Готова робота!

Максим Рильський

Купити за 142 грн.
views 60

Магістерська робота

на тему “Максим Рильський”

Вступ

Розділ І. Мовна майстерність  Максима Рильського як перекладача

Розділ ІІ. Лексико-стилістичні особливості  перекладу роману у віршах “Євгеній Онєгін” О.С. Пушкiна

  • Стилiстичнi групи лексики пасивного вжитку

§ 2.1.1. Розмовна лексика

§ 2.1.2. Рідковживана лексика

§ 2.1.3. Застаріла лексика

§ 2.1.4. Діалектна лексика

§ 2.1.5. Поетична лексика

§ 2.1.6. Переносно-образне значення слів

§ 2.1.7. Новотвори Максима Рильського

§ 2.1.8. Лексика, яку “Словник української мови” подає без обмежувального маркування

  • Фонетичні варіанти слів
  • Морфологічні варіанти слів
  • Словотвiрнi варiанти слiв

Розділ ІІІ. Типологiя змiстової спiввiднесеностi лексичних засобiв росiйської та української мов (за контекстами оригіналу та перекладу)

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

 

Вступ

Як парость виноградної лози,

         Плекайте мову. Пильно й ненастанно

   Полiть  бурян. Чистiша вiд сльози

Вона хай буде. Вiрно i слухняно

Нехай вона щоразу служить вам

Хоч i живе своїм живим життям.

Не бiйтесь заглядати у словник:

Це пишний сад, а не сумне провалля,

 Збирайте, як розумний садiвник,

 Достиглий овоч у Грiнченка й Даля.

Не майте гнiву до моїх порад

I не лiнуйтесь доглядать свiй сад.

Максим Рильський

Цi рядки великого майстра художнього слова  – Максима Рильського якнайповнiше вiдображають його любов до української мови, її засобiв, форм, прийомiв. Вiн є одним з найвизначнiших дiячiв ХХ столiття. Близько шістдесяти років тривала діяльність Рильського на Україні, де автор посів за значенням свого художнього внеску одне з перших місць після І. Франка та Лесі Українки.

Колосальною за обсягом є мовна та літературна спадщини великого митця художнього слова. Будучи різнобічно обдарованим і освіченим, Максим Рильський виявив себе у багатьох сферах як поет, прозаїк, драматург, публіцист, критик, фольклорист, етнограф, редактор, видавець, громадський діяч, літературознавець, мовознавець-стиліст.

Максим Рильський – один з найвидатніших в українській та світовій літературах майстрів художнього перекладу. Бібліографія його праць вражає своїм обсягом. Перекладач  поповнив скарбницю світової культури перекладами „Божественної комедії” Данте (частина перша), „Орлеанської діви” Вольтера, „Пана Тадеуша” Міцкевича, „Євгенія Онєгіна” Пушкіна. Максим Рильський ознайомив українського читача з поезією польських письменників Ю. Словацького та М. Копницької, чеського письменника Я. Неруди. Із словаків переклав Янка Кроля, з болгар – Христо Смирненського, зробив переклад сербського епосу. У доробку видатного українського літературознавця є переклади окремих творів Гейне, Гете, Гюго, Назима Хікмета. З російської класики Максим Рильський переклав поему Пушкіна „Мідний вершник”, поезії Тютчева, Некрасова. У його перекладах відомі вірші білоруських поетів Янки Купали, Якуба Коласа, письменників Грузії Акакія Церетелі, Іраклія Абашидзе, Вірменії – Аветіка Ісаакяна, окремі поезії з башкирської, чуваської, лезгинської, латинської та литовської мов [23,с. 79].

Проте Максим Рильський є не лише практиком, а й теоретиком перекладу. Його велика стаття „Проблеми художнього перекладу” входить в золотий фонд міжнародної слов’янської літератури з цього питання [23, с. 80]. Також у 1975 році було видано книгу Максима Рильського „Мистецтво перекладу”, в якій вміщено його статті, виступи, нотатки, листи з питань теорії і практики перекладацької майстерності та культури мови перекладів  [33, с. 54].

До того, як Максим Рильський виступив з теоретичними працями в українській літературі малась зовсім невелика кількість узагальнень в галузі художнього перекладу. Це були статті й рецензії Савченка, „Проблема віршованого перекладу” В. Державіна, „У справі віршованого перекладу” М. Зерова тощо.

Поетичні переклади М. Т. Рильського становлять кілька томів його творів. Вони заслуговують окремого наукового дослідження як творча школа, як лабораторія митця і джерело збагачення і шліфування української віршової мови, її вдосконалення, вироблення гнучкості і багатогранності вислову. Творча праця М. Рильського як перекладача багато дала йому самому в становленні його поетичної культури вислову, а також багатьом іншим поетам слов’янських літератур. Разом з видатними майстрами поетичного перекладу П. Тичиною, М. Бажаном, В. Сосюрою, А. Малишком, М. Терещенком, М. Ушаковим, Л. Первомайським, Ю. Корецьким, І. Неходою, О. Новицьким та ін. Максим Рильський збагатив творчою перекладацькою працею мовностилістичні засоби української літературної мови, її віршову культуру, розширив контакти української мови, особливо з російською, польською та іншими мовами, багато зробив для обміну лексико-фразеологічними, образними цінностями цих мов, для активізації засобів словотвору української мови, що є одним із шляхів творення рис спільності національних мов. Окремо слід відзначити, що як введенням у мову своїх творів компонентів поетичної мови, поетики Т. Г. Шевченка, О. С. Пушкіна, А. Міцкевича, так і перекладом творів О.Пушкіна й А.Міцкевича М. Рильський у багатьох випадках наблизив до сучасної людини ідейні і духовно-естетичні цінності, створені світовими класиками; завдяки його творчій перекладацькій праці сучасний читач глибоко відчув високу поетичну культуру, чарівність мови поезії. Разом із працями в науковій галузі переклади творів слов’янських поетів становлять видатну сторінку славістичної діяльності Максима Рильського.

І. Білецький вважав, що перекладацька діяльність М. Рильського ще недостатньо оцінена, а проте вона становить” новий етап у розвитку української мови і взагалі в розвитку української культури” [4, с. 156]; ряд перекладів М. Рильського він вважав шедеврами мистецтва слова, а саму діяльність перекладача – великим подвигом поета і громадянина.

Погоджуємося з думкою П. Данилка про те, що кожна національна література має свої славні традиції, які продовжуються і розвиваються талановитими письменниками і зберігають віками силу свого впливу. Але національні літератури не існують ізольовано одна від одної; все краще, передове, прогресивне, високохудожнє проникає з однієї літератури в іншу, збагачуючи її новими зразками, довершиними формами вираження загальнолюдських почуттів і думок [14, с. 182].

Таке засвоєння надбань однієї національної літератури іншими яскраво виступає на сприйнятті національними поетами творчості Пушкіна, який “давно переріс кордони своєї країни. Все прогресивне, культурне людство хвилюється перед його генієм. Пушкін – глибоко національний. Тому він і став інтернаціональним поетом. У скарбниці його поезії народи всього світу знаходять і ще знайдуть невичерпне джерело глибоких думок і благородних почуттів”[14, с. 183].

Основну роботу по наближенню пушкінської спадщини до українського читача шляхом художнього перекладу після 1917 року виконав Максим Рильський.

Знайомство з поезією Пушкіна почалося в перекладача ще в дитячі роки. “Я виріс в оточенні, – згадує поет, – де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Толстого, Тургенева, Короленка, Щедріна”[27, с. 72].

Захоплення поезією Пушкіна в дитячі літа, що викликало бажання спробувати і свої творчі сили, переросло згодом в М. Рильського в гарячу любов до його спадщини. Одну із своїх статей про Пушкіна Максим Рильський назвав “Росії вічная любов” (1949), використавши відомі слова Тютчева про Пушкіна.

Від несміливого, часом учнівського захоплення Пушкіним в ранній період до оволодіння висотами поетичної майстерності російського генія в зрілий період творчості, до творчого використання його поезії, – такий шлях освоєння спадщини російського класика у М. Рильського.

Результатом постійної і наполегливої праці М. Рильського є те, що він за якістю перекладу і за кількістю перекладених творів Пушкіна залишається неперевершиним у радянській українській літературі. Як справедливо відзначив акад. О. І. Білецький, “ніколи (ми можемо сказати це, не боячись перебільшення) пушкінська муза не зустрічала ще на Україні такого вірного відгуку, як у перекладах Рильського”[4, с. 166].

Про те, з якою відповідальністю ставиться Рильський до роботи над перекладом творів Пушкіна, свідчать його власні слова. Він зізнається, що з великим хвилюванням, навіть зі страхом робив свої перші кроки як перекладач Пушкіна на українську мову. Великої сили набрали ці почуття, каже М. Рильський, коли йому запропонували перекласти “Медного всадника”. І коли пізно вночі після довгих шукань перекладачу вдалося задовільно відтворити рядки Шипенье пенистых бокалов и пунша пламень голубой, він заплакав від радості, розбудив всіх домашніх і читав їм це місце.

В одному з перших критичних оглядів поезій М. Рильського, який здійснив М. Зеров, відзначалося його слідування класичним зразкам, прагнення оволодіти найрізноманітнішими поетичними формами. “Випустивши сім років тому маленький збірник мрійних, трохи дитячих поезій (“На білих островах”), він старанно і завзято – “взыскательный художник” – прийнявся засвоювати класичні форми, пробуючи свої сили то в терцинах, то в сонетах, то в октаві (поема “На узліссі”)”. Вказавши на деякі недоліки віршів М. Рильського, критик продовжував: “…Чотирьохстопний його ямб (“Учитель учнями розп’ятий”, “Вже червоніють помідори”) має на собі печать хорошої школи (російської): почувається і Блок, Ін. Аненський і добре простудійований Пушкін“[13, с. 184].

Цікаво, що в статті іншого автора П. Филиповича також вказувалось на зв’язок поезії Максима Рильського раннього періоду з російською критикою і, насамперед, з Пушкіним. “У М. Рильського душа “занадто супокійна і ясна”, а художній смак виховано переважно на кращих зразках класичної поезії (Пушкін, Фет). Поет знайшов себе, – пише далі критик, – дав справжні ліричні поезії ясні й прості, легкою задумою повиті, але позбавлені всякої млявості, розчуленості”[13, с. 184].

Отже, як бачимо, Максим Рильський був талановитим майстром перекладу. Свідченням цього стали численні переклади з різних мов, здійсненні автором з метою поповнення скарбниці естетичних надбань української літературної мови, надбань її художнього стилю. Цінним є зауваження одного дослідника щодо перекладів Максима Рильського: „Безсумнівним є те, що достоїнства властиві кожному його перекладові, тоді як недоліки – явище поодиноке [7, с. 230].

У своєму дослідженні ми звертаємося до перекладу роману у віршах „Євгеній Онєгін” О.С. Пушкіна. Аналізуємо текст перекладу з погляду того, які лексичні засоби української мови використав Максим Рильський для передачі основного змісту.

Мета  роботи – визначити  роль  Максима Рильського в розвитку лексичних засобів української літературної мови першої половини ХХ століття (на матеріалі перекладу  роману „Євгеній Онєгін” О.С. Пушкіна).

Для реалiзацiї поставленої мети передбачено розв’язати наступнi завдання:

1)  визначити найхарактернiшi ознаки перекладацької майстерностi Максима Рильського;

2)  вибрати і описати лексику пасивного вжитку, засвідчену в перекладі роману у віршах „Євгеній Онєгін” О.С. Пушкіна на українську мову;

3)  перевірити значення лексичних одиниць, а також саму їх наявність за одинадцятитомним „Словником    української мови” з метою встановлення їх стильового маркування;

4)  встановити типологію змiстової спiввiднесеностi  лексичних засобів оригіналу та перекладу;

Обєкт  дослiдження  становить текст перекладу роману у віршах „Євгеній Онєгін” Пушкіна на українську мову, здійснений Максимом Рильським, а також сам оригінал роману.

Предметом  нашого дослiдження  виступає лексика пасивного вжитку, використана в перекладi роману О.С. Пушкiна “Євгеній Онєгін”.

Про єднiсть теоретичних засад i практики поетичного перекладу на прикладi творчостi М. Т. Рильського написано чимало. Але ще не одне поколiння дослiдникiв звертатиметься до його перекладiв, тому що завжди актуальною для оцiнки джерел стилiстичного збагачення лiтературної мови буде проблема спiввiдношення книжного i розмовного у лiтературнiй мовi, проблема взаємодiї усталених, традицiйних поетичних засобiв i новаторських прийомiв.

Щодо мови перекладу „Євгенія Онєгіна”, то iснує  ціла низка, статей, зокрема – стаття І. Диченко „Перекладаючи Онєгіна”, Є Єгорової „Максим Рыльский – переводчик Пушкина”, С. Єрмоленко „З повагою і трепетною любов’ю до О.С. Пушкіна”, О. Ларіонова „Максим Рильський – перекладач Пушкіна”, В. Невідомої „Алгебра и гармония. Пушкин в  переводах М. Рыльского”, П. Данилка „Пушкiнське в творчостi Максима Рильського”, у яких вiдображено основнi риси

iндивiдуального стилю автора, але в жоднiй з них не представлена лексична палiтра мови перекладу. Рильський – видатний майстер слова, який у своїх творах завжди виступає новатором. Його новаторство полягає у використаннi й удосконаленнi вже вiдомих форм i засобiв, воно майже нiколи не є самоцiллю. Талант перекладача, в силу прекрасного володiння мовними засобами, виявляється у тому, що старi i вiдомi форми постають перед нами у своєму очищеному i збагаченому виглядi. Максим Рильський справдi поет класичної традицiї, що завжди своїми великими вчителями називав трьох найбiльших поетiв нового часу – Пушкiна, Шевченка, Мiцкевича.

Наукова новизна нашої роботи  полягає в тому, що вперше досліджується роль лексики пасивного вжитку в перекладі роману „Євгеній Онєгін” О.С. Пушкіна на українську мову. Досліджуються діалектизми, архаїзми, книжна лексика (урочиста, поетична, церковна, історична) як окремі стильові групи лексики, використанi у перекладi.

 Структура та обсяг дослiдження. Маґiстерська робота складається зі вступу,  трьох розділів („Мовна майстерність Максима Рильського як перекладача”,  „Лексико-стилістичні особливості перекладу роману „Євгеній Онєгін “, “Типологія змістової співвіднесеності лексичних засобів російської та української мов (за контекстами оригіналу та перекладу)”), висновків,  списку  використаної літератури, що  налiчує 82 позиції. Обсяг основного тексту   сторiнки. Загальний обсяг   сторiнки.

Купити за 142 грн.

Написати коментар:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *