Безкоштовно

Християнський протестантизм. Протестантські церкви України

views 1460

Самостійна робота № 9 з навчальної дисципліни «Релігієзнавство»

Модуль 1. «Релігієзнавство»

Змістовий модуль  9. «Християнський протестантизм. Протестантські церкви України»

Питання :

1. Який зміст вкладається в поняття «Реформація» ?

Реформація (в перекладі з латинської — перетворення, виправлення) — загальновизнана назва широкого суспільно-політичного руху, що на початку XVI ст. охопив майже всю Європу. Реформа́ція (від лат. reformatio) – християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

2. Які недоліки в діяльності ієрархії  Римської католицької церкви спонукали рух протестантизму?

Вважається протест (від цього походить термін „протестантство”) Мартіна Лютера (1483-1546 рр.) проти індульгенцій, претензій пап на контролювання віри і совісті на правах посередника між Богом людьми, та багатьох інших недоліків.

3. Чи можна вважати рішення Тулузького собору 1229 р. про заборону читати віруючим Біблію однією з причин зародження  протестантизму?

Собор 1229 в Тулузі зобов’язав всіх жителів Лангедоку з метою боротьби з єрессю альбігойців сповідатися і причащатися тричі на рік. Священики при цьому повинні були строго стежити за парафіянами і виявляти відсутніх, які, можливо, дотримувалися неортодоксальних переконань. Таким чином, сповідь стала потужною зброєю церковної влади у справі боротьби з єретиками.

4. Якою мірою можна вважати Д. Вікліфа предтечею церковної Реформації?

Предтечі Реформації

Економічний тиск, помножене на ущемлення національних інтересів, викликало ще в XIV столітті протест проти авіньйонських пап в Англії. Виразником невдоволення мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи та секуляризації монастирсько-церковної землі .    Вікліф з огидою ставився до «полону» і розколу і після 1379 почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями. У 1379 році він зазіхнув на авторитет папи римського, висловивши у своїх творах ідею про те, що Христос, а не тато римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого і що церква повинна будуватися за образом Нового Завіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям на їхній рідній мові. До 1382 був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту на англійську мову. Микола Герфордскій закінчив переведення більшої частини Старого Заповіту на англійську мову в 1384 році. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії на своїй рідній мові. Вікліф пішов ще далі і в 1382 році виступив проти догмату про пресуществленіє, хоча римська церква вважала, що сутність елементів змінюється при незмінній зовнішній формі. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінним, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою. Прийняти погляд Вікліф означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліф були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосовано до економічного життя селянами і сприяло Селянське повстання 1381 року. Студенти з Чехії, котрі навчалися в Англії, принесли його вчення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса.

Чехія в цей час переживала засилля німецького духовенства, який прагнув придбати ділянки на Куттенберскіх рудниках. Ян Гус, пастор Віфлеємської каплиці, що навчався в Празькому університеті і приблизно в 1409 році став його ректором, читав твори Вікліф і засвоїв його ідеї. Проповіді Гуса припали на час підйому чеського національної свідомості, що виступив проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу з тією, яку проголошував Вікліф. Прагнучи припинити народне невдоволення, імператор Сигізмунд I і Папа Римський Мартін V ініціювали церковний собор у Констанці, на якому Ян Гус і його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені на багатті. Єретиком проголошувався і Джон Вікліф.

5. Що я знаю про 95 тез Мартіна Лютера?

Мартін Лютер (1483—1546) 31 жовтня 1517 р. виголосив у Віттенберзькій церкві 95 тез проти всевладдя римського папи і торгівлі індульгенціями. Оприлюднивши свої 95 тез, Мартин Лютер хотів лише ініціювати проведення реформи всередині Церкви. Але насправді він став засновником ще однієї християнської конфесії.

6. Що собою являє лютеранство як деномінація сьогодні?

Лютеранство, засноване в XVI столітті найбільшим реформатором церкви Мартіном Лютером, догматично ближче за інших протестантів до православ’я та католицизму. Наприклад, лютерани вважають Причастя (святу Євхаристію) таїнством, а не згадуванням про розп’яття Христа, як ті ж реформати. Лютерани з’явилися в Україні ще в XVI столітті, але перша домашня лютеранська громада виникла тільки 1765 р. На сьогодні в країні три церкви цієї конфесії. Німецька євангелічно-лютеранська церква України (НЄЛЦУ), що має 30 будинків, де ведеться служіння. Основна маса парафіян (близько тисячі) відвідує парафії в Одесі та Києві. Оскільки лютеранами в основному були етнічні німці, виникали побоювання, що конфесія стане відділеною за національною ознакою. Але цього не сталося — у країні з’явилася Українська лютеранська церква (УЛЦ). Як розповів В’ячеслав Горпинчук, єпископ Української лютеранської церкви, «УЛЦ росте і, я гадаю, що через 5 років вона налічуватиме близько 10 тисяч чоловік». За словами В.Горпинчука, основна проблема церкви — це небажання місцевої влади виділяти на законних підставах землю під будівництво храмів.

7. В чім полягає внесок  Ж. Кальвіна  у становлення і розвиток протестантизму?

Радикальним продовжувачем Реформації став Жан Кальвін, що заснував один з самих могутніх напрямків протестантизму. Кальвінізм ще більш спростив християнський культ і богослужіння, додавши церкві республіканського характеру (виборність керівництва церкви мирянами), відокремив її від держави, хоча і залишив самостійною політичною силою. Кальвін посилив і спростив вчення про божественне приречення, довівши його до абсолютного фаталізму: доля одних людей ще до їх народження — спасіння і небесне блаженство, а інших — погибель і вічні муки, і ніщо цього змінити не в силах, ні дії людини, ні її віра. Людина рятується не тому, що вірить, а вірить тому, що їй випало спасіння. Однак божественне приречення приховане від людей, і тому кожен християнин повинен побудувати своє життя так, ніби йому на роду був написаний порятунок.

Кальвінізм проповідував граничне обмеження своїх життєвих потреб, відмову від земних задоволень, ощадливість і постійну завзяту працю, удосконалювання своєї професійної майстерності і вивчення Біблії. При цьому успіх в справах, збагачення розглядалися як свідчення можливої обраності до спасіння, а ледарство, лінь, схильність до задоволень, що ведуть людину до пороку бідності, вважалися вірними симптомами її сумної долі. Непродуктивне споживання, розтрата капіталу і дозвільне проведення часу розумілося кальвінізмом як великий гріх. Ця критика розкоші, ледарства переходила в Кальвіна в заперечення художньої творчості, літератури, мистецтва, заборону звеселянь і розваг, в строгу дріб´язкову регламентацію особистого життя віруючих і суворе переслідування всякого інакомислення.

8. Чи теологічно справедливим  є положення Ж. Кальвіна про обмеження у спасінні?

На відміну від діячів ранньої Реформації, для Кельвіна центром уваги були не Євангелія, а Старий Завіт. Кальвін розробив вчення про абсолютну визначеність, що за нею всі люди, відповідно до непізнаванної божественної волі, поділяються на обраних і приречених. Ані вірою, ані добрими справами людина не може змінити своєї долі: обрані призначені для спасіння, приречені — для вічних мук. Учення про визначеність базувалося на твердженні, що Ісус Христос теж був визначений Богом страждати за наші гріхи.

9. В чому полягають особливості віровчення і культової практики п’ятидесятників?

Віровченню п’ятидесятників властиві два основних догмати.

1. Догмат про «народження зверху». Той, хто розкаявся, — «на­роджений зверху», уже врятований. «Народження зверху» є свідоцт­во, яке Дух Святий дав кожному п’ятидесятнику про те, що він вря­тований і став сином Божим. Трактується воно як якесь внутрішнє переживання, свого роду запевнення Бога про духовне спасіння того, хто увірував. «Народження зверху» пов’язано з хрещенням Духом Святим.

2. Догмат про «хрещення Святим Духом». П’ятидесятники віру­ють, що хрещення Духом Святим провадиться самим Ісусом Хрис-том; воно відбувається підчас проповіді, молитви, при покладанні рук, за інших обставин. Хрещення Духом Святим неодмінно повин­не супроводжуватися одержанням якихось духовних дарів.

Знаменням хрещення Духом Святим є «дар мов». «Дар мов» ви­ливається на людину одразу у вигляді багатьох історичних мов. Гло-солал вимовляє одну фразу німецькою, другу — коптською, третю — турецькою мовою. Або взагалі кожне окреме слово вимовляє різни­ми мовами. Слово англійською, слово китайською і так далі. Цим п’ятидесятницька глосолалія відрізняється від численних зафіксо­ваних випадки?, коли в змінених станах свідомості, внаслідок психіч­ної або фізичної травми, людина отримувала здатність говорити од­нією або кількома іноземними мовами, якими ніколи не володіла.
Найчастіше отримання п’ятидесятниками «дару мов» відбуваєть­ся на молитовних зборах у збудженій і екзальтованій атмосфері. Після цього людина може взагалі ніколи не говорити «мовами». Здатність говоріння перейде в постійну здатність молитися «іншими мовами» тільки за умов благочестивого і духовного життя. Сюди входять ре­гулярне відвідування зборів, стараннадомашня молитва, прискіпли­ве читання Слова Божого тощо. Врешті-решт «говоріння мовами» повторюватиметься все частіше й частіше і нарешті стає постійною
здатністю. Таким чином, за вченням п’ятидесятників, людина зможе відновити зруйнований первородним гріхом зв’язок з Богом.
Правда (що зовсім нерідко), п’ятидесятники так і не знаходять постійного «дару мов», незважаючи на всі старання. Але це не повин­но засмучувати, тому що «дар мов» — не самоціль. У будь-якому разі, оскільки в громадах поліглоти трапляються рідко, «дар мов» зали­шається прихованим для розуміння — пояснюють п’ятидесятники.

10. Що відрізняє теологію адвентизму?

Адвентистська конфесійна література висловлює доктрини адвентизму як «даність, що йде від Бога», без адаптації до конкретної аудиторії, до вірного їх сприйняття і розуміння. Теологи інших конфесій піддають їх критиці також без аналізу, вважаючи за правильне тільки свої доктрини. Академічні релігіэзнавці, простежуючи шлях виникнення і розвитку певної доктрини, прагнуть не давати їй особової оцінки. Зрозуміло, що в рамках роботи по історії адвентизму важко детально пояснити всі теологічні тонкощі його віровчення, але автор і не ставить собі такого завдання. Він тільки зробить спробу дати короткий огляд основних доктрин і тенденцій розвитку віровчення. Віровчення Адвентистів Сьомого Дня можна умовно розділити на дві складові. Перша складова – це доктрини, які об’єднують адвентистів з християнською рештою світу. Друга складова – це ті доктрини, які відрізняють адвентистське віровчення від віровчення інших конфесій. До доктрин, які є загальними і у адвентистів і у інших християн, можна віднести визнання авторитету Біблії, як непорушне кредо істини і життя, віра в Буквальне Пришестя Ісуса Христа, Доктрину про Трійцю, яка включає Бога Батька, Сина Божого Ісуса Христа і Святого Духа та інші доктрини. До доктрин, які сповідають тільки адвентисти, можна зарахувати Доктрину про Суботу, Дух пророцтва, Доктрину про Церкву Залишку, Доктрину умовного безсмертя душі, Доктрину слідчого суду, Доктрину Трьохангельської вістки і деякі інші. Саме ці доктрини викликають багато суперечок і заперечень у теологів інших конфесій. Але є доктрини, суперечка навколо яких йде і всередині ЦАСД.

11. Чи є можливим життя в Україні без протестантських церков?

Ні. Дуже багато людей є протестантами в Україні. Існує декілька течій протестантизму, де є багато людей зі своєю протестантською вірою, це : Євангельські християни-баптисти,  Адвентисти, П’ятидесятники, Єговісти. Все це є в Україні.

Терміни

  • Реформа́ція (від лат. reformatio) – християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.
  • Абсентизм (фр. absinthisme) – форма хронічного алкоголізму, що виникає внаслідок зловживання абсентом. Вперше описаний Валантеном Маньяні в 1871 р.
  • Аугсбургське віросповідання є віросповідним  документом лютеран.
  • Лютера́нство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід.
  • Кальвіні́стська це́рква, Кальвіні́зм — один із напрямів протестантської церкви, що виник у Швейцарії в XVI ст. Кальвіністська церква засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення багатства. У XVI-XVII століттях кальвіністи вели релігійні війни з католиками.
  • Меноні́ти — протестантська течія. Меноніти (в основному німці та голандці) сповідували одне з вірувань голландських протестантів-анабаптистів, котрих доля закинула в Україну, Російську імперію, а відтак — на північноамериканський та південноамериканський континенти. Віросповідування, заснована Менно Сімонсом (1496–1561) (нім. Menno Simons), пропагує мирне співжиття у світському суспільстві, відсутність насильства, ненасильницькі методи протесту та вирішення спірних питань і пацифізм.
  • Анабапти́сти (від грец. αναβαοτιζω — «знову занурюю», тобто «перехрещую»; «перехрещенці») — учасники протестантського руху епохи Реформації (16 століття), який виник в основному в Німеччині, Швейцарії, і Нідерландах.
  • Англіканство. Реформація в Англії, на відміну від Німеччини та Швейцарії, почалася з ініціативи правлячої верхівки. В 1534 році англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи Римського і призначив її главою короля Генріха VII.
  • Баптизм (від грец. Βάπτισμα: хрещення) — один із напрямів протестантизму.
  • П’ятидеся́тництво (назва походить від старозавітного свята «п’ятидесятниці»; новозавітні варіанти: «Зелені свята», «Трійця») — одна з найчисельніших на цей день протестантських церков у світі, вчення якої, як і адвентизму, виникло на ґрунті баптизму, наслідуючи висхідні віросповідні та культові принципи пізнього протестантизму: у першій третині XX ст. ця течія за кількістю прихильників випереджала адвентизм і впритул підійшла до баптизму.
  • Адвенти́зм (від лат. adventus — пришестя; дослівно: «біля порогу») — релігійна християнська протестантська течія, яка проповідує кінець світу що наближається: «друге пришестя Христа» та встановлення «тисячолітнього царства Божого».

Написати коментар:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *