ТНК: сутність, види, типи та тенденції розвитку

ІНДЗ з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

на тему «Тенденції розвитку транснаціонального бізнесу»

Вступ

Актуальність дослідження. Одним з ключових процесів світової економіки на межі XX – XXI століть є глобалізація. Зараз, мабуть, немає іншої проблеми суспільного розвитку, яка привертала б таку пильну увагу вчених – економістів, політологів, соціологів, культурологів, екологів – як проблема глобалізації.

Глобалізація впливає на розвиток усіх країн. І саме в останні роки кількісні зміни, що довго накопичувалися, призвели до якісного стрибка, до нового статусу економічного життя в цілому, до нового змісту навіть такого, здавалося б, самоочевидного, усталеного поняття, як «національна економіка».

У зв’язку з цим актуальною стає постановка питання про утворення нових видів корпорацій – транснаціональних – та тенденції їх розвитку.

Метою роботи є дослідження сучасних тенденцій розвитку транснаціональних корпорацій.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:

– провести аналіз поглядів вчених-економістів на визанчення транснаціональної корпорації;

– розглянути види ТНК;

– розкрити тенденції розвитку сучасних ТНК.

Об’єктом дослідження є інститут фірми і його функціонування в умовах глобалізації.

Предмет дослідження – вплив глобалізації на ринкові інститути, зокрема на інститут фірми.

Методологічною основою дослідження є системний та комплексний підхід. Застосовані методи системного, порівняльного аналізу, метод наукової абстракції, метод аналізу і синтезу, метод індукції та дедукції, а також історичний та еволюційний методи.

1. Сутність ТНК

Як правило, термін корпорація вживається до фірм, концернів і т.д., які функціонують за участю акціонерного капіталу. Корпорація – назва акціонерного товариства, що затвердилася в англомовних країнах.

Всі корпорації можна розділити на національні і транснаціональні, а транснаціональні, в свою чергу, на інтернаціональні, багатонаціональні (мультинаціональні) і глобальні корпорації. Всі ці чотири види корпорацій відображають в дійсності етапи їх розвитку: від національної до інтернаціональної компанії, від інтернаціональної до багатонаціональної і від останньої до глобальної корпорації.

Транснаціональна корпорація (ТНК) –  це форма міжнародного об’єднання капіталів, коли головна компанія має свої відділення в багатьох країнах, здійснюючи координацію та інтеграцію їх діяльності [1].

Країна, в якій розташовується головна фірма, називається країною базування. Зазвичай, це країна, де спочатку виникла дана корпорація.

Слід зазначити, що, хоча транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов економічні кордони і зв’язується з рішенням багатьох соціальних і політичних проблем, все ж переважна частина визначень дотепер носить головним чином економічний характер.

Характерною рисою ТНК є поєднання централізованого керівництва з певним ступенем самостійності вхідних в неї юридичних осіб та структурних підрозділів (філій, представництв), які знаходяться в різних країнах

У практичній діяльності використовуються такі важелі контролю материнської компанії над дочірніми філіями [2]:

• переважна частка у статутному капіталі. У закордонних філіях ТНК на частку материнської компанії припадає більше 10% акцій або їх еквівалента;
• володіння необхідними ресурсами (технологічними, сировинними та ін.);
• призначення персоналу на ключові пости;
• інформація (маркетингова, науково-технічна тощо);
• особливі домовленості, наприклад, про забезпечення ринків збуту;
• неформальні механізми.

ТНК використовує комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном. Звичайно компанії такого роду використовують у своїй господарській діяльності практично всі доступні операції міжнародного бізнесу.

Транснаціональні корпорації – це міжнародні компанії. Вони є міжнародними за характером своєї діяльності: вони володіють або контролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування, у різних країнах світу, розташовуючи там свої філії, що функціонують відповідно до глобальної стратегії, яка розробляється материнською компанією. Таким чином, «міжнародний підхід» ТНК визначається тією роллю, яку займають зарубіжні операції в усіх аспектах економічного життя цих компаній. Якщо на ранніх стадіях цього процесу зарубіжне виробництво мало лише епізодичний характер, то згодом воно стало значним і навіть визначальним фактором.

«Багатонаціональність» компанії може виявлятися й у сфері власності. Хоча критерієм цієї «міжнародності», як правило, є не власність на капітал. Крім декількох багатонаціональних по капіталі компаній, у всіх інших ядро ​​власності базується на капіталі однієї, а не різних країн.

З приводу визначення критеріїв, що дозволяють відокремити ТНК від інших фірм, до сих пір ведуться суперечки.

Перерахуємо, які використовуються та пропонуються до використання критерії віднесення корпорацій до транснаціональних:

• кількість країн, в яких діє компанія (відповідно до різних підходів мінімум становить від 2 до 6 країн);
• певне мінімальне число країн, в яких розміщені виробничі потужності компанії;
• певний розмір, якого досягла компанія;
• мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажу фірми (як правило, 25%);
• володіння не менше ніж 25% «голосуючих» акцій у трьох чи більше країнах – той мінімум пайової участі в закордонному акціонерному капіталі, який забезпечував би фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства і представляв би прямі закордонні інвестиції;
• багатонаціональний склад персоналу компаній, склад її вищого керівництва.

Таким чином, видно, що ознаки ТНК належать до сфери обігу, виробництва і власності.

ООН, вивчаючи діяльність міжнародних корпорацій, довгий час відносила до них такі фірми, які мали річний оборот, що перевищує 100 млн. доларів і філії не менш ніж у 6-ти країнах.

Одним з критеріїв віднесення компанії до розряду транснаціональних є склад її вищого керівництва, яке, як правило, має формуватися з людей з різних держав, щоб виключити однобічну орієнтацію діяльності компанії на інтереси якої-небудь однієї країни. Щоб забезпечити багатонаціональність вищого управлінського шару, необхідно практикувати підбір кадрів в країнах, де розміщені дочірні компанії ТНК, і надавати їм можливість просування по службі аж до вищого керівництва, не звертаючи уваги на їх національність. Однак практика показує, що найчастіше вищий управлінський персонал материнської компанії формується з представників країни її базування, з них же складається і вище керівництво дочірніх фірм з використанням місцевих кадрів на рядових посадах. Явними лідерами серед найбільших ТНК по залученню закордонного персоналу є «Nestle» (97,0%) і «ABB» (93,9%).

Враховуючи, що формулювання поняття «транснаціональна корпорація» торкається інтересів багатьох держав, компромісний варіант визначення поняття «ТНК» Комісії з транснаціональних корпорацій ООН свідчить, що ТНК – це компанія, яка [3]:

• включає одиниці в двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми і поля діяльності;
• оперує в рамках системи прийняття рішень, що дозволяє проводити узгоджену політику і здійснювати загальну стратегію через один або більше керівний центр;
• в якій окремі одиниці зв’язані за допомогою власності або яким-небудь іншим чином так, що одна або більше з них можуть мати значний вплив на діяльність інших і, зокрема, ділити знання, ресурси і відповідальність з іншими.

Таким чином, ТНК – це форма міжнародного об’єднання капіталів, коли головна компанія має свої відділення в багатьох країнах, здійснюючи координацію та інтеграцію їх діяльності. ТНК використовує комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном.

2. Види ТНК

Зупинимося на розгляді видів ТНК в таблиці 1 [4]. Порівняння різних видів ТНК досить цікаве, тим більше що найбільші компанії в Україні в кращому випадку знаходяться на початковому етапі розвитку міжнародних корпорацій і вдають із себе інтернаціональні корпорації.

Таблиця 1

Характеристика видів ТНК

Порівнюючи види ТНК, значну увагу приділимо, перш за все, принципам взаємовідносин між материнською компанією та дочірніми підприємствами. Залежно від цього в теорії ТНК виділяються наступні типи взаємовідносин (або навіть типи ТНК): етноцентричний, поліцентричний, регіоцентричний і геоцентричний.

Інтернаціональні корпорації – це національні монополії з зарубіжними активами. Їх виробнича та торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави.

Правовий режим ТНК передбачає ділову активність, здійснювану в різних країнах за допомогою утворення в них зарубіжних філій у вигляді структурних підрозділів без юридичної самостійності і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва та збуту готової продукції, науково-дослідних розробок.

В цілому вони складають великий виробничо-збутової комплекс з правом власності над акціонерним капіталом лише представників країни-засновника.

Для інтернаціональних компаній характерний етноцентричний тип (ethnocentric) взаємовідносин. При ньому вище керівництво орієнтується на абсолютний пріоритет базової (материнської) фірми.

При етноцентричному типі зарубіжні ринки залишаються для корпорацій, насамперед продовженням внутрішнього ринку країни базування материнської компанії. ТНК створюють філії за кордоном головним чином для забезпечення собі надійних поставок дешевої сировини або для забезпечення зарубіжних ринків збуту. Для цього типу ТНК характерно прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, перевага надається співвітчизникам в зарубіжних філіалах.

Таким чином, відмінними рисами інтернаціональної корпорації є висока централізація прийняття рішень і сильний контроль за діяльністю закордонних філій з боку материнської компанії. В Україні накопичений досвід відносин материнських компаній із зарубіжними філіями відноситься переважно до розглянутого виду ТНК.

Багатонаціональні (мультинаціональні) корпорації (МНК) – це власне міжнародні корпорації, що об’єднують національні компанії ряду держав на виробничій та науково-технічній основі.

Багатонаціональна компанія допускає велику ступінь незалежності при проведенні операцій в кожній з країн.

Як приклад такої компанії можна привести англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell», який існує з 1907 року. Сучасний капітал цієї компанії ділиться в пропорції 60:40. Прикладом багатонаціональної корпорації є широко відома в Європі швейцарсько-шведська компанія ABB (Asea Brown Bovery), що спеціалізується в області машинобудування, електронної інженерії. ABB має кілька філій у вигляді спільних підприємств і в країнах СНД [5].

Для мультинаціональних корпорацій характерні поліцентричний (polycentric) або регіоцентріческій типи взаємовідносин материнської та дочірніх компаній. Поліцентричний тип характеризується тим, що зовнішній ринок – це не менш, а часто і більш важливий сектор діяльності ТНК в порівнянні з внутрішнім ринком. У цих ТНК зарубіжні філії більші і різноманітніші, вони не стільки продають продукцію материнської компанії, скільки виробляють її на місці відповідно до потреб їх ринків. У закордонних філіях переважають місцеві менеджери, самі філії автономні. Цей вид ТНК характеризується достатньо високим рівнем децентралізації функцій управління, делегуванням повноважень дочірнім фірмам.

При регіоцентричному підході ТНК орієнтується вже не на ринки окремих країн, а на регіони, наприклад, на всю Західну Європу, а не на Францію або Великобританію. Хоча закордонні філії і в цьому випадку розміщуються в окремих країнах, але вони орієнтуються на весь регіон. Цей вид ТНК особливо популярний в інтеграційних угрупованнях і тому може становити особливий інтерес для тих українських ТНК, які роблять ставку на ринок СНД.

З точки зору міжнародного права, відмінними ознаками МНК є:

• орієнтація, в першу чергу, на зарубіжні ринки;
• наявність багатонаціонального акціонерного капіталу;
• існування багатонаціонального керівного центру;
• комплектування адміністрації закордонних філій кадрами, знають місцеві умови.

До глобальної корпорації відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Подібна компанія проектує виріб або схему надання послуг стосовно певного сегменту світового ринку або в різних країнах виробляє складові частини одного виробу.

Глобальні корпорації виникли в 80-ті роки і продовжують набирати силу. Вони представляють всю міць сучасного світового фінансового капіталу. Найбільшою мірою до глобалізації тяжіє хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська і деякі інші галузі.

Для найбільш зрілого типу ТНК – глобальних корпорацій – характерний геоцентричний (geocentric) підхід до взаємин між материнською компанією та її філіями. Ці ТНК є як би децентралізованою федерацією регіональних філіалів. Материнська компанія розглядає себе не як центр ТНК, а лише як одну з її частин. Ареною діяльності геоцентричної ТНК є весь світ. Лише компанія, вищий управлінський персонал якої дотримується геоцентричної позиції, може називатися багатонаціональною або глобальною.

Таким чином, існують такі види транснаціональних корпорацій: інтернаціональні, багатонаціональні (мультинаціональні) і глобальні корпорації. Межі між цими групами міжнародних компаній дуже рухливі, можливий перехід однієї форми в іншу. Залежно принципу взаємовідносин між материнською компанією та дочірніми підприємствами в теорії ТНК виділяються наступні типи взаємовідносин (або навіть типи ТНК): етноцентричний, поліцентричний, регіоцентричний і геоцентричний.

3. Тенденції розвитку ТНК

Транснаціональні корпорації XXI століття – це складні соціально-економічні системи, що поєднують фінансові, виробничі, науково-технологічні, торгово-сервісні і керуючі структури, активність яких як лідируючих суб’єктів світової економіки в сферах характеризується глобальним масштабом. ТНК ще в ХХ столітті створили передумови становлення єдиного геоекономічного простору планети.

Сьогодні ТНК контролюють 1 / 3 світового промислового виробництва і дають 1 / 3 світового експорту. Основна частина ТНК та інвестицій належить США, країнам Європейського Союзу та Японії. Лідерами на ринку світового капіталу є США, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція та інші країни ЄС, Канада, Гонконг, Австралія, Тайвань [6].

Транснаціональні корпорації стають ядром нової сфери світової постіндустріальної економіки, у якому безупинно інтегруються численні підприємства малого й середнього бізнесу, товаропровідні та інформаційні мережі, що складають периферію мирохозяйственного транскорпоратівного ядра із загальною чисельністю працівників понад 150 млн. чоловік.

Глобальні ТНК формують фінансовий центр економіки, який глобально впливає на функціонування і розвиток світового виробництва продуктів, послуг, знань, інформації, інтелектуального капіталу, глобального ринку робочої сили. Нову економіку кінця ХХ і початку ХХІ століття приводить у рух конкурентна боротьба між глобальними ТНК і всі нові методи боротьби за створення нових конкурентних переваг.

Конкурентні переваги світових ТНК, їх здатність протистояти фінансово-економічних потрясінням і лідирувати в глобальній економіці обумовлені унікальними корпоративними стратегіями, динамічними оргструктурам, в яких домінують самонавчальні і навчальні системи стратегічного управління, інноваційні структури, великі науково-дослідні центри, підрозділи з підвищення кваліфікації та підготовки кадрів.

Світові транснаціональні корпорації управляються керівниками нового типу – лідерами, які є творцями і реалізаторами змін і динаміки корпоративних структур, що забезпечують власну довгострокову життєздатність і розвиток глобалізованої світової економіки.

В даний час ТНК визначають і направляють світове виробництво природної сировини, конструкційних матеріалів, палива та електроенергії, сучасної техніки, технологічних знань, інформації та глобальних інформаційних мереж, засобів планетарного транспорту та озброєнь. ТНК лідирують у підготовці сучасних фахівців і керівників, висувають лідерів нового типу, які в свою чергу надають гнучкість, динамічність і антикризову стійкість самим ТНК [7].

Коли в країні виникають і множаться великі промислові корпорації та міжнародні фінансово-промислові групи, це означає нарощування економічної могутності країни, посилення її геополітичних позицій.

Останнім часом намітився перехід до підтримки крупнокорпоративних форм розвитку інноваційно-відтворювальних зв’язків в Україні і країнах СНД з боку держави. Але потрібно прямо сказати про початковий період крупнокорпоративного руху в Україні, про відносну і абсолютну слабкості вітчизняних корпорацій у порівнянні зі світовими гігантами, які в силу своєї економічної природи захоплюють українські ринки, придушують вітчизняного виробника.

Останнім часом у структурі ТНК відбуваються істотні зміни, головні з яких пов’язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.

Стратегія ТНК заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об’єднання в цілому.

Комплексна стратегія полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур. Така політика стала можливою завдяки досягненням техніки в галузі зв’язку та інформації, розвитку національних і міжнародних банків даних, повсюдній комп’ютеризації. Вона дозволяє ТНК координувати виробничу і фінансову активність зарубіжних філій і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція в рамках ТНК потребує і комплексної організаційної структури, яка виражається у створенні регіональних систем управління та організації виробництва.

Регіональні системи управління поділяються на три основні види:

• головні регіональні управління, відповідальні за всі види діяльності концерну у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності всіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну «General Motors» по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);
• регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств по лінії руху продукту, тобто відповідної виробничої ланки. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництв, нових моделей і товарів;
• функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і т.д. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані.

Децентралізація управління призвела до скорочення фінансово-економічного контролю з боку головного офісу й більшої маневреності зарубіжних підрозділів у прийнятті рішень. Незважаючи на це, централізація управління, що існувала протягом багатьох років, призвела до того, що багато ТНК мають чітко виражену вертикальну структуру управління з жорсткою ієрархічністю і делегуванням повноважень від вищої ланки управління до нижчого. Вертикальна інтеграція дозволяє ТНК управляти як основним бізнесом компанії, так і сполученими сферами діяльності переважно на технологічно послідовних стадіях виробництва. Необхідність диверсифікації виробництва, впровадження в нові сфери діяльності викликала зміни в структурі управління ряду ТНК. У компаніях стала успішно впроваджуватися матрична структура управління. При цьому ряд ТНК визнав цю форму управління надто громіздкою, що спонукало до повернення до більш простих форм вертикальних і горизонтальних зв’язків [8].

В даний час прийнято виділяти такі типи ТНК:

• горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частину продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств «Fast Food»;
• вертикально інтегровані корпорації, що об’єднують при одному власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування – в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів – у третіх країнах;
• диверсифіковані транснаціональні корпорації, які включають в себе національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є швейцарська корпорація «Nestle», що має більше 90% свого виробництва за кордоном і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д.

Таким чином, ми бачимо, що організація внутрішньофірмового управління в рамках ТНК являє собою процес, що постійно розвивається відповідно до змін, що відбуваються у виробництві ТНК.

Отже, можна виділити наступні тенденції розвитку ТНК:

• ТНК збільшують ступінь концентрації і централізації капіталу;
• ТНК стають ядром нової сфери світової постіндустріальної економіки;
• інтенсивніше стають процеси злиття і поглинання корпорацій;
• посилення впливу ТНК у глобалізаційних процесах;
• збільшення частки їх участі у виробництві ВВП;
• посилення позиції в системі міжнародних економічних відносин;
• збільшення участі ТНК в інтеграційних процесах;
• транснаціональні корпорації в даний час носять інноваційно-інвестиційний характер;
• децентралізація управління регіональними представництвами.

Висновки

ТНК – це форма міжнародного об’єднання капіталів, коли головна компанія має свої відділення в багатьох країнах, здійснюючи координацію та інтеграцію їх діяльності.

ТНК використовують комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном.

Існують такі види транснаціональних корпорацій: інтернаціональні, багатонаціональні (мультинаціональні) і глобальні корпорації. Межі між цими групами міжнародних компаній дуже рухливі, можливий перехід однієї форми в іншу. Залежно принципу взаємовідносин між материнською компанією та дочірніми підприємствами в теорії ТНК виділяються наступні типи взаємовідносин (або навіть типи ТНК): етноцентричний, поліцентричний, регіоцентричний і геоцентричний.

Можна виділити наступні тенденції розвитку ТНК:

• ТНК збільшують ступінь концентрації і централізації капіталу;
• ТНК стають ядром нової сфери світової постіндустріальної економіки;
• інтенсивніше стають процеси злиття і поглинання корпорацій;
• посилення впливу ТНК у глобалізаційних процесах;
• збільшення частки їх участі у виробництві ВВП;
• посилення позиції в системі міжнародних економічних відносин;
• збільшення участі ТНК в інтеграційних процесах;
• транснаціональні корпорації в даний час носять інноваційно-інвестиційний характер;
• децентралізація управління регіональними представництвами.

Список використаної літератури

1. Вплив транснаціональних корпорацій на структурні зрушення в країнах з перехідною економікою: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.05.01 / К.В. Панченко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2004. — 20 с.
2. Сисоєв В., Абраменко В. Сучасні тенденції в розвитку і управлінні ТНК / / Питання економіки. – 2006. – № 2, № 5 – 112с.
3. Форми організації бізнесу транснаціональних корпорацій в Україні / Г.О. Сталінська // Пробл. науки. — 2007. — N 9. — С. 43-47.
4. Шпинько О. Транснаціональні корпорації та проблеми транснаціоналізації українського ринку // Економіст – 2007. – №11.
5. Якубовський С.О., Козак Ю.Г. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 488 с.
6. Американские ТНК за рубежом: стратегия, направления, формы / Р.Зименков, Е. Романова // Мир.эк. и межд. отношения – 2008. – №8- с. 45-53.
7. Василевский Т. Л. Налевьева М. А. Транснациональные корпорации в мировом хозяйстве / / Российский экономический журнал. – 2007. – № 2. – 53 с.
8. Мильнер Б.З. Теория организаций. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 254 с.
9. Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. И.П. Николаевой. – 2 е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 324 с.
10. Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. проф. А.С. Булатова. – М.: Юристъ, 2008. – 234 с.