Вплив народознавчого матеріалу на емоційно–чуттєву сферу дошкільника
Виховання — вічна, як світ, проблема. Відколи існує людство на землі, відтоді й змушене воно невпинно дбати про виховання нащадків і продовження свого роду. «Найбільший скарб у кожного народу — його діти» — так давно, а ніби сьогодні, ці слова сказала відомий педагог Софія Федорівна Русова. Відродження нації починається з дитячої колиски, родини, з дитячого садка.
Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша й найвразливіша; і в цей час найбільше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися нормально.
Провідну роль у психічному розвитку дошкільника відіграє емоційна сфера. Емоції «зв’язують» вищі форми психіки людини та її внутрішнє «середовище». Будь-яка діяльність супроводжується емоціями, які визначають ефективність цієї діяльності.
Проблема розвитку емоцій, їх роль у виникненні мотивів, як регулятор діяльності та поведінки дитини, — одна з найважливіших проблем психології та педагогіки, яка розкриває особливості становлення особистості дошкільника.
Емоції визначають ефективність навчання та виховання, беруть участь у будь-якій творчій діяльності дитини.
Ознайомлення дітей з національною культурою, традиціями неможливе без урахування принципу емоційності навчання. С. Русова була глибоко переконана, що виховання дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням й емоціями. Саме від питомої ваги емоційного фактору залежить міцність засвоєння народознавчого матеріалу. «Щоб якийсь образ глибоко заліг у пам’яті, почуття має збудуватись самим цим образом, або, принаймні, запам’ятовуваний образ повинен бути в тісному зв’язку з тим, який пройнятий почуттям, і до того ж однаково, якого б роду це почуття не було: страх, любов, гнів, сором чи здивування».
Це й не випадково. У дитини – дошкільника емоції є пусковим механізмом мимовільної уваги та мимовільного запам’ятовування. Джерелом розвитку та насичення емоційної сфери виступають дорослі (батьки, вихователі). Від них дитина отримує перші еталони емоційних реакцій, які властиві певній національно-культурній спільності людей. Про це слід пам’ятати вихователям дошкільних закладів під час залучення дітей до національно-духовного життя народу. Адже кожен вихователь є першим передавачем емоційних моделей, емоційних реакцій, носієм емоційно-національної мови. Якщо дорослий подає матеріал в емоційно-насиченій гамі, з відповідною емоційною реакцією (подивом, милуванням, захопленням, гордістю, звеличенням тощо), у дітей виникає бажання наслідувати такі емоційні ситуації. Таким чином, формується фундамент національної духовності, національної свідомості.
У повсякденному житті та на заняттях повинна панувати атмосфера емоційною піднесення. Виховання без радості пізнання, розкриття природи, народних звичаїв, традицій, прилучення до народної творчості, без святковості є сухим, тьмяним, сірим.
Заняття з народознавства в дошкільному віці мають не стільки пізнавальний характер, скільки виховний. Вони мають на меті виховати у дитини почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури, прищепити дітям любов та повагу до українських державних і народних символів, оберегів, звичаїв, традицій.
Саме цього домагалась й С. Русова. Вона писала, що хати мають бути чисто прибрані, діти охайно вдягнені, їхня увага повинна бути звернена на красу навколишнього.
Прилучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь у національних святах виховують у них естетичні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радощами, піднімають настрій, формують естетичний смак.
Завдяки ознайомленню з образотворчим мистецтвом, творами народних умільців декоративно-прикладного мистецтва, народною піснею, українською класичною та сучасною музикою, дошкільнята пізнають особливості національного побуту та культури, прилучаються до духовних надбань попередніх поколінь і своїх сучасників. Мистецтво готує дітей до сприймання прекрасного у житті, формує відчуття ритму, гармонії, кольору, позитивні, моральні якості і почуття, забезпечує розвиток творчості.
Вихователям, ознайомлюючи дітей з місцевістю, де вони живуть, необхідно дбати про глибоке й плідне вкорінення в душі малечі живих вражень, перевірених власним дитячим досвідом, зігрітих почуттями. Це сприяє розвиткові інтелектуальної й емоційної сфери, позитивно впливає на гармонійний розвиток і формування високогуманної особистості.