      на пояснення, заяви та виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 94 ЦПК),

d.     на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні окремих процесуальних дій (ст. 90 ЦПК);

7.     Права, пов’язані із забезпеченням законного складу суду, об’єктивності розгляду справи, — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 20 ЦПК);

8.     Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі:

a.      вибір підсудності (ст. 126–129 ЦПК),

b.     забезпечення доказу і позову (ст. 35, 149 ЦПК),

c.      приєднання співучасників до апеляційної і касаційної скарг сторони (ст. 297, 326 ЦПК),

d.     передання справи на вирішення третейського суду (ст. 25 ЦПК) та ін.

Процесуальні обов’язки сторін:

1.     загальні — добросовісне користування належними процесуальними правами (ст. 99 ЦПК)

2.     спеціальні — виконання певних процесуальних дій:

a.      суд може визнати обов’язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів(ст. 74 ЦПК);

b.     кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦПК);

c.      сторони зобов’язані повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК);

d.     позивач зобов’язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники – копії апеляційних і касаційних скарг (ст. 293, 322 ЦПК).

4. Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть – спільне пред’явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів. Характеризується тим, що вимоги виникають з одних правовідносин, в яких збігаються предмет і підстави (ст. 104 ЦПК).

Характеристика прав та обов’язків співучасників:

1.     Співучасники користуються рівними процесуальними правами.

2.     Відносини між ними побудовані на основі автономії і кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі самостійно; їх відносини залишилися б такими, якщо позови судом розглядалися окремо.

3.     Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 104 ЦПК) і приєднатися до апеляційної або касаційної скарги особи, на стороні якої вони виступають (ст. 297, 326 ЦПК).

4.     Процесуальна діяльність одних співучасників може викликати правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зупинення у справі, залишення заяви без розгляду (ст. 172, 221, 229 ЦПК).

5. Підстави процесуальної співучасті, її види

Підставами процесуальної співучасті є можливість чи необхідність пред’явлення позову кількома позивачами до одного, або кількох відповідачів.

За формою процесуальна співучасть має такі види:

1.     активна: коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем – одна,

2.     пасивна: коли одним позивачем пред’явлено позов до двох і більше відповідачів,

3.     змішаною: коли одна й інша сторони представлені кількома особами.

За обставинами матеріально-правового і процесуального характеру або за ступенем обов’язковості процесуальна співучасть поділяється на:

1.     обов’язкову. Обов’язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов’язків кількох осіб, тоді, коли права і обов’язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов’язків інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин.

2.     факультативна. Факультативна (необов’язкова) співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати по справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне – усувається постановлення протилежних за змістом рішень.

6. Належна та неналежна сторона в цивільному процесі. Наслідки заміни неналежної сторони

Належна сторона в процесі – це суб’єкт спірного (наявного чи ймовірного) матеріального правовідношення. Належний позивач – особа, якій належить право вимоги; належний відповідач – особа, яка повинна відповідати за позовом.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб’єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Неналежна сторона в процесі – це особа, стосовно якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірного матеріального правовідношення.

Належний позивач визначається судом при прийнятті позовної заяви. При поданні позовної заяви позивач легітимує себе, та суд перевіряє це одразу (ч.2.ст. 119 ЦПК).

Для заміни неналежного відповідача необхідно клопотання або згода позивача.

За клопотанням позивача: якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

У разі відсутності клопотання та згоди на заміну неналежного відповідача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача (ст.33 ЦПК).

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

7. Процесуальне правонаступництво: види та значення

Процесуальне правонаступництво – це заміна осіб (фізичних і юридичних), які є сторонами, третіми особами внаслідок переходу до них суб’єктивних прав чи обов’язків.

Умови процесуального правонаступництва:

1)    наявність одного з двох видів правонаступництва матеріального цивільного права:

a.      універсальне правонаступництво матеріального цивільного права. Можливе в разі смерті сторони, третьої особи із самостійними вимогами, ліквідація юридичної особи, що є стороною у справі. У цьому разі спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи, стає стороною в матеріальних правовідносинах, а відповідно й процесуальним правонаступником у цивільній справі, або

b.     сингулярне правонаступництво матеріального цивільного права. Можливе при уступці вимоги, переведенні боргу або прийнятті обов’язку на себе. У цьому разі правонаступництво в матеріальних правовідносинах зумовлює процесуальне право наступництво;

2)    наявність судового процесу, порушеного на захист указаного права.

Значення процесуального правонаступництва полягає в ухваленні та виконанні судового рішення стосовно належної сторони – суб’єкта спірних матеріальних правовідносин.

Відмінність правонаступництва від заміни неналежного відповідача:

–         усі процесуальні дії, вчинені неналежним відповідачем, не мають ніяких процесуальних наслідків для належного відповідача;

–         правонаступник вступає у справу на будь-якій стадії цивільного процесу, а неналежний відповідач має бути замінений належним лише на стадії судового розгляду. При правонаступництві розгляд справи продовжується, а при заміні неналежного відповідача починається спочатку.