Реферат на тему “Стародавня Індія”
Однією з найсамобутніших цивілізацій Сходу була індійська.
І – VI ст. н.е. – період розквіту давньоіндійської духовної культури. Саме в цю епоху індійський народ зробив найбільше досягнень у різних галузях науки, в літературі і мистецтві, а вклад Індії в загальнолюдську культуру виявився найзначнішим. Велику позитивну роль відіграло зміцнення економічних і культурних зв’язків Індії із зовнішнім світом. Індія в Стародавньому світі здобула славу “країни мудреців”, і багато діячів культури інших держав намагалися її відвідати для ознайомлення з культурними досягненнями індійського народу. Так, наприклад, багато античних письменників і філософів прагнули відвідати Індію, щоб познайомитися з її динамічними вченнями про всесвіт і місце в ньому людини. У різних давньогрецьких джерелах збереглися відомості про те, що в Індії побували з пізнавальними цілями навіть Піфагор і Демокріт. Більшість дослідників сумніваються у вірності цих даних, але сам факт існування такої традиції не можна вважати випадковим.
Стародавня Індія розташована у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства у долинах рік Інд та Ганг, місцеві жителі успішно зводили греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі.
Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавній Індії. В долинах рік Інд і Ганг в Індії зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби збирали по два урожаї в рік бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.
Для суспільно-економічного устрою Стародавньої Індії характерним було рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби складали незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах.
Рабів використовували також на будівництві храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.
Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.
Як і в Єгипті і Месопотамії, основною діяльністю населення Стародавньої Індії було іригаційне землеробство, яке базувалось на використанні водоналивного колеса.
З найдавніших часів індійці виощували пшеницю, ячмінь, рис, бобові, дині, бавовник, льон, цукрову тростину.
_________________________
Тип роботи: Реферат
Предмет: Історія стародавнього світу
Країна: Україна