Безкоштовно

Голодомор 1932-1933 рр. (реферат)

views 2530

1. Архівні матеріали

Взимку 1931-1932 рр. в українському селі склалося скрутне становище з продовольством. На весні в десятках сільських районів розпочався справжній голод. Голод 1932-1933 рр. – одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Причиною трагедії мільйонів людей в кінцевому рахунку стала притаманна сталінській моделі колективізації анти-селянська спрямованість, бюрократичні, злочинні методи її здійснення. Голод, можна сказати, – неминучий результат спроб перебудувати сільськогоспо- дарське виробництво в дусі ідей казарменого, зрівняльного соціалізму. І в цій „перебудові”, політиці, у котрій вона втілювалась, була своя логіка, своє політичне і економічне обґрунтування. Тому голод – це не просто результат дії якихось ірраціональних сил, не просто наслідок „економічних прорахунків”, а зловісний, крайній вияв внутрішньої суті сталінської моделі сільськогоспо- дарського виробництва. У тому, що вона тривалий час так і не зазнала істотних змін, – корінь багатьох болючих проблем, нерозв`язаних у нашому сільському господарстві і донині. Про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, бодай навіть згадувати в газетах, офіційних документах. Проте і найсуворіше вето не могло викоренити з пам`яті народу спогади про голод. Страхітлива трагедія голоду на Україні та в інших районах СРСР викликала щире співчуття світової громадськості. Архівні матеріали розкривають, що безпосередньою причиною голоду на початку 30-х років у республіці стало примусове, з широким застосуванням репресій проведення згубної для селянства хлібозаготівельної політики. Керівництво республіки не могло протистояти диктату, фактично проводило політику, яка коштувала українському народові чисельних жертв. Понад пів століття ця тема замовчувалася у вітчизняній історіографії, що заважало науковому осмисленню та об`єктивній морально-політичній оцінці цієї народної трагедії. Досить тривалий час у нашій історичній літературі про голод 1933 р. не згадувалось. І лише в останні 2-3 роки зроблено спробу чесно, гласно дослідити цю найдраматичнішу сторінку вітчизняної історії. Генеральним секретарем ЦК КП (б) У тоді був С. В. Косіор, головою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету – Г. І. Петровський, уряд республіки – Рад нарком очолював В. Я. Чубар. Разом з ними наприкінці 1932 р. на Україні працювали М. Демченко, В. Затонський, М. Майоров, Р. Терехов, О. Сербеченко, О. Шліхтер, Й. Якір та інші партійні й радянські працівники. Будучи членами і кандидатами в члени Політбюро очолюючи найважливіші ділянки партійної і радянської роботи, вони всі разом і кожен зокрема причетні до народної трагедії і несуть відповідальність за неї.

2. Злочин Сталіна та його оточення.

Трагедія голоду охопила Україну у 1933 р. Однак ознаки її стали цілком очевидними вже в 1932 р. Стенографічний звіт Третьої конференції КП (б) У, що відбулася в липні 1932 р., – тому підтвердження. На обговорення учасників конференції (253 делегатів з ухвальним голосом і 359 – з дорадчим) було винесено одне питання – доповідь С. Косіора „Про підсумки весняної посівної компанії, про хлібозаготівельну та збиральну кампанії і завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів”. Участь у її роботі звичайно ж не без відома Й. Сталіна, відразу двох членів Політбюро ЦК ВКП (б) – Л. Кагановича і В. Молотова – не тільки свідчила про незвичайність і гостроту ситуації, але й живила якісь надії учасників конференції, та й усіх трудящих республіки, якщо не на докорінне поліпшення справ, то бодай на порятунок. Матеріали конференції свідчать про надзвичайно низький рівень господарювання колгоспах, великі втрати врожаю. У цілому ряді районів республіки, зазначалося в доповіді С. Косіора, втрати становили до половини врожаю. Окремі господарства протягом двох років не провадили розрахунки за трудодні, а у 1932 р. цього не могла зробити вже майже третина з них. З тими ж колгоспами які обслуговували МТС, оплату трудодня було проведено лише в 42 % господарств. Певну уяву про становище на селі у цей час дає лист учня Київського рибоводного технікуму Г. Ткаченка, надісланий 18 червня 1932 р. генеральному секретарю ЦК КП (б) У С. Косіору. „Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т. ін. Великі площі не засіяної землі… Людство страшно голодає… В Києві скільки завгодно попід вуглами сидять цілими сім`ями селяни і просять-плачуть кусок хліба, вже поопухали з голоду. І хто це? Колгоспники  що мають сотні трудоднів”. Таких листів тоді до Харкова надходило багато. Влітку 1932 р. голод на Україні вдалося зупинити. Колгоспникам і одноосібникам держава надала допомогу в розмірі 11,3 млн. пудів хліба. Проте належних висновків зроблено не було. Навіть саме поняття „голод”, що адекватно відображало стан справ у багатьох районах України, обминалось. У виступах делегатів конференції, у тому числі Г. Петровського, М. Скрипника, В. Чубаря, Р. Теренова йшлося про „труднощі з харчами” на селі, „прорив” у сільськогосподарському виробництві. В. Молотов також відзначив, що „в ряді районів внаслідок помилок, припущених під час хлібозаготівель, утворився важкий харчовий стан. Для значного числа колгоспів у цих районах цей стан ще не зліквідовано досі”. Однак конференція не змогла дати реальну оцінку ситуації, відвернути катастрофу, що наближалася. У нові жнива колгоспники йшли, не отримавши матеріальну винагороду за минулі роки. Заява Г. Петровського – „Була постанова партії і уряду, щоб найближчим часом усі заготівельні організації розрахувалися з колгоспниками. Але це не в кожному селі виконують” повисла в повітрі. Хто, коли і скільки мав виділити хліба для розрахунків з колгоспниками – відповіді на ці запитання конференція не дала. Тому заклик Л. Кагановича: „передусім треба збільшити прибутковість колгоспу і прибутковість колгоспника, треба, щоб колгоспник більше одержував на трудодень” був явно блюзнірським. Рішення конференції не похитнули національної апатії колгоспників. Вона посилювалася ще й тим, що на 4,5 %, або ж більш як на 2 млн. га скоротилися посівні площі, з урахуванням яких планувалися хлібозаготівлі 1933 р.

Особливо значним був недосів у Київській і Вінницькій областях. Причина – не тільки нестача посівного матеріалу внаслідок „виконання зустрічних планів” хлібозаготівлі, але й вкрай незадовільне планування посівного клину. На це вказували у своїх виступах секретарі Драбівського, Смілянського, Сквирського та інших райкомів партії. „Нам дали завдання засіяти 22 200 га землі, а в районі такої кількості землі нема, – говорив секретар Смілянського райкому КП (б) У Фомін.

Обмежені хлібні ресурси спонукали партійно-радянське керівництво республіки порушити перед РНК СРСР клопотання про припинення вивозу зерна і борошна за межі України, що викликало лише невдоволення В. Молотова. Із призначених на вивіз у Москву і Закавказзя 55 тис. т зерна за неповними даними було відправлено 32 тис. т, з 62 505 т борошна на 22 жовтня відвантажили лише 15 185 т. У зв`язку з цим звертає на себе увагу доповідна записка Г. Петровського в Політбюро ЦК КП (б) У, С. Косіору: „З огляду на те, що вже зараз продовольчий стан починає важко складатися для ряду районів Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської і Вінницької областей і не тільки для села. За участю В. Молотова 30 жовтня відбулося засідання Політбюро ЦК КП (б) У, яке визнало „хід хлібозаготівель на Україні за жовтень виключно незадовільним”. За 25 днів місячний план було виконано на 22 %, а річний – на 39 %.

3. Фактичний матеріал.

По даним, поступивших в лютому-березні, зафіксовано в 738 населе-них пунктах 139 районів, де голодує 11 тис. 067 сімей. В числі голодуючих гострим захворюванням на ґрунті недоїдання схильно 17 тис. 308 чол. За цей же період померло від голоду – 2 тис. 487 чол. Найбільша кількість фактів голоду зареєстровано в кінці лютого на початку березня. В окремих містах це явище прийняло масовий характер. Найбільш уражені продовольчими труднощами – Дніпропетровська, Київська області і АМССР. По кількості голодуючих сімей, піддані захворюванням і смертності, особливо виділяється Дніпропетровська область. Випадки людоїдства зареєстровано 28. Більша частина їх відноситься до третьої декади лютого і початку березня. В лютому також мали місце 13 випадків трупоїдства.

Фактичний матеріал

Уманський район. З 39-и сіл району продовольчими труднощами охоплено 22 села, де голодує 1076 сімей з спільною кількістю 3336 чол., з них колгоспних сімей – 678, одиночних – 398.

Новопсковскій р-н (Дніпропетровська обл.). В с. Шапарське з 230 сімей (212 колгоспних і 18 одиночних) зовсім не маючи продуктів і голодують 190 сімей, які вживають в їду різні помиї, м`ясо котів і собак. Вмерло від голоду 74 чол., в тому числі 38 дітей.

Білоцерківський р-н. Село Мала Вільшанка. Голодує 91 сім`я, в них 55 опухлих. Вмерло на ґрунті недоїдання за два місяця – 24 чол.

Село Пилипчі. Голодує 169 сімей, в них опухлих – 132 чол. Смертельних випадків від недоїдання 37.

м. Житомир. Опухлих на ґрунті недоїдання – 134 робочих. До 1000 студентів внаслідок тяжких матеріальних умов пішли з вузів. Смертність і опухлість від голоду особливо відмічені між декласованого елемента.

Павлоградський р-н. Голодує 833 сім`ї, опухлих від недоїдання 2 тис. 139 чол., вмерло від голоду – 290 чол.

Література

Автор: Роберт Конквест „Жнива скорботи”

Автори: Пирог Руслан Яковлевич, Кентий Анатолий Викторович, Комарова Ирина Леонидовна „Голод 1932-1933 рр. на Украине (глазами историков, язиком документов)”
_________________________

Формат: doc

Ціна: безкоштовно

Написати коментар:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *